Постанова 4854 № 400/3894/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _____________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 липня 2020 р. Категорія 108080100м.ОдесаСправа № 400/3894/19 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В. час і місце ухвалення: письмове провадження, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Семенюка Г.В. суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І. розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2019 р. № 00059961305, № 00059951305, рішення № 0002841305, вимоги № Ф-78, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2019 р. № 00059961305, № 00059951305, рішення № 0002841305, вимоги № Ф-78. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення №0002841305 від 26.07.2019 р. про застосування штрафних санкцій в сумі 19 588,86 грн. за донарахування органом доходів і зборів, або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 26.07.2019 р. №00059961305 про визначення податкового зобов`язання податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 840 388,16 грн. та застосування штрафної санкцій в сумі 210 097,04 грн., всього на загальну суму 1 050 385,20 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 26.07.2019 р. №00059951305 про визначення податкового зобов`язання з військового збору в сумі 70 032,36 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 17 508,09 грн., всього на загальну суму 87 540,45 грн. Визнано протиправним та скасовано вимогу про сплати боргу (недоїмки) від 26.07.2019 №Ф-78 на суму 110 803,64 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов суд першої інстанції не врахував, що до основних засобів подвійного призначення відносяться вантажні автомобілі, у тому числі сідельні тягачі та напівпричепи, які призначені для перевезення вантажів, а тому податковим органом правомірно було зменшено суму витрат за рахунок виключення зі складу витрат витрати товару та послуг - використані на ремонт та обслуговування ТЗ, які за визначенням носять характер подвійного призначення. На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне: Судом першої інстанції встановлено, що у період з 27.05.2019 р. по 07.06.2019 р. податковим органом проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період за період з 14.03.2017 р. по 31.12.2018 р. За результатами перевірки складено акт №872/14-29-13-05/2806705291. Відповідно до висновків акту податкової перевірки, відповідач встановив, що ФОП ОСОБА_1 допустив порушення: - п. 177.2, пп. 177.4.1 та пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що виразилося у заниженні податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету, за період з 14.03.2017 по 31.12.2018 р. в сумі 840388,16 грн., а саме: - за 2017 рік - 319 743,16 грн. - за 2018 рік - 520 645 грн. - п.2 частини першої, частини третьої ст.7, частини 8 ст.9 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (зі змінами та доповненнями), встановлено заниження ФОП ОСОБА_1 єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що підлягає сплаті до бюджету, за період з 14.03.2017 по 31.12.2018 роки в сумі 110 803,64 грн., а саме: - 2017 рік в сумі 85 085,00 грн. - 2018 рік в сумі 25718,64 грн. - п.16 - 1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, а саме занизивши чистий оподатковуваний дохід від здійснення підприємницької діяльності, відповідно занизив військовий збір, що підлягає сплаті до бюджету , за період з 14.03.2017 по 31.12.2018 р. в сумі 70032,36 грн., а саме: - за 2017 рік в сумі 26 645,27 грн. - за 2018 рік в сумі 43 387,09 грн. - п.51.1. сг.51 та пп. «б» п. 176.2. ст.176 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI зі змінами та доповненнями, та розд 3.1 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого ) на рахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого в них податку (затверджено Наказ Міністерства фінансів України 13.01.2015 р. №4 , зареєстровано в Мін`юсті 30.01.2015р. за № 111/26556), щодо допущення недоствірності в податковій звітності, а саме невідповідність в сумах виплаченого доходу по платникам податків та утриманого ПДФО та ВЗ вказаній в звітності не відповідає даним показникам в відомостях на нарахування та виплаті доходів, та платіжних доручень на оплату товарів та послуг та інших доходів на протязі періоду 1 - 4 кв. 2018 року. - п.63.3 ст. 63 Податкового кодексу України № 2755 від 02.12.2010 (зі змінами та доповненнями), щодо зобов`язання платника податків повідомляти контролюючий орган за основним місцем обліку, про всі об`єкти оподаткування і об`єкти через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню, а саме ФОП ОСОБА_1 не повідомив про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку. На підставі висновків акту, відповідачем було прийнято, зокрема, рішення №0002841305 від 26.07.2019 р. про застосування штрафних санкцій в сумі 19 588,86 грн. за донарахування органом доходів і зборів, або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску; податкове повідомлення - рішення від 26.07.2019 р. №00059961305 про визначення податкового зобов`язання податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 840 388,16 грн. та застосування штрафної санкцій в сумі 210 097,04 грн., всього на загальну суму 1 050 385,20 грн.; податкове повідомлення - рішення від 26.07.2019 р. №00059951305 про визначення податкового зобов`язання з військового збору в сумі 70 032.36 грн. та застосування штрафної санкції в сумі 17 508,09 грн., всього на загальну суму 87 540,45 грн.; вимогу про сплати боргу (недоїмки) від 26.07.2019 №Ф-78 на суму 110 803,64 грн. Не погоджуючись з рішеннями Головного управління ДПС у Миколаївській області позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення від 26.07.2019 р. № 00059961305, № 00059951305, рішення № 0002841305 та вимога № Ф-78 є протиправними та підлягають скасуванню. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду частково погоджується з означеними висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З матеріалів справи вбачається, що у період, який перевірявся з 14.03.2017 по 31.12.2018 р. позивач отримав дохід по господарським операціям з надання послуг по перевезенню вантажів на користь контрагентів ТОВ «Кернел-Трейд», ТОВ «Лайселл», ТОВ «Злагода», Агрофірма«Хлібороб», ТОВ Агрофірма «Вісла», СТОВ «ім.. Мічуріна», СТОВ «Урожай» ФГ «БМВ-Агро», що підтверджується договорами про надання послуг по перевезенню вантажів та первинними документами. Сума доходу відображена в податковій декларації про майновий стан і доходи №93000008120 від 12.04.2018 р. (уточнююча за 2017) та №9309397603 від 01.02.2019 (за 2018 р). Згідно яких позивачем відображено дохід за 2017 р. в сумі 14 324 438,71 грн. та за 2018 р. в сумі 23 660339,86 грн. В акті перевірки відповідачем зазначено, що вартість путівки на санаторно-курортне лікування та туристичні послуги ФОП ОСОБА_1 у сумі 26850 грн. було включено до складу витрат, що підтверджуються даними книги обліку доходів і витрат та виписками з розрахункового рахунку. Із вказаної суми перевіряючими був вирахований податок на доходи фізичних осіб - 4833,00 грн. та штрафні санкції - 1208,25 грн., що знайшли своє відображення у податковому повідомленні-рішенні від 26.07.2019 року № 00059961305. Також, перевіряючими був вирахований судовий збір 402,75 грн. та штрафна санкція - 100,68 грн., що знайшли своє відображення у податковому повідомленні-рішенні від 26.07.2019 року № 00059951305. Суд зазначає, що вартість путівки на санаторно-курортне лікування та туристичні послуги дійсно не підлягають включенню, однак податковим органом не надано до суду доказів їх включення позивачем. Разом з тим, позивачем надано до суду додаток №5 до податкової декларації, який підтверджує не включення цих витрат (т. 1 а.с.247-248). Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення від 26.07.2019 року № 00059961305 про визначення податкового зобов`язання податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в частині витрат на придбання путівки на санаторно-курортне лікування та туристичні послуги, а також податкове повідомлення рішення № 00059951305, в частині вирахованого військового збору за вказані вище витрати підлягають частковому скасуванню. Крім того, в акті перевірки відповідачем зазначено, що витрати закладені витратні матеріали, такі як запчастини та інші матеріали необхідні для функціонування транспортних засобів, підлягають виключенню. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд першої інстанції зазначив, що транспортні засоби (сідельний тягач та напівпричіп), амортизаційні відрахування на які позивачем були включені до складу витрат, не є вантажними автомобілями, а тому на них не поширюється дія положень абз. 3 пп. 177.4.6 п.177.4 ст. 177 ПК України. Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. За визначенням пп.162.1.1 п. 162.1 ст.162 ПК України, платником податку з доходів фізичних осіб є, зокрема, фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об`єктом оподаткування резидента є, серед іншого, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (пп.163.1.1 п.163.1 ст.163 ПК України). Відповідно п.164.1 ст.164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу. Згідно п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. За п. 177.2 ст. 177 ПК України об`єктом оподаткування доходів є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. У свою чергу, згідно з пунктом 177.2 статті 177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. За приписами пп. 177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця, зокрема, витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею. Так, згідно з пп. 177.4.6 п.177.4 ст.177 ПК України, не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення: земельні ділянки; об`єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі. Під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для висновків про порушення позивачем вимог діючого законодавства, слугували висновки перевіряючих про протиправне включення позивачем до складу витрат, пов`язаних з господарською діяльністю, витрат на поліпшення, утримання та ремонт транспортних засобів - сідельних тягачів та напівпричепів, які використовувались у господарській діяльності, що є порушенням вимог пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України. Натомість, на думку позивача, сідловий тягач та напівпричіп не є вантажними автомобілями, а тому не підпадають під категорію основних фондів подвійного призначення, зазначених в підпункті 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 ПК України. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів дійшла висновку про наступне. Засади організації та діяльності автомобільного транспорту регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт" № 2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон 2344-ІІІ). В розумінні статті першої цього закону автомобільним транспортним засобом є колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб). Тобто, Закон 2344-ІІІ поділяє автомобільні транспортні засоби за характером використання на такі різновиди: пасажирський, вантажний та спеціальний. Згідно з визначенням, наведеним статтею 1 Закону № 2344-III, автомобілем вантажним є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів. Таким чином, основною характеризуючою ознакою вантажного автомобіля, в порівнянні з іншими транспортними засобами, є його використання з метою перевезення вантажів. Разом з тим, відповідно до Закону № 2344-III транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на такі різновиди: - загального призначення - транспортний засіб, не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів, до якого, в тому числі, відноситься напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу; - спеціалізованого призначення - транспортний засіб, який призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів, до яких, в тому числі, відноситься сідельний тягач); - спеціального призначення - транспортний засіб, призначений для виконання спеціальних робочих функцій. Відповідно до норм Закону України "Про автомобільний транспорт" напівпричіп - причіп, вісь (осі) якого розміщено позаду центра мас транспортного засобу (за умови рівномірного завантаження) і який обладнано зчіпним пристроєм, що забезпечує передачу горизонтальних і вертикальних зусиль на інший транспортний засіб, що виконує функції тягача. Згідно з визначенням поняття "сідельний тягач", наданим Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363, таким є автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для буксирування напівпричепа. З наведеного слідує, що сідельний тягач та напівпричіп, враховуючи їх цільове призначення, відносяться до транспортних засобів в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт", а тому підпадають під класифікацію за критеріями, визначеними цим законодавчим актом. Із долучених до матеріалів справи реєстраційних свідоцтв на транспортні засоби, позивач у своїй господарській діяльності використовував сідлові тягачі, а також спеціалізовані напівпричіпи (т. 1, а.