Постанова 4818 № 621/824/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 липня 2020 року м. Харків Справа № 621/824/15-ц Провадження № 22-ц/818/3664/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Кругової С.С., Суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., Учасники справи : Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», Відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2020 року, ухвалене суддею Вельможною І.В., - в с т а н о в и в : У квітні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, який заочним рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 07.07.2015 року був задоволений в повному обсязі, З ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором б/н від 16.07.2010 у розмірі 23 412 грн 83 коп. та судові витрати. Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 19.03.2020 року вказане заочне рішення скасовано, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 16.07.2010 року в розмірі 23 412 грн 83 коп., а також понесені витрати по сплаті судового збору. Позов мотивований тим, що 16.07.2010 року ОСОБА_1 підписав заяву б/н від 16.07.2010 року, згідно з якою отримав кредит у розмірі 14 700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач не надав своєчасно грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, а також інші витрати відповідно до умов договору. У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 28.02.2015 року має заборгованість у розмірі 23 412 грн 83 коп., яка складається з наступного: 11 201,48 грн - заборгованість за кредитом; 9 570,26 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 050 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 1 091,09 грн - штраф (процентна складова). Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2020 року позов Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» - 11 201 грн 48 коп. заборгованість за кредитним договором б/н від 16.07.2010, станом на 28.02.2015 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" 116 грн 54 коп. на відшкодування витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16.07.2010 року шляхом підписання заяви-анкети, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Укладений між сторонами кредитний договір № б/н від 16.07.2010 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. АТ КБ «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині залишених без задоволення позовних вимог, задовольнивши позовні вимоги в цій частині у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення в частині залишених без задоволення позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права. Зазначає, щовідповідач підписав довідку про умови кредитування, отже сторони узгодили розмір базової процентної ставки. Також із зазначеної довідки вбачається, що сторонами погоджені розмір та порядок нарахування неустойки. Відповідач, підписуючи заяву позичальника, приєднався до Умов надання банківських послуг - які є загальними і їх підписання позичальником не є обов`язковим. АТ КБ "Приватбанк" виконав умови договору та проінформував відповідача про зміну відсотків по кредиту. Натомість, відповідач не звертався до банку із письмовими заявами про розірвання кредитного договору, а продовжував робити зняття та погашення коштів, отже відповідач прийняв нові тарифи та погодився з іх зміною. Місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків за кредитом. Основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, і ця умова |є істотним фактором при наданні кредитних коштів. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом. Довідкою про умови кредитування сторонами погоджено всі істотиі умови договору, у тому числі щодо розміру та порядку нарахування пені, проте суд безпідставно відмовив у стягненні заборгованості з пені. Разом з апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» надало виписку по рахунку. ОСОБА_1 до апеляційного суду надано відзив, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відзив мотивований тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга не спростовує фактичних обставин, що були встановлені під час розгляду справи. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині залишених без задоволення позовних вимог, тому в іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядається. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Положеннями статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 12 липня 2010 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до «Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 6). У вказаній заяві зазначені паспортні та контактні дані відповідача. Також зазначено, що бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою «Універсальна GOLD» - 3 000 грн. Крім того, у заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. 16 липня 2020 року відповідачем підписана довідка про умови кредитування з використання кредитної карти "Універсальна, 55 днів пільгового періоду», у якій сторонами визначено тип карти, тип кредитної лінії, пільговий період нарахування процентів за ставкою 0,01 % річних до 55 днів погашення заборгованості до 25 числа наступного місяця, процентна ставка на залишок заборгованості - 2,5 % в місяць , розмір, порядок та строк погашення кредиту (щомісячні обов`язкові платежі). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 28.02.2015 року становить 23 412,83 грн, яка складається з 11 201,48 грн заборгованості за кредитом, 9 570,26 грн - заборгованості за процентами за користування кредитом, комісії - 1 050 грн, заборгованість по судовим штрафам в сумі 500 грн. та 1091,09 грн. (а.с. 4-5) Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.) Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення процентів, пені, комісії, штрафів, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів банку та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, як невід`ємні частини спірного договору. Разом з тим, матеріали справи не містять витягу з «Тарифів банку». Що стосується витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (12.07.2010) до моменту звернення до суду з указаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 12 липня 2010 року шляхом підписання анкети-заяви, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Отже, банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Одним із проголошених міжнародними документами з питань захисту прав споживачів засад є надання інформації споживачам про товари та послуги на споживчому ринку, яка повинна бути доступною, об`єктивною, достовірною та своєчасно наданою в тому числі інформація, що надається з використанням Інтернету. Дійсно, як зазначає позивач, у довідці про умови кредитування зазначені: відсоткова ставка за користування кредитом (2,5 %), щомісячні платежі у розмірі 7% від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості. Разом з тим, у цій довідці не зазначено розмір наданих відповідачу коштів, час їх отримання, строк їх повернення. Крім того, в довідці про умови кредитування зазначено, що вона надана до договору № SAMD N50OTC003465616, проте окрім анкети заяви б/н від 12.07.2010 року матеріали справи кредитних договорів не містять. Належних доказів того, що відповідачу за його заявою від 12.07.2010 року була видана будь-яка кредитна картка матеріали справи не містять. Ані анкета-заява, ані довідка про умови кредитування, які підписані відповідачем не містять інформації про отримання відповідачем картки, про строк її дії, її номеру, отже позивачем не доведено, що сторони кредитного договору обумовили строк дії кредитного договору. Враховуючи наведене, АТ КБ «ПриватБанк» не доведено на підставі належних та допустимих доказів розмір отриманих ОСОБА_1 кредитних коштів від банку, строк дії укладеного між сторонами договору, тому відсутня процесуальна можливість у суду дослідити та перевірити проведені позивачем нарахування заборгованості відповідача та встановити їх обґрунтованість. Разом з тим, статтею 12 ЦПК України визначено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги про обов`язковість сплати боржником процентів кредитору не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки сторони не узгодили всі істотні умови договору, лише після досягнення згоди щодо яких, відповідно до приписів ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Позивач визнав, що брав кредит у розмірі 14 700 грн, частково погасив, 11 201,48 залишилась заборгованість (а.с. 76 зворот) У анкеті-заяві позичальника від 12 липня 2010 року процентна ставка, розмір та умови нарахування неустойки не зазначені. Що стосується довідки про умови кредитування від 16 липня 2010 року в якій зазначені базова відсоткова ставка за користування кредитом, розмір щомісячних платежів від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісія слід зазначити про таке. (а. с. 7) Зазначена довідка підписана ОСОБА_1 . Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за процентами, нараховану пеню та штрафи. Колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за процентами у розмірі 9 570,26 грн, оскільки з наданого банком розрахунку вбачається, що до такого платежу було включено нараховані відсотки за завищеною процентною ставкою, яку не було встановлено ані в анкеті-заяві, ані в довідці про умови кредитування від 16 липня 2010 року, які були підписані ОСОБА_1 . Крім того, матеріали справи не містять строку дії картки або договору, що позбавляє суд можливості визначити час до якого проценти повинні бути нараховані. Разом з тим, підписана відповідачем довідка про умови кредитування від 16 липня 2010 року не містить інформацію щодо пені за несвоєчасність погашення заборгованості вимоги за якими було заявлено банком. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, стягнення пені та штрафів ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в цій частині в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 28 квітня 2020 року в оскаржуваній частині - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. В силу п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий С.С. Кругова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук