Постанова 4851 № 820/2867/16

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2021 р.Справа № 820/2867/16 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Присяжнюк О.В. , П`янової Я.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О., представника позивача Артюх Ю.В., представника відповідача Мулик К.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 14.06.21 року по справі № 820/2867/16 за позовом Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, Комунальне підприємство Харківські теплові мережі (далі КП Харківські теплові мережі), звернувся до суду з адміністративним позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (правонаступник Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові), в якому, з урахування уточнених позовних вимог, просив: - скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2016 року № 0000104100, № 0000114100, № 0000124100, № 0000144100, прийняті відносно нього. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року, позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові від 13 травня 2016 року № 0000104100, № 0000114100, № 0000124100, № 0000144100, прийняті щодо КП Харківські теплові мережі. Стягнуто з Державного бюджету України на користь КП Харківські теплові мережі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 612 123,10 грн. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.03.2021 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року, у справі № 820/2867/16 скасовано, а справу направлено до Харківського окружного адміністративного суду на новий розгляд. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ ДФС від 13.05.2016 року №0000104100, №0000114100, № 0000124100, № 0000144100, прийняті щодо Комунального підприємства "Харківські теплові мережі". Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (код ЄДРПОУ 44131658) на користь Комунального підприємства Харківські теплові мережі (ЄДРПОУ 31557119) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1612123,10 (один мільйон шістсот дванадцять тисяч сто двадцять три) грн. 10 коп. Північне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, не погодившись з даним рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Вважає, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток та податку на додану вартість. Зазначив, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентами не мали реальний характер, первинні документи складені між позивачем та підприємствами-контрагентами не відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача в судовому засіданні та у письмовому відзиві заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що рішення суду першої інстанції є правомірним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачає. Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників пароцесу, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями Спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка КП Харківські теплові мережі з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість (далі ПДВ) та податку на прибуток підприємств за період 2012 2013 роки по взаємовідносинам з ТОВ Українська нафто-газова компанія за серпень 2012 року травень 2013 року, липень 2013 року вересень 2013 року, висновки якої оформлені актом перевірки від 21 квітня 2016 року № 36/28-09-41-/31557119. За висновками контролюючого органу, встановлено порушення КП Харківські теплові мережі: підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого підприємством завищено собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) на загальну суму 122 266 098 грн, що призвело до заниження податку на прибуток за 2012 рік на суму 10 387 322 грн, до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік у сумі 72 802 658 грн; пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 23 321 153 грн, і як наслідок, до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету у розмірі 17 273 117 грн, чим порушено вимоги пункту 200.1 статті 200 ПК України, і як наслідок до завищення суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за грудень 2012 року на суму 2 679 108 грн, чим порушено вимоги пункту 200.3 статті 200 ПК України, і як наслідок до завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню за січень 2013 року, заявленої у зменшення податкових зобов`язань з ПДВ наступних звітних (податкових) періодів, на суму 3 368 928 грн, чим порушено вимоги пункту 200.4 статті 200 ПК України. На підставі висновків викладених в акті перевірки від 21 квітня 2016 року № 36/28-09-41-/31557119, контролюючим органом 13 травня 2016 року були винесені податкові повідомлення-рішення, згідно до яких КП Харківські теплові мережі були донараховані відповідні грошові зобов`язання, а саме: № 0000104100 на загальну суму 21 591 396,25 грн, № 0000114100 на загальну суму 12 984 152,50 грн, № 0000124100 на загальну суму 2 679 108,00 грн, № 0000144100 на загальну суму 72 802 658,00 грн. Не погодившись з такими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом. Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для визначення позивачу суми грошового зобов`язання, слугували висновки податкового органу про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами у перевіряємий період не мають на меті реального настання правових наслідків, оскільки надання послуг не підтверджено документально, а саме належним чином оформленими первинними документами, та такі документи містять недоліки. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та недоведеності відповідачем в ході судового розгляду справи правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Відповідно до положень пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно п. 22.1. ст. 22 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку. Відповідно до п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Відповідно до п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Згідно п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України фінансовий результат до оподаткування збільшується: на суму нарахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму уцінки та втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів, включених до витрат звітного періоду відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму залишкової вартості окремого об`єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму витрат на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів чи невиробничих нематеріальних активів, віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму розрахованої амортизації основних засобів або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті; на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта; на суму дооцінки основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат уцінки відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об`єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об`єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу. Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. Пунктом 200.1 ст. 200 вказаного Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів). Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції. Відповідно до вимог п. 1.2 ст. 1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення. Відповідно до пункту 2.1 зазначеного Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Як вбачається з матеріалів справи, між КП Харківські теплові мережі (покупець) та TOB Українська нафто-газова компанія (постачальник) укладено договір від 31 липня 2012 року № П/12-104 купівлі-продажу природного газу, згідно умов якого постачальник зобов`язується передати покупцю природний газ (далі газ), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору. Газ, що постачається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва електричної енергії. Використання газу для інших потреб покупцем не є предметом цього договору. Згідно з пунктами 3.4, 3.5 договору приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці, оформлюється щомісячними актами приймання-передачі газу. Акти приймання-передачі газу, що зазначені у пункті 3.4 даного договору, складаються покупцем за формою, наданою постачальником, з обов`язком наступним погодженням з газотранспортною або газорозподільною організацією до 5 (п`ятого) числа, наступного за звітним місяця. На виконання умов зазначеного договору ТОВ Українська нафтогазова компанія поставлено, а КП Харківські теплові мережі прийнято та оплачено обсяги газу в 2012 2013 роках 34 492,027 тис. м3 загальною вартістю 146 719 318,13 грн (ПДВ 24 453 219,69 грн), що підтверджується трьохсторонніми актами приймання-передачі природного газу, в тому числі за підписом транспортувальної організації ПАТ Харківміськгаз. Відповідно до пункту 3.2 договору від 31 липня 2012 року постачальник передає покупцю придбаний для нього газ в об`ємах відповідно до пункту 2.1 цього Договору, у мережі ДК Укртрансгаз НАК Нафтогаз України. Пунктом 3.10 договору визначено, що покупець зобов`язується самостійно укласти договори на транспортування природного газу територією України. На виконання умов договору від 31 липня 2012 року № П/12-104 позивач уклав із ПАТ Харківміськгаз (газорозподільне підприємство) договір № 400ттк від 01 серпня 2012 року та договір № 2013/Т-ПР-400 від 20 грудня 2012 року на транспортування природного газу для виробництва електричної енергії газорозподільними мережами до межі балансової належності філії замовника Теплоенергоцентраль-3 або його споживачів (редакція згідно протоколу розбіжностей). Актом наданих послуг з транспортування газу, підписаними КП Харківські теплові мережі та ПАТ Харківміськгаз, засвідчено факт надання послуг з транспортування природного газу протягом 2012 2013 років. Оплату за транспортування природного газу підтверджено відомістю за балансовим рахунком Розрахунки з постачальниками за енергоносії за 2012 2013 роки та Інформацією щодо розрахунків з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2013 року з ПАТ Харківміськгаз. Також на підтвердження виконання умов договору поставки природного газу між КП Харківські теплові мережі та TOB Українська нафто-газова компанія від 31 липня 2012 року № П/12-104, до суду були надані додаткові угоди до вказаного договору, податкові накладні, акти звіряння взаємних розрахунків, реєстр платіжних доручень. На підтвердження господарських взаємовідносин між позивачем та ТОВ Українська нафто-газова компанія надано договір №П/12-104 від 31.07.2012 р. купівлі-продажу природного газу між ТОВ Українська нафто-газова компанія та КП Харківські теплові мережі з додатками та актами приймання-передачі з серпня 2012 р. по серпень 2013 р.; відомості по рахунку 6311. Розрахунки з постачальниками за енергоносії; податкові накладні; реєстр платіжних доручень; податкові декларації з податку на прибуток; податкові декларації з ПДВ. 31.07.2012 р. між Позивачем (Покупець) та ТОВ Українська нафто-газова компанія (Постачальник) був укладений договір №п/12-104 купівлі-продажу природного газу. Відповідно до п. 2.1. договору Постачальник зобов`язався передати, а Покупець прийняти та оплатити природний газ в 2012 році в об`ємах до 22 900 тис.м.куб. В подальшому відповідно до додаткової угоди №1 від 28.12.2012 р. п. 2.1. договору був доповнений наступним: Постачальник зобов`язується передати, а Покупець прийняти та оплатити природний газ в 2013 році в об`ємах до 55 600 тис.м.куб.. Відповідно до п. 3.2. договору було встановлено, що Постачальник передає Покупцю газ в об`ємах відповідно до п. 2.1. цього Договору у мережі ДК Укртрансгаз НАК Нафтогаз України. В період дії договору №П/12-104 від 31.07.2012 р. нормативно-правовими актами, які регулювали діяльність з постачання природного газу для юридичних осіб були ЗУ Про засади функціонування ринку природного газу від 08.07.2010 р. № 2467-УІ та Правила користування природним газом для юридичних осіб, затверджених постановою НКРЕ від 13.09.2012 р. № 1181 (далі - Правила №1181). Відповідно до ч.1 ст.12 ЗУ Про засади функціонування ринку природного газу постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Згідно ч.1 ст.13 ЗУ Про засади функціонування ринку природного газу транспортування природного газу здійснюється відповідно до договору. За договором транспортування природного газу газотранспортне підприємство зобов`язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, магістральними трубопроводами до пункту приймання-передачі газу та передати його замовнику, а замовник зобов`язується сплатити газотранспортному підприємству встановлену в договорі вартість транспортування. Пунктом приймання-передачі газу є об`єкт Єдиної газотранспортної системи України, на якому здійснюється передача природного газу між учасниками газового ринку, обладнаний вузлом обліку природного газу. За правилами ч.ч.1, 2 ст.14 ЗУ Про засади функціонування ринку природного газу розподіл природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким газорозподільне підприємство зобов`язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, газорозподільними мережами до пункту приймання-передачі газу та передати його споживачу, який відповідно до законодавства має право на одержання зазначеного газу, а замовник зобов`язується сплатити за доставку газу за встановленою в договорі платою. Обов`язкові умови для газорозподільних підприємств та споживачів послуг, що надаються такими підприємствами, встановлюються в типовому договорі про транспортування природного газу газорозподільними мережами. З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено з ДК Укртрансгаз НАК Нафтогаз України договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №635. Відповідно до п. 1.1. та п. 1.2. вказаного договору ДК Укртрансгаз НАК Нафтогаз України прийняв на себе обов`язок з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в тих об`ємах, які були зазначені в договорі між Позивачем та ТОВ Українська нафто-газова компанія. Відповідно до п. 2.1. договору №635 від 01.08.2012 р. встановлено, що підставою для транспортування газу магістральними трубопроводами є підтвердження в установленому порядку Оператором Єдиної газотранспортної системи України (НАК Нафтогаз України) відповідно до щомісячного планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу газу, наявності в Замовника місячного обсягу газу, виділеного для забезпечення його споживачів або на власні потреби (далі - підтверджені обсяги). Згідно п. 8.1. договору №635 від 01.08.2012 р. встановлені випадки обмеження (припинення) транспортування природного газу Замовнику, серед яких не виділення Замовнику планових обсягів постачання природного газу (лімітів). Крім того, на виконання вимог вищенаведених нормативно-правових актів позивач 01.08.2012 р. уклав з ПАТ Харківміськгаз (газорозподільне підприємство) договір на розподіл природного газу №400ттк. Відповідно до п. 1.1. договору від 01.08.2012 р. №400ттк та протоколу розбіжностей газорозподільне підприємство зобов`язалось надати Замовнику послугу з транспортування природного газу для виробництва електричної енергії (далі - газ) газорозподільними мережами (далі - ГРМ) до межі балансової належності філії Замовника Теплоелектроцентраль-3 або його споживачів. Відповідно до п. 2.1. договору від 01.08.2012 р. №400ттк та додатку №1 договірні обсяги транспортування природного газу були встановлені в розмірі ідентичному розміру, що передбачав договір між Позивачем та ТОВ Українська нафто-газова компанія. Пунктом 2.2.1. договору від 01.08.2012 р. №400ттк встановлено, що підставами для транспортування газу газорозподільними мережами є підтверджені в установленому порядку оператором єдиної газотранспортної системи України (далі - Оператор) місячні обсяги газу в постачальника, виділені для забезпечення об`єктів споживачів (далі - підтверджені обсяги). Згідно п. 7.1. договору від 01.08.2012 р. №400ттк встановлені випадки обмеження (припинення) транспортування природного газу Замовнику, серед яких відсутність або недостатність для забезпечення об`єктів Замовника або його споживачів підтвердженого обсягу газу. У зв`язку з закінченням строку дії договору від 01.08.2012 р. №400ттк, позивач уклав з ПАТ Харківміськгаз 20.12.2012 р. договір на розподіл природного газу №2013/Т-ПР-400 на тих же умовах, що і попередній договір. Таким чином, станом на 01.08.2012 р. - дату початку дії договору між позивачем та ТОВ Українська нафто-газова компанія були в наявності всі передбачені нормативно-правовими актами підстави для постачання природного газу позивачу. Постачання газу магістральними трубопроводами мало контролюватись з боку ДК Укртрансгаз НАК Нафтогаз України, а газорозподільними мережами - ПАТ Харківміськгаз. В період серпня 2012 р. - квітня 2013 р., липня-серпня 2013 р. з боку ТОВ Українська нафто-газова компанія на адресу позивача, а саме філії Теплоелектроцентраль-3 був поставлений природний газ. Постачання природного газу підтверджено актами приймання-передачі природного газу за відповідні місяці, які були складені між позивачем та ТОВ Українська нафтогазова компанія, крім того на вказаних актах міститься печатка газорозподільної організації - ПАТ Харківміськгаз. Транспортування природного газу магістральними трубопроводами та газорозподільними мережами саме в тих об`ємах, які були зазначені вище, підтверджено в актах наданих послуг, які були складені між позивачем та ДК Укртрансгаз НАК Нафтогаз України, ПАТ Харківміськгаз. Крім того, інформація при виділені ліміти газу відповідно до балансу НАК Нафтогаз України в місяці поставки з боку ТОВ Українська нафто-газова компанія міститься в факсограмах, які направляло ПАТ Харківміськгаз на адресу Позивача (т. 3 а.с. 230-235). У вказаних факсограмах зазначений постачальник для якого виділялись ліміти газу - ТОВ Українська нафто-газова компанія. Також, відповідно до умов п. 1.1. договору від 01.08.2012 р. №400ттк та договору від 20.12.2012 р. №2013/Т-ПР-400 з протоколами розбіжностей ПАТ Харківміськгаз зобов`язалось надати позивачу послугу з транспортування природного газу для виробництва електричної енергії (далі - газ) газорозподільними мережами (далі - ГРМ) до межі балансової належності філії Замовника Теплоелектроцентраль- 3 або його споживачів. Відповідно до п. 2.1. Положення про Філію Теплоелектроцентраль-3 встановлено, що основними завданнями Філії є забезпечення виробництва теплової та електричної енергії. Кількість виробленої електричної енергії та витраченого природного газу на її виробництво Філією Теплоелектроцентраль-3 в період серпень 2012 р. - квітень 2013 р., липень - серпень 2013 р. відображено в документі під назвою Основные технико-економические показатели работы ТЭЦ-3 за відповідні місяці в графі 2 Отпуск электроэнергии с шин всего та графі 10 Расход натурального топлива всего, в т.ч. на выработку электроэнергии. Підтвердження використання природного газу в період серпень 2012 р. - квітень 2013 р., липень - серпень 2013 р. на виробництво електричної енергії позивачем міститься в документі під назвою Разделительный акт потребления природного газа коммунальным предприятием Харьковские тепловые сети по группам потребителей за відповідні місяці в останній графі, який складений за участі ПАТ Харківміськгаз. Вироблена електрична енергія філією Теплоелектроцентраль-3 в період серпень 2012 р. - квітень 2013 р., липень - серпень 2013 р. продавалась ДП Енергоринок за договором №7004/02 від 31.05.2011 р. Додаток №1 до вказаного договору підтверджує, що електрична енергія вироблялась саме Філією Теплоелектроцентраль-3. В Актах купівлі- продажу електроенергії, складених між ДП Енергоринок та Позивачем у відповідні місяці зазначений саме такий обсяг електричної енергії, який був відпущений з шин Філії Теплоелектроцентраль-3. Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.90 КАС України, колегія суддів дійшла висновку про те, що вони не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази. На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу, з якими правомірно не погодився суд першої інстанції, на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими. Також, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів, виявлені контролюючим органом у результаті перевірки позивача, не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов`язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг. Крім того, як слідує з матеріалів справи, висновки відповідача про нереальність господарських операцій позивача з його контрагентом ґрунтуються на податковій інформації, яка надійшла від податкової інспекції, на обліку у якій перебуває контрагент позивача: акти від 12.08.2014 року № 1137/20-38-23-01-04/37764888, від 27.08.2014 року № 1175/20-38-22-01-04/37764888 Про неможливість проведення зустрічної звірки, - якими не підтверджено реальності здійснення ТОВ Українська нафтогазова компанія господарських операцій з контрагентами. Проте колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства на вказану інформацію, оскільки позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Отже, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання. Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. За змістом ст.ст. 138, 198 Податкового кодексу України, для декларування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ платник податків має підтвердити понесення ним витрати на придбання товарів та нарахований постачальниками товарів (робіт, послуг) ПДВ належним чином складеними податковими накладними, платіжними документами та іншими первинними документами, а також довести зв`язок такого придбання з власною оподатковуваною господарською діяльністю. Отже, в силу закону отримання податковим органом податкової інформації, в якій викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, отримана податкова інформація з АІС «Податковий блок» не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності. Разом з тим, матеріали справи не містять аналізу конкретних обставин здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а також жодних доказів, які свідчили б про безтоварність таких операцій. Таким чином, не можуть бути єдиним та безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та їх контрагентів по ланцюгу постачання або результати автоматизованого співставлення податкових зобов`язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України. Щодо посилання відповідача на пояснення ОСОБА_1 у кримінальній справі, яка повідомила, що не засновувала вказаної компанії та відповідно не підписувала відповідних податкових, бухгалтерських документів, а отже видані первинні документи у розумінні Закону № 996-XIV не можуть підтверджувати фактичне здійснення господарських операцій, а отже, й бути підставою для віднесення певних сум до валових витрат та податкового кредиту, суд зазначає наступне. У справі, що розглядається, відповідачем було надано до суду апеляційної першої інстанції копію ухвали Червонозаводського районного суду міста Харкова від 07 вересня 2016 року у справі № 646/8865/16-к, якою засновника TOB Українська нафто-газова компанія ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частини першої статті 205 Кримінального кодексу України у зв`язку з закінченням строків давності. Зі змісту ухвали суду, ОСОБА_1 , яка згідно інформаційних даних ДФС України є директором ТОВ Українська нафто-газова компанія, не підписувала документів пов`язаних з господарською діяльністю товариства, а, зокрема, засвідчила своїм підписом установчі документи та здійснила всі необхідні дії для перереєстрації на її ім`я в органах державної влади за грошову винагороду, суб`єкта підприємницької діяльності ТОВ Українська нафто-газова компанія, без наміру здійснювати господарську діяльність. Вказані дії вчинила за винагороду, в результаті чого невстановлені слідством особи здійснювали незаконну діяльність, використовуючи реквізити та документи юридичної особи ТОВ Українська нафто-газова компанія, а саме: набули можливість укладати від імені ОСОБА_1 (директора ТОВ Українська нафто-газова компанія), шляхом підроблення документів, господарські угоди та первинні бухгалтерські документи (про нібито реалізацію товарів, робіт (послуг) для підприємств, чим сприяли незаконному формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість та безпідставному формуванню валових витрат таким підприємствам), а також отримали можливість складати та подавати від імені ОСОБА_1 документи податкової звітності ТОВ Українська нафто-газова компанія до контролюючого органу. Тобто, ОСОБА_1 не підписувала документів пов`язаних з господарською діяльністю ТОВ Українська нафто-газова компанія. Згідно ухвали Червонозаводського районного суду міста Харкова від 07 вересня 2016 у справі № 646/8865/16-к ОСОБА_1 визнала свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (фіктивне підприємництво) передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України повністю. Крім того, відповідач також обґрунтовує свій висновок про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту та витрат, непідтвердженням господарських операцій позивача з ТОВ Українська нафто-газова компанія належними первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки посадовими особами контролюючого органу отримано висновок експертного дослідження, виконаний експертом Харківського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 13 квітня 2016 року №

164. Так, за результатами почеркознавчого дослідження копій відповідних первинних документів підписаних від ТОВ Українська нафто-газова компанія ОСОБА_1 (як директором вказаного товариства) встановлено, що підписи від імені директора ТОВ Українська нафто-газова компанія ОСОБА_1 на первинних документах, складених на виконання договорів постачання природного газу, наданих до дослідження (довіреність та податкові накладні за переліком за період 2012 2013 роки), виконані не ОСОБА_1 , а іншими особами. Щодо обставин, які були викладені в ухвалі Червонозаводського районного суду міста Харкова від 07.09.2016 у справі №646/8865/16-к в контексті взаємовідносин між КП Харківські теплові мережі та ТОВ Українська нафто-газова компанія за договором №П/12-104 від 31.07.2012 купівлі-продажу природного газу за серпень 2012 року серпень 2013 року, Вищим адміністративним судом України в межах розгляду справи №820/2866/16 було зазначено наступне. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених вказаною статтею, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, наділений правом подати суду належні та допустимі докази, на підставі яких, суд може дійти висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої справи. Долучена до матеріалів справи ухвала Червонозаводського районного суду м.Харкова від 07.09.2016 р. по кримінальній справі № 646/8865/16-к встановлює вину посадової особи контрагента позивача, відповідальність за яку передбачена статтею 205 Кримінального кодексу України, в той же час вказана особа взяла участь у перереєстрації (придбанні) юридичної особи. Вказані обставини слід враховувати у відповідності до положень частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім того, вказана ухвала суду від 07.09.2016 р. по цій кримінальній справі містить висновок суду щодо клопотання прокурора по встановленню протиправності дій контрагентів ТОВ Українська нафто-газова компанія, відповідно до якого суд зазначає, що в межах кримінальної справи № 32016100110000174 проводилось досудове розслідування тільки стосовно посадової особи Українська нафто-газова компанія і тільки стосовно кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 205 КК України. Таким чином, вказана обставина не є безумовною підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства, оскільки норма частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України поширюється лише на особу, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову. Тому обов`язковими є лише обставини щодо безпосередньо цієї особи (засудженого (виправданого) або притягнутого (не притягнутого) до відповідальності), а не щодо інших осіб. Відповідно до частини 6 статті 78 КАС України тільки вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративний правопорушення, які набрали законної сили, звільняють сторону від процесу доказування фактів вчинення діяння та особи, яка його вчинила. Під час розгляду даної справи відповідачем не надано суду жодних доказів відкриття кримінальних проваджень відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним або наявності обвинувального вироку суду відносно посадових осіб позивача або контрагентів позивача за спірними операціями, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цих осіб та підприємств з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями. З огляду на викладене вище, колегія суддів зазначає, що позивачем під час судового розгляду було доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу. Відповідно до ч. 2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов`язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права" Роз`яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч.2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ. Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування"отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов`язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 2 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення про нарахування позивачу суми грошового зобов`язання, податковий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а тому воно є незаконним та підлягає скасуванню. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень. Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України. Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 77 КАС України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог. Доводи апеляційної скарги про те, що підприємством допущено порушення податкового законодавства, господарські операції з контрагентами не мали реальний характер не знайшли свого підтвердження ні в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. Крім того, зазначені висновки спростовуються наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Твердження скаржника про те, що задовольняючи позовні вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про необґрунтованість встановлених податковим органом за наслідком проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та як наслідок, незаконності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу суми грошового зобов`язання ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення. Таким чином, рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2021 року по справі № 820/2867/16 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді О.В. Присяжнюк Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 28.10.2021 року