с.92-118). Положеннями ч. 3 ст. 19 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо). При цьому, сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд. В контексті наведених норм, дослідивши надані позивачем на підтвердження своїх доводів докази, колегія суддів дійшла висновку що сідельний тягач в поєднанні з напівпричепом складають автомобільний поїзд та являються транспортним засобом, єдиним призначенням якого є перевезення вантажів, відтак відносяться до категорії вантажних автомобілів. Водночас колегією суддів враховано, що автомобільний поїзд не є окремим видом транспортних засобів, а тільки різновидом вантажних автомобілів за ознакою конструктивної схеми. При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача на те, що відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, вантажні автомобілі відносяться до товарної позиції за кодом 8704, тоді як сідельний тягач підпадає під код 870120 - трактори колісні для напівпричепів, а напівпричепи - під код 87163930, оскільки Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності, встановлена Законом України "Про Митний тариф України" від 19.09.2013 р. № 584-VII, призначена для систематизації товарів з метою визначення ставки загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України. Натомість відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, в тому числі й оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців, регулюються нормами Податкового кодексу України. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 12.11.2019 р. у справі № 807/250/18 (провадження № К/9901/67317/18). Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, враховує вказані висновки Верховного Суду щодо застосування норм права. Крім того, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Крім того, оскільки заниження доходу, отриманого від здійснення діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та на який нараховується військовий збір, та заниження суми військового збору відбулось за рахунок заниження чистого оподатковуваного доходу в результаті завищення витрат, пов`язаних з отриманням доходу, у зв`язку з нарахуванням позивачем амортизаційних відрахувань на основні засоби, які в розумінні підпункту 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не підлягають амортизації, податковим органом правомірно донараховано військовий збір від здійснення підприємницької діяльності за 2017 -2018 роки. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок), умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 2464). Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 частини другої ст. 6 Закону № 2464). Згідно з абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 ч. 1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Пунктом 13 ст.8 Закону №2464 встановлено, що єдиний внесок для підприємств, установ і організацій, фізичних осіб - підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, в яких працюють особи з інвалідністю, встановлюється у розмірі 8,41 відсотка визначеної пунктом 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску для працюючих осіб з інвалідністю. Перевіркою встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 7, 8, 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464 від позивачем занижено сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2017 - 2018 р. на суму 110 803,64 грн. Відповідно до ст.25 Закону №2464 ч.4 ст.25 Закону №2464 у разі несплати або несвоєчасної сплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", положення цієї статті застосовуються виключно щодо суми страхових внесків, що має сплачуватися платником єдиного внеску. У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, інформує про це платників єдиного внеску. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску. Орган доходів і зборів, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Якщо протягом цього строку вмотивоване рішення органом доходів і зборів не надсилається платнику єдиного внеску, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника єдиного внеску. Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. У випадках, зазначених в абзаці дев`ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються. У відповідності до вимог ч.4 ст.25 Закону №2464 податковим органом у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надіслано позивачу, як платнику єдиного внеску, який має недоїмку, вимогу про її сплату. На підставі п.3 ч.11 ст.25 Закону №2464 податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за донарахування податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Сума штрафних санкцій становить 19 588,86 грн. Статтею 77 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.07.2019 року № 00059961305 та № 00059951305 підлягають частковому задоволенню, позовні вимоги про скасування рішення № 0002841305, вимоги № Ф-78 належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи та задоволенню не підлягають. Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення було неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак, відповідно до ст.ст. 315, ст. 317 КАС України, - оскаржуване Рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі. Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області, - задовольнити частково. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2020 року по справі № 400/3894/19, - скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , - задовольнити частково. Податкове повідомлення-рішення від 26.07.2019 року № 00059961305 про визначення податкового зобов`язання податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в частині витрат на придбання путівки на санаторно-курортне лікування та туристичні послуги, - скасувати. Податкове повідомлення-рішення від 26.07.2019 року № 00059951305 в частині вирахованого військового збору з доходу фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в частині витрат на придбання путівки на санаторно-курортне лікування та туристичні послуги, - скасувати. В решті позову, - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.