Постанова 4804 № 236/870/20

Єдиний унікальний номер 236/870/20 Номер провадження 22-ц/804/2190/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Азевича В.Б., Канурної О.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Бахмут апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 квітня 2020 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Сердюк Н.В. повний текст рішення складено 04 травня 2020 року), В С Т А Н О В И В: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Просило суд стягнути з відповідача суму заборгованості в загальному розмірі 18778,75 грн. за кредитним договором №б/н від 11.07.2007 року, яка складається з наступного: - 12668,31 грн. - заборгованість за тілом кредиту;- 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту;- 12668,31 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; - 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками;- 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; - 1617,62 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625;- 3360,50 грн. - нарахована пеня;- 0,00 грн. - нарахована комісія;- 250,00 грн. - штраф (фіксована частина),- 882,32 грн. - штраф (процентна складова), а також судовий збір у розмірі 2102, 00 грн. Заочним рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 квітня 2020 року в задоволені позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилась представника АТ КБ «ПриватБанк» Крилова О.Л., та подала апеляційну скаргу, вважає, що воно є незаконним, ухвалено з порушенням норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. Згідно анкети - заяви вбачається, що відповідач виявила бажання оформити на своє ім`я кредитку «Кредитка Універсальна» «55 днів пільгового періоду» з бажаним лімітом 2000 грн, з базовою процентною ставкою по кредитку 1,9 % на залишок заборгованості з щомісячною комісією, Відповідача було відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 та видано кредитну картку та встановлено кредитний ліміт. Наголошує на тому, що розрахунок заборгованості доданий до позовної заяви у цілковитій відповідності відображає рух коштів за карткою, він є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу. Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з умовами кредитування. Вказує на те, що банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 року №578/5. Представник позивача зазначала, що відмовляючи у стягненні відсотків по кредиту, суд першої інстанції допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією. Крім того, представник позивача, посилалась на постанову Великої Палати Верховного суду від 14.11.2018 року № 572/1169/17, та наголошувала на тому, що суд першої інстанції безпідставно посилався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року № 342/180/17. Представник позивача Крилова О.Л. просила заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 квітня 2020 року скасувати, та ухвалите нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. Від ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою «Апеляційне провадження». Згідно частини 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено,що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами,якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі ціна позову становить, 18778,75 гривень, тобто менше ста розмірів прожиткового мінімуму (2102 х 100= 210 200), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні. Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ознайомившись з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами Приватбанку, виявила бажання оформити на своє ім`я платіжну картку "Універсальна". З вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_1 у графі бажаний кредитний ліміт за платіжною карткою "Універсальна" зазначено 2000,00 грн. (а.с. 16). Згідно розрахунків заборгованості за договором б/н від 11 липня 2007 року, укладеного між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 , станом на 23 січня 2020 року заборгованість складає 18778,75 грн., з яких: - 12668,31 грн. - заборгованість за тілом кредиту; - 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредиту; - 12668,31 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; - 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; - 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; - 1617,62 грн. - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; - 3360,50 грн. - нарахована пеня; - 0,00 грн. - нарахована комісія; - 250,00 грн. - штраф (фіксована частина); - 882,32 грн. - штраф (процентна складова) (а.с. 6-15). Відмовляючи в задоволені позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку, що підписана відповідачем анкета - заява не містить відомостей про оформлення кредитного договору у розмірі 21600,00 грн. Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір б/н від 11.07.2007 року (анкета - заява) та отримала кредит у вигляді кредитного ліміту на картку в розмірі 21600,00 грн. Сама анкета - заява містить розмір первісного кредитного ліміту у сумі 2000 грн. Однак відповідача користувалась цим кредитом та частково його погашала, що підтверджується наданим банком розрахунком заборгованості та виписками по картковому рахунку (а.с.6-15, 69-80,105-114). Додані до анкети - заяви умови та правила відповідачем не підписані, а тому у суду не було підстав вважати, що саме з цими документами відповідач була ознайомлена. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства України. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Виходячи зі змісту цієї норми права, істотними умовами кредитного договору є предмет, сума, строк повернення та проценти за користування кредитним коштами. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За своєю правовою природою кредитний договір може бути публічним договором (стаття 633 ЦК України), договором приєднання (стаття 634 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту й Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Враховуючи вищевикладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та їх погодження зі споживачем. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності неможливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ПАТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, то зазначені обставини вказують на порушення прав банку, які підлягають захисту через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а саме суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 12668,31 грн. Що стосується вимоги позову про стягнення відсотків згідно ст. 625 ЦК України, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Позивач здійснив нарахування відсотків в розмірі 86,4 % річних за період з 01.12.2019 року по 23.01.2020 року в сумі 1617,62 грн. (а.с. 15). У даному випадку, за відсутності Умов та правил надання банківських послуг, які погоджені відповідачем, неможливо стверджувати про договірні відсотки. Отже, вказаний розмір відсотків не може бути застосований. У ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки суд не бере до уваги Умови та правила надання банківських послуг, які не були підписані сторонами і на які посилається позивач, не можливо встановити строк повернення кредиту (строк виконання зобов`язання) та порядок погашення кредитної заборгованості, а відтак неможливо визначити дату, з якої можна нараховувати 3% річних. Тому підстав стягувати відсотки в розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 625 ЦК України теж не має. Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України). Звертаючись в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_1 пені в сумі 3360,50 грн, Банк посилався на те, що кредитним договором передбачена відповідальність боржника за неналежне виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. Відповідно до ст. 2 Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2.09.2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14.04.2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку де проводилась антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Національний банк України своїми листами від 13 жовтня 2014 року № 47-411/58939 та 5.11.2014 року № 18-112/64483 наголошував банкам України про неухильне дотримання вимог Закону України № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 2.09.2014 року щодо не нарахування пені та штрафів за договорами кредиту під час антитерористичної операції. Як проголошено в ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи. Згідно матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.32) Відповідно до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р місто Лиман (Красний Лиман) Донецької області відноситься до населеного пункту, на території якого здійснювалася антитерористична операція. Отже, враховуючи те, що відповідач є громадянином України, яка зареєстрована та постійно проживає в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, на підставі ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», вона має бути звільнена від сплати штрафних санкцій. Тому Банк безпідставно нарахував і вимагає сплати ОСОБА_1 штрафів за кредитним договором. Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив у стягненні нарахованих відсотків, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Виходячи із принципу змагальності сторін, звернувшись до суду з позовом про стягнення заборгованості, обов`язком позивача є доведення належними та допустимими доказами умов кредитування та наявності заборгованості. Позивач же не довів належними та допустимими доказами розміру заборгованості відповідача зі сплати процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів, а також - погодження відповідачем умов щодо сплати відсотків, пені та штрафів саме у зазначеному банком розмірі. З урахуванням наведеного, апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги, які фактично зводяться до посилань про доведеність пред`явлених позовних вимог та незаконність відмови у позові з підстав його недоведеності. Не заслуговують на увагу доводи про те, що відповідач, підписуючи "Анкету-заяву", користуючись кредитними коштами та здійснюючи часткове погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами, оскільки зазначені посилання скаржника не відповідають змісту "Анкети-заяви", в якій зазначено лише загальну назву "Умов та Правил", без їх ідентифікації відповідно до дати, коли вони були затверджені, або станом на яку вони були чинні. На підставі вищезазначеного апеляційний суд приходить до висновку, що заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 квітня 2020 року підлягає скасуванню, через порушенням судом норм матеріального права, а позовна заява АТ КБ «ПриватБанк» частковому задоволенню. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам, а саме: позовні вимоги задоволено в сумі 12668,31 грн., що складає 67,46% (12668,31 * 100): 18778,75 від заявлених позивачем вимог, тому понесені витрати підлягають стягненню з відповідача у сумі 1418,00 грн. грн. (2102 х 67,46% також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених позовних вимог, що складає 1025,67 гривень, а всього на загальну суму 2443,67 гривень. Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 141,390 ЦПК України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 28 квітня 2020 року скасувати. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) заборгованості за кредитним договором № б/н від 11.07.2007 року у сумі 12668 (дванадцять тисяч шістсот шістдесят вісім) гривень 31 копійку. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, 01001, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 2443 (дві тисячі чотириста сорок три) гривні 67 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складено 15 липня 2020 року. Судді: О. В. Халаджи В.Б. Азевич О.Д. Канурна