Постанова Дніпровський апеляційний суд № 199/8166/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4144/20 Справа № 199/8166/17 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря - Гулієва М.І.о., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вусо", про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який в подальшому уточнювався, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Вусо", про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовна заява мотивована тим, що 03.10.2017 року о 14 годині 15 хвилин водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , не врахував дорожню обстановку та допустив зіткнення з автомобілем «RENAULT MASTER», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить позивачу на праві власності, і яким під час зіткнення керував ОСОБА_4 . Дані обставини встановлені та підтверджуються постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.10.2017 року про визнання ОСОБА_3 виним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 09.11.2017 року вартість відновленого ремонту автомобіля «RENAULT MASTER», державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 533 385,86 грн. Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд: стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на її користь матеріальні збитки, спричинені ДТП в розмірі 519 118,73 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на її користь моральну шкоду в розмірі 155 000,00 грн.; вирішити питання щодо розподілу судових витрат. У січні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , яку в ході розгляду справи замінив належним відповідачем ОСОБА_4 , де третя особа ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Позовна заява мотивована тим, що 03.10.2017 року о 14 годині 15 хвилин в місті Дніпрі по Полтавському шосе сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «RENAULT MASTER», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 . При цьому саме порушення правил дорожнього руху з боку останнього привели до дорожньо-транспортної пригоди. За таких обставин позивач за зустрічним позовом вважав, що діями ОСОБА_4 йому спричинено матеріальну шкоду в розмірі 429 074,61 грн., яку він і просив стягнути з відповідача на його користь, а також покласти судові витрати на відповідача. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рахунок матеріальної шкоди 465 310,49 грн. Зобов`язано ОСОБА_2 передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 автомобіль марки «RENAULN MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , після відшкодування в повному обсязі ОСОБА_2 матеріальної шкоди фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено. У задоволенні зустрічного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні первісних позовних вимог та задовольнити його зустрічний позов. Апеляційна скарга мотивована тим, що майнова шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди має бути відшкодована ПрАТ "СК "Вусо" згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відзив на апеляційну скаргу учасниками справи подано не було. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 264 ЦПК України передбачено, що при прийнятті рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують. Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає указаним вимогам закону. Судом першої інстанції установлено, що 03.10.2017 року відповідач ОСОБА_3 , керуючи автомобілем «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на перехресті вулиці Полтавське шосе та вулиці Березанівська в м. Дніпро, порушив вимоги п.п.10.1, 10.3 ПДР України, під час зміни напрямку руху та перестроюванні не переконався, що це буде безпечним та не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «RENAULT MASTER», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 , який належить позивачці ОСОБА_2 на праві власності. Постановою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25.10.2017 року ОСОБА_3 було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн., яка не оскаржувалася та набрала чинності 07.11.2017 року (а.с.33 т.1). Судом також встановлено і визнано сторонами по справі, що автомобіль марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_3 під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди, на праві власності належав фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , з яким ОСОБА_3 перебуває у трудових відносинах. Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 09.11.2017 року вартість відновленого ремонту автомобіля «RENAULT MASTER», державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 533 385,86 грн. (19-31 т.1). Автомобіль марки «DAF», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 застрахований згідно полісу № АК/1307749 у ПрАТ "СК "Вусо" (а.с.63 т.1). Відповідно до висновку експертного автотоварознавчого дослідження від 09.11.2017 року ринкова вартість автомобіля марки «RENAULN MASTER», реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 519 319,74 грн., вартість матеріальної шкоди на момент проведення дослідження складає 465 310,49 грн. Крім того, експертом зазначено, що відновлення автомобіля є економічно недоцільним (а.с.19-31 т.1). Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь позивачки матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди в сумі 465 310,49 грн., суд першої інстанції виходив з їх обгрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав. Однак, колегія суддів погодитися з такими висновками не може, виходячи з наступного. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування"). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК України). Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України "Про страхування"). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Відповідно до статті 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування. Як убачається з матеріалів справи, відповідно до страхового полісу № АК/1307749 страховиком відповідача зі страховим лімітом 100 000,00 грн. за шкоду, заподіяну майну на момент вчинення ДТП було ПрАТ "Ск "Вусо". Стаття 1191 ЦК України та ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з одного боку і ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування", з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик особи, яка завдала шкоду. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість особи, що завдала шкоди у передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у ст. 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (ст. 5 вказаного Закону). Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист. Згідно зі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тому, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів"). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц, відступивши від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23.12.2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Висновок суду першої інстанції про те, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду наведений у постанові від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц не підлягає застосуванню до даних правовідносинах, оскільки на 04.07.2018 року розгляд даної цивільної справи перебував на той стадії розгляду, коли уточнити та/або змінити позов чинним ЦПК України не передбачалося, колегія суддів вважає помилковим та зазначає наступне. Порядок визначення способу захисту, який суд може застосувати, здійснюючи правосуддя встановлено в ст. 5 ЦПК України. При визначенні способу захисту у відповідності до вказаної норми слід враховувати положення ч.1 ст. 13, п.4 ч.3 ст. 175 ЦПК України, відповідно до яких спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, а отже, - суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивач у спосіб, який останній не просить застосувати. За загальним правилом (ч.1 ст. 5 ЦПК України) суд здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Зазначене слід розуміти так, що суд захищає права, свободи та інтереси осіб у спосіб, який прямо передбачений нормою матеріального права або договором. При цьому, позивач, обираючи спосіб захисту, якій він просить суд застосувати для захисту його прав, свобод чи інтересів, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту (передбаченими законом або договором), якщо це не заборонено законом. Якщо ж законом або договором не передбачено ефективного способу захисту, який би ефективно захищав права, свободи чи інтереси позивача, суд може захистити їх у спосіб, що не суперечить закону (ч.2 ст. 5 ЦПК України). Вказане з урахуванням положень ч.1 ст. 2 ЦПК України означає, що спосіб захисту, який позивач може обрати, а суд застосувати при здійсненні судочинства у будь-якому випадку має бути ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, дозволяє забезпечити реальне поновлення в порушених правах. Тому, обираючи спосіб захисту позивач повинен (в першу чергу) перевірити, чи не передбачає закон або договір ефективного способу захисту. Якщо такий спосіб захисту законом або договором передбачено, - позивач повинен обрати саме такий спосіб. Якщо у такому випадку позивач обрав інший спосіб захисту - суд має відмовити в задоволенні позову, крім випадку, коли з врахуванням положень ч.2 ст. 5 ЦПК України, дійде висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту спроможний більш ефективно захистити порушені права, свободи чи інтереси особи, але за умови, що такий спосіб захисту є адекватним обставинам справи. Отже, вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди та ухвалюючи у справі рішення, суд першої інстанції вказаного не врахував та помилково не застосував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц. Апеляційним судом встановлено, що позивачка не зверталася до страховика відповідача з питання виплати матеріальної шкоди та не отримала його відмову у виплаті страхового відшкодування, а відразу пред`явила вимогу до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 . Вказане також підтверджується відповіддю ПрАТ "СК "Вусо" на запит апеляційного суду, згідно якого до ПрАТ "СК "Вусо" з приводу дорожньо-транспортної пригоди, зо сталася 03.10.2017 року з вини ОСОБА_3 звернувся з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду один потерпілий, а саме ОСОБА_5 , що також підтверджується страховим актом № 11109-24 від 14.12.2017 року (т.2 а.с.214,215). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення матеріальної шкоди саме з відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , оскільки така шкода повинна бути відшкодована ПрАТ "СК "Вусо". Однак, позивачка вимогу про стягнення матеріальної шкоди з ПрАТ "СК "Вусо" не пред`явила, зазначивши його в уточненій позовній заяві в якості третьої особи (т.1 а.с.64-69), чим скористалася своїм правом на власний розсуд. Разом з тим, позивачка не позбавлена права звернутися до страховика відповідача з питання виплати матеріальної шкоди, і в разі відмови у її виплаті, звернутися до суду. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до положень ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. З огляду на принцип диспозитивності у цивільному процесі особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таким чином, розглядаючи позов, саме в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих позивачем, колегія суддів вважає в задоволенні позовних вимог про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 465 310,49 грн. слід відмовити. Разом з тим, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь позивачки 1 000,00 грн. франшизи, оскільки це передбачено полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/1307749. Згідно п.12.1 ст. 12 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Щодо доводів апеляційної скарги в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, не взяття судом до уваги доказів, які на думку апелянта свідчать про наявність в діях водія позивача порушення Правил дорожнього руху та відповідно наявність причинно-наслідкового зв"язку з ДТП, що мала місце 03 жовтня 2017 року. Колегія, погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог вважає наступне. Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Через відсутність протоколу про адміністративне правопорушення щодо особи, в діях якої може вбачатися склад адміністративного правопорушення, суд не уповноважений розглядати питання визнання винною такої особи у вчиненні правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. На підставі викладеного, колегія суддів прийшла до висновку, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, зобов`язання передати автомобіль та стягнення судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково, стягнувши з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 франшизу в розмірі 1 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди слід відмовити. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19.12.2019 року в іншій частині позовних вимог підлягає залишенню без змін. На підставі статті 141 ЦПК України з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 640,00 грн. Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, зобов`язання передати автомобіль та стягнення судових витрат - скасувати та ухвалити в цій частині нове. Позовні вимоги ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 франшизу в розмірі 1 000,00 грн. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 640,00 грн. В іншій частині рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко