Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/239/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/239/20 Суддя першої інстанції: Непочатих В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Пилипенко О.Є. суддів - Глущенко Я.Б. та Черпіцької Л.Т., при секретарі - Кузик О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А : У січні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо не призначення пенсії позивачу за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області призначити та виплатити пенсію позивачу за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з 03.12.2019 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права. Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходив. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що 04.06.2019 року Конституційним Судом України було ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 № 911-VIII (вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019 року), отже на день звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (03.12.2019 р.) із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років як працівнику освіти, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне. Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, 03.12.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії як працівнику освіти за вислугу років. Листом від 11.12.2019 року вих. № 168/03-23 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повідомило позивачку, що Законом України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019, надано право виходу на пенсію за вислугою років незалежно від віку особам, які на 1 квітня 2015 року відпрацювали на відповідних посадах не менше як 25 років, на 31 грудня 2015 року - 25 років 6 місяців, на 11 жовтня 2017 року - 26 років 6 місяців. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, загальний страховий стаж позивача, станом на 03.12.2019 року, становить 32 роки 11 місяців 10 днів, в тому числі спеціальний стаж - 26 років 01 місяців 25 днів (з 15.08.1991 р. по 10.10.2017 р.). Відповідач вважає, що позивач не має права на пенсію за вислугу років, оскільки відсутній спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 року - не менше ніж 26 років 6 місяців (а.с. 14). Вважаючи вищевказану відмову протиправною, позивач звернулась з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод. Згідно статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. За приписами статті 52 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті

55. Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. № 911-VIII) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Разом з тим, Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. № 911-VIII) були внесені зміни у вказану статтю та встановлено вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону № 1788) та підвищено вимоги до спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, в даному випадку для позивача, станом з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців. 04.06.2019 року Конституційним Судом України було ухвалено рішення № 2-р/2019, яким визнано неконституційними положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 р. № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 р. № 911-VIII. Конституційний Суд України, ухвалюючи вищезазначене рішення № 2-р/2019, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист. Вказані норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019 року. Отже, починаючи з 05.06.2019 року положення пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII. Таким чином, на день звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (03.12.2019 р.) із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років як працівнику освіти, пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова відповідача у призначенні пенсії позивачу у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи, не менше ніж 26 років 6 місяців, є безпідставною. В силу вимог статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , позивач з 15.08.1991 року призначена на посаду вчителя географії та біології Савинської середньої школи, з 28.08.2008 р. переведений на посаду директора Савинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, 30.10.2018 р. звільнена з посади директора Савинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Срібнянської селищної ради (а.с. 12-13). Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 р. № 909, в розділі 1 якого визначено, що робота на посадах учителя або директора загальноосвітнього навчального закладу дає право на призначення пенсії за вислугу років. Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що на момент звернення до відповідача з заявою позивач мав право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ, оскільки спеціальний стаж становить 26 років 01 місяців 25 днів (з 15.08.1991 р. по 10.10.2017 р.). Доводи відповідача щодо того, що рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019 не містить положень щодо його виконання, колегія суддів необґрунтованими, оскільки юридична невизначеність стосовно пенсійного забезпечення тих категорій громадян, умови пенсійного забезпечення яких були передбачені положеннями пункту "а" статті 54, статті 55 Закону N 1788 та які втратили чинність на підставі Рішення Конституційного Суду України (як зазначено в Окремій думці судді Конституційного Суду України Саса С.В.) не є підставами для відмови у задоволенні позову. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року - без змін. Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко Суддя: Я.Б.Глущенко Л.Т.Черпіцька Повний текст рішення виготовлений 14 липня 2020 року.