Постанова Запорізький апеляційний суд № 937/37/20

Дата документу 14.07.2020 Справа № 937/37/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 937/37/20 Провадження №22-ц/807/2077/20 Головуючий в 1-й інстанції Юрлагіна Т.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., секретарБєлова А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 травня 2020 року, ухвалене у м. Мелітополь у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки,- В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року заявниця звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області із заявою, в якій просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним та встановити над ним опіку. Заява мотивована тим, що син заявниці ОСОБА_2 є інвалідом 1 групи з дитинства внаслідок захворювання на ДЦП. Через хворобу він не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, потребує постійного стороннього догляду. Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 травня 2020 року, заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області, про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки - задоволено повністю. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним та встановлено над ним опіку. Визначено строк дії рішення - два роки. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанціїУправління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд встановлюючи опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною, призначає опікуна за поданням органу опіки та піклуванням, між тим в порушення вказаних вимог законодавства, заінтересованій особі у справі було відмовлено у клопотанні про зупинення провадження у справи для підготовки відповідного подання, що вказує на незаконність ухваленого рішення. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що заявниця є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що також підтверджується доданою до матеріалів справи копією свідоцтва про народження (а.с.10). Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серія НОМЕР_1 ОСОБА_2 встановлено першу групу інвалідності безстроково, а також зазначено, що ОСОБА_2 потребує стороннього догляду (а.с.9). Відповідно до Висновку комісійної судово-психіатричної експертизи № 111 від 05.03.2020 проведеної за ухвалою суду у цій справі, ОСОБА_2 , 1989 року народження, виявляє ознаки психічного розладу у вигляді легкої розумової відсталості (в ступені помірно вираженої дебільності згідно МКХ-1Х) внаслідок органічного ураження головного мозку (дитячий церебральний параліч, нижній парапарез). Ступінь наявних порушень така, що істотно впливає (обмежує) на його здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними. Задовольняючи вимоги заяви, суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_2 не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, тому є підстави для визнання ОСОБА_2 недієздатним та встановлення над ним опіку. З висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦК України суд може визнати фізичну особу недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Заявниця ОСОБА_1 у своїй заяві від 02.01.2020 року просила визнати свого сина ОСОБА_2 саме недієздатним. Частиною другою статті 39 ЦК України встановлено, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється ЦПК України. Відповідно до статті 298 ЦПК України суд за наявності достатніх підстав про психічний розлад здоров`я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. Метою проведення судово-психіатричної експертизи є з`ясування наявності чи відсутності психічного розгляду, здатного вплинути на усвідомлення особою своїх дій та керування ними. Однак, відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 111 від 05.03.2020, ОСОБА_2 , 1989 року народження, виявляє ознаки психічного розладу у вигляді легкої розумової відсталості (в ступені помірно вираженої дебільності згідно МКХ-1Х) внаслідок органічного ураження головного мозку (дитячий церебральний параліч, нижній парапарез). Ступінь наявних порушень така, що істотно впливає (обмежує) на його здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними. Таким чином, за висновком експерта відповідно до вимог ст. 36 ЦК України, ОСОБА_4 може бути визнаний судом обмежено дієздатним. Доказів повної недієздатності ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Заявник ОСОБА_1 після надходження до суду висновків експерта свої вимоги за заявою не змінювала, що унеможливлює їх зміну в суді апеляційної інстанції, а тому відсутні процесуальні підстави для задоволення заяви. Слід зазначити, що правове регулювання визнання особи недієздатною та обмежено дієздатною є різним, окрім цього в одному випадку суд встановлюючи опіку - призначає опікуна (ч.1 ст.60 ЦК України), в іншому встановлює піклування та призначає піклувальника (ч.2 ст.60 ЦК України). За таких обставин оскаржуване рішення підлягає скасуванню,у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а у задоволенні вимог заявниці ОСОБА_1 слід відмовити. Однак вказане не перешкоджає заявниці звернутися до суду з заявою про визнання сина ОСОБА_2 обмежено дієздатним, або у разі зміни стану його здоров`я недієздатним. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). У зв`язку з викладеним, апеляційна скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви. 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі Закон № 540-IX). За змістом підпункту 3 пункту 12 розділу XII «Прикінцевих положень» вказаного Закон № 540-IX під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Керуючись ст. ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області задовольнити частково. Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 травня 2020 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа Управління соціального захисту населення Мелітопольської міської ради Запорізької області про визнання фізичної особи недієздатною та встановлення над нею опіки - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) процесуальні строки щодо касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину. Повна постанова складена 15 липня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О. В. Крилова О. З. Поляков