Постанова 4819 № 658/4454/18

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 14 липня 2020 року м. Херсон справа № 658/4454/18 провадження №22-ц/819/667/20 Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (суддя-доповідач) Склярської І.В., суддів: Пузанової Л.В., Чорної Т.Г., секретар ГеленкоА.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заверюха Костянтин Олександрович на рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області у складі судді Марків Т.А. від 02 грудня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заверюха Костянтин Олександрович до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації (визнання інформації недостовірною, її спростування), відшкодування моральної шкоди, встановив: У листопаді 2018 року ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заверюха Костянтин Олександрович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації (визнання інформації недостовірною, її спростування), відшкодування моральної шкоди. Позов мотивовано тим, що позивач є засновником і керівником ТОВ «Агрофірма» «Гаван Плюс» та Приватного підприємства «Агрофірма «Гаван», що зареєстровані у АДРЕСА_1 . Для здійснення підприємницької діяльності, ОСОБА_2 , у тому числі орендуються землі сільськогосподарського призначення у мешканців села Богданівка. 28 жовтня 2018 року близько о 13.00 годині відповідачем у клубі (будинку культури) Богданівської сільської ради, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 були проведені збори мешканців села Богданівка за участю більше ніж 50 громадян. Під час зборів відповідачем відносно позивача було поширено недостовірну інформацію, яка ганьбить його честь, гідність і ділову репутацію, та міститься в наступних фактичних твердженнях: «...Я не буду скрывать, я очень плохо отношусь к ОСОБА_3 считаю его негодяем. Я считаю его человеком, который развращает мою страну, развращает наших людей. Он пытается строить взаимоотношения, которые не свойственны нашему народу - это подлость, гадость, совращение. И таких случаев я знаю очень много. Вот буквально был последний случай, когда он едет к врачам, те говорят, у кого какая болезнь. Платит деньги этому врачу, врач говорит человеку пайщику, что у него болезнь и ему нужно немедленно деньги. Ты продай землю - и у тебя есть деньги. Человек продает. Понимаете, да? Была задолженность по алиментам. Он нашел первую жену - Мелконян, нашел судебного исполнителя, которые его запугали. Сказали, что сейчас тебя в тюрьму посадят за алименты, хотя это бред полнейший. Давление, потом угрозы были при мне и понимаете, цель была одна - любыми путями выдурить эту землю, по сути за ОСОБА_4 . «... ОСОБА_5 больше ОСОБА_6 ОСОБА_7 . ОСОБА_8 только запугивает, обманом подпирает и люди отдают им...»; «...Чем легче Мелконяну - он обманет, а потом этого никогда не сделает...»; «.. .У вас проблема одна в селе - Мелконян. Он делает гадость на каждом шагу...»; «...Самое печальное для тех людей, которые ОСОБА_7 продали, потому что все там делается так, что действительно люди останутся потом без земли и без дома, и вообще без ничего. Эти люди не знают, что в такую зависимость к нему попадают...». Внаслідок таких протиправних дій у деяких присутніх на зборах громадян змінилося ставлення до особи позивача з позитивного або нейтрального на негативне. У зв`язку із цим від громадян-орендодавців земель, які орендують ТОВ «АГРОФІРМА «ГАВАН» ПЛЮС» та ПП «ГАВАН» (засновником і керівником яких є ОСОБА_2 ), почали надходити заяви про дострокове розірвання договорів оренди землі. Поширенням недостовірної інформації позивачу завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 1 грн. За вказаних обставин позивач вважав, що поширена відносно нього вищенаведена інформація підлягає спростуванню в спосіб, який вона була поширена, та просив суд: 1) визнати вказану інформацію недостовірною; 2) зобов`язати ОСОБА_1 спростувати її шляхом публічного повідомлення в клубі с. Богданівка Каховського району перед мешканцями с. Богданівка Каховського району про визнання судом вказаної інформації недостовірною; 3) стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 1 грн. 4) стягнути з відповідача судові витрати. Рішенням Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 02 грудня 2019 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 в частині вимог про визнання інформації недостовірною задоволено частково. Суд ухвалив: визнати недостовірною, поширену ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 жовтня 2018 року приблизно о 13.00 год. в приміщенні клубу с. Богданівка Каховського району Херсонської області (розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ) серед мешканців села щодо ОСОБА_2 , інформацію: «...