Постанова 4852 № 160/12197/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 09 червня 2020 року м. Дніпросправа № 160/12197/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач), суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року у адміністративній справі №160/12197/19 за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 у повному обсязі, визнано протиправними дії Апарату Верховної Ради України щодо відмови позивачу у виплаті компенсації за 80 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки та зобов`язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за 80 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки і середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а також стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. Зазначене рішення суду першої інстанції оскаржено відповідачем по справі з підстав неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені вимог позивача. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення вимоги апеляційної скарги відповідача, виходячи з нижченаведеного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 14.07.2016 року по 29.08.2019 року працював помічником-консультантом народного депутата України ОСОБА_2 . Звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України відбулося у зв`язку із припиненням повноважень народного депутата ОСОБА_2 . На момент звільнення, позивач мав невикористану щорічну основну відпустку у кількості 80 календарних днів, проте, компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки позивачу не була виплачена у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата ОСОБА_2 , що підтверджено довідкою № 9-1-15/927 від 03.09.2019 року і що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду за захистом свого права на отримання компенсації за 80 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки і середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку відповідно до ст.116 і ст.117 КЗпП України. Вирішуючи спір у цій справі по суті, суд першої інстанції спираючись на положення ч.1 ч.3 ч.6 ст.34 Закону України "Про статус народного депутата України", ст.4 Закону України "Про відпустки", ст.ст.21-49 Кодексу законів про працю України, ч.7 ч.8 ст.1.1, ч.1 ст.4.1., ст.4.4. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995р. №379/95-ВР (далі - Положення), а також з огляду на правову позицію Конституційного Суду України, викладену у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), та вказуючи на загальне правило пріоритетності норми спеціального законодавства, і застосування трудового законодавства тільки у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, - суд дійшов висновку, що до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і тих, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України "Про відпустки". Крім того, оскільки нормами Закону України "Про статус народного депутата України" визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, проте, не надано права позбавляти їх встановлених законом соціальних гарантій, суд першої інстанції аналізуючи положення ч.3 ст.2, ст.3, ч.1 ч.4 ст.24 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) і ст.83 КЗпП України - дійшов висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці, оскільки є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні, і відповідно, звільнення помічника-консультанта народного депутата України з вказаної посади є підставою виплати цій особі грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку. Підсумовуючи вищеописані обставини та норми матеріального права, суд першої інстанції визнав обґрунтованим позов ОСОБА_1 у цій справі оскільки чинним законодавством не передбачено обмеження у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України або отримання згоди народного депутата України, внаслідок чого, посилаючись на підпункти 1 та 2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769, якими визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України і здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України - суд визнав встановленим та беззаперечним, що видатки з виплати компенсації за невикористану основну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, має нести саме Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України. При цьому, суд зауважив, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону, а на підтвердження своєї правової позиції у цій справі, суд послався на аналогічний висновок Вищого адміністративного суду України, викладений в ухвали від 14.06.2016 року у справі № 826/23419/15 (К/800/5905/16). Переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції у цій справі, судова колегія погоджується з посиланням суду на загальновизнане правило у сфері законодавства про працю стосовно того, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці, оскільки дійсно, це є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні. Разом з тим, судова колегія вважає, що право позивача на отримання компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за період виконання ним обовязків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 з 14.07.2016 року по 29.08.2019 року та середнього заробітку за весь чпс затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку - адміністративним судом може бути захищено тільки на підставі та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, якими врегульовано вказане