Постанова 4812 № 489/1063/20

20.07.20 22-ц/812/1246/20 Єдиний унікальний номер судової справи: 489/1063/20 Провадження № 22-ц/812/1246/20 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В. Постанова іменем України 20 липня 2020 року м. Миколаїв Справа № 489/1063/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді - Самчишиної Н.В., суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання - Гавор В.Б., за участю: представника позивача - ОСОБА_1 , -відповідача ОСОБА_2 , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником - адвокатом Коренко Тетяною Володимирівною,на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Коваленко І.В. того ж дня у приміщенні того ж суду, дата складення повного тексту 21 травня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів шляхом зміни способу стягнення аліментів, встановив: У березні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив зменшити розмір аліментів шляхом зміни способу їх стягнення, а саме: стягнути з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2 800 грн. (по 1 400 грн. на кожну дитину), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили до досягнення дітьми повноліття, щомісячно. Позовні вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2012 року з нього на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання двох дітей - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно і до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 03 травня 2012 року. У зв`язку з безробіттям, на даний час матеріальний стан позивача змінився та не дає можливості сплачувати аліменти у визначеному судовим рішенням розмірі, оскільки він не працює, постійного доходу не має, рухоме та нерухоме майно у нього відсутнє. Крім того, у січні 2020 року ним сплачено заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 14 500 грн. Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_3 просив про задоволення позову. РішеннямЛенінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що лише стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі). Закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру. Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував обставини справи, не врахував те, що він не працює та не має стабільного доходу, немає рухомого та нерухомого майна, що свідчить про зміну його матеріального стану, та залишив поза увагою його вимогу про зміну способу присудження аліментів - з частки на тверду грошову суму у запропонованому ним розмірі, а тому судове рішення є незаконним і підлягає скасуванню. Відзиву на апеляційну скаргу від відповідача не надходило. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 14, 15). Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2012 року, що набрало законної сили 24 червня 2012 року, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання двох дітей у розмірі 1/3 частини всіх заробітків (доходу), але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно і до досягнення дітьми повноліття, починаючи з 03 травня 2012 року (а.с.71). Згідно розрахунку державного виконавця заборгованість ОСОБА_3 зі сплати аліментів станом на 01 січня 2020 складала 9791 грн. 56 коп. з урахуванням наданої ним квитанції про сплату 27 січня 2020 року заборгованості за аліментами у розмірі 14 500 грн. (а.с.11). Встановлено також, що позивач на час ухвалення вищезазначеного рішення від 13 червня 2012 року не працював, постійного заробітку не мав, дохід отримував від неофіційних заробітків, що підтверджував у судовому засіданні. Наявність у позивача інших дітей та/або осіб, які перебували б на його утриманні матеріали справи не містять. Звернувшись до суду з даним позовом, позивач просив суд зменшити розмір аліментів, який визначений цим судовим рішенням, та змінити спосіб їх стягнення з 1/3 частки від усіх його видів заробітку (доходів) на тверду грошову суму у розмірі 2 800 грн. (по 1 400 грн. на кожну дитину), але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішення суду законної сили до досягнення дітьми повноліття, щомісячно. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. У відповідності до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Частина перша статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що за позовом платника аліментів може бути зменшено раніше встановлений розмір аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, зокрема, зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров`я, тоді як право вимагати зміни способу присудження аліментів має лише одержувач аліментів. Аналізуючи зібрані по справі докази, апеляційний суд прийшов до висновку про те, що позивачем не доведено погіршення його майнового стану, оскільки обставини, на які він посилався, існували на час визначення розміру аліментів та були враховані судом. Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2012 року розмір аліментів відповідає вимогам сімейного законодавства, а його зменшення у зв`язку з тим, що у позивача відсутній постійній та стабільний заробіток (такі ж обставини були встановлені цим рішенням), без підтвердження погіршення його матеріального становища, не буде спрямовано на належне забезпечення дітей від шлюбу з ОСОБА_6 - донці ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та суперечитиме їх інтересам. До того ж, колегія суддів звертає увагу на те, що як встановлено позивач мав можливість сплатити заборгованість по аліментам в розмірі 14 500 грн. у січні 2020 року. Твердження заявника про те, що суд не вирішив його позовну вимогу про зміну способу стягнення аліментів апеляційний суд відхиляє як безпідставне, оскільки як встановлено в суді апеляційної інстанції, відповідач як одержувач аліментів не погоджувалася на зміну способу їх стягнення, а тому суд першої інстанції вірно відмовив й у задоволенні цієї вимоги. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки, як зазначено вище, Сімейний кодекс України вказує на можливість зміни способу стягнення аліментів лише на вимогу одержувача аліментів. Посилання в апеляційній скарзі на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13, про відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки) не заслуговують на увагу, оскільки вона була ухвалена ще до реєстрації та оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень України постанови Верховного Суду від 24 лютого 2020 року у справі № 539/3532/18 та не враховувала положень частини третьої статті 181 Сімейного кодексу України в редакції Закону № 2037-VІІІ від 17 травня 2017 року. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду щодо його оцінки. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ОСОБА_3 .? подану через свого представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2020 року залишити без змін. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 375, 381-384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , подану його представником - адвокатом Коренко Тетяною Володимирівною, залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: П.П. Лисенко Т.В. Серебрякова Повний текст постанови складено 20 липня 2020 року.