Постанова 4857 № 500/2492/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/2492/19 пров. № А/857/5722/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів- Заверухи О. Б., Курильця А. Р., з участю секретаря судового засідання - Чопко Ю. Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року у справі №500/2492/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції Хрущ В. Л., час ухвалення рішення 05.02.2020 року, місце ухвалення рішення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення 10.02.2020 року, в с т а н о в и в: Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління ДПС у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04 жовтня 2019 року № Ф-30760-17 та зобов`язати відповідача привести у відповідність його облікові картки платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 04 жовтня 2019 року. Зобов`язано Головне управління ДПС у Тернопільській області внести зміни до інтегрованої картки платника податків - шляхом виключення з інтегрованої картки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суми нарахувань по заборгованості недоїмці по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, - починаючи з 01 серпня 2019 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволення позову, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в частині задоволення позову прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню в цій частині, покликаючись на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому факту, що ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» розмежовує зайнятість у сфері провадження господарської діяльності та у сфері самостійного забезпечення роботою суб`єкта провадження незалежної професійної діяльності. Із приписів вказаного закону вбачається, що законодавець ставить у залежність саме форму здійснення діяльності при визначенні кола суб`єктів-платників єдиного внеску. Тому особа, яка є суб`єктом господарської діяльності, та особа, яка проводить незалежну професійну діяльність, у тому числі адвокатську, є платником єдиного соціального внеску в двох випадках, і відповідно до ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язана своєчасно обрахувати та сплатити такий внесок. Оскільки позивачем допущено заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску як за провадження незалежної професійної діяльності, так і за здійснення діяльності як фізична-особа підприємець у загальному розмірі 16436,78 грн, тому вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 04 жовтня 2019 року є правомірною. Крім того, ОСОБА_1 уже виставлялись відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 11 грудня 2018 року та №Ф-30760-17 від 06 червня 2019 року, й рішеннями Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі №500/2900/18 та від 21 жовтня 2019 року у справі №500/1634/19, які набрали законної сили, відмовлено у задоволенні позовів ОСОБА_1 з приводу оскарження вказаних вимог. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судовому засіданні 15 липня 2020 року позивач не погодився з доводами апеляційної скарги і вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, подав клопотання про відкладення розгляду справи із покликанням на запровадження в Україні карантину. За результатами розгляду вказаного клопотання колегія суддів ухвалила таке відхилити, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також рекомендація Ради суддів України (лист № 9-рс-186/20 від 16 березня 2020 року) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами. Крім того, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача. Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено, клопотань про їх витребування/долучення тощо останнім не заявлено. У протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Додатково колегія суддів враховує, що відповідно до ч.5 ст.44 КАС України учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення, викликані станом його здоров`я, оскільки вони пов`язані з форс-мажорними обставинами. Крім того, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Таким чином, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача та пояснення позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 08 квітня 2010 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, на податковому обліку перебуває з 12 квітня 2010 року як фізична особа-підприємець, 08 квітня 2010 року був взятий на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний №19180801863. Згідно з відомостями з Реєстру страхувальників, позивач 08 квітня 2010 року (без подання ним заяви за формою 1-ЄСВ) був взятий на облік як платник єдиного внеску, реєстраційний №19180801863, код КВЕД по якому призначений клас ризику: 74.11.1 - адвокатська діяльність. Витягом з Єдиного реєстру адвокатів України підтверджується, що позивач на підставі рішення №25 від 17 квітня 2010 року має право на заняття адвокатською діяльністю, про що Тернопільською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури видано свідоцтво №587 від 17 квітня 2010 року, та провадить індивідуальну адвокатську діяльність. З 01 січня 2016 року ОСОБА_1 є платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5%. 04 жовтня 2019 року Головне управління ДПС у Тернопільській області надіслало ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 16436,78 грн згідно з ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючим органом безпідставно встановлено позивачу як платнику єдиного внеску фізичній особі-підприємцю ознаки незалежної професійної діяльності та нараховано на цій підставі єдиний соціальний внесок, тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04 жовтня 2019 року № Ф-30760-17, в яку включено суми заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, що нарахований ОСОБА_1 за здійснення незалежної професійної діяльності, не може вважатися правомірною, а тому підлягає скасуванню. При цьому, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шляхом виключення з вказаної інтегрованої картки суми нарахувань по заборгованості (недоїмці) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, починаючи з 01 серпня 2019 року. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регламентовано Податковим кодексом України. Згідно з п.41.1 ст.41 ПК України контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, його територіальні органи. Відповідно до ч.1,2 ст.12 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску. Згідно з пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. В свою чергу, незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. П. 65.2 ст. 65 ПК України передбачає, що облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів. Відповідно до п.65.3 ст.65 ПК України для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем постійного проживання. Згідно з п.178.1 ст.178 ПК України особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов`язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. П.178.2 ст.78 ПК України передбачає, що доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною п.167.1 ст.167 цього Кодексу. У свою чергу, відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При цьому, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (ст.13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до п.3 цієї ж частини статті Закону застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно з п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. П.2 ч.1 ст.7 України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) 5 та 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Водночас, згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. П.4,5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачають, що платниками єдиного внеску є: фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» узяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених, зокрема, у п.4, 5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» здійснюється органом доходів і зборів із внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб (ч.2 ст.5 Закону). Питання взяття на облік, внесення змін до облікових даних та зняття з обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у територіальних органах ДФС, надання контролюючим органам відомостей про зміну класу професійного ризику виробництва Фондом соціального страхування за період до 01 січня 2016 року, надання Пенсійному фонду України та фондам загальнообов`язкового державного соціального страхування даних про взяття на облік/зняття з обліку платників єдиного внеску визначаються Порядком обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 року за №1553/26330 (далі - Порядок №1162). Порядок №1162 поширюється на платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (п.3 розд. І Порядку № 1162). Взяття на облік юридичних осіб (їх відокремлених підрозділів) та фізичних осіб - підприємців, відомості щодо яких містяться в Єдиному державному реєстрі, як платників єдиного внеску підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру, яка надсилається (видається) цим юридичним особам (відокремленим підрозділам) та фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (п.4 розд. ІІ Порядку №1162). Взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1, заяви про взяття на облік платника єдиного внеску (члена фермерського господарства) за формою № 12-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (п.1 розд. ІІІ Порядку №1162). Платники єдиного внеску, зазначені у п.5 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» подають заяву за формою № 1-ЄСВ (додаток 1) протягом 10 календарних днів після державної реєстрації незалежної професійної діяльності у відповідному уповноваженому органі та отримання документа, що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності (п.2 розд. ІІІ Порядку № 1162). Платникам єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», контролюючим органом наступного робочого дня з дня взяття на облік безоплатно надсилається (вручається) повідомлення про взяття їх на облік за формою № 2-ЄСВ згідно з додатком 2 до цього Порядку (п.3 розд. ІІІ Порядку №1162). Ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру здійснюється на підставі положення, що затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування (абз.2 ч.3 ст.16 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»). Згідно з абз.3 ч.1 ст.20 Закону України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд України, користувачами цього реєстру є органи доходів і зборів та фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до абз.3 ч.2 ст.20 цього ж Закону відомості про фізичних осіб-підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами. Порядок організації ведення реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та порядок надання інформації з реєстру застрахованих осіб визначається Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України №10-1 від 18 червня 2014 року. З метою забезпечення обробки інформації в реєстрі застрахованих осіб для кожної застрахованої особи автоматично створюється облікова картка, якій присвоюється номер облікової картки (п.1 розд. ІІІ Положення №10-1). Облікова картка відкривається в разі, зокрема, надходження у складі звітності відомостей про суми нарахованого доходу та єдиного внеску фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; в інших випадках, передбачених Законом України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (п.2 розд. ІІІ Положення №10-1). За змістом п.2 розд. ІV Положення №10-1 до облікових карток реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інша інформація, необхідна для обчислення, призначення та здійснення страхових виплат за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, зокрема відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність; відомості про нарахування страхових внесків та єдиного внеску фізичними особами - підприємцями та особами, які провадять незалежну професійну діяльність. Процедуру, форму, строки подання звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску до ДФС України, яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує, зокрема, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, її територіальних органів, визначає Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 14 квітня 2015 року №435. П.16 розд. ІV Порядку №435 передбачає, що фізичні особи-підприємці, які мають ознаку незалежної професійної діяльності, формують та подають до органів доходів і зборів окремі звіти щодо сум нарахованого єдиного внеску (додаток 5). Як вбачається з матеріалів справи, позивач не погоджується з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 04 жовтня 2019 року № Ф-30760-17, оскільки вважає, що контролюючий орган нарахував йому суму єдиного внеску двічі як фізичній особі-підприємцю та як особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність. Тобто, у цій справі спірним є питання оплати позивачем єдиного внеску за двома підставами, а саме: як фізичною особою-підприємцем та особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність з того ж виду діяльності за КВЕД. При цьому, суд першої інстанції встановив, що позивач як фізична особа-підприємець із 01 січня 2016 року є платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5%. Також встановлено, що ОСОБА_1 не звертався до відповідного контролюючого органу із заявою за формою №1-ЄСВ (до органу Пенсійного фонду чи до податкового органу, після внесення змін до законодавства щодо сплати єдиного внеску). Однак контролюючий орган (в даному випадку, як встановлено судом, у 2010 році відповідний орган Пенсійного фонду) при внесенні відомостей про позивача до реєстру страхувальників самостійно встановив позивачу як фізичній особі-підприємцю ознаку незалежної професійної діяльності. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що подання позивачем 24 грудня 2013 року заяви за формою 5-ОПП, на підставі якої сформовано довідку за формою 4-ОПП, свідчить лише про взяття його на облік як платника податків, що не дає підстав для висновку про подвійне взяття його на облік як особи, яка повинна сплачувати єдиний соціальний внесок. Крім того, жодних звітів як самозайнята особа щодо сум нарахованого єдиного соціального внеску позивач не подавав. Водночас застосовані судом у цій справі норми права свідчать про те, що фізична особа-підприємець та особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, є різними платниками єдиного внеску. Законом України «Про збір та облік єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не передбачається порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. При цьому аналіз пунктів 1, 2 розділу ІІІ Порядку №1162 вказує на те, що цим Порядком не передбачено для контролюючого органу можливості самостійно взяття на облік як платників єдиного внеску осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, шляхом встановлення ознаки незалежної професійної діяльності. Взяття такої особи на облік платників єдиного внеску можливе виключно за її заявою. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій контролюючого органу щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску як особі, що провадить незалежну професійну діяльність. Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, що міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 520/3939/19. Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, ОСОБА_1 вже виставлялись відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17, які були оскаржені позивачем у судовому порядку, а саме: - вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 грудня 2018 року №Ф-30760-17, якою було зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 15000,48 грн; - вимога про сплату боргу (недоїмки) від 06 червня 2019 року №Ф-30760-17, якою зобов`язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 17358,66 грн. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі №500/2900/18, яке набрало законної сили 07 жовтня 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 11 грудня 2018 року було відмовлено. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2019 року у справі №500/1634/19, яке набрало законної сили 21 листопада 2019 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 06 червня 2019 року відмовлено. Також встановлено, що оскаржувана у цій справі вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04 жовтня 2019 року № Ф-30760-17 в сумі 16436,78 грн включає в себе заборгованість позивача зі сплати єдиного соціального внеску, який нарахований: - за 2 квартал 2018 року за здійснення незалежної професійної діяльності; - за 3, 4 квартали 2018 року за здійснення незалежної професійної діяльності та як фізичній особі-підприємцю, який обрав спрощену систему оподаткування; - за 1, 2 квартали 2019 року як фізичній особі-підприємцю, який обрав спрощену систему оподаткування. Оскільки оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 04 жовтня 2019 року №Ф-30760-17 в сумі 16436,78 грн включає в себе заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску, який нарахований позивачу за провадження незалежної професійної діяльності та як фізичній особі-підприємцю, тобто за двома підставами, тому, враховуючи наведені вище положення законодавства, а також правову позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 520/3939/19, колегія суддів дійшла висновку про протиправність такої вимоги й вважає, що така підлягає скасуванню. Водночас, у зв`язку з тим, що є такі, що набрали законної сили рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі №500/2900/18 та від 21 жовтня 2019 року у справі №500/1634/19, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 шляхом виключення з його інтегрованої картки сум нарахувань заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску, починаючи з того часу (періоду), який не був охоплений раніше оскаржуваними вимогами про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 11 грудня 2018 року та від 06 червня 2019 року, тобто, починаючи з 01 серпня 2019 року. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-30760-17 від 04 жовтня 2019 року, оскільки у відповідача були відсутні законні підстави для нарахування позивачу єдиного внеску як особі, що провадить незалежну професійну діяльність, а також дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 шляхом виключення з вказаної інтегрованої картки суми нарахувань по заборгованості (недоїмці) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, починаючи з 01 серпня 2019 року. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки апеляційний суд залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2020 року у справі № 500/2492/19 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п.2 ч.5 ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула Судді О. Б. Заверуха А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 17 липня 2020 року.