Постанова 4851 № 520/10729/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 р. Справа № 520/10729/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бершова Г.Є. суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. за участю секретаря судового засідання Патової Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020, суддя Спірідонов М.О., м. Харків по справі № 520/10729/18 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою поданої в порядку ст. 383 КАСУ, у якій просив:

1. Визнати бездіяльність Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, в особі його керівника Ізюмського міського голови Марченко Валерія Віталійовича, яка полягає в умисному не виконанні рішення від 19 грудня 2019 року Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/10729/19, шляхом не допущення до розгляду по суті заяви від 12 листопада 2018 року щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів в в`язку з поновленням Ізюмським міськрайонним судом Харківської області рішенням від 14 червня 2018 року, яке набрало законної сили на підставі постанови від 24 жовтня 2018 року, його права на отримання пенсії з жовтня 2011 року, у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу».

2. Встановити судовий контроль за виконанням рішення від 19 грудня 2019 року Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/10729/19, шляхом зобов`язання відповідача Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області подати у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду (ст. 382 КАС України). В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року набрало законної сили, проте досі не виконано. У відповідь на вимоги щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, відповідачем було надано відповідь №764 від 28.04.2020 року, в якій зазначено, про відсутність законних підстав для задоволення заяви позивача. З урахуванням того, що рішення не виконано позивач звернувся до суду з зазначеною заявою. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 383 КАСУ у справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області (64309, Харківська обл., м. Ізюм, пл. Центральна, буд. 1) про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити в повному обсязі заяву від 04.05.2020 року. Позивач в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її задовольнити. Представник відповідача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, ухвалу суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів було задоволено в повному обсязі. Визнано неправомірними дії Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, які полягають у не розгляді по суті звернення ОСОБА_1 від 12 листопада 2018 року щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів. Визнано неправомірною, викладену у листі №Ш-2065/2242 від 16 листопада 2018 року, відмову Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів. Зобов`язано Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 12 листопада 2018 року щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів. Судове рішення набрало законної сили 18.03.2020 року. На виконання зазначеного рішення Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради Харківської області 28 квітня 2020 року (вих. №764) на адресу ОСОБА_1 направлено відповідь щодо розгляду його заяви. В листі №764 від 28.04.2020 року повідомлено про відсутність законних підстав для задоволення заяви 12 листопада 2018 про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви позивача від 04.05.2020 року, виходив з того, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, є правом, а не обов`язком суду. Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах є саме диспозитивним правом суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних обставин, що підтверджені належними та допустимими доказами. Це виключно як певна (можливо, виняткова) міра впливу на той чи інший орган влади. Застосування наведеної норми - це прерогатива суду. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що у вказаному рішенні відповідача не було зобов`язнано задовольнити звернення ОСОБА_1 від 12 листопада 2018 року щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів, а отже в даному випадку відсутній факт невиконання суб`єктом владних повноважень - Виконавчим комітетом Ізюмської міської ради рішення суду в розумінні ст. 383 КАС України. Колегія суддів не погоджується із такою ухвалою суду першої інстанції з таких підстав. Стосовно вимоги про визнання бездіяльності Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, в особі його керівника Ізюмського міського голови Марченко Валерія Віталійовича, яка полягає в умисному не виконанні рішення від 19 грудня 2019 року Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/10729/19, шляхом не допущення до розгляду по суті заяви від 12 листопада 2018 року щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів в в`язку з поновленням Ізюмським міськрайонним судом Харківської області рішенням від 14 червня 2018 року, яке набрало законної сили на підставі постанови від 24 жовтня 2018 року, його права на отримання пенсії з жовтня 2011 року, у відповідності до вимог Закону України «Про державну службу», колегія суддів зазначає наступне. Частиною першою статті 293 КАС України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Положеннями частини другої статті 293 КАС України визначено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 294 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 294 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається. Згідно з частиною першою статті 294 КАС України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо: 1) забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; 2) забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, скасування забезпечення позову, відмови у забезпеченні позову, відмови у заміні заходу забезпечення позову або скасуванні забезпечення позову; 3) повернення заяви позивачеві (заявникові); 4) відмови у відкритті провадження у справі; 6) передачі справи на розгляд іншого суду; 7) відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк; 8) затвердження умов примирення сторін; 9) призначення експертизи; 10) визначення розміру судових витрат; 11) зупинення провадження у справі; 12) залишення позову (заяви) без розгляду; 13) закриття провадження у справі; 14) внесення або відмови у внесенні виправлень у рішення; 15) відмови ухвалити додаткове рішення; 16) роз`яснення або відмови у роз`ясненні судового рішення; 17) відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; 18) відмови у поновленні пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання; 19) відстрочення і розстрочення, зміни або встановлення способу і порядку виконання судового рішення; 20) заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження; 21) повороту виконання рішення суду або відмови у повороті виконання рішення; 22) внесення чи відмови у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 23) окрема ухвала; 24) стягнення штрафу в порядку процесуального примусу; 25) накладення штрафу та інших питань судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, постановлених судом відповідно до статті 382 цього Кодексу; 26) відмови у відкритті провадження за заявою про відновлення втраченого судового провадження; 27) відновлення або відмови у відновленні повністю або частково втраченого судового провадження. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає апеляційному оскарженню. Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються (частина друга статті 383 КАС України). На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи (частина третя статті 383 КАС України). Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду (частина четверта статті 383 КАС України). У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена (частина п`ята статті 383 КАС України). За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу. Аналіз наведених правових норм свідчить, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Така заява повертається заявнику, якщо вона не відповідає вимогам, вказаним в статті 383 КАС України, і таке повернення підлягає оскарженню, про що зазначено в частини п`ятій цієї статті. Виходячи зі змісту частини шостої статті 383 КАС України оскарженню підлягає також і ухвала суду у разі задоволення цієї заяви, яка в такому випадку ухвалюється в порядку статті 249 КАС України. Проте, колегія суддів зазначає, що вказаною статтею не передбачено можливості оскарження ухвали суду першої інстанції, якою встановлена відсутність протиправності дій відповідача. Не передбачено оскарження такої ухвали і нормами статті 294 КАС України. Водночас, оскарження ухвал суду першої інстанції, які не передбачені статтею 294 КАС України, окремо від рішення суду не допускається. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що нормами КАС України не передбачено права апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.07.2019 в справі №821/11/18, від 30.04.2020 в справі №814/1171/17, від 10 липня 2020 року у справі №816/1861/17. Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу суду від 18.05.2020 року прийнята до провадження суду апеляційної інстанції в цій частині позовних вимог помилково, у зв`язку із чим апеляційне провадження у справі підлягає закриттю. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 826/11378/18. Стосовно вимоги про встановлення судового контролю за виконанням рішення від 19 грудня 2019 року Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/10729/19, шляхом зобов`язання відповідача Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області подати у встановлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду (ст. 382 КАС України), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Конституційний Суд України, розглядаючи справу N 1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012). Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права. Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу- у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті

6. Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68). У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили. Так, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.12.2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів було задоволено в повному обсязі. Визнано неправомірними дії Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області, які полягають у не розгляді по суті звернення ОСОБА_1 від 12 листопада 2018 року щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів. Визнано неправомірною, викладену у листі №Ш-2065/2242 від 16 листопада 2018 року, відмову Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області у виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів. Зобов`язано Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 12 листопада 2018 року щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 10 посадових окладів. Судове рішення набрало законної сили 18.03.2020 року. Згідно із положеннями частини першої та другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Крім того, відповідно до ч.1 ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Отже, приписами статей 382, 383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду. Колегія суддів зауважує, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. При цьому, законодавством не встановлено імперативних приписів щодо послідовності застосування цих способів судового контролю або певних умов, наявність яких визначає право позивача звернутися до суду або із заявою про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, в порядку ст.382 КАС України, або про визнання протиправною бездіяльності такого суб`єкта щодо невиконання судового рішення, в порядку ст.383 КАС України. Таким чином, право вибору способу судового контролю належить позивачу, а повноваження щодо застосування відповідного способу судового контролю відноситься до компетенції суду. Враховуючи, що відповідно до ст. 382 КАС України судовий контроль встановлюється після ухвалення судового рішення у справі (вживається словосполучення "суд, який ухвалив"), слід дійти висновку, що для встановлення судового контролю повинен видаватись окремий процесуальний документ (ухвала) після ухвалення рішення у справі, якщо воно фактично не виконується, і саме судом, який виніс відповідне рішення. Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі №800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 по справі № 286/766/17. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції не було досліджено клопотання позивача в повному обсязі, а саме не було встановлено наявність або відсутність підстав для встановлення судового контролю, а отже апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 по справі № 520/10729/18 скасуванню в частині встановлення судового контролю шляхом подання звіту про виконання рішення суду, а справа в цій частині підлягає направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, апеляційне провадження в іншій частині апеляційної скарги підлягає закриттю. Згідно статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, при прийнятті ухвали від 18.05.2020 дійшов помилкових висновків та порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.05.2020 по справі № 520/10729/18 скасувати в частині встановлення судового контролю шляхом подання звіту про виконання рішення суду. Справу в цій частині направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Апеляційне провадження в іншій частині апеляційної скарги - закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в частині рішення про закриття апеляційного провадження може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов Постанова складена в повному обсязі 20.07.20.