Постанова 4857 № 560/798/16-а

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 560/798/16-а пров. № А/857/4514/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Глушка І.В., суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І., розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 02 березня 2020 року, ухвалене суддею Обороновою І.В. в м.Дубровиця Рівненської області у порядку письмового провадження, у справі №560/798/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дубровицької міської ради Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов"язання до вчинення дій, стягнення моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 січня 2017 року адміністративний позов задоволено частково. 18 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дубровицького районного суду Рівненської області із заявою про ухвалення додаткового судового рішення. Заяву мотивовано тим, що за наслідками касаційного розгляду справи Верховним Судом вирішено питання про розподіл судових витрат - судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги на рішення суду першої та апеляційної інстанцій. Вказує, що рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 січня 2017 року не вирішено питання про розподіл судових витрат, у зв`язку з чим просить ухвалити додаткове рішення про стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в загальній сумі 1653,60 грн, сплата якого здійснена двома платежами (551,20 грн + 1102,40 грн). Додатковим рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 02 березня 2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Дубровицької міської ради Рівненської області судовий збір у розмірі 551,20 грн. В задоволенні решти заявлених вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати додаткове рішення в частині відмови у задоволенні вимог заяви про ухвалення додаткового рішення та в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, судовий збір в сумі 1102,40 грн, а в решті додаткове рішення залишити без змін. Згідно з п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Переглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав. Частиною першою статті 143 КАС України передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Оскільки судом першої інстанції у рішенні від 18 січня 2017 року не вирішено питання про розподіл судових витрат, а саме сплаченого за подання позовної заяви судового збору в сумі 1653,60 грн, позивач звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції виснував, що понесені позивачем витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних осигнувань відповідача в розмірі, пропорційному до задоволених рішенням суду першої інстанції позовних вимог - 551,20 грн. Відповідно до частини другої статті 143 КАС України учасники справи, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі можуть оскаржити судове рішення щодо судових витрат, якщо це стосується їхніх інтересів. Так, в силу вимог частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України). Зі змісту наведених норм права вбачається, що необхідність в ухваленні додаткового судового рішення обумовлюється, зокрема, не вирішенням/неповним вирішенням судом при ухваленні судового рішення питання про розподіл судових витрат. Аналізуючи положення ст. 139 КАС України, колегія суддів вказує на те, що підстави для розподілу понесених судових витрат у повному обсязі пов`язуються з фактом задоволення адміністративного позову. Водночас частиною 1 статті 252 КАС України вругульовано, що додаткове рішення щодо питання про судові витрати підлягає ухваленню судом, що постановив судове рішення. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.6 ст.139 КАС України). Колегією суддів встановлено, що рішенням Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 січня 2017 року у справі №560/798/16-а, яке ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року залишено без змін, адміністративний позов задоволено частково. Позивачем рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 січня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року оскаржено в касаційному порядку. За наслідками касаційного розгляду справи постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року касаційну скаргу задоволено частково. Постанову Дубровицького районного суду Рівненської області від 18 січня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2017 року скасовано в частині, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено та прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог. Також було вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Разом з тим, касаційним судом переглянуто рішення судів першої та апеляційної інстанцій лише в частині відмовлених позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог касаційним судом не перевірялось на правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, оскільки позивачем в цій частині рішення в касаційному порядку не оскаржено. Як наслідок, розподіл судових витрат касаційним судом здійснено лише відповідно до частини позовних вимог, які були предметом розгляду у суді касаційної інстанції. Враховуючи наведене, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції щодо здійснення розподілу судових витрат пропорційно до задоволених судом першої інстанції позовних вимог, а саме в сумі 551,20 грн, що відповідає ставці судового збору, встановленій Законом України «Про судовий збір» за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову (позовної вимоги) немайнового характеру (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подана до суду). Колегія суддів зазначає, що в решті вимоги заяви ОСОБА_1 , а саме щодо розподілу судових витрат у справі №560/798/16-а за подання адміністративного позову в сумі 1102,40 грн, сплата якого підтверджується наявною в матералах справи квитанцією №76 від 02.09.2016 (т.1 а.с.63), не узгоджуються з нормами процесуального права та суперечать інституту додаткового судового рішення, відтак колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог заяви про розподіл судових витрат у цій частині. При цьому колегія суддів зауважує, що позивач за наявності сумнів щодо повноти вирішення судом розподілу судових витрат в частині позовних вимог, в задоволенні яких рішенням Дубровицького районного суду від 18 січня 2017 року у справі №560/798/16-а було відмовлено, не позбавлений можливості звернення із відповідною заявою про їх розподіл до Верховного Суду, який в розумінні ст. 252 КАС України є судом, що ухвалив судове рішення у цій частині позовних вимог, та відповідно до ч.6 ст. 139 КАС України розглядає питання зміни розподілу судових витрат за наслідком касаційного розгляду справи. Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає. Керуючись статтями 139, 242, 252, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Дубровицького районного суду Рівненської області від 02 березня 2020 року у справі №560/798/16-а - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний