Постанова 4873 № 910/18277/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" липня 2020 р. Справа№ 910/18277/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Руденко М.А. суддів: Пономаренка Є.Ю. Дідиченко М.А. при секретарі Реуцькій Т.О. представники сторін не викликались, розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" на рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2020 року у справі №910/18277/19 (суддя Шкурдова Л.М.) за позовом приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" до акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 1 661,70 грн., - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення з відповідача збитків у вигляді нестачі у розмірі 1 661,70 грн. Рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2020 року у справі №910/18277/19 в позові відмовлено. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів оплати вантажу, а відтак позивачем не надані докази заподіяння збитків, заявлених до відшкодування у позовній заяві в сумі 1 661,70 грн. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач - приватне акціонерне товариства "Авдіївський коксохімічний завод" звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2020 року у справі №910/18277/19 і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права в частині начебто відсутності збитків у власника майна, пов`язаного з втратою майна, якщо розрахунок за таке майно на момент його втрати не було здійснено. Вважає, що позивачем належними та допустимими доказами було доведено фактичну вартість майна, яке було втрачено під час його перевезення відповідачем, і, відповідно, доведено понесення позивачем збитків, що у свою чергу дає підстави для відшкодування відповідачем збитків у порядку ст. 22 Цивільного кодексу України. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2020 року справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А., суддів Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 року було відкрито апеляційне провадження за скаргою приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод», в порядку письмового провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання протягом 15 днів з дати отримання ухвали. 29.05.2020 року через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі. Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.07.2018 між ПрАТ "Донецьксталь - металургійний завод", як постачальником та ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод", як покупцем було укладено договір поставки №18/146 (надалі- договір) (а.с. 10). За умовами п. 1.1. (предмет договору) договору постачальник зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах цього договору вугільну продукцію (в подальшому товар) виробництва товариства з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Свято-Варваринська": вугільний концентрат марки К з граничними показниками якості: зола (max) - 9,0%, волога (max) - 10,5%, сірка (max) - 0,8%, якщо інше не обумовлено в додаткових угодах і специфікаціях. Ціна товару, визначена на дату поставки, яка відповідає додатковим угодам (специфікаціям) до договору і вказується в рахунках у гривні, що виставляються постачальником у відповідності до умов даного договору (п. 3.3. договору). За умовами пункту 3.4. договору сторони визначили, що покупець проводить розрахунки за товар шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 24 календарних днів від дати поставки кожної партії товару згідно виставленого постачальником рахунку, якщо інше не обумовлено в додаткових угодах та специфікаціях. Під партією товару сторони мають на увазі кількість товару, поставленого постачальником протягом доби по одному посвідченню якості. Пунктом 5.2. договору сторони передбачили, що перехід права власності на товар від постачальника до покупця здійснюється на станції відправлення (ст. Удачна Донецької залізниці "Укрзалізниці", код залізничної станції - 481904) після відповідної відмітки у залізничній накладній про приймання товару до перевезення залізницею, якщо інше не обумовлено у додаткових угодах та специфікаціях. Відповідно до п. 10.1. договору цей договір набирає чинності з 01.08.2018 року, але не раніше виконання вимог статутних документів сторін про необхідність надання згоди на укладання органами управління сторін, які мають відповідні повноваження (за умови наявності таких вимог) і діють до 31.07.2023 року. У специфікації від 30.05.2019 року до договору, контрагенти, зокрема, погодили, що постачальник зобов`язується поставити покупцю у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступний товар: концентрат вугілля кам`яного для коксування марки К групи К1 0-100 товариства з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Свято-Варваринська", кількість - 143 010 т +/- 10%, ціна за тонну без ПДВ 5 229,94 грн, ціна за тонну з ПДВ - 6 275,93 грн, загальна вартість - 897 520 463,28 грн, строк поставки - червень 2019 року, вантажоотримувач - ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод". (а.с. 14) 29.06.2019 року приватним акціонерним товариством "Донецьксталь - металургійний завод" було виставлено позивачу рахунок №28648 на оплату концентрату вугілля кам`яного для коксування марки К групи К1 0-100, кількістю 4 854,100 т, вартістю 29 873 742,96 грн. з ПДВ та визначено спосіб доставки, зокрема, за залізничною накладною №50466366 від 29.06.2019 року у вагоні №56420136 (а.с. 15). Також, 29.06.2019 року між приватним акціонерним товариством "Донецьксталь - металургійний завод" та ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" було підписано акт приймання - передачі продукції №28648 до договору, відповідно до якого постачальник передав, а покупець прийняв товар, кількістю 4 854,100 т, вартістю 29 873 742,96 грн. з ПДВ, зокрема, за залізничною накладною №50466366 від 29.06.2019 року у вагоні №56420136, фактична вага 68,800 т. (а.с. 16) У червні 2019 року відповідач прийняв до перевезення вантаж - концентрат вугільний у кількості 68 800 кг за залізничною накладною №50466366, вантажоотримувачем якого є позивач. (а.с. 8) Після прибуття вантажу було здійснено комісійне переважування вагонів та виявлено недостачу вантажу, про що складено Комерційний акт №482803/100 від 02.07.2019 року. (а.с.9) У комерційному акті №482803/100 від 02.07.2019 року зазначено, що відповідно до акта загальної форми №53747 від 01.07.2019 станції Покровськ здійснено комісійне переважування вантажу на справних 100-тонних електронних вагах вантажоотримувача №0380, приписаних до залізниці та повірених 22.04.2019 року. По документу значиться вага нетто 68 800 кг, тара 21 200 кг. При переважуванні виявилось: брутто 88 350 кг, нетто 67 150 к., тара 21 200 кг, що менше ваги за накладною на 1 650 кг. Вантаж прибув у справному вагоні, люки, двері плотно зачинені, течі вантажу немає. Поверхня вантажу на рівні бортів, розрівнена, маркірована поперечними бороздами, плівкою проти видування не покривалась. У вагоні з правого боку 1-2 люками виїмка 300 см х 50 см. х 30 см. маркування порушено. Переважування здійснювали: В.о. ДС Гаврилюк А.З. , агент комерційний Жгилева І.В. , прийомоздавальник ПАТ "АКХЗ" Аксенова І.В. , о/у Авдіївського ОП Ковалев. При повторному переваженні у присутності вищезазначених осіб недостача вантажу підтвердилась. Завідуючого вантажним двором немає. (а.с. 9) Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку позивача, вини відповідача у незабезпеченні збереження вантажу під час його перевезення, внаслідок чого позивачу заподіяно збитки на суму 1 661,70 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем не надано доказів оплати вантажу, а відтак позивачем не надано доказів заподіяних збитків, заявлених до відшкодування у позовній заяві в сумі 1 661,70 грн. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне. Положеннями ст. 908 Цивільного кодексу України (надалі-ЦК України) визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Статтею 306 Господарського кодексу України (надалі-ГК України) встановлено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами, передбачені у ч. 5 ст. 307 ГК України. Стаття 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 року, Статут залізниць України (надалі - Статут) визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту). Як визначено ч. 1 ст. 307 ГК України, п. 22 Статуту, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України. Пунктом 6 Статуту передбачено, що накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення. Згідно до ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Статтею 52 Статуту, встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів. Згідно зі ст. 37 Статуту тарні і штучні вантажі перевозяться із зазначенням у накладній маси і кількості вантажних місць. Маса цих вантажів визначається до здавання їх для перевезення і зазначається на вантажних місцях. Вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Перелік вантажів, що можуть перевозитися насипом і наливом, установлюється Правилами перевезення вантажів. Загальна маса вантажу визначається шляхом зважування на вагах або підрахуванням маси на вантажних місцях за трафаретом чи стандартом. Маса окремих вантажів може визначатися розрахунковим методом, за обміром або умовно (нафтопродукти в цистернах, тварини, лісоматеріали тощо). Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній. Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №861/5082 договір про перевезення вантажу вважається укладеним з моменту проставлення календарного штемпеля станції відправлення в оформленій паперовій накладній або з моменту накладення електронного цифрового підпису працівником залізниці в електронній накладній. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т. ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу. Відповідно до п. 1 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (ст. 32 Статуту), затверджених Наказом Міністерства транспорту України №542 від 20.08.2001 року, у вагонах відкритого типу (на платформах, у напіввагонах і т.ін.) допускається перевезення вантажів, зазначених у додатку. Кам`яне вугілля, кокс, торф, руда і рудні концентрати, мінеральні будівельні матеріали (глина, щебінь тощо) перевозяться, як правило, у напіввагонах. Матеріалами справи (накладною №50466366) підтверджується прийняття вантажу до перевезення АТ "Українська залізниця" (перевізник) від товариства з обмеженою відповідальністю "Збагачувальна фабрика "Свято-Варваринська" (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення - Удачна Донецької області до станції призначення- Авдіївка Донецької області. Згідно з ст. 24 Статуту залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Пунктом 22 Правил видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №862/5083 передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення. Відповідно до ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях. Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Згідно із ч. 2 ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини. Статтею 105 Статуту визначено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами. У відповідності до ст. 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Як визначено в ст. 129 Статуту, обставини, що можуть бути підставою для матеріально відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми. Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами. Відповідно до п.п. 2, 9 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002 року, комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин. У комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженність, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставлення рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність. За результатами зважування вантажу, який перевезено згідно з накладною №50466366 від 29.06.2019 року виявлено його часткову втрату у вагоні №56420136, на підтвердження чого перевізником складено Комерційний акт №482803/100 від 02.07.2019 року. (а.