Постанова Північно-західний апеляційний господарський суд № 903/78/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2020 року Справа № 903/78/20 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Мельник О.В. , суддя Грязнов В.В. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Волинської області від 06.04.2020 у справі № 903/78/20 (суддя Шум М. С.) за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс-Луцьк", м.Луцьк про стягнення 4 003 грн. 20 коп. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.04.2020 у справі № 903/78/20 у задоволенні позову Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс-Луцьк" про стягнення 4003 грн. 20 коп. з них 2159 грн. 48 коп. пені, 134 грн. 82 коп. 3% річних, 1708 грн. 90 коп. втрат від інфляції, що нараховані за зобов`язаннями в період травень-грудень 2015 року відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням Господарського суду Волинської області від 06.04.2020 у справі №903/78/20 Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав висвітлених у ній, просить апеляційний суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 06.04.2020 у справі №903/78/20 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо стягнення 4 003 грн. 20 коп. - задоволити. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", та процесуального права, зокрема ст.ст. ч.2 ст.11, 74, 76, 77, 86, 236 та 238 Господарського процесуального кодексу України без дослідження усіх істотних обставин справи. Зокрема, скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а судом не зазначено на підставі яких доказів відповідач набув статусу учасника процедури врегулювання, а саме є теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, й відтак застосування ч.3 ст.7 Закону є неправомірним, а рішення суду необґрунтованим та незаконним. Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №903/78/20 у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Філіпова Т.Л., суддя Мельник О.В. Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 у справі №903/78/20 поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Волинської області від 06.04.2020 у справі №903/78/20; роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу - у строк до 12.06.2020 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу. Матеріалами справи підтверджується, що ухвалу суду про відкриття провадження у справі було отримано сторонами у справі, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Відповідач своїм процесуальним правом на подачу відзиву з приводу поданої апеляційної скарги не скористався. Розпорядженням керівника апарату суду від 14.07.2020 №01-04/236 у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Філіпової Т.Л. у період з з 13.07.2020 по 10.08.2020, відповідно до ст. 32 ГПК України, ст. 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п.п. 18, 20 Розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у справі. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.07.2020 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Грязнов В.В., суддя Мельник О.В. Відповідно до ст. ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги, стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне. 26.11.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Теплосервіс-Луцьк» укладено договір купівлі-продажу природного газу №1081/15-КП-2, згідно з п. 1.1 якого позивач зобов`язується передати у власність відповідачу у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «НАК «Нафтогаз України» за кодом згідно УКГ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобов`язується прийняти та оплатити природний газ на умовах договору. Пунктом 1.2 договору передбачено використання покупцем газу, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ). Пунктом 2.1 договору сторони погодили термін передачі газу з 01.01.2015 по 31.12.2015 обсягом до 22,5 тис. куб.м. Відповідно до п. 3.3. договору приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу відповідачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу відповідача. Пунктом 3.4 договору передбачено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов`язується надати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа зобов`язується повернути відповідачу та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. В розділі 5 договору сторони погодили ціну природного газу в розмірі 5 568 грн. 70 коп. за 1000 куб. м. Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Пунктом 7.2 договору сторони погодили, зокрема, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 умов цього договору він зобов`язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Положеннями п. 9.3 договору передбачено, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав з цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років. У відповідності до розділу 11 договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Додатковими угодами № 1,2,3,4,5,6,7,9,10,12 до договору купівлі-продажу природного газу від 26.11.2014 №1081/15-КП-2 вносились зміни до п. 5.2. договору щодо ціни газу. Додатковою угодою №11 сторони п.6.3 доповнили про те, що сторони погоджуються, що при перерахуванні коштів в призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 20 136 грн. 37 коп., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу за січень грудень 2015 року. Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач в спірному періоді (за зобов`язаннями 2015 року) не виконував зобов`язання з оплати у строк, визначений договором, чим порушив його умови, зокрема, вимоги п. 6.1 розділу 6 договору, здійснивши остаточний розрахунок з позивачем за договором 31.12.2015, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості та випискою по банківських операціях відповідача. При цьому, проплати за окремі місяці відповідачем здійснювалися з порушенням строків. За несвоєчасне виконання відповідачем умов договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 2 159 грн. 48 коп., проценти річних в розмірі 134 грн. 82 коп., а також інфляційні втрати в розмірі 1 708 грн. 90 коп. Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов. Відповідно до ч.2 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України). В силу положень ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Приписами ст.629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Частиною 1 статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1ст.655 ЦК України). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. За п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" відповідач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів. Частинами 1, 2 ст. 193 ГК України унормовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Згідно із ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як встановлено апеляційним судом, на виконання умов договору позивач поставив природний газ на загальну суму 20 136 грн. 37 коп, однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виконував зобов`язання з оплати у строк, визначений договором купівлі-продажу природного газу №1081/15-КП-2 від 26.11.2014, чим порушив його умови, зокрема, вимоги п. 6.1 розділу 6 договору (а.с.33-44). Відповідно до ч.1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 нього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. За поставлений природний газ по договору №1081/15-КП-2 від 26.11.2014 відповідач розрахувався у повному обсязі, що вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 27-32, 46). За несвоєчасне виконання відповідачем умов договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 2 159 грн. 48 коп., проценти річних в розмірі 134 грн. 82 коп., а також інфляційні втрати в розмірі 1 708 грн. 90 коп. Відмовляючи в позові Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", судом першої інстанції було враховано, що згідно ст.12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Зокрема, засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів. Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 за №1730-VIII, що набув чинності 30 листопада 2016 року, заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Виходячи зі змісту ст. 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (спожитий природний газ, електричну енергію). Частиною 1 статті 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними. Разом із тим, частиною 3 статті 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (тобто до 30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Із змісту пункту 1.2 укладеного сторонами договору купівлі-продажу природного газу №1081/15-КП-2 від 26.11.2014 вбачається, що газ, який продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії. В матеріалах справи наявна копії ліцензій АЕ №575790 від 25.05.2015 та АЕ №575791 від 25.05.2015, видані Волинською обласною державною адміністрацією для Товариства з обмеженою відповідальністю "Теплосервіс-Луцьк" на виробництво та постачання теплової енергії (а.с. 76). Висновки щодо застосування ч.3 ст.7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" викладені Верховним Судом у постановах від 29.01.2018 №904/10745/16, 07.02.2018 №927/1152/16, 22.03.2018 №914/123/17, 23.07.2018 №904/10294/17. Верховний Суд в наведених постановах, забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, зокрема, частини третьої статті 7 Закону від 03.10.2016 року № 1730-VIII, висловив наступну позицію, що частина третя статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.10.2016 є нормою прямої дії. При цьому застосування її приписів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, застосування даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, і застосування процедури, передбаченої статтями 1, 2, 3 Закону, за умови погашення заборгованості до набрання чинності цим Законом. Отже, для правильного застосування положень Закону від 03.10.2016, судом повинно бути встановлено, відбулося чи не відбулося погашення основної заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом від 03.10.2016, а саме до 30.11.2016. Якщо заборгованість погашено до набрання чинності Законом від 03.10.2016, тоді положення статей 1, 2, 3 вказаного Закону не застосовуються. Відтак не потребує доведення доказ включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, а неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані на заборгованість, що є предметом регулювання цього Закону, не нараховуються, а нараховані підлягають списанню у зв`язку з припиненням зобов`язань сплати на підставі частини третьої статті 7 Закону від 03.10.2016 року № 1730-VIII. З огляду на викладене, оскільки заборгованість за поставлений природний газ погашена відповідачем в повному обсязі до 30.11.2016, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи та не спростовані позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача відсутні підстави для нарахування пред`явленої до стягнення пені в розмірі 2 159 грн. 48 коп., процентів річних в розмірі 134 грн. 82 коп., інфляційних втрат в розмірі 1 708 грн. 90 коп. внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору за зобов`язаннями 2015 року. Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року). У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді справи судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду. На підставі ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта. Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Волинської області від 06.04.2020 у справі №903/78/20 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до частини 3 статті 287 ГПК України та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області. Повний текст постанови складений "15" липня 2020 р. Головуючий суддя Розізнана І.В. Суддя Мельник О.В. Суддя Грязнов В.В.