Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 820/1620/18

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 р.Справа № 820/1620/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року (постановлену Єгупенко В.В.) по справі № 820/1620/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якому просив: зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2018 р. по справі № 820/1620/18. В обґрунтування вищевказаної заяви позивач зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2018 р. по справі № 820/1620/18 відповідачем здійснено перерахунок пенсії відповідача з 01.01.2016 р., з урахуванням довідки про розмір його грошового забезпечення та проведено виплату різниці пенсії за період з 01.01.2018 р. по 31.03.2018 р., проте різниця пенсії за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2017 р. невиплачена та складає 63738,48 грн. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 р. у задоволенні заяви відмовлено. Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив: скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 р. та зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 р. по справі № 820/1260/18. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Закону України «Про виконавче провадження», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що судовий контроль за виконанням рішення можливо встановити лише під час ухвалення такого рішення та судом першої інстанції не враховано, що вищевказане судове рішення до теперішнього часу в повному обсязі не виконано. Відповідач подав до суду апеляційної інстанції письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. У судове засідання учасники справи не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином. Згідно із ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою технічного запису не здійснювалося. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень можливе лише під час прийняття такого рішення та позивач не позбавлений права звернутися за виконанням рішення суду в порядку Закону України «Про виконавче провадження». Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Так, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Ромашов проти України" від 27.07.2004 р., "Шаренок проти України" від 22.02.2004 р. зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу. Відповідно до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України). Таким чином, вказаною нормою передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження. У разі відсутності добровільного виконання судових рішень приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень. Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, що у першу чергу забезпечується через примусове виконання судових рішень, відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Судовим розглядом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2018 р., яке, згідно з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, набрало законної сили 02.05.2018 р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задоволено, а саме: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахунку та виплати пенсії позивачу, відповідно до довідки про грошове забезпечення для перерахунку пенсії, виданої ліквідаційною комісією ГУМВС України в Харківській області; зобов`язано відповідача провести перерахунок та проводити виплату пенсії позивачу з 01.01.2016 р., відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей, статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з урахуванням довідки ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області з перерахованим розміром грошового забезпечення позивача та нарахувати і виплатити різницю недоплаченої пенсії. 12.06.2018 р. Харківським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі № 820/1260/18 про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та проводити виплату пенсії позивачу з 01.01.2016 р., відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей, статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 р. № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», з урахуванням довідки ліквідаційної комісії ГУМВС України в Харківській області з перерахованим розміром грошового забезпечення позивача та нарахувати і виплатити різницю недоплаченої пенсії. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 25.06.2018 р. відкрито виконавче провадження № 56653159 (в подальшому - ВП № 56653159) з примусового виконання виковчого листа № 820/1620/18, виданого 12.06.2018 р. Харківським окружним адміністративним судом. Листами Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 3270/А-14 від 31.05.2018 р. та № 27320-14/20 від 02.10.2018 р. позивачу та його представнику повідомлялось, що відповідачем проведено перерахунок пенсії позивачу та нараховано суму та пенсійні виплати здійснюються в більшому розмірі, а сума перерахованої пенсії для виплати за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2017 р. виплачуватиметься, відповідно до вимог чинного законодавства. Згідно із постановами державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ВП № 56653159 від 23.10.2018 р. та від 08.11.2018 р., у зв`язку з невиконанням рішення суду на боржника - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області накладено штраф у розмірі 5100 грн. та в розмірі 10200 грн. і попереджено боржника про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду. Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області ВП № 56653159 від 03.12.2018 р. закінчено виконавче провадження та направлено повідомлення до правоохоронних органів про вчинення боржником - Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області кримінального правопорушення - умисного невиконання рішення суду. Суд апеляційної інстанції зазначає, що примусове виконання судових рішень входить до повноважень виконавчої служби, а умисне невиконання судових рішень є кримінальним правопорушенням, яке розслідується правоохоронними органами, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, так як станом на теперішній час позивачем не надано доказів того, що відповідачем рішення суду не буде виконано. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Одночасно суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про помилковість висновку суду першої інстанції, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду суб`єктом владних повноважень можливо лише під час прийняття такого рішення, оскільки процесуальні дії щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, відповідно до вимог ст. 382 КАС України, можуть вчинятися судом як під час ухвалення, так і після ухвалення рішення. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 р. по справі № 800/592/17, в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 по справі № 674/25/17, в постанові Верховного Суду від 18.04.2019 р. по справі № 286/766/17 та в ухвалі Верховного суду від 06.05.2019 р. по справі 826/9960/15. Проте, наявність такого висновку суду першої інстанції не впливає на правильність рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Щодо інших доводів апелянта суд зазначає наступне. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 14, 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329, 370, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 року по справі № 820/1620/18 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду . Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич Повний текст постанови складено 20.07.2020 року