Постанова 4807 № 311/4075/19

Дата документу 16.07.2020 Справа № 311/4075/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 311/4075/19 Головуючий у 1 інстанції Нікандрова С.О. Провадження №22ц/807/2032/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 липня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 27 березня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог, з урахуванням уточнень, Банк посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 24 грудня 2008 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що підтверджується довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. При укладанні договору, сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Щодо встановлення кредитного ліміту, Банк керувався п.п. 2.1.1.2.5, 2.1.1.2.6 Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішення та ініціативою Банку. Пунктами 1.1.1.6., 1.1.5.1, 1.1.5.2 Договору передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Банком було використано право щодо зміни умов Договору, та запроваджено зміни відсоткової ставки. Зазначали, що відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. У зв`язку із зазначеними порушеннями, заборгованість ОСОБА_1 станом на 31 серпня 2019 року складає 288732,25 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту 3547,70 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом 280070 грн., 5114,55 грн. заборгованість за пенею. З урахуванням вищенаведеного, та того, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості у розмірі 124137,74 грн., яка складається з: 3547,70 грн. заборгованості за кредитом; 120590,04 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 31 грудня 2008 року по 31 липня 2018 року. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 27 березня 2020 року відмовлено у задоволені позову. Рішення мотивоване тим, що позивачем пропущений встановлений законом строк для звернення до суду з вимогами, а доказів поважності пропуску цього строку банком суду не надано. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Василівського районного суду Запорізької області від 27 березня 2020 року скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування апеляційної скарги зазначають, що відповідно до укладеного договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3800 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) вказано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці. Отже, строк випущеної картки до останнього дня грудня 2016 року. Тобто ПриватБанк мав звернутися до суду з позовом до кінця грудня 2019 року. Втім, Банк звернувся у жовтні 2019 року, тобто до спливу строку позовної давності. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15 травня 2020 року (а.с. 97-98), в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк». Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Так, матеріалами справи підтверджується, що з метою отримання банківських послуг, ОСОБА_1 24 грудня 2008 року підписала анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанк (а.с. 8). При цьому, з відомостей анкети-заяви, яка підписана відповідачем, вбачається, що ОСОБА_1 отримала кредитну картку «Універсальна», валюта рахунку: гривні. Кредитний ліміт встановлено у розмірі 250 грн. Базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору становить 2,5% в місяць з розрахунку 360 днів на рік. Строк дії кредитного ліміту співпадає зі строком дії платіжної картки. Погашення заборгованості за кредитним лімітом може здійснюватися шляхом внесення коштів на картку так і списанням банком коштів з платіжної картки. У заяві також зазначено, що ОСОБА_1 отримала кредитну картку № НОМЕР_1 , датою відкриття рахунку зазначено 03 грудня 2008 року, датою видачі картки та ПІН-конверту 24 грудня 2008 року (а.с. 8, зворот). Також, 24 грудня 2008 року ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.с. 9). З вищезазначеної довідки, також вбачається, що базова відсоткова ставка, в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів на рік) становить 2,5%. Строк внесення щомісячних платежів становить 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. і не більше залишку заборгованості. Строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним. У довідці також зазначені умови про відповідальність позичальника за невиконання/прострочення виконання зобов`язання у вигляді неустойки (пені, штрафів), зокрема, пені - 1 % від заборгованості, але не менше 10 грн. на місяць; штрафу за порушення строків платежів - 250 грн. + 5 % від суми позову; 3,75 % - відсоткової ставки на суму несанкціонованого ліміту кредитування, а також комісія за отримання балансу, та вартість надання виписки по карті (а.с. 9). З виписки по особовому рахунку за платіжною карткою № НОМЕР_1 вбачається, що 25 грудня на зазначену картку було встановлено кредитний ліміт у розмірі 250 грн., 16 січня 2010 року ліміт було збільшено до 750 грн., 03 липня 2013 року збільшено до 2000 грн., 31 жовтня 2013 року збільшено до 3800 грн., 19 лютого 2014 року кредитний ліміт було знижено до 3550 грн., 31 жовтня 2019 року знижено до 0 грн. (а.с. 43-48). Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за вказаним кредитним договором, яка складається з 3547,70 грн. заборгованості за тілом кредиту, та 120590,04 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом нарахована за період з 31 грудня 2008 року по 31 липня 2018 року. На підтвердження розміру зазначеної заборгованості позивач надано розрахунок заборгованості за договором № б/н від 24 грудня 2008 року (а.с. 37-39). Разом з тим, дослідивши зазначений розрахунок, колегією суддів встановлено, що визначений позивачем розмір заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 120590,04 грн. суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді. Встановлено, що базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена у довідці становить 2,5 % на місяць, що становить 30% річних. Проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному розмірі, а саме: з 01 вересня 2014 року по 31 липня 2019 року нарахування відбувалось за відсотковою ставкою у розмірі 43,20 % річних. Посилаючись на правомірність підвищення відсоткової ставки, АТ КБ «ПриватБанк» зазнало, що пунктом 5.3 Умов та правил надання банківських послуг, передбачена можливість односторонньої зміни Тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Таким чином, розмір відсоткової ставки за кредитом може змінюватись Банком за умови інформування позичальника шляхом надання виписки по картковому рахунку. Відповідно до п. 5.3 Умов та правил надання банківських послуг, були внесені зміни базової відсоткової ставки, обов`язкового щомісячного платежу та пені. Так, до позовної заяви Банком надано Умови та правила надання банківських послуг, які не містяться підпису ОСОБА_1 (а.с. 10-15). З урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеній у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), на підставі статей 207, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України Умови та правила надання банківських послуг, надані банком, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви. Отже, в даному випадку сторони уклали кредитний договір, умови якого відображені в анкеті-заяві та довідці про умови кредитування. У заяві зазначено, що базова процентна ставка становить 2,5 % на місяць (30 % на рік), її зміна не передбачена, а отже підвищення відсоткової ставки за користування кредитними коштами є неправомірним. Таким чином, колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо неналежності наданого позивачем розрахунку, як доказу на підтвердження розміру заборгованості за відсотками, оскільки він не відповідає умовам укладеного кредитного договору. В заяві сторони визначили строк дії кредитного договору обумовивши, що він співпадає зі строком дії платіжної картки. Так, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Статтею 78 ЦПК України встановлені вимоги щодо допустимості доказів. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 95 ЦПК України встановлено вимоги до письмових доказів. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. Так, на підтвердження подання позову в межах строку позовної давності Банком надано довідку, у якій зазначено, що за кредитним договором № б/н, ОСОБА_1 було надано дві картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до 12/16 та № НОМЕР_2 зі строком дії до 10/16 (а.с. 41). Проте, колегією суддів не може бути прийнята зазначена довідка як належний та допустимий доказ строку дії кредитної картки, оскільки довідка не містить будь-яких даних про посадову особу, яка її видала, а також не містить дати видачі такої довідки, ніким не підписана, не містить відомостей щодо джерела походження цієї інформації, а отже не може бути покладена в основу судового рішення (а.с. 41). Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази строку дії картки, на яку було установлено спірний кредитний ліміт. Так, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України, переребіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Враховуючи, що метою встановлення в законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, необхідно дійти висновку, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом ( не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Оскільки кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного з цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо від залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. 25 лютого 2020 року ОСОБА_1 , у поясненнях щодо позовної заяви, в яких відповідач просить застосувати у даному спорі позовну давність (а.с. 59-67). Як вбачається з матеріалів справи, останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором було здійснено відповідачем 13 листопада 2014 року у сумі 665,58 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, наданим суду Банком (а.с. 6 зворот) та випискою. Зважаючи на те, що у Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду, яка підписана відповідачем, визначений строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, що наступний за звітним, перебіг строку позовної давності розпочався 25 грудня 2014 року і закінчився 25 грудня 2017 року. Із позовної заяви вбачається, що вона була подана до суду ПАТ «КБ «ПриватБанк» 01 листопада 2019 року, що підтверджується вхідним штампом Василівського районного суду Запорізької області (а.с. 2), тобто з пропуском строку позовної давності. При цьому, погоджуючись із висновком суду першої інстанції щодо пропуску позивачем встановленого законом строку для звернення до суду за захистом своїх прав, колегія суддів також зазначає, що з виписки по картковому рахунку вбачається, що 26 червня 2015 року та 28 січня 2017 року також мали місце операції, спрямовані на погашення заборгованості, проте відбулись в режимі автоматичного погашення простроченої заборгованості, а отже не беруться колегією суддів до уваги, оскільки автоматичне списання позивачем з рахунку відповідача грошових коштів з метою погашення заборгованості за кредитним договором не є дією відповідача, що свідчить про визнання ним свого боргу перед кредитором, й не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою. Добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, не можуть вважатися будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без відповідного волевиявлення останнього або без його схвалення. Такі правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 та Верховним Судом у постановах від 12 квітня 2018 року у справі № 191/2478/15-ц (провадження № 61-2501св18), від 11 липня 2018 року у справі № 366/1088/16-ц (провадження № 61-17516св18). Таким чином, дослідивши обставини справи, колегія суддів зазначає, що висновки суду відповідають вимогам закону. При цьому, врахування судом першої інстанції довідки про строк дії кредитних карток, не має наслідком неправильне вирішення спору, а тому колегія суддів залишає оскаржуване рішення суду без змін. Доводи ,викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці, проте, відповідно до вимог ст.89 ЦПК України ,оцінка доказів є виключною компетенцією суду,переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 27 березня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 16 липня2020 року. Головуючий: Судді: