Постанова 4814 № 524/5707/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/5707/19 Номер провадження 22-ц/814/1548/20Головуючий у 1-й інстанції Андрієць Д. Д. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Пилипчук Л.І., судді Абрамов П.С., Бондаревська С.М., секретар Зеленська О.І., з участю представника третьої особи ОСОБА_1 - адвоката Пінчук Ю.В., позивача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Ульянова Р.А., представника відповідача ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП» - адвоката Кононенка В.А., представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (із повідомленням учасників справи) у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м.Кременчука від 09 серпня 2019 року, постановлену суддею Андрієць Д.Д., про забезпечення позову, у справі за клопотанням ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП», ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію, в с т а н о в и в: 05.08.2019 ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП», ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_1 , про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування рішень про їх державну реєстрацію. Разом із позовом ОСОБА_2 заявив про вжиття заходів його забезпечення шляхом накладення арешту на майно, належне на праві власності ОСОБА_3 , а саме: квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування підстав забезпечення позову посилається на те, що предметом позовних вимог у справі є визнання недійсними угод, на підставі яких відповідачами зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, що може бути ними безперешкодно відчужено на користь третіх осіб. Вважає, що таке розпорядження спірними об`єктами нерухомості до вирішення заявлених позовних вимог по суті може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, а тому їх арешт буде ефективним та співмірним засобом забезпечення позову. Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 09.08.2019 частково задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову. Накладено заборону відчуження на майно, належне на праві власності ОСОБА_3 , розташоване за адресою: АДРЕСА_2 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1544885753104, загальною площею 95,6 кв.м, житловою площею 42,5 кв.м; квартира №29 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1544849553104, загальною площею 108,4 кв.м, житловою площею 26,9 кв.м; квартира №30 - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1549197753104, загальною площею 164,8 кв.м, житловою площею 87,2 кв.м. Допущено негайне виконання ухвали. Ухвала районного суду вмотивована тим, що накладення арешту на нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_3 , позбавить її права користування таким майном, а заборона його відчуження, з огляду на предмет позову, буде ефективним способом захисту порушеного права та забезпечить його реальне відновлення. Третя особа ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу районного суду та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову. Посилаючись на положення ст.611 ЦК України та умови договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017, зокрема його пункти 7.8, 9, доводить, що у разі невиконання умов договору ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП», інвестор має право вимоги на грошові кошти в розмірі 300 000,00 дол. США, а не на об`єкти нерухомості, належні товариству, і яке не відповідає своїм майном у разі порушення зобов`язання. Тому предмет спору становлять не об`єкти нерухомості, а грошові кошти. Вважає ОСОБА_3 добросовісним набувачем об`єктів нерухомості, а ОСОБА_2 , який від імені товариства допомагав у їх продажу, таким, що не має на них жодних прав. Припускає, що позивач підробив договір про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017 з метою привласнення майна, а підписана ним редакція є відмінною від тієї, що є у справі, оскільки стосується діяльності сторін на засадах часткової участі щодо добудови. Зазначає, що районний суд мав розглянути заяву про забезпечення позову в судовому засіданні з викликом сторін, для надання додаткових пояснень та доказів, натомість вирішив питання забезпечення позову без належної оцінки доказів, які не містять підтверджень, що позивач дійсно претендує на оспорювані ним квартири. 06.07.2020 ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому з підстав викладених у позовній заяві та заяві про його забезпечення просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги. 13.07.2020 на електронну пошту апеляційного суду представником третьої особи ОСОБА_1 - адвокатом Пінчук Ю.В. подано заперечення на відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу. 13.07.2020 на електронну пошту суду надійшли пояснення представника відповідача ОСОБА_4 , у яких він підтримав доводи апеляційної скарги, просить ухвалу районного суду скасувати, як таку, що грубо порушує право ОСОБА_3 на мирне володіння своїм майном. 13.07.2020 представником ТОВ «НВІФ «ВІЛП» - адвокатом Кононенком В.А. подано пояснення, у яких представник товариства підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. У суді апеляційної інстанції представник третьої особи ОСОБА_1 - адвокат Пінчук Ю.В., представники відповідачів ТОВ «НВІФ «ВІЛП» - адвокат Кононенко В.А. та відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції скасувати. Позивач та його представник - адвокат Ульянов Р.А. заперечили доводи апеляційної скарги, як безпідставні. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд встановив наступне. Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що у серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в Автозаводський районний суд м.Кременчука із позовом до ТОВ «Науково-виробнича іноваційна фірма «ВІЛП» та ОСОБА_3 , у якому просить визнати недійсними: - договір купівлі-продажу майнових прав №11/01 від 10.01.2013 та додаткову угоду до нього від 18.10.2017 щодо квартири АДРЕСА_3 ; скасувавши рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40927560 від 04.05.2018; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1544885753104; запис про право власності номер 25992380; - договір купівлі-продажу майнових прав №10/1 від 10.01.2013 та додаткову угоду до нього від 18.10.2017 щодо квартири АДРЕСА_4 ;скасувавши рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40926345 від 04.05.2018; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1544849553104; запис про право власності номер 25991735; - договір купівлі-продажу майнових прав №13/1 від 31.01.2013 та додаткову угоду до нього від 29.09.2017 щодо квартири АДРЕСА_5 ;скасувавши рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 41021294 від 10.05.2018; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1549197753104; запис про право власності номер 26077256./а.с.15-19/ З метою забезпечення указаного позову ОСОБА_2 заявив про накладення арешту на майно, належне на праві власності ОСОБА_3 , а саме: квартири АДРЕСА_1 ./а.с.2-5/ Постановляючи ухвалу про забезпечення позову в частині заборони відчуження об`єктів нерухомості, районний суд виходив із того, що такий вид забезпечення позову буде ефективним способом захисту порушеного права, забезпечить його реальне відновлення та не призведе до порушення майнових прав власника ОСОБА_3 . Апеляційний суд з таким висновком районного суду погоджується. Доводи апеляційної скарги правильність зазначеного висновку не спростовують, зводяться до незгоди з ухвалою суду та переоцінки доказів по справі. Згідно ч.1 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Заборона вчиняти певні дії є одним із видів заходів забезпечення позову, передбаченого п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України, застосування якого, відповідно до ч.3 наведеної норми, має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.02.2020 по справі №381/4019/18, співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 02.12.2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Достатньо обґрунтованою для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій відносно предмета спору, які можуть у подальшому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, зокрема, реалізація предмета спору чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладання договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання, тощо (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 17.04.2019 по справі №308/3824/16-ц). Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Із матеріалів справи убачається, що предмет спору становить правомірність угод, на підставі яких за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірні квартири. Клопотання ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову містить достатньо обґрунтовані припущення про те, що їх невжиття у майбутньому може утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення. Застосовані судом першої інстанції заходи забезпечення позову є співмірними із предметом спору та забезпечать збереження нерухомого майна, реальність загрози відчуження якого доведена заявником. Доводи апеляційної скарги щодо правомірності набуття ОСОБА_3 права власності на об`єкти нерухомості, а також правова природа зобов`язань згідно договору про спільне закінчення будівництва від 03.05.2017, є тотожними письмовим поясненням, наданим ОСОБА_1 до апеляційної скарги ОСОБА_3 на ухвалу районного суду від 09.08.2019./а.с.87-91/ Їх правова оцінка, як заперечень проти пред`явленого позову, що не впливає на законність ухвали, вже була надана Полтавським апеляційним судом при ухваленні постанови від 27.04.2020./а.с.127-131/ Така постанова набрала законної сили і встановлені нею обставини згідно ч.4 ст.82 ЦПК України не потребують доказування. До того ж питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Аналогічна правова позиція висловлена 02.09.2019 Верховним Судом по справі №917/137/19. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо порушення районним судом норм процесуального права через розгляд заяви про забезпечення позову без виклику сторін та на підставі неналежних доказів, у тому числі на думку ОСОБА_1 підроблених угод, колегія суддів зазначає наступне. По-перше, такі твердження суперечать положенням ч.1 ст.153 ЦПК України, якими визначено дводенний строк розгляду заяви без повідомлення учасників справи; винятки, встановлені частини п`ятої наведеної норми, не застосовуються до спірних правовідносин. По-друге, частиною третьою цієї норми передбачено право суду, а не його обов`язок, викликати заявника для дачі пояснень або додаткових доказів, тоді як твердження ОСОБА_1 про їх підробку та неналежність є припущеннями останнього. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Автозаводського районного суду м.Кременчука від 09 серпня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13.07.2020. Головуючий суддя Л.І. Пилипчук Судді П.С. Абрамов С.М. Бондаревська