Постанова 4855 № 640/6062/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6062/19 Суддя (судді) першої інстанції: Журавель В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Аліменка В.О., суддів Кучми А.Ю., Бєлової Л.В. за участю секретаря Юрковець А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні,без фіксування технічними засобами, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А ОСОБА_1 звернувся з позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, в якому просив суд: - визнати протиправними дії Окружного адміністративного суду міста Києва, які полягали у невиплаті ОСОБА_1 з 05.08.2018 по 01.04.2019 року суддівської винагороди в частині щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу та розрахунку стажу його роботи на посаді судді у відповідності до ч. 2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №1402-VІІІ від 02.06.2016, починаючи з 05.08.2018 року; - стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суми недоотриманої суддівської винагороди в розмірі 112053,54 грн., яка утворилась за період з 05.08.2018 року по 01.04.2019 року; - зобов`язати Окружний адміністративний суд м. Києві починаючи з 01.04.2019 року здійснювати нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати за вислугу років виходячи з стажу роботи в органах прокуратури, вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, а саме 11 років 10 місяців 11 днів, та як такого, що у відповідності до ч. 2 ст. 137 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" №1402-VІІІ від 02.06.2016 року включається до стажу роботи на посаді судді. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач призначений на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва Указом Президента України №29/2012 від 23 січня 2012 р. строком на п`ять років. Указом Президента України від 19 грудня 2018 р. №431/2018 позивача призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва, яку обіймає на цей час. Зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» позивач має право після проходження процедури кваліфікаційного оцінювання на отримання суддівської винагороди в розмірах, визначених цим Законом. При цьому, відповідно до ст.135 вказаного Закону України суддівська винагорода складається, зокрема, з посадового окладу та доплат. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 23 січня 2012 р. на підставі Указу Президента України №29/2012 позивача призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва строком на п`ять років. 02 березня 2012 р. відповідно до наказу голови Окружного адміністративного суду міста Києва № 65/к позивача зараховано до штату цього суду. Указом Президента України від 19 грудня 2018 р. №431/2018 на підставі частини 5 статті 126, частини 1 статті 128 та підпункту 2 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України позивача призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва. Вказану посаду позивач обіймає на цей час. 12 лютого 2019 р. позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва із заявою про надання інформації щодо стажу його роботи, що дає право на одержання доплати до посадового окладу за вислугу років, за період роботи на посаді судді Окружного адміністративного суду міста Києва з 5 серпня 2018 р. по теперішній час, а також правових підстав такого розрахунку. У цій заяві позивач також просив суд надати розрахункові відомості щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за вказаний період. 15 лютого 2019 р. службовою запискою начальника відділу управління персоналом та антикорупційного моніторингу позивачу надано розрахунки стажу роботи для встановлення надбавки за вислугу років судді станом на 5 серпня 2018 р. та станом на 15 лютого 2019 р., а також розрахункові листи про нарахування та про виплачену позивачу суддівську винагороду за період з 1 серпня 2018 р. по 31 січня 2019 р., яка надана відділом планово-фінансової діяльності та звітності суду. Цим листом також повідомлено позивача, що розрахунки стажу роботи для встановлення надбавки за вислугу років проведені відповідно до статті 137 Закону України від 2 червня 2016 р. № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами від 12 липня 2018 р. № 2509-VІІІ) та ураховуючи пункт 5 рекомендацій, які надані спільним листом голів Вищої ради правосуддя, Верховного Суду, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів України, Державної судової адміністрації України «Про зарахування (перерахування) стажу роботи на посаді судді». Як вбачається з розрахунку стажу для встановлення надбавки за вислугу років станом на 15 лютого 2019 р. позивачу зараховано наступні періоди: - заступник начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури м. Києва, стаж 1 рік 9 місяців 16 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку 11 місяців 10 днів; - заступник начальника управління начальник відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури м. Києва, стаж 1 рік 1 місяць 25 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку 1 рік 1 місяць 25 днів; - начальник управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури міста Києва, стаж 1 рік 29 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку 1 рік 29 днів; - суддя Окружного адміністративного суду міста Києва, стаж 6 років 11 місяців 14 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку 6 років, 11 місяців, 14 днів. Відповідно до цього розрахунку стаж позивача складає 9 років 11 місяців 14 днів. Згідно з трудовою книжкою позивач працював на різних прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури в період з 28 березня 2000 р. до 8 лютого 2012 р. Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати з 5 серпня 2018 р. по 1 квітня 2019 р. суддівської винагороди в частині щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 40% від посадового окладу та розрахунку стажу його роботи на посаді судді у відповідності до ч.2 Закону України Про судоустрій і статус суддів №1402-VІІІ від 2 червня 2016 р. протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень доведено суду правомірність дій щодо не зарахування стажу роботи в органах прокуратури до стажу роботи на посаді судді. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Згідно з частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.137 Закону №1402-VIII, чинного з 30 вересня 2016 року, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. У подальшому, Законом України від 12.07.2018 № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2509-VIII), який набрав чинності з 05.08.2018 статтю 137 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною другою такого змісту: «До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді». Верховний суд, Вища рада правосуддя, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, Рада суддів України, Державна судова адміністрація України, Національна школа суддів України, враховуючи внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висловили свою думку у спільному листі від 05.11.2018 №41783/0/9-18/2664/0/2-18/01-6757/18/9рс-1112/18/1-22433/18/02/3878 «Про зарахування(перерахунок) стажу роботи на посаді судді», відповідно до якого до стажу роботи на посаді судді зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, тобто застосовуються вимоги, що діяли на момент такого призначення (обрання). При цьому, абзацом 4 пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII закріплено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Зазначена норма пов`язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею. Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачу до стажу судді, враховано роботу на посадах: заступник начальника управління нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство прокуратури м. Києва, стаж 1 рік 9 місяців 16 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку 11 місяців 10 днів; заступник начальника управління начальник відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури м. Києва, стаж 1 рік 1 місяць 25 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку 1 рік 1 місяць 25 днів; начальник управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю прокуратури міста Києва, стаж 1 рік 29 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку 1 рік 29 днів; суддя Окружного адміністративного суду міста Києва, стаж 6 років 11 місяців 14 днів, фактичний стаж, взятий для розрахунку 6 років, 11 місяців, 14 днів. У той же час, ОСОБА_1 у позовній заяві просить врахувати весь стаж роботи в галузі права на посадах в органах прокуратури Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2862-XII, яка була чинною на час обрання позивача на посаду судді, визначалось, що на посаду судді міг бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який мав вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживав в Україні не менш як десять років та володів державною мовою. З огляду на зазначене, право на зарахування стажу роботи в галузі права три роки мають судді, яких було призначено на посаду судді вперше згідно з вимогами, встановленими Законом № 2862-XII на день їх обрання. З цього питання також висловлювалася Велика Палата Верховного Суду, яка зазначила, що внесенні до статті 137 Закону № 1402-VIII зміни Законом від 12.07.2018 № 2509-VIII дозволили зараховувати стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення позивача на посаду судді (постанова від 30 травня 2019 року у справі № 11-1481заі18). Наведене свідчить про наявність у позивача права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на одержання доплати до посадового окладу за вислугу років, додатково лише трьох років роботи у сфері права, що і було здійснено відповідачем-1. Аналогічна правова позиція щодо саме такого способу обчислення періодів, які зараховуються до стажу судді, викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у справі №160/173/19, від 20 грудня 2018 р. у справі №9901/812/18, від 3 липня 2019 року у справі №9901/140/19, від 24 жовтня 2019 року у справі №9901/2/19. Щодо невиплати позивачу в період з 5 серпня 2018 р. по 4 грудня 2018 р. будь-яких щомісячних доплат за вислугу років суд зазначає про наступне. В рішенні Конституційного суду України від 04 грудня 2018 року № 11-РП/2018 зазначено, що за змістом положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Цим положенням передбачено два винятки, коли суддя, який не здійснює правосуддя, отримує всі доплати до посадового окладу, - це тимчасова непрацездатність та перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці. Законом № 2453 у редакції Закону № 192 передбачено низку випадків, коли суддя не здійснює правосуддя. Цим же Рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу",для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII зі змінами, у тому числі: - частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді. Оскільки вказане рішення Конституційного Суду України набрало чинності саме 4 грудня 2018 р., то з цієї дати визнано неконституційними названі вище законодавчі обмеження, які позбавляли суддів, які не мали повноважень на здійснення правосуддя, на отримання будь-яких доплат. Разом з тим, до 4 грудня 2018 р. вказані норми неконституційними не визнавалися і були чинними, тому відповідачем відповідно до цих норм законодавства не виплачувалася позивачу доплата за вислугу років у вказаний ним період з 5 серпня по 4 грудня 2018 р. Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За таких обставин, колегією суддів, встановлено, що Окружний адміністративним судом м. Києва правильно здійснено обчислення стажу роботи позивача на посаді судді, який складав 9 повних років (з них 6 років на посаді суддею та 3 роки стажу роботи (професійної діяльності) судді у сфері права), тому з урахуванням цього стажу (більше 5 років) відповідачем правильно визначено розмір доплати за вислугу років 20% від посадового окладу. Підстави для визначення доплати в розмірі 40% від посадового окладу у відповідача були відсутні. Суд зазначає, що надане позивачем тлумачення положень ч.2 ст.137 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є помилковим. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) № 1-7/99 від 09 лютого 1999 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті. Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що до позивача не може застосовуватись норма права щодо зарахування стажу роботи в галузі права, яка набрала чинності після призначення позивача на посаду судді, у зв`язку з тим, що у законі не має прямого посилання на зворотну дію закону у часі. У даному випадку суд не вбачає дискримінації прав позивача, порушення принципу єдиного статусу суддів, гарантій їх незалежності та гарантій збереження звання судді, оскільки стаж роботи позивача був розрахований відповідно до законодавства. Отже, з огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не стосуються рішення суду, не ґрунтуються на законі та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні. За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи. Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач В.О. Аліменко Судді А.Ю. Кучма Л.В. Бєлова Повний текст постанови складено 20 липня 2020 року.