Вот буквально случай, когда он едет к врачам, те говорят у кого какая болезнь. Платит деньги этому врачу, врач говорит человеку-пайщику, что у него болезнь и ему нужно немедленно деньги. Ты продай землю и у тебя есть деньги. Человек продает...», «...Была задолженность по алиментам. Он нашел его первую жену, Мелконян нашел судебного исполнителя, которые запугали его. Сказали, что сейчас тебя в тюрьму посадят за алименты. Давление, потом угрозы были при мне...». В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , в частині вимог про спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, відмовити; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі 352,40 грн; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 13 453,80 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповноту з`ясування всіх обставин справи, що мали значення, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та порушення процесуального законодавства щодо зменшення судових витрат, які підлягають стягненню з позивача на користь позивача просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35 876 грн.80 коп. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд мотивуючи рішення тим, що відповідач є публічною особою і дані його висловлювання сприймаються широким колом осіб як достовірні фактичні дані, вони не є критикою чи оціночними судженнями, підривають репутацію й авторитет позивача перед громадськістю, помилково прийшов до того висновку, оскільки така інформація не може бути визнана недостовірною, враховуючи те, що була озвучена ОСОБА_1 , з огляду на наявну інформацію здобуту ним як депутатом Херсонської обласної ради та з урахуванням власного відношення до відповідача, під час виступу було вжито слово «допустим», що підтверджується відеозаписом, яке не було зазначено ні в позовних вимогах, ні в судовому засіданні. Крім того, позивачем належним чином не доведено, що така інформація мала негативні наслідки для нього, що свідчить про відсутність юридичного складу правопорушення. Звертає увагу суду на те, що поширена інформація є оціночним судженням. Вказує на неповноту з`ясування обставин справи, оскільки судом не надано оцінки дослідженому відеозапису. Крім того, під час допиту в якості свідка ОСОБА_1 пояснив суду, що вихідні данні, які він використовував під час виступу, він отримав від третіх осіб, один з яких помер ( ОСОБА_9 ), а з іншим ( ОСОБА_10 ) втрачено зв`язок. Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 у судовому засіданні також підтвердили той факт, що ОСОБА_1 отримав інформацію від третіх осіб. Отже, інформація поширена третьою особою, не може бути перевірена на відповідність фактичним даним. Позивачем не доведено, що розповсюджена інформація призвела до негативних наслідків, що дискредитує його. Посилаються на ряд рішень Європейського Суду, застосування яких виключає визначену судом першої інстанції відповідальність відповідача. Щодо розподілу судових витрат, зазначає, що суд стягуючи з позивача на користь відповідача судові витрати, неправомірно зменшив вартість послуг адвокатів. Вважає, що висновок суду щодо відсутності необхідності участі у справах двох адвокатів є виключно оціночним судженням та не грунтується на нормах процесуального закону та чинного законодавства. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заверюха К.О. рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні його позовних вимог вважає необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав. Так, суд встановивши, що неправомірною поведінкою відповідача позивачу завдано моральну шкоду, необгрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди. Зазначене також вплинуло на стягнення судом судових витрат з відповідача на правничу допомогу. Суд, встановивши, що поширена відповідачем інформація підлягає визнанню недостовірною, необгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог про її спростування у спосіб, обраний позивачем. Судом помилково визнано оціночними судженнями та суб`єктивною думкою відповідача наведені ним у рішенні речення. Судом першої інстанції неправильно визначено характер поширеної відповідачем інформації, не вказано на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права позивача, зроблено висновки, які суперечать обставинам справи, отже порушено норми процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права. Просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Сторони та їх адвокати правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокати сторін висловили свою позицію, яка відображена в їх апеляційних скаргах. Заслухавши доповідача, адвокатів сторін, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заверюха Костянтин Олександрович підлягає задоволенню частково виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є керівником Приватного підприємства «Агрофірма «Гаван» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма» «Гаван» Плюс» /а.