Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/349/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/349/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.В. Руденко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Земляної Г.В., Файдюка В.В., при секретарі Войтковській Ю.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Головного управління ДПС у Черкаській області про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору - Головного управління ДПС у Черкаській області про скасування наказувід 27.12.2019 №400-о про звільнення, поновлення на посаді начальника юридичного управління та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29.12.2019 по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Представники сторін до судового засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, у зв`язку з чим колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.11.2005 позивач у справі ОСОБА_1 перебував на державній службі в органах державної податкової служби з 04.11.2005 по 28.12.2019. Наказом Державної податкової служби України №2-о від 23.10.2014 позивач призначений в порядку переведення на посаду начальника управління правової роботи Головного управління ДФС Черкаській області. Наказом №27-о від 18.02.2016 у зв`язку зі змінами в організаційній структурі та штатному розписі позивач переведений на посаду начальника юридичного управління. 31.07.2019 Державна фіскальна служба України прийняла наказ №7-рг про реорганізацію головних управлінь в областях та м. Києві відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби». 06.09.2019 у зв`язку з реорганізацією Головного управління ДФС у Черкаській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Черкаській області, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», наказу Державної фіскальної служби України від 31.07.2019 №7-рг «Про реорганізацію Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві» позивач був письмово попереджений про реорганізацію Головного управління ДФС у Черкаській області, скорочення чисельності або штату працівників та наступне вивільнення з посади начальника юридичного управління, що підтверджується копією попередження від 06.09.2019, на якому міститься підпис позивача. Згідно з копією повідомлення від 06.11.2019 позивачу було письмово повідомлено про продовження терміну попередження та наступне вивільнення з посади начальника юридичного управління. Згідно з копією повідомлення від 06.12.2019 позивачу було повторно письмово повідомлено про продовження терміну попередження та наступне вивільнення з посади начальника юридичного управління. Наказом №400-о від 27.12.2019 з 28.12.2019 припинено державну службу позивача та звільнено із займаної посади у зв`язку з реорганізацією державного органу, скороченням чисельності та апарату працівників державного органу на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Не погоджуючись із наказом про звільнення, позивач звернувся до суду. Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889). Згідно ч. 1 ст. 1 Закону №889 державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Згідно з ч. 1 ст. 3 Закон №889 регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. Частина 1 ст. 21 Закону №889 передбачає, що вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 83 Закону №883 державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 871 цього Закону). Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №883 підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Судом встановлено, що державна служба позивача припинена у зв`язку з реорганізацією Головного управління ДФС у Черкаській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Черкаській області та скороченням штату працівників. Законом №883 не врегульована процедура вивільнення працівників у разі реорганізації державного органу чи скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Разом з цим, ч.ч. 2, 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VII1 передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом; дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Отже до спірних відносин слід застосувати норми Кодексу законів про працю України, якими врегульовано процедуру вивільнення працівників у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Так, згідно ч. 2 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40). Пунктом 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Згідно з ч. 1, 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Суд, аналізуючи норми частин 1,3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України зауважує, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Вимоги даної статті вважаються виконаними в повній мірі, коли працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення, позаяк обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору. Згідно п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 №537 територіальні органи Державної податкової служби України є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з п.2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності. Судом встановлено, що штатним розписом Головного управління ДПС передбачене управління з правової роботи та посада начальника управління з правової роботи. Разом з цим, протягом дії терміну попередження про наступне вивільнення позивачу не були запропоновані жодні вакантні посади. Вказана обставина представником відповідача не заперечується. Суд критично ставиться до посилання відповідача про те, що при вивільненні державних службовців пропозиція вакантних посад не здійснюється відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону №883. Так, згідно ч. 5 ст. 22 Закону №883 у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу. За змістом вказаної статті у разі реорганізації державного органу переведення державного службовця здійснюється за рішенням суб`єкта призначення як без проведення конкурсу, так і за результатами проведеного конкурсу. Призначення конкурсу є правом суб`єкта призначення. Отже у будь-якому випадку має відбутись процедура переведення працівників до державного органу, який створено. Відповідач не надав доказів на підтвердження того, що протягом дії попередження про наступне вивільнення суб`єкт призначення, а саме: начальник Головного управління ДПС у Черкаській області, який згідно п.п. 8 п. 11 Положення про Головне управління ДПС у Черкаській області, затвердженого наказом ДПА України від 12.07.2019 №14, уповноважений призначати на посади державних службовців ДПС, призначив конкурс на зайняття вакантних посад управління правового забезпечення Головного управління ДПС у Черкаській області. Отже відповідачем допущено порушення процедури вивільнення позивача із займаної посади, у зв`язку з чим наказ відповідача №400-о від 27.12.2019 про припинення державної служби та звільнення з посади є протиправним та підлягає скасуванню. Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19.07.2018 у справі №822/2595/16, від 11.10.2018 у справі №826/22101/15, від 07.02.2018 у справі № 813/8766/13-а. Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. У випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Отже позивач підлягає поновленню на посаді начальника юридичного відділу Головного управління ДФС у Черкаській області. Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу. Період, за який обчислюється середня заробітна плата, визначений розділом 11 Порядку №100. Згідно п. 3 ч. 2 Порядку №100 у разі збереження середньої заробітної плати у випадку прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п. 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно п. Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Судом встановлено, що згідно довідки Головного управління ДФС у Черкаській області від 06.02.2020 №24 середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 календарних місяці перед звільненням склала 728 грн.01 коп. У періоді вимушеного прогулу з 29.12.2019 по 13.05.2020 обліковується 92 робочих дні. Отже середній заробіток за час вимушеного прогулу який підлягає стягненню на користь позивача складає 66 976,92 грн. ( 92 дні х 728,01 грн.). Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя Г.В.Земляна суддя В.В.Файдюк