Постанова 4818 № 623/588/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А іменем України 20 липня 2020 року м. Харків справа № 623/588/20 провадження № 22-ц/818/2307/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Котелевець А.В., суддів Хорошевського О.М., Яцини В.Б., за участі секретаря Кравченко О.О., ім`я (найменування) сторін: позивач ОСОБА_1 , відповідач Касаційний цивільний суд, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 лютого 2020 року в складі судді Герцова О.М., у с т а н о в и в : 18 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Касаційного цивільного суду про порушення цивільних прав органом державної влади. Позов мотивовано тим, що Касаційний цивільний суд своїм рішенням від 28 січня 2020 року порушив його конституційні права на справедливий суд та судовий захист. Просив визнати рішення Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року незаконним. Ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 лютого 2020 рокувідмовлено у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що суд як орган, що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, неправомірно застосував практику Європейського суду, оскільки розгляд подібних справ передбачений національним законодавством. Даний позов заявлений ним у зв`язку з порушенням Касаційним цивільним судом його цивільних прав на судових захист. Касаційний цивільний суд ухвалу суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовом до Касаційного цивільного суду про визнання незаконною ухвали Касаційного цивільного суду від 28 січня 2020 року з огляду на її невідповідність вимогам Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про судовий збір (а. с. 1 2). У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом. Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. У розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Статтями 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом. Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя. У зв`язку з цим, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження процесуальних дій судді (суду), пов`язаних із розглядом по суті, перегляду судових рішень у визначеному процесуальним законом порядку і їх виконання, нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено. Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Також варто зазначити, що згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини. Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші судові порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави. Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17 листопада 2010 року, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави. Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді. Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку. Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами цивільного чи адміністративного судочинства, відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами. Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 454/2843/15-ц. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 1402-VIII судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними законом. Учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення (частина перша статті 14 Закону № 1402-VIII). З викладеного вище вбачається, що оскарження дій суду при здійсненні ним правосуддя можливе лише шляхом подачі відповідних апеляційних та (або) касаційних скарг. Можливість оскарження процесуальних дій судді як органу державної влади шляхом подачі відповідного позову до суду не передбачена за винятком випадків завдання особі матеріальної та моральної шкоди в порядку, передбаченому статтями 1166, 1167 ЦК України. В суду першої інстанції відсутні повноваження розглядати позови про визнання незаконними дій судді іншого суду при здійсненні останнім правосуддя. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункту1 частини першої статті 186 ЦПК України). Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неможливість розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Касаційного цивільного суду в порядку цивільного судочинства та наявність підстав для відмови у відкритті провадження. Доводи позивача про позбавлення його права на доступ до правосуддя, що передбачено статтею 6 Конвенції, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Під правоздатністю пред`являти позови, вимагати відшкодування шкоди й домагатися рішення суду розуміється право подання позову до суду, який наділений повноваженнями розглядати питання фактів й права, що стосуються конкретного спору, з метою постановлення рішення, що матиме обов`язкову силу (рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі «ЛеКонт, Ван Левен і Де Мейєр проти Бельгії», заяви № № 6878/75, 7238/75). ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії). Рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних із підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності суддів, гарантований статтею 129 Конституції України, і заборону втручання у вирішення справи належним судом. У зв`язку з цим, розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких по суті є оскарження дій суду, пов`язаних із розглядом справи, нормами ЦПК України чи іншими законодавчими актами України не передбачено. Враховуючи викладене вище, ухвала суду першої інстанції є законною, підстав для її скасування немає. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка. Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 19 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 20 липня 2020 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина