Ухвала КЦС ВС № 521/1074/17

Ухвала 21 липня 2020 року м. Київ справа № 521/1074/17 провадження № 61-35161св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Одеська регіональна філія Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року у складі судді Гуревського В. К. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Кононенко Н. А., Цюри Т. В., Сегеди С. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (далі - Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. На обгрунтування позовних вимог зазначала, що з 19 грудня 2016 року вона працювала на посаді провідного інженера відділу землеоціночних робіт в Одеськійрегіональній філії ДП «Центр ДЗК». Відповідно до Положення про Одеську регіональну філію ДП «Центр ДЗК», затвердженого наказом ДП «Центр ДЗК» від 20 лютого 2009 року № 67, філія є відокремленим структурним підрозділом ДП «Центр ДЗК», здійснює господарську діяльність від імені та в інтересах ДП «Центр ДЗК». Наказом Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» від 19 грудня 2016 року № 108-к «Про звільнення ОСОБА_1 » її звільнено із займаної посади у зв`язку з прогулом без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України(далі - КЗпП України). Зазначила, що її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки роботодавцем не було враховано, що 29 та 30 листопада 2016 року вона була відсутня на робочому місці з поважних причин, оскільки вона скористалася своїм правом на отримання днів відпочинку (відгулів), як компенсації за раніше відпрацьовані вихідні дні: 05 листопада 2016 року та 25 листопада 2016 року, про що повідомила у письмових поясненнях щодо причин відсутності на робочому місці. Надання їй днів відпочинку підтверджується її заявою про надання відгулів від 28 листопада 2016 року, погодженою начальником відділу ОСОБА_2 У день звільнення, у порушення вимог трудового законодавства, їй не було надано копії наказу про звільнення та трудової книжки. Посилаючись на наведене, позивач просила: визнати протиправним та скасувати наказ Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» від 19 грудня 2016 року № 108-к «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновити її на посаді провідного інженера відділу землевпорядних робіт з юридичними особами Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК»; стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 грудня 2016 року по день ухвалення рішення суду. Незаконне звільнення поставило її у скрутне матеріальне становище та завдало їй значних душевних страждань. З огляду на наведене, а також свідоме ігнорування відповідачем процесуальних обов`язків у частині виконання ухвали суду про витребування доказів, що призвело до порушення строків розгляду справи, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» на її користь на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн. Зважаючи на те, що у період з січня 2015 року по грудень 2016 року мали місце випадки не нарахування їй заробітної плати з посиланням на невиконання роботи у зв`язку з відсутністю замовлень, що підтверджується листом Головного управління Держпраці в Одеській області від 18 листопада № 15-0-1196/03-13-8332, позивач зазначала про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за час невиконання норми виробітку не з її вини, виходячи з розрахунку 2/3 тарифної ставки встановленого їй окладу, що разом становить 32 600,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» від 19 грудня 2016 року № 108-к про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера відділу землевпорядних робіт з юридичними особами на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу землевпорядних робіт з юридичними особами Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК». Стягнуто з Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» на користь ОСОБА_1 заробітну плату за умовами відрядної оплати праці за час невиконання роботи у період з січня 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року у розмірі 32 600,00 грн. Стягнуто з Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19 грудня 2016 року по 30 листопада 2017 року у розмірі 98 775,60 грн. Стягнуто з Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 10 000,00 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що звільнення ОСОБА_1 із займаної посади відбулося з порушенням положень статей 72, 107 КЗпП України, оскільки, як встановлено судом, роботодавець був обізнаний про причини її відсутності на роботі 29 та 30 листопада 2016 року, використання ОСОБА_1 днів відпочинку за раніше відпрацьовані вихідні дні 05 та 26 листопада 2016 року було погоджено її безпосереднім керівником - начальником відділу ОСОБА_2, що підтверджується її підписом на заяві від 28 листопада 2016 року про надання відгулів. Протягом 29 та 30 листопада 2016 року керівництво Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» не з`ясовувало причини відсутності позивача на робочому місці, що свідчить про фактичну згоду роботодавця на надання працівникові днів відпочинку, тоді як чинне трудове законодавство (частина третя статті 107 КЗпП України) не пов`язує право працівника на отримання компенсації за роботу у вихідний день наданням іншого дня відпочинку з необхідністю отримання наказу керівництва підприємства для використання іншого дня як вихідного. Саме на роботодавця покладається обов`язок оформлення усіх необхідних документів стосовно праці працівників у вихідні дні, а тому невиконання зазначеного обов`язку не може зменшувати, передбачені трудовим законодавством гарантії отримання компенсації за роботу у вихідний день. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції вважав наявними підстави для скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , поновлення її на займаній посаді та виплати їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 98 775,60 грн. Встановивши факт незаконного звільнення позивача із займаної посади, а також те, що зазначеними діями відповідач порушив нормальний уклад життя позивача, заподіяв їй душевні страждання, та з огляду на затягування відповідачем розгляду справи, суд визнав обгрунтованою вимогу позивача про стягнення на її користь 10 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. Крім іншого, суд вказав на наявність підстав для стягнення з Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати за умовами відрядної оплати праці за час невиконання роботи у період з січня 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року у розмірі 32 600,00 грн. Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Одеської області від 03 травня 2018 року апеляційну скаргу Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» залишено без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року залишено без змін. Судове рішення апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», у якій заявник просив скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 03 травня 2018 року, ухвалити у справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів, дійшли висновку про те, що ОСОБА_1 була залучена роботодавцем до роботи у вихідні дні 05 та 25 листопада 2016 року, а тому мала право отримати компенсацію за роботу у вихідні дні. При цьому суди залишили поза увагою, що залучення працівників до роботи у вихідні дні допускається у виняткових випадках, передбачених частиною другою статті 71 КЗпП України, лише за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, та тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації. Суди попередніх інстанцій також неправильно застосували статтю 72 КЗпП України та не врахували, що зазначеною нормою передбачено два способи компенсації за роботу у вихідні дні, а тому спосіб такої компенсації (надання іншого вихідного дня чи оплати у подвійному розмірі) визначається за згодою сторін трудового договору, і в наказі про залучення працівників до роботи у вихідний день роботодавець повинен конкретно зазначити, у який саме спосіб працівникові буде компенсуватися робота у вихідний день. Невихід на роботу у зв`язку із самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, залишення роботи без попередження власника чи уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника. Зазначив, що суди не надали оцінки тому, що заява ОСОБА_1 про надання їй відгулів від 28 листопада 2018 року не завізована уповноваженою особою - директором Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», якому її адресовано, тоді як поставлення такої візи лише начальником відділу не має правового значення, наказ про надання позивачу днів відпочинку роботодавцем не видавався, а тому оскільки ОСОБА_1 без погодження з керівництвом, самовільно залишила робоче місце, шляхом невиходу на роботу 29 та 30 листопада 2016 року, відповідач правомірно звільнив її на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Суди також формально підійшли до вирішення питання про стягнення з Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати у період з січня 2015 року по грудень 2015 року, з січня 2016 року по грудень 2016 року, не встановили дійсного характеру спірних правовідносин та норми права, що підлягає застосуванню до їх регулювання, не звернули увагу на відсутність будь-яких актів та/або розпоряджень (наказів) керівництва філії про початок простою підприємства, а також відсутність повідомлень ОСОБА_1 про початок простою. У серпні 2018 року надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», який Верховний Суд не ураховує при її вирішенні, оскільки він не підписаний ОСОБА_1 , та не містить доказів направлення його копій іншим учасникам справи. Рух справи у суді касаційної інстанції Згідно зі статтею 388 ЦПК України, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року, судом касаційної інстанції є Верховний Суд. Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у червні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX. Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2018 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування Отримавши матеріали цивільної справи, під час підготовки справи до касаційного розгляду судом виявлено, що провадження за касаційною скаргою відкрито помилково, оскільки її подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у зв`язку з чим Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. Пунктом 1 частини шостої статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини дев`ятої наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» передбачено, що у 2018 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2018 року (на час подання касаційної скарги) - 1 762,00 грн. Предметом спору є вимоги провизнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 32 600,00 грн, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 98 775,60 грн, відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн. Загальна ціна позову у справі становить 141 375,60 грн, а тому зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762, 00 грн х 500 = 881 000,00 грн), та відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише у порядку спрощеного позовного провадження. Ураховуючи наведене, справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються і на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. За загальним правилом, передбаченим пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, виключається можливість перегляду судом касаційної інстанції судових рішень у малозначних справах. До винятків із зазначеного правила законодавцем віднесено випадки, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Касаційна скарга Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» не містить посилання на винятки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків не встановив, а заявник їх наявність не обгрунтував. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Наведене узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomezdela Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року), згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 761/10509/17 (провадження № 14-53цс19), сформулюваний правовий висновок, згідно з яким, якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, касаційне провадження у справі належить закрити. Наведена правова позиція підлягає застосуванню судом до процесуальних правовідносин, що виникли під час розгляду цієї касаційної скарги. Зважаючи на наведене та ураховуючи, що Верховним Судом було помилково відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, касаційне провадження необхідно закрити. Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про закриття касаційного провадження у справі не надається правова оцінка законності та обгрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження, відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України. Додатково Верховний Суд роз`яснює заявнику, що відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», він має право на подання заяви про повернення сплаченого судового збору. Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційне провадження за касаційною скаргою Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 03 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, закрити. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і оскарженню не підлягає. Судді: Г. І. Усик І. Ю. Гулейков О. В. Ступак