с. 19, 22/. ОСОБА_1 є депутатом Херсонської обласної ради, що підтверджується даними з офіційного сайту вказаного органу місцевого самоврядування (а.с. 85). Суд першої інстанції також встановив, що 28 жовтня 2018 року в денний час у будинку культури (клубі) Богданівської сільської ради в присутності мешканців села Богданівка ОСОБА_1 було поширено інформацію, яка містить оспорювані позивачем тези, зокрема: -«…Я не буду скрывать, я очень плохо отношусь к ОСОБА_3 считаю его негодяем. Я считаю его человеком, который развращает мою страну, развращает наших людей. Он пытается строить взаимоотношения, которые не свойственны нашему народу это подлость, гадость, совращение. И таких случаев я знаю очень много. Вот буквально был последний случай, когда он едет к врачам, те говорят, у кого какая болезнь. Платит деньги этому врачу, врач говорит человеку пайщику, что у него болезнь и ему нужно немедленно деньги. Ты продай землю и у тебя есть деньги. Человек продает. Понимаете, да? Была задолженность по алиментам. Он нашел первую жену ОСОБА_7 , нашел судебного исполнителя, которые его запугали. Сказали, что сейчас тебя в тюрьму посадят за алименты, хотя это бред полнейший. Давление, потом угрозы были при мне и понимаете, цель была одна любыми путями выдурить эту землю, по сути за бесценок…»; -«… ОСОБА_5 больше чем ОСОБА_7 . ОСОБА_8 только запугивает, обманом подпирает и люди отдают им…»; -«… ОСОБА_13 он обманет, а потом этого никогда не сделает…»; -«…У вас проблема одна в селе Мелконян. Он делает гадость на каждом шагу…»; -«…Самое печальное для тех людей, которые ОСОБА_7 продали, потому что все там делается так, что действительно люди останутся потом без земли и без дома, и вообще без ничего. Эти люди не знают, что в такую зависимость к нему попадают…». Суд також зазначив, що вказані обставини не оспорюються відповідачем та підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами: відеозаписом, показами свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_1 . Суд першої інстанції, визнаючи недостовірною, поширену ОСОБА_1 28 жовтня 2018 року приблизно о 13.00 год. в приміщенні клубу с. Богданівка Каховського району Херсонської області (розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ) серед мешканців села щодо ОСОБА_2 , інформацію: «… ОСОБА_17 буквально случай, когда он едет к врачам, те говорят у кого какая болезнь. Платит деньги этому врачу, врач говорит человеку-пайщику, что у него болезнь и ему нужно немедленно деньги. Ты продай землю и у тебя есть деньги. Человек продает...», «…Была задолежнность по алиментам. Он нашел его первую жену, Мелконян нашел судебного исполнителя, которые запугали его. Сказали, что сейчас тебя в тюрьму посадят за алименты. Давление, потом угрозы были при мне...», виходив з того, що інформація викладена у наведених фразах не є оціночним судженням, має стверджувальний характер, а тому може бути перевірена, підтверджена або спростована, проте відповідачем не доведена. Суд першої інстанції вказав, що відповідач, ОСОБА_1 є публічною особою і дані його висловлювання сприймаються широким колом осіб як достовірні фактичні дані, вони не є критикою чи оціночними судженнями, підривають репутацію й авторитет позивача перед громадськістю. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з таких підстав. За положеннями п. 1-5 ч.1 статті 8 Закону України « Про статус депутатів місцевих рад», якою врегульована депутатська етика депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу та член ради, здійснюючи депутатські повноваження, повинен дотримуватися таких правил депутатської етики: 1) керуватися загальнодержавними інтересами та інтересами територіальної громади чи виборців свого виборчого округу, від яких його обрано; 2) не використовувати депутатський мандат в особистих інтересах чи в корисливих цілях; 3) керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності; 4) не розголошувати відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, інших відомостей з питань, що розглядалися на закритих засіданнях ради чи її органів і не підлягають за їх рішенням розголошенню, та відомостей, які стосуються таємниці особистого життя депутата місцевої ради або виборця, що охороняється законом, чи стали йому відомі у зв`язку з його участю в депутатських перевірках; 5) не допускати образливих висловлювань, не використовувати у публічних виступах недостовірні або неперевірені відомості стосовно органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ і організацій, їх керівників та інших посадових чи службових осіб, депутатських груп, фракцій, окремих депутатів місцевих рад. Представниками сторін зазначено, що між позивачем та відповідачем протягом тривалого часу склалися неприязнені відносини з приводу здійснення господарської діяльності щодо оренди земель сільськогосподарського призначення. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України). Згідно з статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), та частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку. Згідно із частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація. Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» (Lingens v. Austria), § 46). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Пленум Верховного Суду України у пункті 15 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив судам, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Відповідно до частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності. У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України 2004 року обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Відповідач поширив твердження щодо позивача: «…. Вот буквально был последний случай, когда он едет к врачам, те говорят, у кого какая болезнь. Платит деньги этому врачу, врач говорит человеку пайщику, что у него болезнь и ему нужно немедленно деньги. Ты продай землю и у тебя есть деньги. Человек продает. Понимаете, да? Была задолженность по алиментам. Он нашел первую жену ОСОБА_7 , нашел судебного исполнителя, которые его запугали. Сказали, что сейчас тебя в тюрьму посадят за алименты, хотя это бред полнейший. Давление, потом угрозы были при мне и понимаете, цель была одна любыми путями выдурить эту землю, по сути за ОСОБА_4 …» Належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних фактів суду не надав, а навпаки, у відзиві на позов вказав, що викладена інформація є достовірною /а.с.60/, а в апеляційній скарзі зазначив, що вказана інформація це оціночне судження, оскільки у наведеному реченні позивачем та судом пропущено слово «допустим» та відповідач повідомив наступне «…. Вот буквально последний был случай, когда, допустим, он едет к врачам, те говорят, у кого какая болезнь. Платит деньги этому врачу, врач говорит человеку пайщику, что у него болезнь и ему нужно немедленно деньги. Ты продай землю и у тебя есть деньги. Человек продает. Понимаете, да? Была задолженность по алиментам. Он нашел первую жену ОСОБА_7 , нашел судебного исполнителя, которые его запугали. Сказали, что сейчас тебя в тюрьму посадят за алименты, хотя это бред полнейший. Давление, потом угрозы были при мне и понимаете, цель была одна любыми путями выдурить эту землю, по сути за ОСОБА_4 …». Разом з тим, у цьому повідомленні є конкретні факти, підстава, які відповідач та його представник намагалися довести в суді першої інстанції, а тому вони не можуть бути визнані оціночними судженнями, а застосування слова «допустим» не перетворює наведену інформацію на оціночне судження. Крім того, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що з цим словом автор припускає певну інформацію, а не стверджує її. Проте, така позиція також не узгоджується з вищенаведеними нормами ст. 8 Закону України « Про статус депутатів місцевих рад». Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача. Фізична особа, яка поширює інформацію зобов`язана переконатися в її достовірності, а відповідач такого обов`язку не виконав. За викладених обставин, доводи апеляційної скарги щодо помилкового висновку суду про визнання вищенаведеної інформації недостовірною, не ґрунтуються на встановлених обставинах справи та нормах матеріального права. Суд першої інстанції зробив висновки щодо фраз відповідача : «…Я не буду скрывать, я очень плохо отношусь к ОСОБА_7 …»;-«... Я считаю его негодяем. Я считаю его человеком, который развращает мою страну, развращает наших людей. Он пытается строить взаимоотношения, которые не свойственны нашему народу это подлость, гадость, совращение. И таких случаев я знаю очень много…», які знаходяться поза межами заявлених позивачем вимог, а тому колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача в цій частині та вважає за необхідне висновки суду першої інстанції щодо наведених фраз, а саме: що не є недостовірною інформацією, є особистими судженнями, які не можна визнати образливими; та суб`єктивна думка ОСОБА_1 висловлена у формі образи, що принижує честь, гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації виключити із мотивувальної частини судового рішення. Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що фраза -«…Мы платим больше, чем ОСОБА_7 …» не є недостовірною інформацією, є особистим судженням, які не можна визнати образливим. Зазначений висновок суду першої інстанції зроблений відповідно до наведених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, проте апелянтом у апеляційній скарзі не зазначено і не доведено у чому полягає помилковість зазначеного висновку суду. Колегія суддів також погоджується з висновком суду, що оскільки в судовому засіданні знайшли своє підтвердження факти відчуження громадянами ОСОБА_2 та члену його сім`ї земельних ділянок сільськогосподарського призначення, фраза: - «…Самое печальное для тех людей, которые ОСОБА_7 продали, потому что все там делается так, что действительно люди останутся потом без земли и без дома, и вообще без ничего. Эти люди не знают, что в такую зависимость к нему попадают…» є оціночним судженням фактів та дій і вони не є відомостями, які можуть бути спростовані в порядку, передбаченому ст. 277 ЦК України. Суд першої інстанції вважав, що фрази -«… ОСОБА_18 легче ОСОБА_7 он обманет, а потом этого никогда не сделает…»; -«…У вас проблема одна в селе Мелконян. Он делает гадость на каждом шагу…» є суб`єктивною думкою ОСОБА_1 , висловлена у формі образи, що принижує честь, гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації, проте вказана інформація не являється недостовірною у розумінні ст. 277 ЦК України. Підстави для переоцінки такого висновку колегія суддів не вбачає, крім того, на думку судової колегії, зазначені фрази мають бути віднесені до оціночних суджень, а тому колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги позивача, що вказана інформація може бути перевірена на предмет достовірності та підлягала визнанню недостовірною та повинна бути спростована відповідачем. Стороною позивача не подавалася заява в порядку ст. 270 ЦПК України, а тому колегія суддів надає висновки лише на доводи апеляційної скарги в ній наведені, щодо законності та обгрунтованості судового рішення. Суд першої інстанції дійшов висновку, що поширенням відповідачем негативної інформації ОСОБА_2 завдано моральну шкоду, яка полягає в приниженні його честі, гідності та ділової репутації, проте враховуючи заявлений матеріальний еквівалент моральної шкоди 1 грн., суд вважав, що часткове задоволення вимог про визнання інформації недостовірною буде достатньою компенсацією моральних втрат позивача. Отже, суд першої інстанції достатньою сатисфакцією відшкодування моральної шкоди визначив часткове задоволення вимог про визнання інформації недостовірною, що не суперечить нормам матеріального та процесуального права та заявленій сумі відшкодування в 1 грн. За таких обставин, колегія суддів вважає, що у правовідносинах, які виникли між сторонами щодо відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції надана правильна оцінка обставинам справи та наданим сторонами доказам. Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. Відповідно до статті 275 ЦК України захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів захисту належить спростування недостовірної інформації та/або право на відповідь (стаття 277 ЦК України). Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні вимог про спростування недостовірної інформації у спосіб обраний позивачем не звернув увагу, що порядок скликання та проведення зборів громадян за місцем проживання врегульовано Положенням про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року N 3748-XII, обов`язок скликання яких на відповідача не може бути покладений, проте спростування на них відповідачем інформації визнаної судом недостовірною законом не заборонено, а тому рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про спростування недостовірної інформації підлягає скасуванню, з ухваленням нового про зобов`язання ОСОБА_1 спростувати інформацію: «… ОСОБА_17 буквально случай, когда он едет к врачам, те говорят у кого какая болезнь. Платит деньги этому врачу, врач говорит человеку-пайщику, что у него болезнь и ему нужно немедленно деньги. Ты продай землю и у тебя есть деньги. Человек продает...», «…Была задолежнность по алиментам. Он нашел его первую жену, Мелконян нашел судебного исполнителя, которые запугали его. Сказали, что сейчас тебя в тюрьму посадят за алименты. Давление, потом угрозы были при мне...» шляхом публічного повідомлення на перших, які будуть проводитися після набрання рішення суду законної сили, зборах мешканців села Богданівка яку визнано судом недостовірною. Місце проведення зборів відповідно до наведеного Положення не має будь-якого значення, вони можуть проводитися у будь-якому місці для цього придатному, а тому колегія суддів не вважає за необхідне визначити їх місце саме в клубі села. Також апеляційні скарги містять доводи щодо неправильного застосування судом першої інстанції вимог процесуального закону щодо судових витрат в тому числі на правничу допомогу адвоката, а тому колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Так, з матеріалів справи вбачається, що за подання позову ОСОБА_2 сплачено судовий збір в сумі 3 171 грн.60 коп./ а.