с. 9) Колегія суддів зазначає, що наявний в матеріалах справи комерційний акт, що підтверджують недостачу вантажу за своєю формою та змістом, відповідає вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 року за № 567/6855, а тому визнаються судом апеляційної інстанції належним доказом на підтвердження факту невідповідності маси, зазначеній у накладних, фактичній масі вантажу. Відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту, недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення. Згідно із ст. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року №644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані. За змістом статті 31 Статуту та пунктів 5 і 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу вантажовідправник перед навантаженням вантажу у вагон повинен визначити його придатність для перевезення вантажу у комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять дрібні фракції, - усунути щілини та конструктивні зазори вагонів, а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню вантажу. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження технічної чи комерційної несправності вагонів. Виходячи зі змісту ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Відповідно до ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. Абзацом 1 ст. 110 Статуту залізниць України передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству. Частиною першою ст. 623 ЦК України встановлено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства (ч. 1 ст. 225 ГК України). За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22, ст. 611, ч. 1 ст. 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; завдання шкоди у результаті такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Колегія суддів зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Частиною 2 ст. 623 ЦК України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (ст. 113 Статуту). Відповідно до приписів ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст.ст. 114, 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за збереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Отже з урахуванням наведених вище норм чинного законодавства, розмір шкоди, завданої внаслідок втрати вантажу, складається з вартості вантажу, який оплачений позивачем, але фактично ним не отриманий. Відповідна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі № 910/13327/17. Колегія суддів зазначає, що вугільний концентрат поставлявся позивачем на підставі договору поставки №18/146 від 27.07.2018 року, укладеного між ПАТ "Донецьксталь" - Металургійний завод" (постачальник) та ПрАТ "Авдіївський коксохімічний завод" (покупець). Пунктом 5.2. Договору передбачено, що перехід права власності на товар від Постачальника до Покупця здійснюється на станції відправлення (ст. Удачна Донецької залізниці "Укрзалізниці", код залізничної станції - 481904) після відповідної відмітки у залізничній накладній про приймання товару до перевезення залізницею, якщо інше не обумовлено у додаткових угодах та специфікаціях. Матеріали справи підтверджено, що згідно з актом приймання-передачі №28648 від 29.06.2019 року, ПрАТ "Донецьксталь" - металургійний завод" передало позивачу вугільний концентрат, в т.ч. за накладною №50466366. Позивачем вартість вугільного концентрату визначена на підставі рахунку постачальника - ПАТ "Донецьксталь" - металургійний завод" №28648 від 29.06.2019 року. Доказів оплати зазначено рахунку позивачем не надано та матеріали справи не містять. При цьому, слід зазначити, що наданий позивачем рахунок №28648 від 29.06.2019 року (а.с. 15) про вартість вугільного концентрату не є достатнім доказом, який б міг підтвердити саме понесення позивачем збитків, оскільки не доводить обставин оплати вартості втраченого вантажу, тобто заподіяння реальних збитків (витрат, які зазнала особа у зв`язку із втратою вантажу). Проте, як зазначалось вище, матеріали справи не містять доказів про оплату позивачем вартості вантажу, про нестачу якого вказано в комерційному акті, що вказує на те, що позивачем у даній справі не доведено фактичного розміру заподіяної відповідачем шкоди, внаслідок чого колегія суддів вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Доводи заявника апеляційної скарги про те, що ним було доведено належними та допустимими доказаними фактичну вартість втрачено вантажу, і, відповідно заподіяних збитків колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно приписів ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст.ст. 114, 115 Статуту залізниць України залізниця відповідає за збереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Тобто розмір шкоди, завданої внаслідок втрати вантажу, складається з вартості вантажу, який оплачений позивачем, але фактично ним не отриманий; у той час як позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів оплати вартості вантажу, про нестачу якого вказано в комерційному акті. Інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Відповідно до ст.ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2020 року у справі №910/18277/19, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається. Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта). Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" на рішенням господарського суду міста Києва від 30.03.2020 року у справі №910/18277/19 залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2020 року у справі №910/18277/19 залишити без змін. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта). Матеріали справи №910/18277/19 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України Головуючий суддя М.А. Руденко Судді Є.Ю. Пономаренко М.А. Дідиченко