Постанова Харківський апеляційний суд № 639/878/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «15» липня 2020 року м. Харків справа № 639/878/17-ц провадження № 22ц/818/3778/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б. учасники справи: позивачка - ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2020 року в складі судді Труханович В.В. в с т а н о в и в: У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на непрацездатну матір. Позовна заява мотивована тим, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , 1978 року народження. Вона не працює за віком, отримує пенсію, якої не вистачає на її життєві потреби: харчування, житло, медикаменти, одяг, оскільки вона повинна постійно приймати ліки та проходити медичні процедури, пов`язані з її захворюванням. Зазначила, що розлучена та у шлюбі не перебуває, дітей виховувала самостійно, тяжко працюючи. Батьківських прав не позбавлена та не ухилялась від виконання своїх батьківських обов`язків. Вказала, що її дочка є повнолітньою та працездатною, мешкає в її квартирі, однак, добровільно матеріальної допомоги та догляду їй не надає, не сплачує за комунальні послуг та не відвідує її у лікарні. Зазначила, що відповідачка має трьох дітей, яких сама не виховує, оскільки вони перебувають у притулку. Інших утриманців у неї немає. Просила стягнути з ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/3 частини з усіх видів її заробітку. Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання непрацездатної матері у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідача щомісячно, починаючи з 14 лютого 2017 року і до зміни матеріального чи сімейного становища сторін; вирішено питання щодо судових витрат. Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду ОСОБА_2 через представника подала заяву про його перегляд. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 06 грудня 2019 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення - задоволено; заочне рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 04 травня 2017 року - скасовано, справу призначено до розгляду у судовому засіданні. Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено. На вказане рішення суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, вирішити питання щодо судових витрат. В апеляційній скарзі вона фактично виклала доводи та вимоги позову. При цьому зазначила, що з січня 2017 року місце проживання та перебування відповідачки їй не відомо, вона не відвідувала її у лікарні, жодного разу не зателефонувала, не надала їй жодної допомоги під час карантину. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що розмір її доходів не дозволяє їй забезпечувати нормальний рівень свого життя, та того, що вона потребує сторонньої матеріальної допомоги, оскільки сам факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку надання їм утримання. Судом враховано, що відповідачка офіційно не працює, не має регулярного доходу, на її утриманні знаходиться троє дітей. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , 1950 року народження, є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 3). Як вбачається з довідки Комунального підприємства «Жилкомсервіс» від 19 серпня 2013 року ОСОБА_1 зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 зі складом сім`ї із дев`яти осіб: дочка ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 , дочка ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 , онук ОСОБА_6 , онука ОСОБА_7 , онук ОСОБА_8 , онука ОСОБА_9 (а. с. 4). ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком, ветераном праці, що підтверджується копіями відповідних посвідчень (а. с. 5). З довідки Комунального закладу «Харківська загальноосвітня школа інтернат І-ІІ ступенів № 14 Харківської міської ради» від 09 жовтня 2019 року № 226 вбачається, що ОСОБА_2 дійсно навчалася у цьому закладі з 01 вересня 1985 року по 31 серпня 1989 року (з 1 по 6 клас) та з 17 вересня 1991 року по 09 червня 1994 року (з 7 по 9 клас). ОСОБА_2 проживала в закладі з понеділка по п`ятницю кожного тижня (за винятком канікул) та знаходилась на неповному державному утриманні (а. с. 45). З відомостей про доходи ОСОБА_1 за період з 01 січня 1998 року по 30 вересня 2019 року, наданих Головним управлінням ДПС у Харківській області 30 січня 2020 року вбачається, що вона працевлаштована та отримує заробітну плату в АТ «Трест Житлобуд -1», а саме: у 2017 році за перший квартал - 5998,52 грн, другий квартал - 12 172,52 грн, третій квартал - 6251,00 грн, четвертий квартал - 12 979,24 грн; у 2018 році за перший квартал - 9042,00 грн, другий квартал - 1700,00 грн, третій квартал - 23 796,80 грн, четвертий квартал - 15 789,80 грн; у 2019 році за перший квартал - 7610,38 грн, другий квартал - 30 594,00 грн, третій квартал - 23 497,52 грн (а. с. 86-88). З відомостей про доходи ОСОБА_2 за період з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2019 року, наданих Головним управлінням ДПС у Харківській області 24 березня 2020 року, вбачається, що інформація щодо її працевлаштування та заробітної плати відсутня (а. с. 119). Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 подано копії лікарняних листків за період з 2012 року по 2020 рік (а. с. 141-169). Статтею 51 Конституції України передбачено, що повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (частина восьма статті 7 СК України). Згідно з частиною першою статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. СК України визначено обов`язкові умови та підстави покладення на дітей обов`язку утримувати своїх батьків: діти досягли вісімнадцяти років; батьки є непрацездатними за віком або за станом здоров`я; батьки потребують матеріальної допомоги; відсутні обставини для звільнення дітей від обов`язку утримувати своїх батьків. Таким чином, тлумачення статті 202 СК України свідчить, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Непрацездатним вважається той з батьків, хто досяг загального пенсійного віку або є інвалідом I, II чи III групи. Необхідність матеріальної допомоги визначається в кожному конкретному випадку залежно від матеріального становища батьків. До уваги беруться отримання батьками пенсії, державних пільг, субсидій, наявність у батьків майна, що може приносити дохід, тощо. При встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19. Частиною 1 статті 204 СК України передбачено, що дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків. У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України). Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Ухилення від виконання батьківських обов`язків обов`язково означає умисне діяння (дію або бездіяльність), у результаті якого обов`язки по утриманню та/або вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі або не виконуються взагалі. Зазначені вище обставини мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і бути всебічно оцінені судом під час розгляду справи. Такими доказами, зокрема, можуть бути судове рішення у кримінальному провадженні за статтею 164 КК України або документи, які стали підставою для призначення дитині тимчасової державної допомоги, відповідно до положень Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 року №

189. Наявність факту ухилення також може бути підтверджена рішенням суду про стягнення заборгованості за аліментами або довідкою органу ДВС про наявність такої заборгованості. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 466/8913/16-ц, провадження № 61-39422св18. Згідно зі статтею 205 СК України суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків. Як вбачається з матеріалів справи підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідачки від обов`язку утримувати свою непрацездатну мати не встановлено, оскільки саме по собі її перебування у школі-інтернаті не свідчить про винне умисне ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх батьківських обов`язків щодо дочки Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що позивачка, хоча і досягла пенсійного віку, проте продовжує працювати. Крім того, отримує пенсію за віком. Судом першої інстанції встановлено, що сукупний дохід ОСОБА_1 становить близько 5500,00 грн, що підтвердила і позивачка. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що втратила роботу, однак будь-яких даних щодо цього позивачкою не надано. Доказів, які б містили дані щодо вартості лікування позивачки, загального обсягу витрат на забезпечення проживання, на утримання житла та сплату комунальних послуг, та давали б підстави для висновку, що доходів у вищезазначеному розмірі позивачці не вистачає, та про потребу у зв`язку з цим у матеріальній допомозі, ОСОБА_1 не надано. Не доведення належними та допустимими доказами факту потреби матеріальної допомоги виключає можливість застосування частини першої статті 202 СК України та покладення на відповідачку обов`язку утримувати свою матір. Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2018 року у справі № 640/919/17, провадження № 61-30295св18, від 07 листопада 2018 року у справі № 400/1621/16-ц, провадження № 61-18661св18. Крім того, судова колегія також враховує, що ОСОБА_2 офіційно не працевлаштована, та має на утриманні трьох дітей, що не заперечується позивачкою. Враховуючи, що сам по собі факт непрацездатності батьків не зумовлює виникнення у дітей обов`язку їх утримання та не свідчить про наявність потреби в отриманні матеріальної допомоги, та доказів щодо недостатності доходів позивачки для покриття її щомісячних витрат не надано, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог та відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 . При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що ОСОБА_1 у позовній заяві посилається також на статтю 203 СК України щодо участі повнолітніх сина, дочки у додаткових витратах на батьків, однак у прохальній частині позову відповідних вимог щодо стягнення додаткових витрат не заявляє, доказів наявності тяжкої хвороби, інвалідності або немічності не надає. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що вона виховувала дітей без чоловіка та допомоги інших родичів, не отримувала аліментів, тому вимушена була працювати на декількох роботах, віддавши дітей до школи-інтернату, при цьому, до школи та у вихідні, святкові дні, на канікулах діти перебували на її утриманні, не можуть бути взяті до уваги, оскільки у задоволенні позову відмовлено з тих причин, що позивачкою не доведено її потребу у матеріальній допомозі, а не через її ухилення або не ухилення від виховання дітей на підставі частини 1 статті 204 СК України. Посилання ОСОБА_1 на те, що місце проживання відповідачки зареєстровано у неї в квартирі, та вона не сплачує за комунальні послуги, судова колегія відхиляє, оскільки зазначені обставини не мають правового значення для вирішення спору про стягнення аліментів. При цьому, ОСОБА_1 не позбавлена права звернутися до відповідачки з вимогами щодо визнання її такою, що втратила право на користування житлом, або стягнення з неї понесених витрат на сплату комунальних послуг, якщо вона вважає свої права порушеними. Аргументи ОСОБА_1 , що її заяву про відвід головуючого судді у цій справі розглянуто суддею, з яким у неї також є конфлікт інтересів, є безпідставними, оскільки будь-яких порушень норм процесуального права при розгляді її заяви про відвід, а також даних щодо упередженості чи необ`єктивності судді суду першої інстанції не вбачається. Колегія суддів погоджується з висновком судді першої інстанції щодо необґрунтованості заявленого позивачкою відводу судді. Подані ОСОБА_1 разом з апеляційною скаргою копії лікарняних листків за період з 2012 року по 2020 рік судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки всупереч вимогам частини 3 статті 367 ЦПК України зазначені докази позивачка до суду першої інстанції не подавала, та доказів щодо неможливості їх подання з причин, що об`єктивно не залежали від неї, не надала. Крім того, лікарняні листки не є доказами, що підтверджують саме розмір витрат на лікування, оскільки не містять такої інформації. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Таки чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, та її позов та апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору судом апеляційної інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий І.В. Бурлака Судді О.М. Хорошевський В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 15 липня 2020 року.