Постанова 4855 № 320/3719/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3719/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Брагіна О.Є. Суддя-доповідач Шурко О.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Шурка О.І., суддів Василенка Я.М., Ганечко О.М., при секретарі Коцюбі Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС" до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання незаконним та скасування рішення Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 11.12.2018 №5414/10/10-13-08-01, яке міститься у листі про те, що позивач не повинен подавати декларацію з ПДВ та зобов`язання відповідачем прийняти податкову декларацію позивача з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць-листопад за 2018 рік з додатками та доповненнями до неї з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих позивачем документів від 11.12.2018. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. На думку апелянта, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 07.02.2020 не застосовував норми права, що регулюють спір (п.п. 48.3, 48.4 ст. 48, п. 49.11 ст. 49 ПК України), не врахував, висновки щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладені .у постановах Верховного Суду, а замість цього вдався до підміни предмету судового розгляду та застосував до спору положення п.49.4 ст.49 ПК України, якими не регулюються відносини щодо надіслання контролюючими органами повідомлень платникам податків про відмову у прийнятті податкових декларацій. Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подавав. Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач згідно з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є юридичною особою з 25.05.2006 та взятий на податковий облік в Києво-Святошинській об`єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Київській області з 30.05.2004 за №2241. 11.12.2018 уповноваженою особою позивача подано до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області у паперовій формі наступні документи: податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2018; додатки до вказаної декларації, а саме: додаток № 2 (розрахунок суми залишку від`ємного значення звітного періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду (Д2), додаток № 3 (розрахунок суми бюджетного відшкодування (Д3), додаток № 4 (заява про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету (Д4); додаток № 5 (розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5); доповнення до податкової декларації у формі листа від 11.12.2018 № 212/18, складене відповідно до вимог пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України. Податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2018 отримана Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з відміткою «отримано з попередженням про можливість невизнання». Листом від 11.12.2018 №5414/10/10-13-08-01 Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області повідомила позивача про те, що на підставі рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивач не є платником ПДВ з 18.11.2016 та згідно з п. 184.6 ст.184 ПК України не повинно подавати податкову декларацію з ПДВ за листопад 2018 року. Вважаючи рішення податкового органу протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що анулювання реєстрації особи, як платника податку, унеможливлює прийняття поданої товариством податкової декларації з податку на додану вартість. Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин. Так, п. 6.1 ст. 6 ПК України встановлено, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Згідно з пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України, грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, які платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Порядок подання податкової декларації до органів державної податкової служби регулюється ст. 49 ПК України. Пунктом 49.1 ст. 49 ПК України передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Відповідно до п. 49.3 ст. 49 ПК України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Відповідно до п. 49.8 ст. 49 ПК України, прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають. В свою чергу, відповідно до п. 48.3 ст. 48 цього Кодексу, податкова декларація повинна містити такі обов`язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім`я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності). Згідно з п. 48.4 ст. 48 ПК України, в окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов`язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період. Пунктом 49.9 ст. 49 ПК України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом. У разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог п.п. 48.3 та 48.4 ст. 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови (п. 49.11 ст. 49 ПК України). Отже, процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із: 1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов`язкових реквізитів, передбачених п.п. 48.3 та 48.4 ПК України; 2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби. При цьому, як встановлено п. 49.10 ст. 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо) забороняється. Таким чином, законодавством визначені виключні підстави для відмови у прийнятті до реєстрації податкової декларації. У даному випадку, з поданої декларації з ПДВ за листопад 2018 року вбачається, що у графі « 4» позивачем зазначено індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість - 344393810135. Разом з тим, як свідчать обставини справи та не заперечується позивачем, свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Вітаполіс» за ІПН 344393810135 було анульоване 18.11.2016 за самостійним рішенням контролюючого органу у зв`язку з ненаданням позивачем декларацій протягом року. Факт анулювання за рішенням контролюючого органу свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Вітаполіс» за ІПН 344393810135 підтверджується інформацією з офіційного сайту Реєстру платників ПДВ (https://cabinet.tax.gov.ua/registers/pdv), що не спростовується апелянтом. При цьому, рішення контролюючого органу про анулювання позивачу свідоцтва платника ПДВ чинне та не скасоване у встановленому законом порядку. В свою чергу, апелянт стверджує, що ним надсилалася скарга до ГУ ДФС у Київській області на рішення ДПІ про анулювання реєстрації платника ПДВ. Після одержання рішення ГУ ДФС у Київській області за результатами розгляду цієї скарги 06.03.2017 позивач надіслав до ДФС України скарги на рішення ДПІ про анулювання реєстрації платника ПДВ та на рішення ГУ ДФС у Київській області за результатами розгляду скарги від 03.01.2017. Апелянт зауважує, що на час складання і подання позовної заяви ДФС України не прийняла і не надіслала позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення ДПІ від 18.11.2016 №63 та на рішення ГУ ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги позивача. Відтак, на думку апелянта, оскаржуване у порядку адміністративного оскарження рішення ДПІ №63 про анулювання реєстрації платника ПДВ є скасованим, а подана до ДФС України скарга позивача повністю задоволеною. Втім, як вбачається з характеру спірних правовідносин, предметом даного спору є саме визнання незаконним та скасування рішення Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 11.12.2018 №5414/10/10-13-08-01 про анулювання реєстрації платника ПДВ, а не визнання бездіяльності відповідача протиправною в частині не прийняття та не надсилання позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення ДПІ від 18.11.2016 №63 та на рішення ГУ ДФС у Київській області від 24.01.2017 №238/10/10-36-12-02-18 про результати розгляду скарги позивача. Водночас, матеріали справи не містять доказів оскарження позивачем рішення ДПІ про анулювання реєстрації платника ПДВ, що позбавляє суд надати зазначеним доводам апелянта належну правову оцінку. За правилами ч. 1 ст. 78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Згідно з п.184.1. ст. 184 ПК України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Відповідно до п. 184.5., 184.6. ст. 184 ПК України, з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації. Таким чином, подана позивачем податкова декларація з ПДВ за листопад 2018 року з додатками до неї додатками не відповідає вимогам п. 48.3 ст.48 ПК України в частині зазначення в ній недостовірних даних щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків, що в силу вимог податкового законодавства є безумовною підставою для відмови у прийнятті податкової звітності. Відтак, анулювання реєстрації особи як платника податку унеможливлює прийняття поданої позивачем в листопаді 2018 року податкової декларації з податку на додану вартість, а тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, у межах своєї компетенції та без порушень законних прав та інтересів позивача, що унеможливлює задоволення адміністративного позову. Зазначене також відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом з аналогічних питань у постанові від 30.01.2019 у справі № 826/3793/17. Водночас, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС"- залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Головуючий суддя: Шурко О.І. Судді: Василенко Я.М. Ганечко О.М. Повний текст постанови виготовлено 17.07.2020.