Постанова КАС ВС № 465/3316/16-а

ПОСТАНОВА Іменем України 16 липня 2020 року Київ справа №465/3316/16-а адміністративне провадження №К/9901/18658/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бевзенка В.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування розпорядження за касаційною скаргою Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на постанову Франківського районного суду міста Львова у складі судді Мартинишин М.О. від 16 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Довгої О.І., Каралюса В.М., Запотічного І.І. від 6 лютого 2017 року, В С Т А Н О В И В : ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У червні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Франківської районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Франківська РА, відповідач), в якому просив визнати протиправним та скасувати розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради № 302 від 30 червня 2015 року «Про знесення самочинно збудованої огорожі та самочинно здійсненої надбудови мансардного поверху і балкону на АДРЕСА_1 ». В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при прийнятті оскаржуваного розпорядження Франківською РА не встановлено обставин, які є підставою для прийняття рішення про знесення самочинно здійсненої надбудови мансардного поверху і балкону у належному на праві власності позивачу будинку, а також огорожі, спорудженої між прибудинковими територіями будинків на АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Постановою Франківського районного суду м. Львова від 16 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2017 року, адміністративний позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що обставини, та досліджені під час судового розгляду докази, підтверджують відсутність законних підстав у відповідача для прийняття розпорядження № 302 від 30 червня 2015 року, оскільки знесення самочинного будівництва є крайнім заходом відповідальності та відбувається з чітко передбачених законом підстав, які судом не встановлені. Короткий зміст вимог касаційної скарги Не погоджуючись з постановою Франківського районного суду м. Львова від 16 червня 2016 року та ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Франківська РА звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У касаційній скарзі відповідач вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що оскаржуване розпорядження винесене відповідачем на виконання вимог статей 376 та 383 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки самочинно встановлена огорожа та надбудова мансардного поверху і балкону на АДРЕСА_1 порушують права мешканців суміжного будинку. Від ОСОБА_1 відзиву чи заперечення на касаційну скаргу Франківської РА не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Касаційну скаргу до суду подано 2 березня 2017 року. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 876/5041/16-а, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений. Ухвалою Верховного Суду від 14 травня 2020 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 876/5041/16 за касаційною скаргою Франківської РА суддею-доповідачем Берназюком Я.О. Учасники справи письмових клопотань до суду касаційної інстанції не подавали. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Судами попередніх інстанцій на підставі зібраних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач є власником будинку АДРЕСА_2 . Позивачем збудовану огорожу та здійснено надбудови мансардного поверху і балкону на АДРЕСА_2 . Міжвідомча комісія Франківського району м . Львова протоколом від 23 червня 2015 року № 20 § 11 вирішила самочинно збудовану цегляну огорожу по АДРЕСА_1 за рахунок частини прибудинкової території будинку АДРЕСА_4 без погодженого робочого проекту та дозволу на ведення будівельних робіт-знести. Самочинно здійснену надбудову мансардного поверху та добудований балкон в будинку АДРЕСА_1 Будинок привести у попередній стан. 30 червня 2015 року Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради на підставі статті 152 ЖК України, статті 376 ЦК України та рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 9 вересня 2011 року № 835 «Про затвердження Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові» прийнято розпорядження № 302 «Про знесення самочинно збудованої огорожі та самочинно здійсненої надбудови мансардного поверху і балкону на АДРЕСА_1 ». Вказаним розпорядженням затверджено висновок міжвідомчої комісії (протокол від 23 червня 2015 року № 20 § 11) про знесення самочинно збудованої цегляної огорожі на захопленій прибудинковій території будинку АДРЕСА_4 та знесення самочинно здійсненої надбудови мансардного поверху і балкону в будинку АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_1 - власника будинку АДРЕСА_2 , у місячний термін за власні кошти знести самочинно збудовану цегляну огорожу на захопленій прибудинковій території будинку АДРЕСА_4 та знести самочинно здійснену надбудову мансардного поверху і балкону в будинку АДРЕСА_1 . З врахуванням матеріалів, які стали підставою для прийняття Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради оскаржуваного розпорядження, а саме: витягу з протоколу засідання МВК в Франківському районі № 20 § 11 від 23 червня 2015 року, попереджень ЛКП «Затишне» № 390 від 9 квітня 2015 року та № 570 від 21 травня 2015 року на ім`я ОСОБА_1 , доповідної директора ЛКП «Затишне» від 15 червня 2015 року, доповідної ЛКП «Затишне» № 669 від 22 червня 2015 року, копій актів ЛКП «Затишне» від 22 травня 2015 року та від 22 червня 2015 року, акта-попередження від 22 лютого 2015 року, постанови адмінкомісії при Франківській РА ЛМР № 232 від 9 липня 2015 року, постанови ДАБІ у Львівській області по справі про адміністративне правопорушення від 23 липня 2015 року (копії яких знаходяться у матеріалах справи), відповідачем прийнято розпорядження № 302 від 30 червня 2016 року у зв`язку з проведенням позивачем будівельних робіт, пов`язаних із спорудженням цегляної огорожі між прибудинковими територіями будинків АДРЕСА_1 та надбудови мансардного поверху і добудови балкону в будинку АДРЕСА_1 без погодженого проекту та дозволу на ведення будівельних робіт. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Франківського районного суду м. Львова від 16 червня 2016 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2017 року відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є неприйнятними з огляду на наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Повноваження Франківської РА Львівської міської ради у спірних правовідносинах регулюються, зокрема, ЖК України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - у редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. За змістом підпункту 3 пункту «б» частини першої статті 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчим органам міських рад делеговано повноваження у галузі будівництва зі здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу. Відповідно до статті 41 Конституції України Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Частиною другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Згідно з положеннями статті 10 ЖК України громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. За змістом статей 100, 152 цього ж Кодексу виконання власниками/наймачами/ робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду/будинках державного і громадського фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується. За змістом підпунктів 1.4.1, 1.4.3, 1.4.4 пункту 1.4 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 927/11207; в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень дозволяється робити після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. До елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків. Переобладнання і перепланування жилих будинків, жилих і нежилих, у жилих будинках приміщень, що призводять до порушення тривкості або руйнації несучих конструкції будинку, погіршення цілісності і зовнішнього вигляду фасадів, порушення вимог протипожежної безпеки та засобів протипожежного захисту, не допускається. Пунктами 4, 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року № 572 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що власники приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку. Власник квартири зобов`язаний: використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян; не захаращувати сходові клітки, позаквартирні коридори, колясочні, ліфтові шахти, горища, підвали та інші допоміжні приміщення будинку, підтримувати чистоту і порядок в ньому. Частиною першою статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Відповідно до частин четвертої та сьомої статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що залежно від ознак самочинного будівництва особи, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. При цьому знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування та у разі неможливості здійснити перебудову такого будівництва. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного суду України, від 19 листопада 2014 року № 6-180цс14, від 24 червня 2015 року № 6-381цс15 та Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 20/3183/16. З врахуванням положень статті 376 ЦК України та судової практики її застосування, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що знесення самочинного будівництва є крайнім заходом відповідальності, який може бути застосовано до особи, що його здійснила, і лише за наявності визначених законодавством підстав, а саме: у разі порушення прав інших осіб, у випадку істотного відхилення від проекту, що порушує права інших осіб або істотного порушення будівельних норм, якщо буде встановлено неможливість проведення перебудови. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку на АДРЕСА_2 , що підтверджується реєстраційним посвідченням Міжміського бюро технічної інвентаризації від 23 липня 1966 року, реєстраційними посвідченнями Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки від 5 березня 1998 року. Вказаний будинок збудований у 1961 році та є окремим об`єктом містобудування, не має спільної стіни з іншими будинками, що підтверджується довідкою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 14 вересня 2015 року № 2/12678. Житловий будинок розташований на земельній ділянці площею 360 кв. м, яка закріплена за цим будинком рішенням Виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих № 550 від 4 липня 1962 року, що додатково підтверджується листом Відділу Держземагенства у м. Львові № К-1642/0-1806/6-15 від 30 червня 2015 року. Станом на 2015 рік у належному на праві власності позивачу житловому будинку проведено реконструкцію з розширенням за рахунок надбудови, а також здійснено влаштування нової підпірної стіни між прибудинковими територіями житлових будинків № АДРЕСА_1 в замін раніше існуючої. Реконструкція належного позивачу будинку здійснена на закріпленій за ним земельній ділянці на правах фактичного користування, яка за призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови, в межах існуючої забудови. Судами попередніх інстанцій також встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що звітом про технічне обстеження, яке проведене експертом по технічному обстеженню будівель та споруд, інженером-проектувальником Лобзіною О.