Постанова 4855 № 580/379/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/379/20 Суддя (судді) першої інстанції: С.М. Гарань ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2020 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Василенка Я.М., Ганечко О. М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, за апеляційною скаргою ГУ ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 р., - В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до суду з позовом у якому просив визнати протиправною відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності працівника податкової міліції. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, та просив скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Відповідно до положень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Враховуючи, що безпосередня участь сторін у судовому засіданні, в даному випадку, не є обов`язковою, оскільки матеріали справи містять достатньо письмових доказів для з`ясування фактичних обставин, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження. Відкладення розгляду справи спричинить невиправдане порушення процесуального строку її розгляду. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на колишніх працівників податкової міліції розповсюджувався Закону України «Про міліцію» та одноразова грошова допомога в зв`язку із інвалідністю ІІ групи, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України «Про міліцію» є забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України. Відповідачем не доведено правомірності прийнятого рішення про відмову в нарахуванні одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням II групи інвалідності, що настала в період проходження служби в податковій міліції, відповідно до Закону України «Про міліцію», в редакції Закону від 13.02.2015 №208-VIII, в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 07.10.2019 наказом ГУ ДФС у Черкаській області № 42-о/км позивач був звільнений з посади та податкової міліції у запас Збройних Сил України (з постановою на військовий облік) за підпунктом «а» (за віком) пункту 64 Положення. Свідоцтвом про хворобу №240 М (ВЛ) К «ТМО МВС України по Черкаській області» від 07.10.2019 року встановлено захворювання, так, пов`язані з проходженням військової служби. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААБ №471205 від 17.01.2020, з 17.01.2020 року позивачу встановлена II група інвалідності (захворювання, ТАК, пов`язана з проходженням військової служби). 21.01.2020 р. позивачем було подано заяву(рапорт) до ГУ ДФС у Черкаській області про виплати йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням другої групи інвалідності, пов`язаної з проходженням військової служби в органах ДФС. Листом від 27.01.2020 року № 674/23-00-05-041 ГУ ДФС у Черкаській області було відмовлено позивачу у виплаті грошової допомоги у зв`язку з встановленням другої групи інвалідності, пов`язаної з проходженням військової служби з посиланням на втрату чинності ЗУ «Про міліцію» № 565-XІІ, який передбачав право на отримання допомоги, що й стало підставою для звернення до суду. Апелянт ГУ ДФС у м. Києві вказує, що оскільки позивачу встановлено II групу інвалідності після втрати чинності Закону України «Про міліцію», відсутні законні підстави для виплати одноразової грошової допомоги. ДФС України зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції. Ця постанова не поширюється на працівників податкової міліції, тому, на думку апелянта, проводити розрахунок та виплату одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції згідно з цією постановою законні підстави відсутні. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного. Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист». Згідно з частиною шостою статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Закон України «Про міліцію» втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року. При цьому у пункті 15 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб. Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію». Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 07 березня 2018 року у справі № 464/5571/16-а, від 21 червня 2018 року у справі № 822/31/18 та від 28 серпня 2018 року у справі № 804/6297/17. Пунктом 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850 установлено, що особам, які до набрання чинності (12 березня 2015 року) Законом № 208-VIII Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції № 707, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007. Порядок № 850 набрав чинності 31 жовтня 2015 року. До цього часу діяв Порядок № 707, посилання на який є у зазначеному пункті Порядку №

850. Згідно з пунктом 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п`ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією. У справі, яка розглядається, інвалідність ІІ групи позивачу встановлено 17.01.2020 року, тобто після набрання чинності Законом № 280-VIII та Порядком №

850. Пунктом 2 Порядку №850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги, є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності, - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. У відповідності до пункту 3 Порядку №850, грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи. Пунктами 7-9 Порядку №850 закріплено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги. МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови. Оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги позивач отримав після набрання чинності Законом № 208-VIII, розмір такої допомоги йому повинен розраховуватися у відповідності зі статтею 23 Закону України «Про міліцію» (в редакції, чинній з 12 березня 2015 року) та відповідно до Порядку №

850. Таким чином, за колишніми працівниками міліції, в тому числі і податкової міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги на умовах, передбачених Законом України «Про міліцію» та Порядку №

850. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 405/704/17. Відповідно, керуючись Порядком №850 необхідно скласти висновок про виплату позивачу цієї допомоги та направити висновок до ДФС для прийняття відповідного рішення. Не вчинивши зазначені дії, відповідач фактично вирішив віднесене до іншого органу питання про наявність чи відсутність підстав для проведення позивачу виплати одноразової грошової допомоги, тим самим порушив права позивача та вимоги чинного законодавства. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу стала неузгодженість законодавства, а саме: відсутність після 07.11.2015 порядку проведення розрахунку та виплати одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції. Однак, колегія суддів звертає увагу на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, що повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»). У рішенні по справі «Будченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що відмова у задоволенні законного права заявника через відсутність механізму його реалізації, становить втручання у право власності згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а через нездатність забезпечити реалізацію такого права заявника в розумні терміни, держава поклала на нього надмірний та неспіврозмірний тягар, порушивши таким чином свої зобов`язання за статтею 1 Першого протоколу. Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Посилання апелянтів на те, що Закон України «Про міліцію» втратив чинність внаслідок прийняття Закону України «Про Національну поліцію» також є безпідставними і висновки суду першої інстанції не спростовує, оскільки Законом України «Про Національну поліцію» право на отримання одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції не передбачено, а за правилами пункту 15 Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» зберігається право та порядок її виплати, які діяли до набрання чинності цим законом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, враховуючи вищенаведене та проаналізувавши наведені вище законодавчі норми, враховуючи при цьому доводи сторін, а також наявні у справі матеріали, суд приходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ГУ ДФС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: Я. М. Василенко О. М. Ганечко Повний текст постанови виготовлено 14.07.2020