Постанова 4818 № 643/7765/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 лютого 2020 року м. Харків справа № 643/7765/17 провадження № 22-ц/818/444/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Кругової С.С., Суддів Маміної О.В., Пилипчук Н.П., Учасники справи : Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», Відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційними скаргами Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» та ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 15 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Довготько Т.М., - в с т а н о в и в : АТ КБ «Приватбанк» звернулось до Московського районного суду м. Харкова із позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 014, 84 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати. Позов мотивований тим, що 22 червня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, та Тарифами Банку складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Відповідач зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 23.04.2017 року утворилась заборгованість за кредитом у сумі 14 014,84 грн, яка складається із тіла кредиту 8 177, 20 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом 488,57 грн, заборгованості за пенею 4 205, 51 грн, штрафу (фіксована частина) 500 грн, штрафу (процентна складова) 643,56 грн. Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 15 жовтня 2019 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором б/н від 22.06.2011 в розмірі 8 177,20 грн та судові витрати у розмірі 1 600 грн, а всього 9 777,20 грн. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Повна версія Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не повернуті, банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. АТ КБ «Приватбанк» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині залишених без задоволення позовних вимог, задовольнивши позовні вимоги в цій частині у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення в частині залишених без задоволення позовних вимог є незаконним та необґрунтованим, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального і процесуального права. Позичальник власноручно підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», в якій зазначені базова відсоткова ставка за користування кредитом 2,5 %, розмір щомісячних платежів, строк їх внесення, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Законом не встановлено обов`язкового підписання всіх складових документів, які складають один цілий договір, а узгодження приєднання до них може відбуватися у будь-якій формі, зокрема, підписанням типового бланку або типової Анкети-заяви. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків за кредитом. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить змінити рішення Московського районного суду м. Харкова від 15.10.2019 року, стягнувши з неї 350 грн отриманого кредиту, в іншій частині позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» відмовити. Зазначає, що вона є потерпілою особою від дій шахраїв, які скористались її кредитною карткою та зняли з неї кошти, за фактом цих обставин порушено кримінальне провадження. Посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду від 03.07.19 у справі № 342/180/17. Судом всупереч норм процесуального права відмовлено у задоволенні клопотань про витребування інформації з обмеженим доступом та відкладення розгляду справи. Також ОСОБА_1 подала до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу АТ КБ "Приватбанк", в якому вона просить залишити її без задоволення. Згідно зі ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляційних скарг та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ "Приватбанк" не підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 22.06.2011 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, в якій зазначено про бажання відповідача оформити на своє ім`я платіжну карту «Кредитка Універсальна». (а.с. 6). Також, у заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До позовної заяви АТ КБ "Приватбанк" додано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна 55 днів пільгового періоду», яка містить інформацію про відсоткову ставку за користування кредитом, розмір щомісячних платежів, строк їх внесення, розмір комісії за операції з коштами, пеня та штраф за несвоєчасне погашення заборгованості . Згідно з наданим банком розрахунком, у ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 23.04.2017 року виникла заборгованість за кредитом у сумі 14 014,84 грн, яка складається із: тіла кредиту 8 177,20 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом - 488,57 грн; заборгованості за пенею 4 205,51 грн, штрафу (фіксована частина) 500 грн, штрафу (процентна складова) - 643,56 грн (а.с. 5). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК Українивстановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК Українипередбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК Українивстановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК Українипублічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексудоговором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК Україниможна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК Українипозикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК Українинеустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК Українивизначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК Україниякщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Проаналізувавши встановлені обставини справи, та надавши їм правову оцінку, з урахуванням зазначених вище положень діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку про неможливість визначення розміру заборгованості за договором, оскільки його розрахунок виходить безпосередньо з розміру наданого банком кредиту. Разом з тим, ані анкета-заява, ані довідка про умови кредитування не містять інформації про таку істотну умову договору як розмір наданого банком кредиту або кредитного ліміту, а також не містять інформації про строк повернення кредиту (користування ним). Заявлена у позовній заяві вимога про стягнення з відповідача тіла кредиту у розмірі 8 177 грн 20 коп не підтверджена достатніми, належними і допустимими доказами. Доводи банку про приєднання відповідача до запропонованого банком договору та те, що Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи банку, які викладені на банківському сайті є невід`ємними частинами спірного договору, колегія суддів визнає необгрунтованими з наведених нижче підстав. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). До вказаних правовідносин неможливо застосувати правила частини першої статті 634 ЦК України,за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (22 червня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20 липня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, наданий банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Наданий позивачем Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Ураховуючи, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який міститься в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 22 червня 2011 року шляхом підписання однієї заяви та довідки про умови кредитування, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК Українипозивач не пред`явив. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК Українивказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів»(далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції Україниучасть у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про всі умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Доводи апеляційної скарги про обов`язковість сплати боржником процентів кредитору заслуговували б на увагу за умови чітко визначеного договором їх розміру. Одним із проголошених міжнародними документами з питань захисту прав споживачів засад є надання інформації споживачам про товари та послуги на споживчому ринку, яка повинна бути доступною, об`єктивною, достовірною та своєчасно наданою в тому числі інформація, що надається з використанням Інтернету. Посилання скаржника на те, що звільнення боржника від обов`язку сплати заборгованості становить небезпеку економічному становищу країни, не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки сторони не узгодили всі істотні умови договору, лише після досягнення згоди щодо яких, відповідно до приписів ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір вважається укладеним. Колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами факт укладення кредитного договору з ОСОБА_1 в порядку, передбаченому законом, доведення до відома останньої положень цього договору та погодження всіх його істотних умов, видачі кредиту, кредитних карт та обґрунтованості розрахунку заборгованості в сумі 14 014, 84 грн в цілому. Матеріали справи містять виписку щодо руху коштів на карткових рахунках, разом з тим, матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем банківських карт із зазначеними номерами, крім того інформація щодо руху коштів зазначена починаючи з 01.07.16 та не доводить факт отримання 22 червня 2011 року кредиту у розмірі 500 грн у вигляді кредитного ліміту на картковий рахунок, як зазначає позивач. А також матеріали справи не містять доказів збільшення кредитного ліміту, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 8 177 грн. Але, оскільки ОСОБА_1 не заперечувала про укладення нею кредитного договору у розмірі 500 грн, доказів повернення вказаної суми матеріали справи не містять, тому вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користьАТ КБ «Приватбанк». Апеляційна скарга ОСОБА_1 містить заперечення на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 15 жовтня 2019 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про витребування доказів та зупинення стягнення на підставі виконавчого листа. Колегія суддів не вбачає підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права при її постановленні. Клопотання ОСОБА_1 про витребування інформації в АТ КБ "Приватбанк" та Московського відділу поліції, викладені в апеляційній скарзі не підлягають задоволенню, з огляду на висновки, до який дійшла колегія суддів при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні в частині задоволення позову в сумі 9 777,20 грн, оскільки стягненню підлягає заборгованість по тілу кредиту в сумі 500 грн та судовий збір пропорційно задоволеним вимогам. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач звернувся з позовом про стягнення 14 014 грн 84 коп., задоволено позов в сумі 500 грн, що складає 3,5 % . За подачу позову та апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір в сумі 4 000 (1600 + 2400) грн. Відповідач сплатила судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 400 грн. Згідно з ч.10 ст. 141 ЦПК Українипри частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Отже, з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 176 грн. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 15 жовтня 2019 року в частині задоволення позову змінити. Позов Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 500 (п`ятсот) грн за тілом кредиту. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 15 жовтня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову - залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 176 (дві тисячі сто сімдесят шість) грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. В силу п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий С.С. Кругова Судді О.В. Маміна Н.П. Пилипчук