М. у липні 2015 року, встановлено необхідність проведення будівельно-ремонтних робіт у будинку АДРЕСА_2 щодо заміни конструкцій даху та конструкцій підпірної стіни між прибудинковими територіями житлових будинків № АДРЕСА_1 . Вказаним звітом також встановлено, що конструкція підпірної стіни після виконання підсилення, влаштування вертикальної гідроізоляції і влаштування огорожі забезпечує виконання функціонального призначення (стримання підбору ґрунту на перепаді відміток рельєфу) і запобігає зсуву ґрунту та прониканню вологи атмосферних опадів з території будинку « 10 «а» на територію будинку АДРЕСА_4 ; влаштування мережі дощової каналізації і нового замощення забезпечує запобігання замокання конструкцій стін будинків № 10 «а» та № 12 і підпірної стіни; виконання робіт не погіршило загального технічного стану основних несучих конструкцій вказаних будинків і покращило умови їх експлуатації. Окрім того, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що перед початком здійснення реконструкції вказаного житлового будинку та облаштування нової підпірної стіни позивачем не отримано всіх дозвільних документів на їх проведення. За вчинення самочинного будівництва ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі постанови Департаменту ДАБІ у Львівській області від 23 липня 2015 року та на підставі постанови Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 9 липня 2015 року. Для узаконення здійсненої реконструкції будинку ОСОБА_1 відповідно до пункту 4.1. Положення про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затвердженого рішенням Львівської міської ради від 9 вересня 2011 року № 835 (далі - Положення № 835), звернувся до Департаменту містобудування Львівської міської ради, Франківської районної адміністрації із заявою про отримання висновку про можливість експлуатації проведеного або про можливість закінчення здійсненого (здійснюваного) самочинного будівництва. Звернення позивача не були розглянуті відповідно до вимог Положення №

835. Судами також встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, а саме: копіями звернення та пояснень мешканців будинків № 12/1, № 12/2 про те, що вони не заперечують проти влаштування (фактично заміни) підпірної стіни між прибудинковими територіями житлових будинків № 10 «а» та № 12 та навіть зацікавлені у її зведені, що наміри позивача узаконити самочинне будівництво не порушують прав та інтересів третіх осіб, а відсутність істотного відхилення будівництва від будівельних норм підтверджено висновками спеціалістів. Відповідно до висновку Управління охорони історичного середовища № 04-1027 від 15 травня 2015 року підтверджено можливість реконструкції будинку на АДРЕСА_1 а» при дотриманні умов інсоляції, дотриманні граничної висоти забудови, здійснення будівництва в межах червоних ліній, дотримання вимог щодо благоустрою, забезпечення умов транспортно-пішохідного зв`язку, дотримання допустимого відсотка забудови земельної ділянки. Відповідно до висновку про інсоляційний режим житлових приміщень в будинку АДРЕСА_4 у зв`язку з реконструкцією житлового будинку АДРЕСА_1, складеного архітектором ТзОВ «Галпроект» Нестеровичем Е.А. відповідно до норм ДБН та ДСН, після проведеної реконструкції житлового будинку позивачем забезпечення тривалості інсоляції в житлових приміщеннях будинку на АДРЕСА_4 є в межах санітарних норм. Відповідно до висновку № 20/02-16я експертного будівельно-технічного дослідження від 18 березня 2016 року, яке виконано спеціалістом - ФОП та судовим експертом Заяць І.Г. , підтверджено, що житловий будинок по АДРЕСА_2 після реконструкції з надбудовою мансардного поверху і балкону зі сторони дворового фасаду, відповідає будівельним, санітарно-технічним та протипожежним нормам, зокрема: пунктам 2.24, 2.27, 2,31, 3.2, 3.6, 5.13 ДБН В.2.2-15-2205 «Житлові будинки. Основні положення», пункту 5.9 ДБН В1.1-7-2002 «Пожежна безпека об`єктів будівництва», пунктам 4.3, 8.2, 8.3, 9.7, 10.4 ДБН В.3.2-2-2009 «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт»; надбудова мансардного поверху і балкону житлового будинку по АДРЕСА_2 не обмежує можливість використання за призначенням будинку № 12 їх мешканцями, в зв`язку з тим, що влаштована в межах існуючого планування і не обмежує можливості проведення ними ремонтно-будівельних робіт у разі необхідності, що відповідає частині четвертій статті 357 Цивільного кодексу України; конструкція, яка влаштована між прибудинковими територіями житлових будинків № АДРЕСА_1 виконує функцію підпірної стінки. На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем доведено відсутність порушень державних будівельних України при проведенні позивачем самочинної реконструкції, а також відсутність фактичного порушення прав третіх осіб на час прийняття відповідачем оскаржуваного розпорядження. Колегія суддів також враховує, що згідно з положеннями пунктів 2.3, 3.4 розділу VІ ухвали Львівської міської ради від 8 липня 2010 року № 3704 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради», з наступними змінами та доповненнями (далі - Ухвала № 3704) до повноважень районних адміністрацій, зокрема, належить: здійснення нагляду за станом благоустрою відомчого і приватного житлового фонду…;розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом, департаментом містобудування порядку щодо фактів самовільного будівництва. Пунктом 5.1 розділу VІ цієї Ухвали визначено, що районні адміністрації мають право на звернення у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, скаргами щодо справ, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень. Відповідно до підпункту 4.3.4 пункту 4.3 Положення про Франківську районну адміністрацію Львівської міської ради», затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 12 серпня 2011 № 754 (далі - Положення) до повноважень районної адміністрації у сфері будівництва віднесено розгляд та вжиття заходів у встановленому виконавчим комітетом порядку щодо фактів самочинного будівництва. Підпунктом 4.5.1 пункту 4.5 цього Положення визначено, що районна адміністрація має повноваження звертатися у встановленому порядку до судових органів з позовними заявами, скаргами про демонтаж самочинного будівництва та з інших питань, що виникають у процесі здійснення наданих районній адміністрації повноважень. Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (частина перша статті 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Відповідно до пункту 5.1 Положення № 835 визначено, що у кожному конкретному випадку самочинного будівництва щодо особи, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво, міжвідомчою комісією при районних адміністраціях приймається відповідне рішення. Зокрема, підпунктом 5.1.3 цього Положення передбачено рішення про знесення самочинного будівництва за кошти особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, у разі: 1) неможливості виділення земельної ділянки для цього будівництва; 2) заперечення виконавчим органом міської ради визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності і не підлягає передачі у власність; 3) порушення прав інших осіб. В інших випадках, міжвідомчою комісією при районних адміністраціях має бути прийнято рішення про передачу матеріалів до суду з позовом про зобов`язання проведення відповідної перебудови, у разі істотного відхилення будівництва від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, або істотного порушення будівельних норм і правил; при цьому, якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за кошти особи, яка здійснила (здійснює) будівництво (підпункт 5.1.1 Положення № 835); про передачу матеріалів до суду щодо визнання за територіальною громадою міста права власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на земельній ділянці, що знаходиться у комунальній власності, якщо це не порушує права інших осіб (підпункт 5.1.2 Положення № 835) або про погодження самочинного будівництва (підпункт 5.1.4 Положення № 835). Пунктом 4.8 вказаного Положення передбачено, що висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями затверджує своїм розпорядженням голова районної адміністрації. Зі змісту наведених правових норм вбачається, що голова районної адміністрації уповноважений своїм розпорядженням затвердити відповідний висновок міжвідомчої комісії при районній адміністрації з рекомендаціями. У разі прийняття рішення про демонтаж самочинного будівництва Франківська РА уповноважена звернутися до суду з відповідним позовом. Суд наголошує, що у цій справі предметом дослідження є правомірність рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема, у контексті дотримання ним при його прийнятті положень статті 376 ЦК України, у тому числі з урахуванням конституційних гарантій права власності (стаття 41 Конституції України). Суд також виходить з того, що взаємовідносини між органами місцевого самоврядування, які представляють територіальну громаду, та суб`єктом приватного права повинні відбуватися в інтересах відповідної громади, але виключно у межах та спосіб, визначений законодавством (стаття 19 Конституції України). На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що розпорядження № 302 від 30 червня 2015 року Франківської РА Львівської міської ради є протиправним, оскільки знесення самочинного будівництва є крайнім заходом відповідальності, яке застосовується у разі, зокрема, суттєвого порушення будівельних норм та стандартів та порушення прав та інтересів інших осіб, а також з огляду на те, що такий захід може бути застосований за рішенням суду, у тому числі за зверненням органу місцевого самоврядування з відповідним позовом. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо такі рішення ухвалені без порушень норм матеріального і процесуального права. Оскільки при ухваленні судових рішень суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального або порушень норм процесуального права, суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Sporrong and Lonnroth v. Sweden», заяви № 7151/75, № 7152/75; «James and others v. the United Kingdom», заява № 8793/79; «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06; «Сєрков проти України», заява № 39766/05; «Трегубенко проти України», заява № 61333/00; «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації. В рішенні у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ вказав на те, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). У пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є «практичними та ефективними». Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява N 31443/96, пункт 115). Аналогічно у цій справі відсутність послідовності з боку органів влади при зміні обсягу та самого характеру мораторію, а також створена ним невизначеність, є важливими факторами при оцінці Судом пропорційності оскаржуваної ситуації (рішення у справі «Броньовський проти Польщі» («Broniowski v. Poland»), заява N 31443/96, пункт 151). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy) серія A. 37, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands) серія A. 288, заява № 16034/90, пункт 59). Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують. Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України, П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Франківської районної адміністрації Львівської міської ради залишити без задоволення. Постанову Франківського районного суду міста Львова від 16 червня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 6 лютого 2017 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий Я.О. Берназюк Судді: В.М. Бевзенко Н.В. Коваленко