Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/4710/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/4710/19 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Коваля М.П., суддів Домусчі С.Д., Кравця О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року, прийняте у складі суду судді Мороза А.О. в місті Миколаїв по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про стягнення майнової шкоди в сумі 49428,23 грн., - В С Т А Н О В И В: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просила суд стягнути з Держави України за рахунок коштів Державної казначейської служби України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 49428,23 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України закону, визнаного неконституційним. В обґрунтування вимог позивач зазначала, що Законом України № 1166-VII від 27.03.2014 року "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" пункт 164.2 статті 164 Податкового Кодексу України (надалі - ПК України) доповнено підпунктом 164.2.19, яким з 01.07.2014 року запроваджувалось оподаткування пенсій і щомісячного грошового утримання на суми, які перевищували розмір 10 тисяч гривень на місяць. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року у справі № 1-р/18 визнано незаконним оподаткування пенсій та довічного щомісячного грошового утримання, відповідно норма статті 164 ПК України визнана неконституційною та втратила чинність, а тому надміру утриманий з позивача податок має бути повернутий за період з 01.06.2015 року по 27.02.2018 року у розмірі 49428,23 грн. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про стягнення з Держави України за рахунок коштів Державної казначейської служби України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 49428,23 грн. майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України закону, визнаного неконституційним відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити рішення про задоволення адміністративного позову по суті вимог, стягнувши на користь апелянта з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 49428 (сорок дев`ять тисяч чотириста двадцять вісім) грн. 23 коп. майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України закону, визнаного неконституційним. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що рішення Конституційного Суду України поширюють свою дію на правовідносини, що виникли після їх прийняття, проте визнання акта або його окремих положень неконституційними надає право особі на відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії неконституційних положень. Апелянт вважає, що оскільки Конституційний Суд України в своєму рішенні від 27.02.2018 року визнав норми законодавства про податок неконституційними та такими, що порушують права, то фактично апелянт є особою, права якої порушені неконституційним законом, тому restitutio in integrum слід здійснити з моменту порушення прав, тобто з моменту прийняття і застосування закону, який визнаний неконституційним. Крім того, апелянт зазначає, що внаслідок дії норми абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України, яка визнана неконституційною, було порушено її право на мирне володіння своїм майном, а утримані з пенсії та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці кошти є збитками у розумінні положень п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України. Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Відповідно до довідки Очаківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Миколаївської області від 27.09.2018 року за період з червня 2015 року по лютий 2018 з довічного грошового утримання позивача утримувався податок на доходи фізичних осіб та військовий збір (а. с. 13). Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Вважаючи, що прийняттям закону, який визнано неконституційним, їй завдано шкоду, яка підлягає стягненню за рахунок коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 Цивільного кодексу України, позивач звернулась до адміністративного суду із позовом. Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що у період з 01.06.2015 року по 27.02.2018 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними та поширювали свою дію на спірні правовідносини, а тому відрахування податків з доходів фізичних осіб здійснювались у відповідності до чинного на той час законодавства. Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що порядок відшкодування шкоди, завданою нормою, яка визнана незаконною і скасована та нормою, яка визнана неконституційною, відрізняються, а тому в даному випадку положення ст. 1175 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані. Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного. Приписами Закону України від 27.03.2014 № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» до ПК України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014. Згідно з цими змінами (в тому числі, із змінами, внесеними згідно із Законом № 1200-VII від 10.04.2014), статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати. Законом України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» до зазначеного підпункту Кодексу внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Відповідно до Закону України від 02.06.2016 № 1411-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій», який набрав чинності з 01.07.2016 року, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в наступній редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати». Також, пунктом 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Інші перехідні положення» ПК України встановлено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Тобто, з наведеного випливає, що об`єктом оподаткування військового збору, є розмір доходу, з якого справляється податок на доходи фізичних осіб, при цьому базою оподаткування по відношенню до позивача є щомісячне довічне грошове утримання. Разом із тим, рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 зазначає, що зміни, які були внесені до ПК України вказаними вище Законами (які обумовили утримання з щомісячного довічного грошового утримання позивача податку з доходів фізичних осіб та військового збору) визнані неконституційними, тому спричинена їй майнова шкода підлягає відшкодуванню державою. За положеннями статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року вбачається, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України визнане неконституційним і втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, фактичне оподаткування пенсій або щомісячного довічного грошового утримання припинено з 27 лютого 2018 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №1-6/2018, а отже, на час виникнення спірних правовідносин (листопад 2014 року лютий 2018 року) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України були чинними, а отже підлягали застосуванню. Відтак, відповідні відрахування у період з листопада 2014 року по лютий 2018 року були здійсненні відповідно до вимог чинного у цей період законодавства, чим спростовуються доводи апеляційної скарги у цій частині. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 755/3939/15-а (касаційне провадження К/9901/1250/18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 552/1027/15-а (касаційне провадження К/9901/1477/18), від 20 листопада 2018 року у справі у справі № 825/552/18 (касаційне провадження К/9901/53744/18), від 05 грудня 2018 року у справі № 453/686/15-а (касаційне провадження К/9901/6794/18), від 16 квітня 2019 року у справі № 318/2132/14-а (2а/318/97/2014), від 16 травня 2019 року у справі № 336/5032/15-а (касаційне провадження 2-а/336/117/2015), від 11 червня 2020 року у справі №761/10987/15-а, від 21 травня 2020 року в справі №725/3800/17. Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позивач, обґрунтовуючи вимоги позову, зазначає, що прийняттям закону, який визнано неконституційним, йому завдано збитки, які підлягають стягненню за рахунок коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 1175 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Отже, положення цієї статті підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадках, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним судом України неконституційними та у зв`язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним. Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України. В частині 2 цієї статті зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. В даному випадку положення підпункту 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України, не були визнані незаконними та не скасовані в судовому порядку. Отже, положення ст. 1175 ЦК України не можуть бути застосовані. Більш того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Тобто, поняття "збитки" передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Суд першої інстанції правомірно зазначив, що недоотриманий позивачем розмір щомісячного довічного грошового утримання не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України, чим спростовуються доводи апелянта у цій частині. Щодо доводів апелянта, що внаслідок дії норми абз. 1 пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України, яка визнана неконституційною, було порушено її право на мирне володіння своїм майном, колегія суддів зазначає наступне. Згідно статті 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу, особа, якій надане майнове право, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Кореску v. Slovakia), п. 50; «Anheuser-BuschInc. проти Португалії» (Anheuser-BuschInc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І). Так, частиною третьою статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Такого закону в законодавстві України не існує. В свою чергу, положеннями ч.2 ст.1 ЦК України визначено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. У цьому контексті суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянта на ухвалу Європейського суду з прав людини від 30.09.2014 по заяві №54904/08 у справі «Петльований проти України», де суд зазначає, що відповідно до Цивільного кодексу питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 177, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не ідентифікована або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Той закон має також містити процедуру присудження та сплати такої компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Крім того, національні суди підтвердили, що за відсутності закону, який формулює такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177, взятої окремо. На додаток до цього, в даному випадку, як зауважили національні суди, умови, викладені у першому абзаці статті 1177, не дотримані. Оскільки заявник не мав достатньо мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу №1, він не може стверджувати, що він мав «законне сподівання» одержання будь-яких конкретних сум». Таким чином, оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, в апеляційній скарзі не зазначено. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 березня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про стягнення майнової шкоди в сумі 49428,23 грн. залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя: М.П. Коваль Суддя: С.Д. Домусчі Суддя: О.О. Кравець