LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4851440/4707/19

від 15.07.2020 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року по справі № 440/4707/19 залишити без змін.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 р.Справа № 440/4707/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Григорова А.М., Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Олійник А.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Ясиновський, м. Полтава, повний текст складено 03.02.20 року по справі № 440/4707/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (надалі також - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-2430-53 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 17190,53 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на протиправність нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 17190,53 грн, зважаючи на прийняття судового рішення про припинення його підприємницької діяльності та неподання ним звітності 2008 року. Також наголошував, що ним не вчинялись дії щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця після початку дії Єдиного державного реєстру. Відтак, автоматичне нарахування сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 17190,53 грн здійснено контролюючим органом безпідставно. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2020р. позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити повністю. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-2430-53 з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 17190,53 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головним управлінням ДПС у Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки наявним фактичним обставинам, що мають значення для справи. Вказує, що оскаржуване рішення Полтавського окружного адміністративного суду прийнято з порушеннями норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підлягає скасуванню. Зазначає, що враховуючи наявність заборгованості по єдиному соціальному внеску, на виконання вимог п. 4 ст. 25 Закону № 2464, згідно з п. 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449) та на підставі даних ІТС контролюючих органів, сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 № Ф-2430-53. Вказана вимога направлена платнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштою та отримана платником 22.11.2019 року. Також, на правомірність формування вимоги від 05.11.2019 № Ф-2430-53 вказує суб`єктна складова, яка законодавчо визначена та, як наслідок, підтверджує відповідність ОСОБА_1 до вичерпного переліку осіб, на яких поширюється обов`язок із сплати єдиного соціального внеску у розумінні приписів ст. 4 Закону № 2464. Вказує, що між тим, з 01.07.2004 набрав чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» № 755-IV від 15.05.2003. який наразі регулює відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців (надалі Закон № 755-IV). Згідно зі статями 4, 16, 17 Закону № 755-IV (у редакції, чинній на момент його прийняття) державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру. Також посилається на те, що до припинення підприємницької діяльності фізичної особи- підприємця, то у відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону № 755-IV встановлена окрема процедура, яка зокрема передбачає, що фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Але жодних доказів не було надано позивачем з приводу притінення діяльності як фізичної особи- підприємця відповідно до встановлених Законом № 755-IV вимог. Зазначає, що позивач у 2012 році у встановленому порядку не припинив свою підприємницьку діяльність, був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а відтак належав до кола платників єдиного внеску, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464. Зазначає, що сплата ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення ним підприємницької діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності. Враховуючи вищенаведене, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 по справі № 440/4707/19 та винести нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві, про що свідчать поштові повідомлення про вручення, які містяться в матеріалах справи . Також учасники справи повідомлені на електронні адреси, яка міститься в матеріалах справи. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. Позивач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений заздалегідь та належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 2 березня 2004 року пройшов передбачену чинним на той час законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, з постановленням на облік як платник податків і зборів у Карлівській міжрайонній державній податковій інспекції (а.с. 21, 22). 11.03.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності № 25650100002003638 (а.с. 24-25). ГУ ДПС у Полтавській області здійснило нарахування позивачу боргу зі сплати єдиного внеску за 2017-2018 роки, у зв`язку з чим 05.11.2019 сформувало й направило ОСОБА_1 вимогу про сплату цього боргу № Ф-2430-53 на суму 17190,53 грн (а.с. 15). Вважаючи, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, позивач звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом. Судом встановлено з матеріалів позову, що позивач з 2008 року не подавав податкової та іншої звітності як фізична особа-підприємець. Відповідачем не було надано будь-якої звітності позивача в якості фізичної особи-підприємця та внесення запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем. У період з 09 жовтня 2017 року по 14 червень 2018 року позивач перебував у трудових відносинах з ВГФ "СПМК-516 ЛТД", з 27 серпня 2018 року по 18 вересня 2018 року - у трудових відносинах з ТОВ "НВП "Глобинський свинокомплекс", а з 10 грудня 2018 року по 18 листопада 2019 року у трудових відносинах з ТОВ "Укрінмаш". Вказаними підприємствами нараховувався та сплачувався внесок з заробітної плати ОСОБА_2 (а.с.26-34). 11.03.2019 внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваної вимоги на суму недоїмки, яка в ній зазначена. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з підпунктом 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. За приписами частини 8 статті 9 Закону України № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Частиною дванадцятою статті 9 Закону № 2464-VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Отже, єдиний соціальний внесок повинні сплачувати, зокрема фізичні особи-підприємці. Відповідно до вимог частини четвертої статті 25 Закону, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що фізична особа-підприємець сплачує єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вона була платником такого, незалежно від отримання доходу. Разом з тим, спірним питанням у цій справі є наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця і, як наслідок, наявність обов`язку такої особи як платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі у періоді, за який донараховано недоїмку спірною вимогою. Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV, який набув чинності з 1 липня 2004 року (далі Закон України № 755-IV) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців. Даним законом було визначено наступне. Згідно з частиною 1 статті 4 Закону № 755 державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Відповідно до часини 1 статті 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: - заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; - копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; - документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності. Частиною 3 статті 46 Закону України № 755-IV встановлено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття. З матеріалів справи не вбачається, що позивач після початку дії Єдиного державного реєстру вчиняв будь які дії щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця. Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, був зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. Відсутні докази того, що позивач звертався до державного реєстратора з заявою про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи і отримання свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка як передбачено Законом № 755 . Відповідно до Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" від 01 липня 2010 року № 2390 (далі Закон № 2390): - процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. (п. 2) - усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. (п. 3) - свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними. Закон № 2390 набув чинності 03 березня 2011 року, а тому з 03 березня 2012 року свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, видане позивачу до 02 березня 2004 року, тобто до 1 липня 2004 року, є недійсним. Суд наголошує, що постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року у справі № 2а-1670/3347/11, що набрало законної сили 22.07.2011, адміністративний позов Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції до суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності задоволено. Припинено підприємницьку діяльність суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), що зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа Карлівською районною державною адміністрацією 02 березня 2004 року, про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 1097. Копію постанови направлено державному реєстратору для внесення до Єдиного державного реєстру запису про судове рішення щодо припинення підприємницької діяльності суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 . Постанову допущено до негайного виконання (а.с. 17-19). Відповідний запис до Єдиного державного реєстру до 2019 року не був внесений. Постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року набрала законної сили 22 липня 2011 року, у зв`язку з чим ОСОБА_1 мав законні підстави сподіватися, що його підприємницька діяльність буде припинена з ініціативи або податкового органу, який виступав позивачем у справі №2-а/1670/3347/11, та який зобов`язаний був вжити необхідних заходів направлених на виконання рішення суду за його позовом, зокрема направити рішення суду державному реєстратору для внесення відповідного запису до державного реєстру. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 11.03.2019р. ФОП ОСОБА_1 припинено підприємницьку діяльність саме на підставі рішення суду. Однак, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, в особі Карлівської міжрайонної державної податкової інспекції та державного реєстратора за місцем реєстрації СПД-ФО ОСОБА_1 , призвела до порушення прав особи внаслідок покладення на неї фінансового тягаря зі сплати ЄСВ через саму лише наявність у неї статусу підприємця, який всупереч її законним очікуванням, виявився не припиненим, внаслідок чого вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) ставить під сумнів висновки сформульовані судом у справі №2-а/1670/3347/11, де судове рішення, яке набрало законної сили, набуло статусу остаточного. Враховуючи те, що позивач не мав у спірний період обов`язку зі сплати єдиного внеску, відповідачем безпідставно сформовано та направлено на адресу ОСОБА_1 спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки). Станом на винесення контролюючим органом вимоги про сплату боргу у ОСОБА_1 було не дійсне свідоцтво про реєстрацію його як фізичної особи-підприємця в силу закону. Повноваження на здійснення підприємницької діяльності у ОСОБА_1 з урахуванням постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 31 травня 2011 року у справі № 2а-1670/3347/11 та у зв`язку з відсутністю у позивача чинного свідоцтва про реєстрацію його як фізичної особи-підприємця , відсутні. При цьому позивач наполягає на наявності у нього недійсного свідоцтва про реєстрацію його як фізичної особи-підприємця від 02.03.2004 року та наполягає на не вчиненні ним реєстраційних дій відповідно до вимог Закону №755. Відповідачем доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем до суду не надано. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції, представник відповідача не заперечувала, що позивач підприємницьку діяльність не здійснював. Перевірки стосовно підприємницької діяльності позивача за період нарахування єдиного внеску не проводились, як і не проводилися жодні перевірки за весь період, починаючи з дати державної реєстрації. Враховуючи викладене, колегія суддів вказує, що у відповідача відсутні нормативні підстави для нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за період з за 2017-2018 роки, оскільки позивач в цей період не був зареєстрований як фізична особа-підприємець у встановленому законом порядку, а отже, не був платником ЄСВ у розумінні п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464. Щодо доводів сторін стосовно того, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач останньою не займався, оскільки перебував у трудових відносинах у період з 09 жовтня 2017 року по 14 червень 2018 року - з ВГФ "СПМК-516 ЛТД", з 27 серпня 2018 року по 18 вересня 2018 року - з ТОВ "НВП "Глобинський свинокомплекс", а з 10 грудня 2018 року по 18 листопада 2019 року - з ТОВ "Укрінмаш", які як роботодавці сплачували відповідні податки і збори із доходів позивача, колегія суддів зазначає наступне. З урахуванням вищенаведених висновків суду, дані посилання не впливають на вирішення справи по суті. Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону України № 2464-VI встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Колегія суддів зазначає, що позивач станом на дату винесення спірної вимоги звітність не подавав, відповідач чи інший державний орган перевірку стосовно позивача, як суб`єкта підприємницької діяльності не проводив, будь-який акт перевірки не складався, не витребовувались в позивача та не надавались відповідачеві бухгалтерські та інші документи. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що відповідач, на якого відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України покладений обов`язок доказування правомірності свого рішення у цій справі, доказів, які підтверджують державну реєстрацію ОСОБА_1, як фізичної особи-підприємця, під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді не надав. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваної вимоги на суму недоїмки, яка в ній зазначена. Таким чином, вимога ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-2430-53 є протиправною та підлягає скасуванню, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню. З урахуванням вищезазначеного, доводи відповідача про правомірність вимоги ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 №Ф-2430-53 є помилковими. Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно ч. 1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.02.2020 року по справі № 440/4707/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 20.07.2020 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»