Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/6109/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2020 р.м. ОдесаСправа № 420/6109/19 Головуючий в І інстанції:Єфіменко К.С. Дата та місце ухвалення рішення: 20.12.2019 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді доповідача Шеметенко Л.П. судді Стас Л.В. судді Турецької І.О. за участю секретаря - Коваль Т.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №24 від 13.11.2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 11.09.2018 року до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, зареєстровану за №1437, перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 14.07.2018 року. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він звернувся до територіального органу Пенсійного фонду через неповних два місяці після досягнення ним пенсійного віку, визначеного ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсія за віком мала б була бути призначена йому з 14 липня 2018 року. Однак, у порушення вимог ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідачем було прийнято рішення від 13 листопада 2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю наявного у заявника стажу (трудового та страхового), необхідного для призначення пенсії за віком. Позивач вважає відмову пенсійного фонду протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.12.2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин по справі, що мають значення для правильного вирішення справи, просить скасувати рішення та прийняти нове про задоволення позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує на помилкове посилання суду першої інстанції на те, що при зверненні до суду ним було пропущено шестимісячний строк звернення до суду та у зв`язку з чим наявні підстави для відмови у задоволенні позову. Апелянт вказує на те, що ним вживались дії по досудовому врегулюванню спору, а саме: було оскаржено рішення про відмову у призначенні пенсії до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Також позивач зазначає, що він після отримання відповіді Головного управління ПФУ, звертався до Іллічівського міського суду Одеської області з позовом про встановлення факту, що має юридичне значення, та після отримання відповідного рішення повторно звертався до відповідача із заявою про призначення пенсії з 14.07.2018 року. Отримавши рішення про призначення пенсії не з 14.07.2018 року, а з 14.05.2019 року, позивач знов звертався до Головного управління із скаргою на неправомірні дії по призначенню пенсії. З огляду на зазначене позивач вважає, що ним не пропущено строк звернення до суду з огляду на застосування адміністративної форми захисту порушеного права та відсутність відповіді на звернення від 03.06.2019 року. Також апелянт вважає, що при постановленні ухвали від 21.10.2019 року про відкриття провадження у справі, судом першої інстанції не було встановлено підстав для повернення позовної заяви, тобто суд не вбачав пропуску позивачем строку звернення до суду. Позивач вважає, що іншого способу захисту порушеного права він не має, а тому суд повинен розглянути по суті обґрунтованість прийнятого відповідачем рішення від 13.11.2018 року. Щодо суті позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем необґрунтовано не враховано період його трудового стажу, тривалістю майже 6 років, оскільки при зверненні за призначенням пенсії ним було надано пенсійному органу трудову книжку із відповідними записами про трудовий стаж. Управлінням Пенсійного фонду, в свою чергу, не було вжито жодних заходів для встановлення (підтвердження) факту існування трудових відносин позивача з концерном "Енергія" у період 1996-2003 років. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що позивач 11.09.2018 року звернувся до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (далі - об`єднане управління) із заявою щодо призначення пенсії за віком з дати досягнення пенсійного віку (60 років) з 14.07.2018 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 року. Рішенням Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 13.11.2018 року № 24 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку із недостатністю загального страхового стажу для призначення пенсії за віком. В обґрунтування прийнятого рішення управління Пенсійного фонду посилалось на те, що перевірити факт роботи позивача на підприємстві концерн "Енергія" не має можливості у зв`язку із тим, що дане підприємство згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за рішенням суду (визнано банкрутом) знято з обліку 29.12.2008 року, первинні документи до архіву не передані. Управлінням зазначено, що згідно наданих документів загальний страховий стаж позивача складає 24 роки 4 місяці 11 днів, що не достатньої для призначення пенсії за віком, який має становити не менше 25 років. Після отримання вказаного рішення, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Листом від 04.12.2018 року № 2685/ж-11 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повідомило позивача про неможливість підтвердження його страхового стажу за період роботи в концерні "Енергія" та підтверджено висновок Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, викладений у рішенні від 13.11.2018 року № 24 про відсутність підстав для призначення пенсії. Також позивачу повідомлено, що у разі надання хорошої якості, читабельного та належним чином завіреного рішення господарського суду Одеської області від 16.10.2002 року по справі № 17-4-28/02-9006, яке набрало законної сили, та на підставі якого буде встановлено факт правомірності внесення запису № 9 від 21.03.2003 року до трудової книжки, рішення про призначення пенсії за віком буде переглянуто. Крім того, повідомлено про право на оскарження дій (бездіяльності) виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку. 14.05.2019 року позивач звернувся до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою про скасування рішення від 13.11.2018 року № 24 про відмову в призначенні пенсії та призначення пенсії із перерахунком, починаючи з дати настання пенсійного віку - з 13.07.2018 року. На вказане звернення позивачем отримано відповідь Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 20.05.2019 року № 7/ВЕБ-15475-Ф-С-19-018004, в якій вказано, що для вирішення питання щодо призначення пенсії відповідно до Закону України "про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" йому необхідно звернутись до територіального управління Пенсійного фонду із заявою встановленого зразка особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника та надавши необхідні документи. Також повідомлено, що за його заявою від 11.09.2018 року управлінням прийнято рішення від 13.11.2018 року № 24 про відмову у призначенні пенсії за віком, в якому було роз`яснено право на оскарження цього рішення в суді. В поданому позові позивач зазначив, що він 21.05.2019 року повторно звернувся до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою про призначення пенсії за віком, до якої, крім іншого, було додано рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12.04.2019 року у справі № 501/192/19. Згідно наявного в матеріалах справи листа Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 29.05.2019 року № 4928/02, позивачу повідомлено, що згідно його заяви йому призначено пенсію з 21.05.2019 року. 03.06.2019 року ОСОБА_1 подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернення про скасування рішення Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 13.11.2018 року № 24 та призначення йому пенсії з 13.07.2018 року. Звертаючись з даним позовом позивач вказував, що відповідь на звернення від 03.06.2019 року він не отримав. Не погоджуючись з призначенням пенсії з 21.05.2019 року, позивач звернувся до суду з даним позовом про скасування рішення Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 13.11.2018 року № 24 та зобов`язання відповідача розглянути подану ним 11.09.2018 року заяву про призначення пенсії за № 1437 та призначити йому пенсію з 13.07.2018 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що 21.05.2019 року позивачем було подано заяву, а відповідачем прийнято нову заяву про призначення пенсії за віком та відповідно до протоколу про призначення пенсії від 23.05.2019 року № 154750001137 йому призначено пенсію за віком з 21.05.2019 року при загальному страховому стажі 29 років 24 дні в розмірі 1497,00 грн. Суд зазначив, що ст. 45 Закону №1058 передбачено, що пенсія призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, а тому право на призначення пенсії за віком у позивача з 14.07.2018 року відсутнє. Також суд вказав на те, що заява позивача від 11.09.2018 року № 1437 була розглянута об`єднаним управлінням 13.11.2018 року та прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії №

24. Щодо вимог про скасування рішення об`єднаного управління від 13.11.2018 року № 24 про відмову у призначенні пенсії за віком, суд зазначив, що 18.01.2019 року позивач звертався до Іллічівського міського суду за встановленням факту, що має юридичне значення, він знав про наявність рішення про відмову у призначенні пенсії, однак, до Одеського окружного адміністративного суду позивач звернувся 21.10.2019 року, тобто після спливу шестимісячного терміну на оскарження порушених прав. Враховуючи вказані обставини суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Частина перша статті 5 КАС України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частин першої, другої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 4 статті 122 КАС України визначено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Тобто, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36). Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності. Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів. Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. При цьому, слід зазначити, що аналіз ст. 122 КАС України дає підстави для висновку, що законодавець виходить не тільки з факту безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти. Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджено матеріалами справи та не оспорюється сторонами, рішення відповідача, яке є предметом оскарження у цій справі, було прийнято 13.11.2018 року, за наслідками розгляду його заяви про призначення пенсії від 11.09.2018 року. Як зазначає сам позивач, після отримання вказаного рішення, він намагався захистити свої порушені права в адміністративному порядку, шляхом звернення до Головного управління ПФУ в Одеській області. Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 105 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, право застрахованих осіб на оскарження дій (бездіяльності) страхувальників, виконавчих органів Пенсійного фонду та їх посадових осіб відповідно до законодавства про звернення громадян, а також у судовому порядку. Порядком розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затвердженим постановою Правління пенсійного фонду України від 12.10.2007 року № 18-6 встановлено, що якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня. Скарга на рішення органу, що призначає пенсії, подається громадянином особисто або законним представником відповідно до законодавства або представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - заявник). Подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства. З матеріалів справи встановлено, що позивач звертався до органу пенсійного фонду вищого рівня, а саме - до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з приводу правомірності рішення Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 13.11.2018 року № 24, за наслідками розгляду звернення ГУ ПФУ в Одеській області надало відповідь датовану 04.12.2018 року. Як зазначає позивач, враховуючи вказану відповідь Головного управління ПФУ в Одеській області, він 17.01.2019 року звернувся до Іллічівського міськрайонного суду Одеської області із заявою про встановлення факту поновлення на робочому місці у якості президента концерну "Енергія" у період з 03.07.1996 року по 17.07.2002 року. Обумовленість звернення до суду саме у зв`язку із неврахуванням органом пенсійного фонду страхового стажу при призначенні пенсії підтверджено і змістом рішення Іллічівського міськрайонного суду Одеської області від 12.04.2019 року, в якому також вказано про посилання позивача на лист Головного управління ПФУ в Одеській області від 04.12.2018 року. Таким чином, позивачу було відомо про наявність оскаржуваного рішення Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 13.11.2018 року № 24 ще листопаді 2018 року, на час звернення до Головного управління ПФУ в Одеській області, а також станом на 17.01.2019 року достеменно відомо про відмову пенсійного органу вищого рівня скасовувати вказане рішення. Єдиним належним способом захисту порушеного права, після використання права на звернення до органу вищого рівня, є оскарження рішення (дії або бездіяльності) суб`єкта владних повноважень до суду. Однак, до суду першої інстанції позивач звернувся лише 16.10.2019 року, тобто з суттєвим пропуском встановленого КАС України строку звернення до суду після того, як позивачу стало відомо про наявність оскаржуваного рішення та після звернення його до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Статтею 123 КАС України передбачено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Так, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. При цьому, частиною 3 цієї статті визначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч. 4 ст. 123 КАС України). Як вже зазначалось вище, поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин. Оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі. При зверненні до суду позивач заявляв клопотання про поновлення строку звернення до суду, обґрунтоване тим, що діяння Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області мають ознаки триваючого порушення, яке закінчилось лише 21.05.2019 року, з дати призначення пенсії. Крім того, позивач посилався на стан здоров`я, який не давав йому можливості вийти з дому. Вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до суду не можна вважати поважними, з огляду на наступне. У рішенні Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 9901/921/18, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року, а також у постанові Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі №9901/315/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2018 року у справі №800/506/17, викладена позиція, що триваюче правопорушення - це порушення, пов`язане з тривалим, безперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою, яке припиняється або виконанням регламентованих обов`язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). В даному випадку позивачем не оскаржуються будь-які дії (бездіяльність) органу ПФУ щодо призначення/відмови у призначенні пенсії, або пов`язані із обрахунком стажу. Предметом спору в даному випадку є рішення Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 13.11.2018 року №

24. Таким чином, орган Пенсійного фонду вважається таким, що виконав свої повноваження по розгляду звернення позивача про призначення пенсії з моменту прийняття за наслідками розгляду такої заяви відповідного рішення про призначення або відмову у призначенні пенсії. Враховуючи все вищезазначене, колегія суддів вважає, що саме прийняття рішення є обставиною, з якою позивач пов`язує порушення його прав, а тому посилання на триваюче порушення його прав є безпідставним та необґрунтованим. З аналогічних підстав необґрунтованим є посилання позивача на неотримання ним відповіді на звернення від 03.06.2019 року, з яким позивач пов`язує початок перебігу строку звернення до суду, з огляду на те, що саме оскаржуваним рішенням порушено, на думку позивача, його права та інтереси. Саме з моментом коли позивач дізнався про прийняття рішення, яке на його думку порушує його права та інтереси, процесуальний закон пов`язує початок обрахунку строку звернення до суду. Вказані обставини не заперечуються самим позивачем, який в апеляційній скарзі вказував на те, що він не заперечував тієї обставини, що був обізнаний про факт порушення своїх прав саме з листопада 2018 року, однак намагався у доступних йому формах поновити порушене право в адміністративному порядку. Колегія суддів зазначає, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку, а обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення. В даному випадку, позивач, після отримання оскаржуваного рішення та відповіді Головного управління ПФУ в Одеській області від 04.12.2018 року не скористався правом на оскарження рішення Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 13.11.2018 року № 24 в судовому порядку. При цьому, як вбачається з відповіді Головного управління ПФУ в Одеській області від 04.12.2018 року, зазначаючи про можливість перегляду рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.11.2018 року, відповідач запропонував позивачу надати хорошої якості, читабельне та належним чином завірене рішення господарського суду Одеської області від 16.10.2002 року по справі № 17-4-28/02-9006, яке набрало законної сили, та на підставі якого буде встановлено факт правомірності внесення запису № 9 від 21.03.2003 року до трудової книжки, тоді як позивач вирішив звернутись до Іллічівського міськрайонного суду Одеської області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. При цьому, звернення позивача до Іллічівського міськрайонного суду Одеської області не позбавляло його права на одночасне звернення до суду адміністративної юрисдикції з позовом про оскарження рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.11.2018 року №

24. Посилання позивача на хворобу, яка позбавляла його можливості подати відповідний позов до адміністративного суду, колегія суддів вважає безпідставним, з огляду на те, що матеріалами справи підтверджено неодноразові звернення позивача протягом періоду до звернення до суду з даним позовом до органів Пенсійного фонду з приводу призначення пенсії. Крім того, вказана позивачем обставина не перешкоджала його зверненню до Іллічівського міськрайонного суду Одеської області. Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що позов у даній адміністративній справі був поданий засобами електронного зв`язку, колегія суддів не вбачає перешкод для звернення позивача з даним адміністративним позовом в межах встановлених КАС України строків. Таким чином колегія суддів вважає, що позивачем не наведено поважних причин звернення до суду з даним позовом лише 16.10.2019 року, тобто поза межами шестимісячного строку, з моменту, коли позивачу стало відомо про прийняття оскаржуваного рішення. Колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 11.10.2019 року у справі № 640/20468/18, з огляду на те, що вказаним судовим рішенням врегульовано зовсім інші правовідносини, які не є аналогічними даним правовідносинам. Так, у вказаній постанові Верховний Суд досліджував строки звернення до суду про оскарження податкового повідомлення-рішення після оскарження такого рішенні в адміністративному порядку та дійшов висновку, про наявність підстав для відступу від висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що положення пункту 56.18 статті 56 ПК України є спеціальними щодо приписів статті 122 КАС України. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач право на звернення до органу пенсійного фонду вищого рівня (Головного управління ПФУ в Одеській області) стосовно правомірності оскаржуваного рішення реалізував одразу після отримання ним рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.11.2018 року № 24 та отримав відповідь датовану 04.12.2018 року. Після отримання даної відповіді Головного управління ПФУ в Одеській області позивач до суду у передбачені Кодексом адміністративного судочинства України не звернувся. При цьому, подальші неодноразові звернення позивача до Головного управління ПФУ в Одеській області з цього ж питання не можуть розцінюватись як триваюча процедура адміністративного оскарження, оскільки такі дії не передбачені чинним законодавством. Колегія суддів вважає, що висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 06.03.2018 року у справі № 127/9055/17, від 30.09.2019 року у справі 638/18467/15-а, які долучені апелянтом до матеріалів апеляційної скарги, не підлягають застосуванню у даній адміністративній справі, оскільки стосуються питання зарахування стажу при обчисленні пенсії, а судом в даному випадку вимоги позивача по суті не розглядаються. З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даними позовними вимогами та будь-яких обґрунтувань обставин та доказів, на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивачем не наведено, колегія суддів приходить до висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Пунктом 8 частини 1 статті 240 КАС України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Зважаючи на пропуск позивачем строку звернення до суду з вимогою про скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.11.2018 року № 24, позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 , подану 11.09.2018 року до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, зареєстровану за №1437, перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 14.07.2018 року також підлягають залишенню без розгляду, з огляду на те, що такі вимоги є похідними від вимоги про скасування рішення. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи помилково застосовані норми процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, на підставі ст. 319 КАС України, а позов залишенню без розгляду. Керуючись ст.ст. 243,250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року - скасувати. Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 14.07.2020 р. Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька