Постанова Київський апеляційний суд № 761/12510/20

Постанова Іменем України 10 березня 2021 року м. Київ провадження № 22-ц/824/3386/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Шевченківського районного суду м. Києва в складі судді Саадулаєва А.І. від 26 жовтня 2020 року по справі №761/12510/19 Шевченківського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про відшкодування шкоди, В С Т А Н О В И В: В квітні 2020 року позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що внаслідок протиправної бездіяльності уповноваженої особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, Фонд), що полягала у тривалому невиконанні судового рішення, він втратив право вимагати отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом, чим заподіяно йому майнову шкоду у сумі 197 032 грн 36 коп. Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якій посилаючись на безпідставність позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Крім того, вважав, що у зв`язку з порушенням позивачем предметної юрисдикції спору, провадження у справі підлягає закриттю. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд дійшов безпідставного висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі. Вказав, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і не є спором у зв`язку з процесом ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами, а тому дана справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, чого не врахував суд першої інстанції. Посилався на практику Великої Плати Верховного Суду висловлену у постановах від 18.04.2018 у справі №813/921/16, від 23.05.2018 у справі №820/3770/16, від 06.06.2018 у справі №727/8505/15-ц, від 23.01.2019 у справі №285/489/18-ц, від 16.06.2019, у справі №285/457/18, від 10.04.2019 у справі №761/10730/18, від 15.01.2020 у справі № 334/452/18. Зазначив, що суд першої інстанції, всупереч Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та практики Верховного Суду, а також за обставини заявлених позовних вимог про стягнення вкладу як майнової шкоди, вишів, що стягнення гарантованого відшкодування не пов`язане з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати гарантованого відшкодування, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Також вказав, що суд першої інстанції, всупереч нормам чинного законодавства, встановив обставини щодо бездіяльності Фону, як суб`єкта владних повноважень, що належить до компетенції адміністративних судів. Зазначив, що за обставини відсутності доказів підтвердження причнно-наслідкого зв`язку між протиправними діями працівників Фонду та завдання шкоди позивачу, суд дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог. Висновки суду, щодо невиконання Фондом постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 у справі №826/6541/15, оскільки Фондом дане рішення виконано. Також додав, що з огляду на те що грошові кошти, у тому числі позивача, які перебували на рахунках в ПАТ "УФС", визнано речовими доказами та накладено арешт ухвалою суду, в уповноваженої особи, до моменту припинення банку, як юридичної особи, були відсутні підстави для внесення додаткових даних позивача, до загального реєстру вкладників, які мають право на виплату гарантованого відшкодування за рахунок Фонду. Вказав, що судом не враховано, що Фонд завершує виплати гарантованиїх сум відшкодування коштів за вкладами, у звязку із внесенням відомостей до реєстру про ліквідацію банку, як юридичної особи, що відбулося 05.06.2019. Крім того вказав, що законом встановлено мараторій на стягення коштів з Фонду. За вказаних обставин, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року та закрити провадження у справі. Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги. У відзиві позивач вказав, що судом вірно вирішено питання щодо юрисдикції спору, оскільки предметом спору є стягнення майнової шкоди, а не стягнення суми гарантованого відшкодування. Зокрема зазначив, що відповідач не надав доказів на підтвердження виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 протягом восьми місяців до винесення постанови слідчого про визнання коштів на рахунках вкладників речовими доказами у кримінальному провадженні. Крім того вказав, що за обставин коли ліквідацію ПАТ "КБ "УФС" завершено, а виплати Фондом припинено, позивач втратив право вимагати отримання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом в порядку, передбаченому Законом, натомість отримав право вимагати відшкодування шкоди, заподіяною протиправною бездіяльністю уповноваженої особи Фонду. Також вказав, що доводи апеляційної скарги про те, що Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено мараторій на задоволення будь яких вимог кредиторів є безпідставною, оскільки таким законом не передбачено жодного мараторію, поряд з цим даний закон містить норми, якими передбачено, що шкода заподіяна внаслідок бездіяльності Фонду, професійної помилки уповноваженої особи відшкодовується на загальних підставах. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з доведеності позовних вимог та наявності правових підстав для задоволення позову. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Судом встановлено, що 04 липня 2014 року між ПАТ «КБ «УФС» та ОСОБА_1 укладено Договір банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» №43850, за умовами якого Банк прийняв від ОСОБА_1 на вкладний (депозитний) рахунок грошові кошти в сумі 15 000,00 доларів США (вклад) у тимчасове строкове користування строком до 04 жовтня 2014 року та зобов`язався сплачувати проценти за його користування в розмірі, встановленому договором (а.с. 12-14). Відповідно до наданої позивачем квитанції №TR.58149.648.130 від 04 липня 2014 року, на вкладний рахунок ОСОБА_1 зараховано грошові кошти в сумі 15000,00 доларів США (еквівалент у гривнях - 177406,44 грн.); призначення платежу - надходження коштів за депозитною угодою №43850 від 04 липня 2014 року (а.с. 15). Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 14.08.2014 №491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 14.08.2014 №69 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», згідно з яким з 15.08.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено Уповноважену особу Фонду - провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Гончарова Сергія Івановича. Постановою Правління Національного банку України від 10.11.2014 №717 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «КБ «Український фінансовий світ». Судом також встановлено, що на офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що з 21.11.2014 Фонд розпочинає виплати коштів вкладникам для отримання коштів вкладники з 21.11.2014 по 31.12.2014 включно можуть звертатись до установ банку-агента Фонду - ПАТ «Альфа-Банк». Виплати гарантованої суми відшкодування здійснюватимуться відповідно до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду. Дізнавшись про відсутність даних про нього в переліку вкладників ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду. Листом від 01 грудня 2014 року № 001/381 Уповноважена особа Фонду повідомила позивача, що договір банківського вкладу від 04.07.2014 №43850 та операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаного договору, є нікчемними відповідно до вимог ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ст. 228 Цивільного кодексу України. Відповідно до наказу Уповноваженої особи ОСОБА_2 від 18 листопада 2014 року №6 «Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів» визнано нікчемними всі транзакції та правочини (договори), згідно переліку, який додається до цього наказу, у тому числі за договором позивача від 04 липня 2014 року №43850. Вищевказані обставини встановлені постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 20.05.2015 та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 року по справі №826/6541/15, а тому не підлягають, доказуванню у цій справі (ч. 4 ст. 82 ЦПК України). Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 року по справі №826/6541/15 визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_2 щодо невключення ОСОБА_3 до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів, за вкладом за Договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 04 липня 2014 року № 43850 за рахунок Фонду. Крім цього зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Оберемка Романа Анатолійовича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 , як вкладника, який має право на відшкодування коштів за Договором банківського вкладу (депозиту) «Вигідний альянс» від 04 липня 2014 року №43850 у розмірі 200000 грн. за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 07 червня 2019 року на офіційному веб-сайті відповідача в мережі Інтернет розміщено повідомлення про завершення 05 червня 2019 року виплати гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам Банку на підставі ч.7 ст.26 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в зв`язку з подачею Уповноважено особою Фонду державному реєстратору юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань документів для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи). Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що шкода заподіяна позивачу внаслідок невиконання судового рішення є доведеною позивачем. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Позивач у позовній заяві посилається на те, що Уповноважена особа Фонду, в порушення закону, протягом тривалого часу не виконувала судове рішення та не передавала в Фонд додаткову інформацію про позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом. Відповідач, в свою чергу, не передавав банку-агенту інформацію про позивача, в зв`язку з чим позивач не отримав гарантованого відшкодування коштів за вкладом в межах процедури ліквідації Банку. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч. 2 ст. 22 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Аналіз положень ст. 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювана шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв`язок між ними та вина заподіювана шкоди. Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їх працівником або іншою особою. Це один із випадків, коли суб`єктом відшкодування виступає юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто, особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця. Причинно-наслідковий зв`язок у цьому виді зобов`язань може мати складний характер, тобто треба доводити не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2017 року у справі № 638/11853/15-ц та від 27 лютого 2019 року у справі № 158/812/15-ц. Неотримання ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування за вкладом пов`язане з протиправними діями Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І., що встановлено постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 року, та в подальшому бездіяльністю Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І. по виконанню судового рішення до моменту завершення виплат гарантованих суд вкладникам банку на підставі ч.7 ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відповідно до положень цивільного законодавства такі втрати ОСОБА_1 є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню за рахунок ФГВФО. Закон не передбачає обов`язку ОСОБА_1 звертатися до Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» з метою виконання рішення суду про зобов`язання Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» подати до ФГВФО додаткову інформацію щодо неї, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок ФГВФО. Уповноваженій особі ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарову С.І. було відомо про постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 року, як стороні в справі. Враховуючи принцип обов`язковості судових рішень, Уповноважена особа ФГВФО на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» була зобов`язана самостійно вчинити дії направлені на її виконання. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про те, що Фондом виконано судове рішення є необґрунтованими та не приймаються до уваги колегією суддів. Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції встановлено обставини щодо бездіяльності Фону, як суб`єкта владних повноважень є необгрунтованим, оскільки такі обставини встановлені в Постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 у справ №826/6541/15, а судом першої інстанції встановлено обставни бездіяльності Фонду, що полягали саме у невиконанні Фондом вищезазначеного судового рішення, що завдало майнової шкоди позивачу. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував що протиправна бездіяльність уповноваженої особи Фонду полягає в невиконанні судового рішення від 19.04.2017 внаслідок чого позивачу завдано майнової шкоди. Судом встановлено, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду 19.04.2017не була виконана. За встановлених обставин заподіяння майнової шкоди позивачу невиконанням судового рішення відповідачем, доводи апеляційної скарги щодо юрисдикції даного спору є безпідставними та не заслуговують на увагу колегії суддів. Колегія суддів також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що судом не взято до уваги факт визнання коштів, в тому числі позивача, на рахунках банку речовими доказами на підставі постанови слідчого, і в подальшому накладення арешту на підставі ухвали суду. Судом надано оцінку вказаним фактам і прийнято до уваги, що з моменту набрання законної сили постанова Київського апеляційного адміністративного суду 19.04.2017 до ухвалення слідчим постанови від 05.12.2017 про визнання коштів речовими доказами вищезазначене судове рішення виконано не було. За таких обставин висновок суду щодо бездіяльності уповноваженої особи Фонду, що полягала у невиконання рішення суду, і що з ліквідацією Банку, позивач втратив право вимоги гарантованої суми відшкодування за вкладом, внаслідок чого отримав право вимагати заподіяну невиконанням рішення суду матеріальну шкоду, є обґрунтованим, таким що відповідає обставинам справи, та колегія суддів погоджується з таким висновком. Також колегія суддів не приймає доводи апеляційної скарги про те, що статтею 20 Закону передбачено мараторій на стягнення коштів з Фонду, оскільки скаржник тлумачить норму закону на свій розсуд. Натомість вищезазначена стаття не містить вказівки, щодо мараторію на стягнення коштів з фонду, а лише норми щодо обмеження Фонду у розпорядженні грошовими коштами. Більше того, даний закон містить норми, якими передбачено, що шкода заподіяна внаслідок бездіяльності Фонду, професійної помилки уповноваженої особи відшкодовується на загальних підставах. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для скасування рішення суду. Розглядаючи спір суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай