Постанова 4806 № 307/3040/19

Справа № 307/3040/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 14 липня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді : Джуги С.Д. суддів: Кожух О.А., Бисаги Т.Ю. з участю секретаря: Волощук В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тячівського районного суду від 16 грудня 2019 року у складі судді Бобрушко В.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Тячівської державної нотаріальної контори про визнання недійсним заповіту ,- встановив : У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , Тячівської державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним. Позов мотивує тим, що відповідно до заповіту, складеного 04.03.2015 року ОСОБА_3 та посвідченого секретарем виконкому Руськополівської сільської ради, ОСОБА_1 заповідалося все майно ОСОБА_3 , в тому числі і житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Під час звернення до Тячівської державної нотаріальної контори за оформленням спадщини позивачці було повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 склав ще один заповіт на користь ОСОБА_2 , а тому спадщину за позивачкою оформити неможливо. Вважає, що заповіт на користь ОСОБА_2 складений з порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним з огляду на наступне. ОСОБА_3 був чоловіком ОСОБА_4 , яка була тіткою позивачки. Остання, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 17.11.1993 року, була власником будинку з надвірними будовами, що розташований в АДРЕСА_1 . Після своєї смерті тітка заповіла даний будинок своєму чоловіку ОСОБА_3 , однак той право на спадщину не оформив. Враховуючи те, що позивачка та її мати допомагали ОСОБА_3 у побуті після смерті дружини, то останній склав заповіт на користь ОСОБА_1 . Інших заповітів складено не було, оскільки ОСОБА_3 майже постійно перебував на лікуванні у психіатричних лікарнях м. Берегова та с. Вільшани, у зв`язку з рядом хвороб, в тому числі мав синдромом алкогольної залежності. У 2016 році ОСОБА_5 зверталася до Тячівського районного суду із заявою про визнання ОСОБА_3 недієздатним через наявність у нього психічних хвороб та постійне перебування у Берегівській обласній психіатричній лікарні. В ході розгляду даної справи призначалася судово-психіатрична експертиза (ухвала від 29.05.2017 року в справі №307/2819/16-ц), однак заява була залишена без розгляду, у зв`язку зі смертю ОСОБА_3 . Окрім того, після отримання копії заповіту від 22.04.2016 року та ознайомлення з ним, стало зрозумілим, що підпису ОСОБА_3 в ньому не має, а міститься лише незрозумілий текст. Це дає підстави вважати, що через хворобу ОСОБА_3 не сприймав дійсність і не міг керувати своїми діями. З врахуванням наведеного просила суд визнати недійсним заповіт, складений 22.04.2016 року ОСОБА_3 та посвідчений державним нотаріусом в реєстрі за №2-462 від 22.04.2016 року. Рішенням Тячівського районного суду від 16 грудня 2019 року в задоволенні заявленого позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити заявлений позов, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд не врахував обставини, які наведені в позовній заяві в обґрунтування заявлених вимог та безпідставно відмовив у заявленому позові. Відповідачі не скористалися своїм правом на подання відзиву та його не подали. В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_5 підтримала подану апеляційну скаргу, просить її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 заперечив подану апеляцію, просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Представник Тячівської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлений. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у його відсутності. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до вимог частини 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні заявленого позову суд першої інстанції виходив його з недоведеності. З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справам та ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.1,ч.3 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема є: змагальність сторін; диспозитивність. Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12, ч.2 ст. 13, ч.1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях( ч.6 ст.81 ЦПК України). Відповідно до ст.ст. 1233, 1234 ЦК України, заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України. Заповіт відповідно до ст. ст. 1247, 1248 ЦК України складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу. Спеціальною нормою, яка визначає підстави визнання заповіту нікчемним, є ст. 1257 ЦК України. Відповідно до ч. 1 даної статті заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі виконання такого правочину недійсним судом не вимагається.( ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства(ч. 1 ст. 203 ЦК України). Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо). Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, яке здійснюється нею особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1234 ЦК України). Як вбачається із роз`яснень, викладених у ч.2 п.16, ч.3 п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 - заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі ст. 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається. Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_4 була власником житлового будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 17.11.1993 року, посвідченого та зареєстрованого державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Педан М.В. в реєстрі за №1-2769 (а.с.17). Довідкою виконкому Руськополівської сільської ради від 20.07.2016 року стверджується, що згідно рішення сесії Руськополівської сільської ради від 26.03.2013 року за №453 житловий будинок в АДРЕСА_1 , перенумеровано АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 , а згідно рішення Руськополівської сільської ради №190 від 15.04.2008 року вулицю К.Маркса перейменовано на вулицю Карпатська (а.с.18-19). Згідно довідки Тячівського РПТІ №07/140 від 18.07.2016 року, станом на 31 грудня 2012 року, було зареєстровано за ОСОБА_4 в цілій частині домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,4 кв.м., житловою площею 34,6 кв.м., на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого Тячівською державною нотаріальною конторою 17.11.1993 року за реєстровим №І-2769, реєстр №225 (а.с.20). Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 стверджується, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 2 серпня 1982 року зареєстрували шлюб (а.