с.1, 37/, інтереси позивача були представлені двома адвокатами, ордери яких наявні в матеріалах справи / а.с.29, 109/. Матеріали справи, з урахуванням вимог процесуального закону, не містять інших відомостей щодо судових витрат позивача. Інтереси відповідача були представлені двома адвокатами, ордери яких наявні в матеріалах справи / а.с.148, 150/. Відповідачем, ОСОБА_1 , 05.02.2019 року наданий суду першої інстанції попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на суму 50 000 грн. /а.с.99/. Суду першої інстанції адвокатами відповідача також надані квитанції від 05.11.2019 року про сплату 15 000 грн. /а.с.197/ та 20 854 грн. / а.с.201/, відповідно акти виконаних робіт з їх детальним описом на зазначені суми / а.с. 198, 202/ та додатки до договорів про надання правової допомоги від 31.01.2019 року щодо розміру гонорару / а.с.200, 203/. При перегляді рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів застосовує норми процесуального закону та правові висновки викладені у додатковій постанові Великої палати Верховного суду України у справі №755/9215/15-ц від 19 лютого 2020 року. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їхрозміру,зурахуванням складності справита фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПКУкраїни законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключаєініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Адвокатами позивача клопотання про зменшення судових витрат на оплату правничої допомоги не заявлялося; недотримання вимог ч.4 ст. 137 ЦПК України не доводилося; інтереси позивача, які і інтереси відповідача були представлені двома адвокатами, що визначає кількісну рівність, а отже у суду першої інстанції були відсутні підстави зменшувати розмір витрат на правову допомогу адвоката з підстав не передбачених процесуальним законом. Разом з тим, в силу п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності розміру задоволених вимог, колегія суддів вважає, що сума судових витрат визначена судом першої інстанції до стягнення відповідає зазначеній нормі процесуального права та вимогам, які задоволенні і у задоволенні яких відмовлено. За таких підстав рішення суду в частині стягнення судових витрат на правову допомогу підлягає зміні виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій оскарженій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. На підставі викладеного, статтями 201, 275, 277, 97, 302 ЦК України, ст.30 Закону України «Про інформацію», керуючись статтями 367, 374, 376,382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє адвокат Заверюха Костянтин Олександрович задовольнити частково. Рішення Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 02 грудня 2019 року в частині відмови у задоволенні вимог про спростування недостовірної інформації скасувати, ухвалити нове. Зобов`язати ОСОБА_1 спростувати інформацію: «… ОСОБА_17 буквально случай, когда он едет к врачам, те говорят у кого какая болезнь, платит деньги этому врачу, врач говорит человеку-пайщику, что у него болезнь и ему нужно немедленно деньги. Ты продай землю и у тебя есть деньги. Человек продает...», «…Была задолженность по алиментам. Он нашел первую жену - Мелконян нашел судебного исполнителя, которые запугали его. Сказали, что сейчас тебя в тюрьму посадят за алименты. Давление, потом угрозы были при мне...» шляхом публічного повідомлення на перших, які будуть проводитися після набрання рішення суду законної сили, зборах мешканців села Богданівка яку визнано судом недостовірною. Виключити з мотивувальної частині цього ж рішення висновки суду щодо фраз «…Я не буду скрывать, я очень плохо отношусь к ОСОБА_7 …»; «... Я считаю его негодяем. Я считаю его человеком, который развращает мою страну, развращает наших людей. Он пытается строить взаимоотношения, которые не свойственны нашему народу - это подлость, гадость, совращение. И таких случаев я знаю очень много…» - що не є недостовірною інформацією, є особистими судженнями, які не можна визнати образливими; та суб`єктивна думка ОСОБА_1 висловлена у формі образи, що принижує честь, гідність позивача, завдає шкоди його діловій репутації. Це ж рішення суду в частині стягнення судових витрат на правову допомогу змінити виклавши мотивувальну частину у редакції цієї постанови. В іншій оскарженій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: І.В. Склярська Судді: Л.В. Пузанова Т.Г. Чорна Повний текст судового рішення складено 16 липня 2020 року. Суддя: І.В. Склярська