Постанова 4851 № 520/12065/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 р.Справа № 520/12065/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., представника позивача Москаля Р.Б., представника відповідача Шамілової Л.Ш., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 26.03.20 року по справі № 520/12065/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОР-СЕРВИС" до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2020р. позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОР-СЕРВИС" до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.08.2019 р. №00002811401 Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області частково, на суму податкового зобов`язання в розмірі 460175,46 грн. та штрафних санкцій у сумі 115043,87 грн. Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОР-СЕРВИС" сплачену суму судового збору у розмірі 8628 (вісім тисяч шістсот двадцять вісім) грн. 29 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області. Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств. Зазначив, що перевіркою встановлено проведення в бухгалтерському обліку ТОВ ВТОР-СЕРВИС за період з 01.01.2016 по 31.03,2019 господарських операцій отримання, оприбуткування товарів та отримання послуг без підтвердження первинними документами складеними відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. Також вказує, що документи, що наведені у додатку 7 акта перевірки, а саме: видаткові та прибуткові накладні, акти надання послуг у переважній більшості не містять назву посади та прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, проте, містять відмітки схожі на підпис директора підприємства ОСОБА_1 , який був відсутній на робочому місці та не мав повноважень на підписання таких документів, бо в цей час або знаходився у щорічній відпустці, на час якої такі повноваження були передані іншій особі. При цьому, зазначає, що відсутність директора ОСОБА_1 на робочому місці підтверджено наданими до перевірки наказами про надання йому основної щорічної відпустки та табелями обліку використання робочого часу, які містять інформацію щодо кількості відпрацьованих днів (явок) та днів відсутності на роботі (неявок), копії яких додано до акту перевірки. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, результати якої оформлено у вигляді акту перевірки від 16.07.2019 року № 2438/20-40-14-01-08/38157998. Відповідно до висновків акту від 16.07.2019 року № 2438/20-40-14-01-08/38157998 перевіркою встановлено порушення ТОВ "ВТОР-СЕРВИС", зокрема, п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 464199 грн., в тому числі за 2017 рік у сумі 207990 грн., за 3 квартал 2018 року у сумі 256209 грн., за 2018 рік у сумі 256209 грн. Позивач, не погодившись із висновками акту перевірки від 16.07.2019 року № 2438/20-40-14-01-08/38157998, звернувся до відповідача із запереченнями та відповідач листом від 31.07.2019 року №37958/10/20-40-14-01-15 повідомив, що висновки акту перевірки необхідно викласти у новій редакції. На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом 05.08.2019 року винесено податкове повідомлення-рішення №00002811401, яким за встановлене порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 580248,75 грн., в тому числі за податковим зобов`язанням у розмірі 464199,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 116049,75 грн. Матеріали справи свідчать, що підприємством позивача було подано скаргу на податкове повідомлення-рішення до Державної фіскальної служби України, але рішенням про результати розгляду скарги від 21.10.2019 року №6261/6/99-00-08-05-01 податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу - без задоволення. Позивач, не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями в частині нарахування грошового зобов`язання, звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та недоведеності відповідачем в ході судового розгляду справи правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення № 00002811401 від 05.08.19р. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до положень пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку. Відповідно до п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Відповідно до п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму залишкової вартості окремого об`єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів чи невиробничих нематеріальних активів, віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат уцінки відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об`єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об`єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу. Як вбачається з матеріалів справи, що під час червня - жовтня 2017 року на підставі закупівельних актів №1 від 21.06.2017 року, №2 від 26.06.2017 року, №3 від 04.07.2017 року, №6 від 24.07.2017 року, №4 від 24.07.2017 року, №7 від 25.07.2017 року, №5 від 25.07.2017 року, №8 від 26.07.2017 року, №9 від 28.07.2017 року, №10 від 08.09.207 року, №11 від 11.10.2017 року, №12 від 24.10.2017 року підприємством позивача отримано від фізичних осіб вторинну сировину: відходи плівки, плівку. У зазначених актах наведено перелік прізвищ та ініціалів імені та по-батькові осіб, які засвідчили своїми підписами кількість та вартість сировини поставленої кожним. В бухгалтерському обліку оприбуткування сировини проведено по рахунках проведення: Дт 201 - Кт 631, а розрахунки за придбану сировину проведено по рахунках: Дт631 Кт301. Як слідує з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю ВТОР-СЕРВИС до перевірки для підтвердження розрахунків з постачальниками сировини за зазначеними закупівельними актами надано видаткові касові ордери (типова форма №КО-2) №24 від 21.06.2017 року, №25 від 26.06.2017 року, №26 від 04.07.2017 року, №29 від 24.07.2017 року, №27 від 24.07.2017 року, №31 від 25.07.2017 року, №28 від 25.07.2017 року, №33 від 26.07.2017 року, №35 від 28.07.2017 року, №43 від 08.09.2017 року, №53 від 11.10.2017 року, №55 від 24.10.2017 року. Зі змісту акту перевірки вбачається встановлення обставин того, що видача готівкових коштів з каси ТОВ ВТОР-СЕРВИС не підтверджена підписом отримувача, прізвище, ім`я, по батькові та реквізити документу, що засвідчує його особу не вказані у вищезазначених видаткових касових ордерах. Вказані обставини, на думку відповідача, свідчать про встановлення перевіркою відсутності документального підтвердження витрат готівкових коштів ТОВ ВТОР-СЕРВИС на оплату сировини отриманої по закупівельних актах, а саме касових ордерів або видаткових відомостей оформлених відповідно до вимог чинного законодавства. Також у акті перевірки зазначено про встановлення не підтвердження проведення розрахунків через касу підприємства з видачею відповідних квитанцій, у встановленому порядку. Так, контролюючим органом в акті перевірки вказано, що такі документи у вигляді спрощених розрахункових квитанцій, на час проведення перевірки також були відсутні. З огляду на зазначене контролюючий орган дійшов висновку про безпідставне проведення в бухгалтерському обліку ТОВ ВТОР-СЕРВИС та відображення у фінансовій та податковій звітності операцій з розрахунків за сировину у фізичних осіб на загальну суму 470000,00 грн. Разом з тим, основні вимоги до касової дисципліни викладені в Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. № 637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за № 40/10320, що було чинне на час складання касових ордерів. Отже, відповідно до п. 3.1 зазначеного Положення касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями. розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Згідно із п.3.4 Положення видача готівки з кас проводиться за видатковими касовими ордерами (додаток 3) або видатковими відомостями. Відповідно до п.3.5 Положення у разі видачі окремим фізичним особам готівки (у тому числі працівникам підприємства) за видатковим касовим ордером або видатковою відомістю касир вимагає пред`явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому касовому ордері або видатковій відомості про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнильну або кулькову ручку з чорнилом темного кольору. Якщо видаткова відомість складена на видачу, готівки кільком особам, то одержувачі також пред`являють паспорти чи документи, що їх замінюють, і розписуються у відповідній графі документа. Для виведення залишку готівки в касі не приймаються видаткові касові ордери або видаткові відомості, в яких видача готівки з каси не підтверджена підписом одержувача. Видача готівки особам, яких немає в штатному розписі підприємства, проводиться за видатковими касовими ордерами, що виписуються окремо на кожну особу, або за окремою видатковою відомістю. Згідно із п. 3.6 Положення видачу готівки касир проводить тільки особі, зазначеній у видатковому касовому ордері або видатковій відомості. Відповідно до пункту 1 розділу V наказу Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 р. за № 220/28350, при видачі коштів у разі приймання від населення вторинної сировини (крім металобрухту) застосовується спрощена розрахункова квитанція розрахунковий документ, бланк якого виготовлений друкарським способом, а окремі реквізити заповнюються від руки або шляхом проставлення штампа при реєстрації розрахункових операцій, якщо відповідно до чинного законодавства розрахунки проводяться без застосування реєстратора розрахункових операцій. Також суд зазначає, що згідно із ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку. Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частини першої ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Згідно п. 2.4 зазначеного Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Відповідно до п. 2.7 ст. 2 зазначеного вище Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов`язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм. З викладеного слідує, що чинним законодавством не передбачено вимогу щодо зазначення прізвища, імені, по-батькові інших осіб, які брали учать у здійсненні господарської операції. Оцінивши складені підприємством позивача закупівельні акти та видаткові касові ордери, які було надано перевіряючим, за правилами ст.90 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази. На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими правомірно не погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити підтвердження витрат готівкових коштів ТОВ ВТОР-СЕРВИС на оплату сировини отриманої по закупівельних актах, є помилковими. Також, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів, виявлені контролюючим органом у результаті перевірки позивача, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов`язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. Зазначена позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12.06.2018 року по справі № 826/11879/13-а, від 12.06.2018 року по справі № 825/3419/14. Також, матеріалами справи встановлено, що перевіряючі дійшли висновку про проведення в бухгалтерському обліку ТОВ ВТОР-СЕРВИС за період з 01.01.2016 по 31.03.2019 господарських операцій отримання, оприбуткування товарів та отримання послуг без підтвердження первинними документами, складеними відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні. При цьому, зі змісту акту перевірки вбачаються висновки перевіряючих стосовно того, що документи, що наведені у додатку 7 акта перевірки, а саме: видаткові та прибуткові накладні, акти надання послуг у переважній більшості не містять назву посади та прізвище особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, проте, містять відмітки схожі на підпис директора підприємства ОСОБА_1 , який був відсутній на робочому місці та не мав повноважень на підписання таких документів, бо в цей час знаходився у щорічній відпустці, на час якої такі повноваження були передані іншій особі. З матеріалів спарви, зокрема з інформації ТОВ ВТОР-СЕРВИС від 08.07.2019 року №22, наданої на запит Головного управління ДФС у Харківській області від 01.07.2019 року №31878/10/20-40-14-01-15слідує, що наказом підприємства від 31.12.2015 року №10 передбачено можливість підписання його директором первинних документів в період відпустки. Відповідно до наказу підприємства від 27.07.2017 року №9-к на період відпустки з 02.08.2017 року по 26.08.2017 року виконання обов`язків директора ТОВ ВТОР-СЕРВИС покладено на головного бухгалтера Мангул Н.М. Згідно з наказом підприємства від 16.08.2018 року №9-к на період відпустки з 20.08.2018 року по 13.09.2018 року виконання обов`язків директора ТОВ ВТОР-СЕРВИС покладено на бухгалтера ОСОБА_2 . Під час проведення перевірки перевіряючими було встановлено, що відсутність директора ОСОБА_1 на робочому місці підтверджено наданими до перевірки наказами про надання йому основної щорічної відпустки та табелями обліку використання робочого часу, які містять інформацію щодо кількості відпрацьованих днів (явок) та днів відсутності на роботі (неявок). Матеріали справи свідчать, що підприємством позивача здійснювались господарські операції стосовно придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ Укр-Трейд, що підтверджується копіями видаткових накладних № РН-0000033 від 03 серпня 2017 р., № РН-0000036 від 18 серпня 2017 р., № РН-0000034 від 18 серпня 2017 р., № РН-0000035 від 18 серпня 2017 р., № РН-000037 від 21 серпня 2017 р., № РН-0000038 від 23 серпня 2017 р., № РН-0000039 від 26 серпня 2017 р., № РН-0000040 від 26 серпня 2017 р., товарно-транспортних накладних №Р33 від 03.08.2017 року, №Р35 від 18 серпня 2017 року, №Р37 від 21 серпня 2017 року, №Р38 від 23 серпня 2017 року, прибуткових накладних № 201 від 03 серпня 2017 р., №199 від 18 серпня 2017 р., №198 від 18 серпня 2017 р., №200 від 18 серпня 2017 р., № 197 від 21 серпня 2017 р., № 196 від 23 серпня 2017 р., № 194 від 26 серпня 2017 р., № 195 від 26 серпня 2017 р., товарно-матеріальних цінностей у ТОВ Вторресурси Київського картонно-паперового комбінату, що підтверджується копіями видаткових накладних № ВТ267 від 17 серпня 2017 р., № КІВТ1247 від 18 серпня 2017 р., № КІВТ1265 від 21 серпня 2017 р., № КІ871 від 21 серпня 2018 р., № КІ899 від 03 вересня 2018 р., товарно-транспортних накладних №ВТ267/2 від 17 серпня 2017 р., №ВТ267/1 від 17 серпня 2017 р., №КІВТ1247/2 від 18 серпня 2017 р., №КІВТ1247/1 від 18 серпня 2017 р., №6560 від 21 серпня 2017 року, №19994/Київ від 21 серпня 2018 р., №20276/Київ від 03.09.2018 р., прибуткових накладних № 170 від 17 серпня 2017 р., № 169 від 18 серпня 2017 р., №172 від 21 серпня 2017 р., товарно-матеріальних цінностей у ПАТ ВЗП-2, що підтверджується копіями видаткових накладних № 457 від 11 серпня 2018 р.,№492 від 12 вересня 2018 року, товарно-транспортної накладної №982 від 22 серпня 2018 р., товарно-матеріальних цінностей у ТОВ ТК ЕКСІМ, що підтверджується копіями видаткової накладної № 44 від 22 серпня 2018 р., товарно-транспортної накладної №Р44 від 22 серпня 2018 р.; товарно-матеріальних цінностей у ТОВ ТАРСЕРВІС, що підтверджується копією видаткової накладної №564 від 28 серпня 2018, товарно-матеріальних цінностей у ПП Обухівміськвторресурси, що підтверджується копіями видаткової накладної №7005 від 28 серпня 2018 р., товарно-транспортної накладної №ВХ 23 від 28.08.2018 року, товарно-матеріальних цінностей у ТОВ МЕРКУРІЙ-ОЙЛ, що підтверджується копією видаткової накладної № 1146 від 29 серпня 2018 р., товарно-транспортної накладної №1146 від 29.08.2018 р., товарно-матеріальних цінностей у ТОВ Баланс-Клуб, що підтверджується копією накладної №ТНРП 396851, товарно-матеріальних цінностей у Маріупольської філії ПрАТ Донекоресурси, що підтверджується копією видаткової накладної №59 від 07.09.2018 року, товарно-матеріальних цінностей у ТОВ Вторресурси ЗАХІД, що підтверджується копіями видаткової накладної № 158 від 13 вересня 2018 р., товарно-транспортної накладної №16835 від 13 вересня 2018 року. Також матеріали справи свідчать, що підприємство позивача мало господарські взаємовідносини із ТОВ Вантажне таксі, в рамках здійснення яких сторонами було складено та підписано акти надання послуг №42 від 23.08.2018 року, №49 від 04.09.2018 р., із ТОВ ЕКОФУНКЦІЯ, в рамках здійснення яких сторонами було складено та підписано акт надання послуг №47 від 31.08.2018 року; із ТОВ УАПРОМ, в рамках здійснення яких сторонами було складено та підписано акт надання послуг №41225 від 01.09.2018 року, Матеріали справи свідчать, що підприємство позивача мало взаємовідносини із ТОВ ІНТ МУВ та ТОВ КОРОЛЬ ДОРІГ укладались договори заявки 428 на перевезення вантажу від 03.09.2018 року та 429 на перевезення вантажу від 03.09.2018 року відповідно. За результатами виконання умов договору заявки 429 на перевезення вантажу від 03.09.2018 року сторонами було складено та підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №251 від 05.09.2018 року. За результатами виконання умов договору заявки 428 на перевезення вантажу від 03.09.2018 року сторонами було складено товарно-транспортну накладну №59 від 07 вересня 2019 року та підписано акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №ОУ-185. Матеріали справи свідчать, що директор підприємства діяв виходячи з інтересів підприємства для забезпечення його неперервної господарської діяльності, та відповідно до локального акта підприємства, що надавався на вивчення державним ревізорами-інспекторами. Сам факт підписання директором первинних бухгалтерських документів свідчить про те, що останній дав згоду на те, щоб зробити це саме у період знаходження у відпустці, до того ж він діяв відповідно до положень локального акту підприємства. Крім того, представником позивача вказано, що перевіряючими не було враховано того, що для підписання документів директор ОСОБА_1 не повинен був обов`язково знаходитись на робочому місці - документи могли підписуватися за місцем його проживання за допомогою послуг кур`єра з передачі та повернення відповідних документів, що фактично і відбувалося. Матеріали справи містять засвідчену приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г.І. заяву директора Чумака Д.М ОСОБА_3 , в якій останній стверджує, що скріпив своїм підписом документи, якими підтверджуються господарські операції (т.2 а.с. 163-164). Разом з тим слід відмітити, що керівник підприємства є виконавчим органом управління юридичної особи, який діє на підставі статуту і повноваження його припиняються у спосіб, визначений у статуті. З часу його призначення (обрання) на посаду та до звільнення з посади його службові повноваження не припиняються. Отже, у неробочий час або у відрядженні чи відпустці не припиняються посадові повноваження керівника та він має всі права підписувати документи у цих випадках. Водночас, зі змісту вищенаведених первинних документів вбачається, що останні містять в собі підписи схожі на підпис директора підприємства позивача ОСОБА_1 , відомості про підприємство, підстави складення такого документу, обсяг здійснених операцій. Також видаткові накладні та товарно-транспортні накладні окрім підпису особи відповідальної отримання чи передання товарно-матеріальних цінностей містять в собі і печатки підприємств та дають змогу визначити, скільки товару/послуг реалізовано, за якою ціною, між якими контрагентами. Докази того, що дані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем суду не надано. Відтак, надані до суду первинній документи не можуть вважатися такими, що підписані не повноважною особою та такими, що не дають змоги встановити обставини здійснення позивачем та його контрагентами господарських взаємовідносин. З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентами господарських операцій, та як наслідок, правомірність віднесення сум коштів до складу собівартості робіт, послуг та по операціям з вказаними вище контрагентами. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу. Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права" Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ. Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов`язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України. Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства не знайшли свого підтвердження ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Твердження скаржника про те, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов`язання ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Стосовно задоволення вимог позивача щодо розподілу судових витрат судова колегія зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 140 КАС України (у редакції, яка діяла після 15.12.2017) у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 132 КАС України). Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Зазначені положення кореспондуються із пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7, де передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом. Відповідно до пунктів 1, 5, 6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо. За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості, як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб`єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Аналогічна позиція викладена в Верховним Судом в додатковій постанові по справі №820/4280/17 від 24.10.19р. Як вбачається з матеріалів справи, за підготовку та подання відзиву на апеляційну скаргу до суду позивач поніс судові витрати у сумі 500,00 грн, що підтверджується рахунком на оплату №25-06-1 від 25.06.20р.; копією договору про надання правничої допомоги від 05.11.2019, укладеним між позивачем та ФОП ОСОБА_4 ; копією свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю; актом приймання-передачі послуг від 30.06.2020. Так, матеріалами справи встановлено, що 05.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТОР-СЕРВИС" та суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір №05/11/19 про надання юридичних послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати замовнику юридичні послуги. пов`язані із оскарженням податкового повідомлення-рішення від 05.08.2019 р. за №00002811401 Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області визнання його частково протиправним та скасування у Харківському окружному адміністративному суді, а замовник зобов`язується прийняти юридичні послуги та оплатити їх відповідно до умов, визначених цим договором. Сторонами у п.1.2 договору визначено, що юридичні послуги за даним договором включають в себе: складання проекту позовної заяви; подання позовної заяви до суду; складання необхідних процесуальних документів; представництво інтересів замовника в судових засіданнях. Відповідно до п.1.3 договору здача-приймання сторонами наданих послуг здійснюється за актами здачі-приймання наданих послуг, підписаними обома сторонами. Як визначено сторонами у п. 3.1 договору вартість надання передбачених цим договором юридичних послуг складається із вартості окремих видів юридичних послуг, а саме: складання проекту позовної заяви - 1500,00 грн. ПДВ не передбачено, складання інших процесуальних документів 500,00 грн. ПДВ не передбачено; участь у судових засіданнях 1000,00 грн. ПДВ не передбачено. Відповідно до п. 5.1 договір вважається укладеним з дня його підписання та діє до 30.06.2020 року. Відповідно до акта прийому-передачі послуг від 30.06.2020 виконавцем підготовлнео відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, на рішення по справі №520/12065/19 та замовником сплачено на користь виконавця вартість наданої правничої допомоги у сумі 500,00 грн. Сторони не мають одна до одної претензій. Рахунком на оплату №25-06-1 від 25.06.20р. підтверджено сплату 500,00 грн за договором про надання правничої допомоги від 05.11.2019. Таким чином, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних адвокатом робіт, витрачений час, значення цієї справи для особи, яка є іншою стороною у справі, суд вважає обґрунтованими, співмірними та підтвердженими належними доказами понесені позивачем витрати на правничу допомогу в адміністративній справі № 520/12065/19 в апеляційній інстанції на загальну суму 500,00грн. Отже, судова колегія не бачить правових підстав для обмеження позивача у праві на відшкодування понесених ним витрат на правничу допомогу. Враховуючи вищевикладене, а також задоволення позову та понесення позивачем судових витрат на загальну суму 500,00 грн, судова колегія вважає, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 500,00грн. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення. Таким чином, рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року по справі № 520/12065/19 - залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (ЄДРПОУ 43143704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТОР-СЕРВИС" (ЄДРПОУ 38157998) витрати по оплаті професійної правничої допомоги, пов`язаної з розглядом справи №520/12065/19 Другим апеляційним адміністративним судом, у розмірі 500 (п`ятсот) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 17.07.2020 року