питання. Судова колегія не може погодитися з трактуванням судом першої інстанції сутності спеціальних норм, якими регулюються спірні у цій справі правовідносини, а саме: статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» від 17.11.1992 року № 2790-XII (далі - Закон № 2790-XII) та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР), внаслідок чого судом першої інстанції було визнано правильними заявлені позивачем у цій справі в повному обсязі вимоги саме до Апарату Верховної Ради України, який хоча і є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, але який відповідно до затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 р. № 769 (в редакції розпорядження Голови Верховної Ради України № 734 від 20 листопада 2014 р.) Положення про Апарат Верховної Ради України - є лише постійно діючим органом, внутрішнім допоміжним органом Верховної Ради України, що складається з посадових, службових осіб та технічного персоналу і здійснює функції, його структурних підрозділів і народних депутатів. Перш за все, суд першої інстанції задовольняючи у повному обсязі вимоги позивача у цій справі, суд першої інстанції не взяв до уваги, що Апарат Верховної Ради України та його працівники ніяких державно-владних рішень від імені парламенту чи його структурних підрозділів не приймають, а лише забезпечують розробку проектів таких рішень, а виконуючи допоміжні завдання організаційного, правового, інформаційного, соціально-побутового, аналітичного, матеріально-технічного характерута іншого забезпечення діяльності парламенту, Апарат Верховної Ради України тим самим не підміняє та не заміщує парламентський орган в цілому та народних депутатів окремо, а тільки надає можливість вказаним особам (парламенту в цілому і народним депутатам окремо) зосередитись на кваліфікованому здійсненні законодавчої та контрольної діяльності. В даному випадку судова колегія звертає увагу на те, що Апарат Верховної Ради України маючи статус постійно діючого органо, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України - свої повноваження здійснює лише в рамках, визначених статтею 7 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» та пункту 1 розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 р. № 769 (в редакції Розпорядження Голови Верховної Ради України №734 від 20.11.2014 р.), а гранична чисельність кількості штатних одиниць та структура Апарату Верховної Ради України у складі підрозділів, визначених у пункті другому, до переліку якого не входять посади помічників- консультантів народних депутатів України - чітко визначені Постановою Верховної Ради України «Про структуру Апарату Верховної Ради України» від 20.04.2000 р. № 1678-ІІІ. Зокрема, згідно пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України, у сфері фінансового та матеріально-технічного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат (через Управління справами) має чітко визначені повноваження стосовно: 1) забезпечення фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; 2) здійснення в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України; 3) готування проекту кошторису Верховної Ради України; 4) здійснення управління державним майном, що забезпечує діяльність Верховної Ради України, у порядку, встановленому законом; 5) забезпечення в установленому порядку належних умов праці, соціально-побутові та житлові умови народним депутатам України, працівникам Апарату; 6) здійснення забезпечення засобами зв`язку та іншими засобами оргтехніки, необхідними для діяльності Верховної Ради України; 7) здійснення господарського обслуговування Верховної Ради України. Наведена норма у сукупності із приписами пунктів 6-9 і 11 Положення про Апарат Верховної Ради України - беззаперечно підтверджує, що Апарат Верховної Ради України, як допоміжна структура органу державної влади, якою забезпечується функціонування єдиного органу законодавчої влади, не може функціонувати в автономному режимі і відокремлено від Верховної Ради України, що чітко закріплено Регламентом Верховної Ради України. Оскільки Апарат Верховної Ради України за своїм призначенням покликаний створити найсприятливіші (інформаційні, матеріально-технічні, організаційні тощо) умови для того, щоб прийняті Верховною радою, в тому числі і окремими народними депутатами України, рішення були обґрунтованими та оптимальними за змістом, тому відповідальність за прийняття остаточних рішень, у тому числі і стосовно помічників-консультантів народних депутатів України (оплати їх праці, режим роботи, відпустки і т.д.) покладається тільки на парламент та окремих народних депутатів, а відповідач по цій справі не може нести відповідальність за недотримання народними депутатами умов проходження патронатної служби їх помічниками- консультантами, які прописані нормами спеціального законодавства, що регулюють як специфічні трудові відносини так і питання матеріального та соціально-побутового забезпечення діяльності помічника-консультанта народного депутата України. За наведених обставин, доречним в даному випадку слід зазначити, що відповідно до абз.4 і абз.5 ч.3 ст.34 Закону № 2790-XII, помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, тільки можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, а народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України. При цьому, саме народний депутаті України є безпосереднім керівником стосовно своїх помічників-консультантів, який самостійно визначає як їх кількість так і їх посадові обов`язки, напрямки діяльності, а також особисто розподіляє виділений йому Верховною Радою місячний фонд заробітної плати помічників-консультантів (встановлює заробітну плату помічникам-консультантам), підписує табель обліку робочого часу своїх помічників-консультантів, розподіляє між ними фіксований фонд заробітної плати, премії та інше, що відповідно само по собі свідчить про відсутність в даному випадку у Апарата Верховної Ради України статусу «роботодавця» по відношенню до помічника-консультанта народного депутата, і спростовує висновки суду першої інстанції у цій справі про виникнення між ОСОБА_1 і Апаратом Верховної Ради України трудових відносин в розумінні КЗпП України. У даному спірному випадку, суд першої істанції повністю проігнорував не тільки відсутність трудових відносин між позивачем та безпосередньо Апаратом Верховної Ради України, а й не взяв до уваги особливості всіх виплат помічникам-консультантам народних депутатів України, в тому числі і стосовно грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, яку за нормами спеціального закону Апарат Верховної Ради України може здійснювати тільки з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України, до виключної компетенції якої згідно пункту 35 частини першої статті 85 Конституції України саме і віднесено затвердження як структури так і кошторису Апарату Верховної Ради України. Суд першої інстанції цитуючи по тексту судового рішення зміст ст.34 Закону № 2790-XII та ч.1, ч.2 ст.4.1 і ч.4 ч.5 ч.6 статті 4.4 Положення №379/95, не звернув увагу на те, що саме народний депутат України в межах встановленого Верховною Радою України розміру загального фонду для оплати праці помічників-консультантів самостійно здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, а також затверджує графік відпусток помічникам-консультантам та погоджує їх заяви. Відпустка помічникам-консультантам народного депутата України надається, як правило, у період відпустки народного депутата України. Помічник-консультант народного депутата України на початку кожного календарного року попередньо погоджує з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток, про що повідомляє Керівника Апарату Верховної Ради України або керівника виконавчого комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до яких він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває. Відпустка помічнику-консультанту народного депутата України надається на підставі його письмової заяви, погодженої з народним депутатом України, за розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України, керівника виконавчого комітету (апарату) відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі - секретаріату міської ради, до якого прикріплений помічник-консультант народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування, чи керівника державного підприємства, установи, організації, у штаті яких він перебуває. Відповідно до викладеного у попередньому абзаці нормативного врегулювання питань оплати праці та реалізації права на відпуски і їх оплату помічникам-консультантам народних депутатів України, законодавцем чітко визначено, що усі виплати заробітної плати за час щорічної основної та додаткової відпусток помічників-консультантів, грошової компенсації за всі невикористані ними дні щорічної основної та додаткової відпусток, здійснюються виключно за рахунок та в межах загального фонду, встановленого народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, та не можуть бути виплачені за рахунок інших бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України, тим більш лише за ініціативи відповідача у цій справі, який утримується за рахунок Державного бюджету України, та понад встановлений постановою Верховної Ради України фонд оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України. В свою чергу помічник-консультант народного депутата України має обовязок на початку кожного календарного року попередньо погоджувати з народним депутатом України дату своєї основної та додаткової відпусток і повідомляти про це Керівника Апарату Верховної Ради України, до якого він прикріплений за заявою народного депутата України для кадрового та фінансового обслуговування. Оскільки, законодавець чітко прописав підстави та умови виплати заробітної плати за час щорічної основної та додаткової відпусток помічників-консультантів, грошової компенсації за невикористані ними дні щорічної основної та додаткової відпусток - тільки за рахунок та в межах встановленого народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів народного депутата України загального фонду, судова колегія зазначає, що у цій справі позивач не дові належними та допустимими доказами визначений чинним законодавством обов`язок Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити після його звільнення грошову компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки і середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку виплати компенсації. Тим більш, що позивач заявляючи у цій справі вимоги про зобов`язання Апарату Верховної Ради України без відповідного рішення Верховної Ради нарахувати йому та виплатити компенсацію за 80 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період його роботи помічником-консультантом народного депутата ОСОБА_2 і середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку- не довів суду конкретні суми та періоди, за які саме він має право на компенсацію невикористаних 80 днів щорічних основних відпусток, хоча відповідно до п. 4 ч. 5 ст.160 КАС України саме на позивача покладено обов`язок зазначення у позовній заяві зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, а згідно ч.2 ст.9 цього Кодексу, адміністративний суд має розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. У даній справі позивач обмежися долученням до матеріалів адміністративної справи лише: довідок Управління справами Апарату Вероховної Ради України (а.с.12,13), які не містять в собі контретних періодів (дні, місяці, роки) невикористаних днів щорічних основних відпусток за 2016-2019 рр.; довідки про заробітну плату за період серпня 2018-липня 2019 (а.с.58); розрахункових листів за період січня 2019-серпня 2019 (а.с.59-60); і табелю обліку робочого часу за підписом народного депутата України ОСОБА_2 тільки за серпень 2019 р (а.с.61). Перелічені у попередньому абзаці надані позивачем до суду докази позбавляють адміністративний суд задовольнити вимоги ОСОБА_1 у цій справі, оскільки у спірних правовідносинах ключовим питанням для «виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України» і «середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку» - є недостатнім сам факт проходження ОСОБА_1 патронатної служби в період 2016-2019 р.р., та обов`язковим є встановлення протиправності дій, бездіяльності чи рішень саме відповідача по справі у спірних правовідносинах. За наданими позивачем доказами та описаними ним у позові фактичними обставинами, адміністративний судова колегія позбавлена можливості з`ясувати питання: правомірності не надання відпустки ОСОБА_1 протягом трьох років (з 14.07.2016 по 29.08.2019); причин не використання помічником-консультантом щорічної відпустки та/або її частини протягом 12 місяців після закінчення робочого року, за який мала б надаватися така відпустка; розмір і склад оплати позивача за робочого часу в період з 14.07.2016 по 29.08.2019, з обчислення якого визначається сума компенсації на невикористану відпустку; складання і затвердження графіків відпусток для народного депутата України і його помічників-консультантів та дотримання цього графіку цими особами; періоди і суми за які позивачу виплачувалася компенсація за невикористану відпустку з грошового фонду, який виділявся народному депутату на утримання помічників-консультантів; передбачення народним депутатом України ОСОБА_2 в межах встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів загального фонду кошти для грошової компенсації за всі невикористані помічником-консультантом ОСОБА_1 дні щорічної відпустки.; і т.д., а виходячи з визначених статею 308 КАСУ меж перегляду судом апеляційної інстанції справи за наявними у ній і додатково поданими доказами з метою перевірки законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, навіть виходячи з принципу «офіційного з`ясування всіх обставин справи в адміністративному процесі» судова колегія не змозі здійснити захист позивача на підставі загальних норм (ст.24 Закону «Про відпустки» і ст.83 КЗпП України), не звертаючи уваги при цьому на спеціальні норми, якими врегульовано спірні правовідносини (ст.34 Закону № 2790-XII та ч.1, ч.2 ст.4.1 і ч.4 ч.5 ч.6 статті 4.4 Положення №379/95). Підсумовуючи вищевикладене і враховуючи, що матеріали адміністративної справи також не містять будь-яких доказів про те, що Апарат Верховної Ради України - є належним відповідачем за позовом ОСОБА_1 у цій справі, та є саме тією особою, яка самостійно має право здійснити розрахунок компенсації ОСОБА_1 за невикористані ним в період проходження патронатної служби (2016-2019 р.р.) днів щорічних основних відпусток та провести виплату позивачу, у тому числі і середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а також з огляду на те, що позивач у цій (чи іншій) справі не оскаржував Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019 року «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України» (а.с.67) в частині, яка стосується питання проведення виплати компенсації за невикористані щорічні основні та додаткові відпустки у межах наявної економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» - судова колегія визнає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню, а тому рішення суду першої інстанції повинно бути скасовано з прийняттям у цій справі іншого рішення про відмову у задоволення позову в повному обсязі з підстав недоведеності позивачем протиправності дій та бездіяльності відповідача і Розпорядження Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 1305-к від 27.08.2019 року «Про звільнення помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання Верховної Ради України», також наявності правових підстав для зоов`язання Апарату Верховної Ради України без відповідного рішення Верховної Ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за дні невикористаної щорічної основної відпустки за період його роботи помічником-консультантом народного депутата ОСОБА_2 і середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Керуючись ст.ст. 242, 315, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України - задовольнити. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 березня 2020 року - скасувати. Прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий - суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов суддя В.В. Мельник