Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/14377/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 липня 2020 року справа №200/14377/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Ястребової Л.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі № 200/14377/19-а (головуючий суддя І інстанції - Аляб`єв І.Г.), складене у повному обсязі 30 березня 2020 року у м. Слов`янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, - ВСТАНОВИВ: 11 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про: - визнання протиправною бездіяльність відповідача, щодо невиплати гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом (депозитом); - стягнення з відповідача коштів у розмірі 188 922,66 гривень за вкладом, які було внесено за договором банківського вкладу від 27 червня 2014 року №24290, укладеного між позивачем та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український Фінансовий світ, та 4000,00 гривень витрат на правову допомогу (а.с. 3-9). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» за договором банківського вкладу (депозиту) «Планер» № 42490 від 27 червня 2014 року. Стягнуто з Державної установи «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 185500 (сто вісімдесят п`ять тисяч п`ятсот) гривень за вкладом, які було внесено за договором банківського вкладу №42490 від 27 червня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний Банк «Український фінансовий світ» (а.с. 128-130). Не погодившись із таким судовим рішенням, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним відносно спірних правовідносин, відтак, його застосування є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України. Зазначив, що ліквідація Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» завершена, банк ліквідовано. До повноважень уповноваженої особи Фонду належить вирішення питання щодо визначення суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду та складання Переліку вкладників; до виключних повноважень колегіального органу - виконавчої дирекції Фонду належить питання щодо затвердження реєстру вкладників та змін до нього. При цьому, Перелік, який складається уповноваженою особою та Загальний реєстр, який затверджується Фондом є різними за суттю, змістом та призначенням документами: Перелік складається уповноваженою особою, а Загальний реєстр формується та затверджується Фондом на підставі Переліку, у фонду відсутні будь-які первинні документи по вкладникам і тому при складанні реєстру використовується виключно інформація, що наявна в переданому уповноваженою особою переліку вкладників. Вважає, що право на отримання грошової компенсації від Фонду має виключно фізична особа, яка принесла до неплатоспроможного банку власні грошові кошти, чого в даному випадку не відбулось. Вказало, що відповідно до постанови Київської місцевої прокуратури № 6 від 21 березня 2018 року «Про визнання речовим доказом» у кримінальному провадженні № 42018101060000066 винесеного 06 березня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінального правопорушення визнано речовими доказами грошові кошти у розмірі гарантованих сум відшкодування фондом,зокрема, відносно позивача. Досудовим слідством встановлено, що всупереч Постанови Правління НБУ від 15.07.2014 року № 410/БТ, яким Банк віднесено до категорії проблемних, Банком ПАТ « КБ`УФС» у період з 26 червня 2014 року по 15 липня 2014 року здійснювались операції в частині перерахування коштів з відкритих в банку поточних рахунків юридичних осіб на поточні рахунки фізичних осіб з призначенням платежів «надання фінансової допомоги» та «надання поворотної фінансової допомоги» та здійснювалось залучення коштів на рахунки фізичних осіб через касу банку. Зазначив, що у даній справі суд першої інстанції не врахував, що Фонд не відмовляв позивачу у виплаті гарантованого відшкодування вкладу. Крім того, вказано, що відповідно до постанови слідчого СВ Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві від 05 грудня 2017 року «про визнання речовими доказами» грошові кошти фізичних осіб, зокрема і позивача, які обліковуються на поточних рахунках та знаходяться на поточних рахунках банку визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12014100040017478 від 16 грудня 2014 року. Вважає, що Фонд не порушував норми чинного законодавства щодо відшкодування коштів позивачу, оскільки існувало ряд заборон для Фонду щодо здійснення виплат коштів певному колу осіб (а.с. 176-181). Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Представником позивача надано письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому він підтримав рішення суду першої інстанції та просив розглянути справу у відсутність позивача. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційних скаргах залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, з наступних підстав. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 27 червня 2014 року між ОСОБА_1 , як вкладником та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі - ПАТ «КБ «Український фінансовий світ») укладений письмовий договір банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» за № 42490 про тимчасове строкове (до 01 серпня 2014 року) користування банком коштами в сумі 185 500,00 грн. На виконання умов договору позивачем на депозитний рахунок НОМЕР_1 внесено 185 500,00 грн., про що свідчить квитанція банку № ТR.56794.16912.341 від 27 червня 2014 року (а.с. 10-11). Згідно п. 1.3 договору датою внесення грошових коштів вкладником є дата надходження грошових коштів на вкладний (депозитний) рахунок в Банку НОМЕР_1. Відповідно до підпунктів 2.1.2, 2.1.3 пункту 2.1 договору, Банк зобов`язується при настанні дати повернення вкладу, при зверненні вкладника до банку за отриманням вкладу або в день розірвання цього договору, повернути Вкладнику суму вкладу та нараховані в порядку, встановленому п.2.1.4 цього договору, але не сплачені проценти, шляхом передбаченим чинним законодавством України (готівкою перерахування на інший рахунок Вкладника за письмовим розпорядженням вкладника тощо). 27 червня 2014 року відповідно до платіжного доручення TR.56794.16912.341 на вкладний рахунок позивача зараховано грошові кошти у розмірі 185 500,00 грн. (а.с. 12) Згідно постанови Правління Національного банку України від 14 серпня 2014 року №491 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі по тексту ПАТ «КБ «УФС») до категорії неплатоспроможних. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 14 серпня 2014 року №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «УФС», згідно з яким з 15 серпня 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС»; уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС» призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова С.І. Постановою Правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року №717 постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати «Комерційний банк «Український фінансовий світ». Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 листопада 2014 року №119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «УФС» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 13 листопада 2014 року та призначено Гончарова С.І. уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ» строком на 1 рік з 13 листопада 2014 року по 12 листопада 2015 року. Уповноважена особа Фонду у листі від 03 грудня 2014 року №001/538 повідомила, що договір банківського вкладу №42490 від 27 червня 2014 року, укладений між позивачем та ПАТ «КБ «УФС» та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 228 Цивільного кодексу України. Позивач не погодившись з такими діями позивача, звернувся з позовом до суду. 20 жовтня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/12925/15 (а.с. 15-19), яка залишена без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано неправомірними дії Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича щодо не включення даних про ОСОБА_1 до переліку вкладників Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ", які мають право на відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Зобов`язано Уповноважену особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_1 , якому необхідно здійснити виплату за вкладом, внесеним за договором банківського вкладу (депозиту) № 42490 від 27 червня 2014 року до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. З Єдиного державного реєстру судових рішень слідує, що 07 грудня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» по справі №826/12925/15. Як зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, судове рішення було виконано Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повністю( а.с.180). Позивач звернувся до Фонду із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом в ПАТ «КБ «УФС». Листом від 12 січня 2018 року №27-594/19 Фонд повідомив позивача, що відповідно до інформації, отриманої від уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «КБ «УФС» інформація стосовно позивача буде подана до Фонду після отримання ПАТ «КБ «УФС» копій судових рішень (а.с. 20, 88-89, 95-96). У вересні 2019 року позивач дізнався, що у зв`язку з досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12014100040017478 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України, виплата коштів можлива лише після прийняття відповідного процесуального рішення у кримінальному провадженні. 07 червня 2019 року з офіційного сайту Фонду позивач дізнався, що 05 червня 2019 року уповноваженою особою Фонду було подано документи державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та з цієї дати завершились виплати коштів вкладникам ПАТ «КБ «УФС». Ухвалою Печерського районного суду м.Києві від 03 травня 2019 року у справі № 757/21167/19-к накладено арешт на грошові кошти Позивача (а.с. 21-28). 24 січня 2020 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києві у справі №757/19765/19-к (що знаходиться в матеріалах справи) скасовано арешт, накладений на грошові кошти, які знаходяться на рахунку позивача у ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» (а.с. 110-112). Не отримавши гарантованого відшкодування за вкладом в межах гарантованої суми, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення належних йому сум. При прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з Державної установи «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 185 500,00 грн. за вкладом, які було внесено за договором банківського вкладу №42490 від 27 червня 2014 року, підлягають задоволенню, а бездіяльність відповідача в частині не виплати належної позивачу суму є протиправною. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством. При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин. У контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, які виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, і визначення яких залежить від з`ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов`язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються. Акти, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, установлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч. 1 і 2 ст. 55 Конституції України. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів. Статтею 6 КАС України установлено право на судовий захист і зазначено, що кожна особа має право в порядку, визначеному цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі, на виконання делегованих повноважень. За змістом п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб`єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій. Частинами 1 та 2 ст. 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Висновки відповідача/апелянта, що позовні вимоги є передчасними, оскільки фонд не порушував прав позивача, суд апеляційної інстанції вважає незмістовними, оскільки позивач вбачає порушення своїх прав, відтак, в силу вимог процесуального законодавства має право на подання даного позову. Щодо суті позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI) установлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин. За змістом ст. 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. Крім того, відповідно до ст. 6 Закону № 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов`язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами. За п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку. Приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VI передбачено, що рішення, які приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду. Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні КАС України. Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстрів вкладників, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника. Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов`язки. Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд. Так, згідно із ч. 1, 2 ст. 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, (…), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, (…). Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Нормами ст. 27 Закону № 4452-VI встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, згідно з яким: уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону (…) станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку; уповноважена особа Фонду (…) формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду (…) затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; уповноважена особа Фонду (…) формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом (…). Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування. Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника. Саме тому в ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI зазначено, що дія Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) на банки не поширюється. Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого державою відшкодування вкладникам. Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах гарантованого державою відшкодування за вкладами є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (п. 4 ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв`язку з процесом ліквідації банку. Частиною 2 ст. 6 Конституції України визначено, що органи судової влади здійснюють свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України. З огляду на зазначені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень посадової особи Фонду щодо виконання покладених на неї владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави, не регулюється нормами Закону № 2343-ХІІ відповідно до прямого припису ч. 8 ст. 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Саме така позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 813/6392/15 та від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно не виплатив гарантовану державною суму по вкладу позивача у банк, який ліквідовано. Як уже зазначалось вище, 20 жовтня 2015 року постановою Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/12925/15 (а.с. 15-19), яка набрала законної сили зокрема, зобов`язано Уповноважену особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" Гончарова Сергія Івановича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо вкладника ОСОБА_1 , якому необхідно здійснити виплату за вкладом, внесеним за договором банківського вкладу (депозиту) № 42490 від 27 червня 2014 року до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Український фінансовий світ" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Судами встановлено встановлено, що, незважаючи на неодноразові звернення позивача до Фонду гарантування вкладів із заявами про виплату гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «КБ «УФС» за договором «Планер» № 42490 від 27 червня 2014 року, відповідачем в порушення вимог вищенаведених норм допущено протиправну бездіяльність, яка призвела до того, що станом на дату постановлення рішення у цій справі кошти у сумі 185 500 грн. позивачем не отримано. При цьому, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру такого відшкодування після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (ч. 2 ст. 26 Закону № 4452-VI). Відтак, уповноважену особу Фонду наділено повноваженнями (за рішенням суду і в силу Закону) на внесення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду з урахуванням положень ч. 2 ст. 26 Закону № 4452-VI, тобто в межах гарантованої суми відшкодування, що було фактично здійснено, як зазначив апелянт. Вкладником, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону № 4452-VI вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Відповідно до п.15 Перехідних положень Закону № 4452-VI до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. З матеріалів справи вбачається, що позивач уклав 27 червня 2014 року з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» письмовий договір банківського вкладу (депозиту) «ПЛАНЕР» за № 42490 про тимчасове строкове (до 01 серпня 2014 року) користування банком коштами в сумі 185 500,00 грн. На виконання умов договору позивачем на депозитний рахунок НОМЕР_1 внесено 185 500,00 грн., про що свідчить квитанція банку № ТR.56794.16912.341 від 27 червня 2014 року (а.с. 10-11, 12). Отже, в розумінні закону позивач є вкладником, який відповідно до договору вніс до банку кошти. Доказів повернення зазначених грошових коштів позивачу суду не надано. Відтак, укладення зазначеного договору й зарахування коштів на банківський рахунок відбулося до початку віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації. Отже, грошові кошти на банківський рахунок позивачем розміщено до запровадження тимчасової адміністрації, а тому на позивача поширюються гарантії Фонду на відшкодування коштів за вкладом на підставі ст. 26 Закону № 4452-VI, відтак, належна позивачу суму має бути стягнута з Фонду. Посилання апелянта на постанову слідчого СВ Дніпровського управління поліції Головного Управління Національної поліції у м. Києві від 12 грудня 2017 року ( а.с.184-185) про визнання речовими доказами грошових коштів гарантованих сум відшкодування фізичним особам за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до сум, які перебувають на рахунках фізичних осіб Банку, зокрема ,позивача ОСОБА_1 ,- як на доказ правомірності не проведення виплат позивачеві, суд вважає безпідставним, оскільки доказів того, що на зазначені суми накладено арешт або інші заборони, починаючи з 2017 року по даний час, суду не надано. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і невідшкодування йому гарантованої суми є порушенням його права на її отримання. Посилання відповідача на те, що грошові кошти внесені під час заборони банку проводити будь-які операції згідно з постановою Київської місцевої прокуратури № 6 від 21 березня 2018 року, на думку суду є незмістовною, оскільки позивач не може нести відповідальність за порушення банку при цьому, наявність такої заборони не є підставою для порушення прав позивача на отримання гарантованої державною суми відшкодування коштів по вкладу. При цьому, відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно із частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідачами не надано доказів нікчемності правочину (договору позики), як і не надано доказів укладення між позивачем та ТОВ "Інвестиційно-розрахунковий центр" будь-яких договорів, що унеможливлює застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, тобто відсутній умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99) Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року по справі № 200/14377/19-а - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 30 березня 2020 року по справі № 200/14377/19-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 22 липня 2020 року. Судді Т.Г.Арабей І.В. Геращенко Л.В. Ястребова