с.9). ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що стверджується свідоцтвом про її смерть від ІНФОРМАЦІЯ_4 травня 2014 року (а.с.8). Згідно заповіту від 04.03.2015 року, посвідченого та зареєстрованого секретарем виконкому Руськополівської сільської ради, ОСОБА_3 заповів ОСОБА_1 все своє майно, де б воно не знаходилось, і з чого б воно не складалося, в тому числі житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 (а.с.6). Згідно заповіту від 22.04.2016 року, посвідченого та зареєстрованого державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Бенчак М.Т. в реєстрі за №2-462, ОСОБА_3 заповів ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося (а.с.5, 62). Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 22 квітня 2016 року за №43679249, який сформовано нотаріусом ОСОБА_7 , заповіт ОСОБА_3 зареєстровано Тячівською державною нотаріальною конторою в 10 годин 29 хвилин 22 квітня 2016 року, зазначено місце посвідчення заповіту - Тячівська державна нотаріальна контора (а.с.63). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що стверджується свідоцтвом про його смерть від 08 лютого 2017 року (а.с.7). Відповідно до довідки виконкому Руськополівської сільської ради від 09.02.2017 року за №405/02-341, ОСОБА_2 , житель АДРЕСА_1 , поховав свого сусіда ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.64). В довідці Тячівського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 31.08.2017 року за №326 зазначено, що ОСОБА_3 , мешканець АДРЕСА_1 , знаходився на обслуговуванні в Тячівському районному територіальному центрі з 01.04.2009 року по 01.10.2014 року і обслуговувався соціальним робітником ОСОБА_8 . Знятий з обслуговування 01.10.2014 року з хворобою: атеросклеротична деменція, згідно довідки від лікаря Руськополівської АЗПСМ №396 від 30.09.2014 року (а.с.11). Згідно довідки Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани, від 19.09.2017 року за №70, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , мешканець АДРЕСА_1 , дійсно знаходився на стаціонарному лікуванні в даній лікарні з 07.05.2008 року по 27.05.2008 року з діагнозом синдром алкогольної залежності (а.с.12). З виписки з історії хвороби № 310/2208 стаціонарного хворого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , вбачається, що йому лікарем поставлений діагноз - синдром алкогольної залежності F 10.2 (а.с.13). Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження старшого слідчого СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області від 26.04.2019 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018070160000629 від 30.05.2018 року, на підставі заяви ОСОБА_5 , про те, що невстановлена особа підробила рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_3 , який наявний в заповіті від 22.04.2016 року, бланк НОМЕР_2 та заповіті від 04.06.2015 року, закрито, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України (а.с.14-16). Також, у вказаній постанові слідчого зазначено, що в ході досудового розслідування було проведено почеркознавчу експертизу та згідно висновку експерта від 17 квітня 2019 року за №4/105 підпис «Капуш» в графі «Підпис» поруч з друкованим записом « ОСОБА_3 » у заповіті від 4 березня 2015 року, що посвідчений секретарем виконкому Руськополівської сільської ради Чулей Д.В., виконаний ОСОБА_3 . Підпис « ОСОБА_3 » в графі « ОСОБА_9 » у заповіті від 22 квітня 2016 року, що посвідчений державним нотаріусом Тячівської державної нотаріальної контори Бенчак М.Т., виконаний ОСОБА_3 . Обґрунтовуючи заявлений позов, позивачка вказувала, що спірний заповіт, складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 підлягає визнанню недійсним, з тих підстав, що ОСОБА_3 заповіт не підписував, не розумів значення своїх дій при складанні заповіту, оскільки він постійно перебував на лікуванні в психіатричній лікарні, волевиявлення не відповідало його волі та що форма заповіту не відповідає ст. 1247 ЦК України, оскільки не містить підпису заповідача ОСОБА_3 , а лише незрозумілий текст. Суд першої інстанції правильно встановив, що такі посилання є безпідставними і нічим не підтверджені. Зі змісту оспорюваного правочину вбачається, що заповіт від 22.04.2016 року складався за особистим зверненням ОСОБА_3 , дієздатність якого нотаріусом було перевірено. Будь-яких доказів про те, що на момент посвідчення заповіту заповідач не мав повної цивільної дієздатності, у матеріалах справи відсутні. Матеріалами справи, зокрема висновком почеркознавчої експертизи від 17 квітня 2019 року за №4/105, проведеної в ході досудового розслідування за зверненням позивача, доведено, що спірний заповіт від 22.04.2016 року підписував саме ОСОБА_3 і в самому заповіті міститься підпис ОСОБА_10 , а саме « ОСОБА_3 ». Суд першої інстанції правильно зазначив, що надані позивачкою письмові докази, зокрема: довідка Тячівського районного територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 31.08.2017 року за №326, довідка Обласної психіатричної лікарні с. Вільшани, від 19.09.2017 року за №70, виписка з історії хвороби №310/2208 стаціонарного хворого ОСОБА_3 , не можуть доводити обставин перебування ОСОБА_3 на момент підписання та посвідчення спірного заповіту в недієздатному стані чи відсутність в нього волевиявлення щодо заповідання його майна. Позивачка та її представники в судовому засіданні не заявляли клопотання про призначення в даній справі посмертної судово-психіатричної експертизи щодо визначення дієздатності померлого ОСОБА_3 на момент укладення спірного заповіту, а також почеркознавчої експертизи. Суд першої інстанції правильно встановив, що заповідач ОСОБА_3 недієздатним чи обмежено дієздатним визнаний судом не був, тому мав право на складання заповіту; заповіт має письмову форму та посвідчений нотаріусом; зміст заповіту, текст якого підписаний особисто заповідачем, якому роз`яснено зміст ст.ст. 1233-1236, 1241, 1247-1248, 1254, 1257, 1307 ЦК України, примірник якого виданий заповідачу, зареєстровано його в реєстрі нотаріальних дій. З врахуванням наведеного суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у заявленому позові. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються на припущеннях, а тому не заслуговують на увагу. Рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тячівського районного суду від 16 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 21 липня 2020 року. Головуючий : Судді: