Постанова 4813 № 499/219/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.07.2020 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №499/219/18 Апеляційне провадження №22-ц/813/5186/20 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Ващенко Л.Г., Сєвєрової Є.С., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», представник позивача - адвокат Білоус Андрій Володимирович, відповідач( позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , представник відповідача - адвокат Булик Андрій Олегович, розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, апеляційну скаргу адвоката Білоуса Андрія Володимировича в інтересах акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Іванівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2019 року, постановлене під головуванням судді Тимчука Р. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позову, зустрічного позову та відзивів на них У березні 2018 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»(далі- АТ КБ «Приватбанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що13 вересня 2013 року ОСОБА_1 підписав заяву б/н, разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» з метою отримання кредитних послуг та отримав кредит у розмірі 5 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму заборгованості. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, які викладені в банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. У порушення норм закону та умов договору відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, а тому станом на 31 січня 2018 року відповідач має заборгованість у розмірі 41 900,54 грн., яка складається з наступного: - 4 611,09 грн. - заборгованість за тілом кредиту; - 34 818 грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом; -500 грн. штраф фіксована частина, відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг; - 1 971,45 грн. штраф процентна складова. На даний час заборгованість за кредитним договором не погашена, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк, в зв`язку з чим банк просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість в сумі 41 900,54 грн.(т.1 а.с.2-4). У відзиві на позов відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, просив відмовити у позові, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Зокрема зазначив, що: - анкету-заяву, додану до позовної заяви у якості єдиного доказу він ніколи не підписував особисто. Наявний у наданій позивачем копії заяви його підпис підроблено невідомою особою. Про існування зазначеної анкети - заяви він дізнався лише після відкриття провадження у даній справі та отримання копій позовної заяви з додатками; - по факту підроблення його підпису на анкеті - заяві, ним подано заяву в органи поліції про вчинення щодо нього злочину. У зв`язку із цим, у межах кримінального провадження, буде заявлено клопотання щодо проведення почеркознавчої експертизи; - в анкеті-заяві адреса його проживання не відповідає дійсності та нічим не підтверджена; - позивачем не надано до суду доказів оформлення та укладання між сторонами та відповідно отримання позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Пам`ятки клієнта і Тарифів, щоб в сукупності із Заявою, свідчило про укладений у належній формі договір між сторонами про надання банківських послуг (т.1 а.с.64-71). 20 червня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зустрічним позовом до АТ КБ «Приватбанк» про визнання договору кредиту недійсним. Зокрема, крім доводів які містяться у відзиві ОСОБА_1 зазначив, що: - копія анкети-заяви (не заповнені обов`язкові графи заяви): вид картки та супутніх послуг - не обрано, кредитний ліміт (сума кредиту) - не узгоджено і не визначено, Пам`ятку клієнта ОСОБА_1 також не надано; - анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 13 вересня 2013 року, не містить ознак узгодження в письмовій формі умов щодо розміру кредиту, виду виданої кредитної картки та її номеру, ознайомлення з умовами обслуговування і кредитування; - ні анкета-заява, ні жодний інший документ не містять обов`язкової інформації про ознайомлення його з Тарифами і основними умовами обслуговування і кредитування (зокрема, розміром процентів, типом процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядком їх сплати, розміром пені та штрафу, а також іншими істотними умовами обслуговування і кредитування), що передбачено Анкетою-заявою; - він, не маючи можливості бути ознайомленим з умовами договору (оскільки не підписував, не погоджував та не отримував його), істотні умови якого визначено без його участі і відома (тобто, без його свідомого волевиявлення), не отримавши жодного документу, що стосується виникнення та реалізації спірних правовідносин, був позбавлений права вільно розпоряджатися своїми правами, передбаченими Конституцією України, ЦК України та іншими законами, зокрема, щодо укладення такого договору, його виконання та/або розірвання; - на вказане щодо недійсності кредитного договору, укладеного з порушенням Закону України «Про захист прав споживачів», звернута увага в ухвалі Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року по справі № 6-26251св14; - умови оспорюваного договору не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін, його положення в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін договору на шкоду споживача, і є несправедливими, порушують ряд приписів законодавства, а тому є підстави відповідно до вимог ч.1ст. 215,ч.ч.1,3ст. 203 ЦК України та ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання договору недійсним в цілому (т.1 а.с.98-114). У відзиві на зустрічний позов представник АТ КБ «Приватбанк» посилався на те, що при укладанні договору сторони керувалися ч.1ст.634 ЦК України, інформація зазначена в анкеті - заяви заповнена особисто ОСОБА_1 , з якої чітко вбачається, що позичальник висловив свою згоду про укладення договору шляхом кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчив, що заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Зазначив, що наявні у справі виписка з карткового рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами (т.1 а.с.169-173). Ухвалою Іванівського районного суду Одеської області від 30 жовтня 2019 року первісний та зустрічний позов об`єднані в одне провадження (т.1а.с.146-147). Короткий зміст рішення суду Рішенням Іванівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2019 року в позові АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № б/н від 13 вересня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 . Відмовляючи у позові АТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог банку. Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що умови оспорюваного договору не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін, його положення в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін договору на шкоду споживача і є несправедливими, порушують ряд приписів законодавства, а тому є підстави відповідно до вимог ч.1ст.215, ч.ч.1,3ст.203 ЦК України та ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» для визнання договору кредитування недійсним в цілому(т.2 а.с.17-25). Доводи апеляційної скарги В апеляційній скарзі адвокат Білоус А.В. в інтересах АТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду скасувати, задовольнити позов АТ КБ «Приватбанк», у зустрічному позові ОСОБА_1 відмовити. Неправильність рішення суду мотивував порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт, крім доводів, які містяться у позові і у відзиві на зустрічний позов, зазначив, що: - договір б/н від 13 вересня 2013 року укладений з додержанням вимог письмової форми; - належних доказів, що підпис в анкеті-заяві від 13 вересня. 2013 року належить не ОСОБА_1 , а іншій особі, матеріали справи не містять; - під час укладення договору відповідач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, укладення договору було добровільним, відповідало його внутрішній волі та який укладено на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором; - договір повністю виконаний з боку банку, а саме 13 вересня 2013 року ОСОБА_1 відкрито картковий рахунок, надано картку № НОМЕР_1 із кредитним лімітом в розмірі 5 000 грн.; - отримання картки підтверджується фотографуванням відповідача з карткою. Знімок з банківського комплексу містить дату знімання 13 вересня 2013 року та час 16:52:50; - договір кредиту частково виконувався ОСОБА_1 оскільки заборгованість ним частково погашалася; - відповідач 22 вересня 2013 року та 11 лютого 2014 року поповнював номер свого мобільного телефону НОМЕР_2 .Даний номер мобільного телефону відповідач зазначав в анкеті-заяві від 23 лютого 2015 року, яка ним особисто підписана; - суд помилково вирішив, що банком надано до суду копію паспорта ОСОБА_1 , яку начебто зроблено під час підписання з анкети-заяви від 13 вересня 2013 року, адже із копії даного паспорту чітко видно, що копія завірена 23 лютого 2015 року, тобто в день, коли відповідач підписував анкету-заяву від 23 лютого 2015 року; - кредитний договір повністю відповідає вимогам ч.2ст.208,ч.1ст.207 ЦК України, якими встановлено вимоги для письмової форми правочину. Спірний кредитний договір є публічним договором, умови якого відповідно до ч.2 ст.633 ЦК України є однаковими для всіх споживачів аналогічних банківських послуг, що надаються банком; - при укладенні кредитного договору, підписаного відповідачем, який підтвердив цим свою згоду з умовами даної угоди, було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, які були обумовлені згодою сторін; - Верховний Суд у постанові від 28 березня 2019року по справі №428/2873/17, звернув увагу на те, що само по собі посилання на не ознайомлення з Умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання не укладеними кредитних правовідносин; - відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року по справі №923/760/18, твердження суду першої інстанції про те, що укладений між позивачем та відповідачем договір не містить підписів відповідача (позичальника) під Умовами правилами надання банківських послуг є нікчемними і безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та правилами - закон не вимагає (т.2 а.с.28-31). Відзив на апеляційну скаргу не надходило. Згідно ч.13ст.7,ч.1ст.368 ЦПК України розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження. З урахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів палати з розгляду цивільних справ зменшилась з 48 до 15 суддів), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені судами Як вбачається з матеріалів справи, 13 вересня 2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (т.1а.с.7,236). За змістом анкети-заяви відповідач погодився, що ця Заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Належних доказів, що підпис в анкеті-заяві від 13 вересня 2013 року належить не ОСОБА_1 , а іншій особі, матеріали справи не містять. Анкета-заява не містить будь-якої відмітки про те, яку картку ОСОБА_1 виявив бажання оформити на свої ім`я, не зазначено бажаний кредитний ліміт, не містить інформацію яка була видана платіжна (кредитна) картка, строк дії цієї картки та який рахунок відкривається на ім`я відповідача. Матеріали справи містять надані банком: - витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD» (т.1а.с.8); - витяг з Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» (т.1а.с.9-32); - розрахунок заборгованості за договором №б/н від 13 вересня 2013 року, укладеного між Банком та клієнтом ОСОБА_1 , за яким станом на 31 січня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 41 900 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 46 11,09 грн.; заборгованість за процентами - 34 818 грн.; в т.ч несплачені проценти на поточну заборгованість в сумі 262,88 грн., несплачені проценти на прострочену заборгованість в сумі 34 555,12 грн., заборгованість по штрафам 2 471,45 грн. (т.1а.с.5-6); - згідно розрахунку з 13 вересня 2013 року процентна ставка за кредитом складала 30%, з 01 вересня 2014 року змінено на 34,80%, з 01 квітня 2015 року на 43,20% , яка діяла по 31 січня 2018 року (т.1 а.с.5-6); - довідку банка про те, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був підписаний 13 вересня 2013 року кредитний договір №б/н, за яким було надано кредитна картка (номер та терміни дії вказуються до липня 2017 року) (т.1а.с.158т.2 а.с.42); - довідку АТ КБ «Приватбанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , за якою 13 вересня 2013 року відбувся старт карткового рахунку та встановлення кредитного ліміту на рівні 5 000 грн., який 01 грудня 2014 року знижений до 530,20 грн., 03 липня 2015 року збільшений на 4 620 грн.,15 липня 2015 року встановлено кредитний ліміт 4 620 грн. Довідка про зміну та умови кредитування ОСОБА_1 не підписана (т.1 а.с.152т.2 а.с.41); - інформацію про те, що 23 лютого 2015 року ОСОБА_1 знов підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (т.1а.с.151т.2а.с.32); - фотокартку ОСОБА_1 в офісі банку (т.1а.с.153). - виписку про рух коштів по рахунку, з якого вбачається , що ОСОБА_1 22 вересня 2013 року та 11 лютого 2014 року поповнював номер свого мобільного телефону НОМЕР_2 . Даний номер мобільного телефону відповідач зазначав і в анкеті-заяві від 23 лютого 2015 року, яка ним особисто підписана (т.1а.с.154-157, 236,т.2 а.с.33-39). Нормативно-правове обґрунтування Із матеріалів справи вбачається, що у березні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого АТ КБ «Приватбанк», звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 41900 грн., посилаючись на те, що між банком та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Универсальная », який не виконується ОСОБА_1 . Разом з тим, у червні 2018 року відповідач ОСОБА_1 пред`явив зустрічний позов до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання оскаржуваного договору недійсним, посилався на те, що положення, викладені у кредитному договорі є несправедливими та недійсними. При цьому, анкету-заяву, Умови та Правила надання банківських послуг він не підписував, про існування кредитного договору не знав. Тому вважав, що правочин, який суперечить законодавству, є недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, ст.ст.18,19 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, оскільки підприємницька практика банку є такою, що вводить споживача в оману. Згідно з частинами 1,2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають, з наступних підстав. Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Так, ч.1ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ч.1ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч.1ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному,хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч.1ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно із ч.1ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як вбачається з матеріалів справи, у анкеті-заяві ОСОБА_1 13 вересня 2013 року процентна ставка не зазначена, не зазначено вид картки, ліміт по платіжної картці (т.1а.с.7,236). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 13 вересня 2013 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розміщені на сайті: www .privatbank .com .ua як невід`ємні частини спірного договору (т.1 а.с.8,9-32). Витягом з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» та витягом з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розміщені на сайті: www . privatbank.com .ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов розумів відповідач ОСОБА_1 та ознайомився і погодився з ними, підписуючи Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1ст.634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (13 вересня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (15 березня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору 13 вересня 2013 року, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані АТ КБ «ПриватБанк» Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника 13 вересня 2013 року, яка безпосередньо підписана ОСОБА_1 і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитної картки «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та Правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www . privatbank.com ., які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 13 вересня 2013 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч.1ст.3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 1ст.3 ЦК України.. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч.1,3ст.509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг. Згідно з п. 22 ч.1ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог щодо про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності не можливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору. Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначене увагу не звернув та дійшов помилкового висновку у частині відмови у задоволенні позову про стягнення фактичної отриманої позичальником суми кредиту у розмірі 4611,09 грн. Таким чином є наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суми непогашеного тіла кредиту у розмірі 4 611,09 грн. У задоволенні вимог в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 34 818 грн., 500 грн. штрафу фіксована частина, 1 971,45 грн. штрафу процентна складова слід відмовити. Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, яка звернула увагу на те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про відсутність підпису відповідача в Умовах та Правилах надання банківських послуг, при наявності його письмового свідчення про те, що він ознайомлений у письмовому вигляді та згоден з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, а також, що Заява разом із Умовами та Тарифами складають договір про надання банківських послуг не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав. Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містить жодного посилання на Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, що затверджені наказом 06 березня 2010 року № СП-2010-255, а загальне зазначення у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть свідчити про той факт, що саме ці Умови та Правила надавались відповідачу, що саме ці Умови та Правила мав на увазі відповідач ОСОБА_1 , підписуючи анкету-заяву, оскільки не надано позивачем підписані відповідачем Умови та Правила. У графі анкети-заяви від 13 вересня 2013 року «бажаний кредитний ліміт» не зазначено жодної інформації щодо суми кредиту, зазначена анкета не містить відомостей про істотні умови договору: розмір грошових коштів, які банк зобов`язується передати відповідачу, строки їх повернення, та розмір процентів, які відповідач зобов`язується сплатити за користування кредитом. Наявний у матеріалах справи витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» також не містить підпису ОСОБА_1 . Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року №6-2320цс16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якого суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту. Доводи ОСОБА_1 про те, що він анкету-заяву не підписував, кредитні кошти не отримував, про існування кредиту дізнався лише після відкриття провадження у вищевказаної справі, до уваги не приймаються, оскільки належних доказів, що підпис в анкеті-заяві від 13 вересня 2013 року належить не ОСОБА_1 , а іншій особі матеріали справи не містять. Крім того, виписка про рух коштів по рахунку вказує на те, що відповідач ОСОБА_1 22 вересня 2013 року та 11 лютого 2014 року поповнював номер свого мобільного телефону НОМЕР_2 . Даний номер мобільного телефону відповідач зазначав в анкеті-заяві від 23 лютого 2015 року, яка ним особисто підписана (т.1а.с.154-157, 236,т.2 а.с.33-39). Тобто 23 лютого 2015 року ОСОБА_1 знов підписав анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (т.2 а.с.32). Копія паспорта ОСОБА_1 , яка надана банком завірена саме 23 лютого 2015 року, як раз в той день, коли відповідач підписував анкету-заяву від 23 лютого2015 року(т.1 а.с.33). Крім того, отримавши кредитну картку ОСОБА_1 отримав особистий (ОТП-пароль) та мав можливість вирішувати використовувати картку чи ні. Таким чином відповідальність клієнта наступає з моменту використання кредитного ліміту шляхом введення ПІН коду або підписанням чеку, саме у цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальника. Доказами отримання кредитних коштів є довідка про відкриття рахунку та надання картки № НОМЕР_1 із кредитним лімітом в розмірі 5 000 грн.; довідка про встановлення кредитного ліміту; виписка по рахунку; фотознімок з фото ОСОБА_1 з карткою; копія анкети-заяви від 23 лютого 2015 року. Вказані докази підтверджують відкриття карткового рахунку, встановлення кредитного ліміту та користування кредитними коштами відповідачем. Крім того, договір частково виконувався ОСОБА_1 , оскільки заборгованість ним частково погашалася і він активно використовував ці кошти шляхом зняття готівки, проведення розрахунків за придбані товари та послуги. Вказані обставини ОСОБА_1 не спростовані під час розгляду справі в суді першої інстанції, оскільки він не заявляв клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для підтвердження своїх доводів, хоча не був обмежений у такій можливості, як того вимагає цивільно-процесуальне законодавство. Доводи ОСОБА_1 про існування кримінального провадження №12018160290000181 від 05 червня 2018 року не підтверджено вироком суду. Доказів того, що в суді є справа з цього приводу ОСОБА_1 не надано (т.1а.с.251-252). Звертаючись до суду з зустрічним позовом, позивач ОСОБА_1 , зокрема, посилався на те, що йому, як споживачу фінансових послуг, банк не надав у письмовій формі повної інформації про умови кредитування, орієнтовну сукупну вартість кредиту, оскільки Умови і Правила він не підписував, сторонами не було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а форма та зміст кредитного договору суперечать чинному законодавству, тому просив визнати кредитний договір недійсним. Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Тлумачення ст. 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (ч.1ст.229 ЦК України). Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) зроблено такий висновок: «Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в Анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору». З наведених вище підстав не підлягає й задоволенню зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним, оскільки судом безпідставно застосовані положення ст.ст.203,215 ЦК України для недійсності кредитного договору. Крім того, визнавши кредитний договір недійсним, суд першої інстанції не повернув сторони до попереднього стану та не стягнув з ОСОБА_1 на користь власника коштів, банку, отримані кредитні кошти. На вказані обставини звертає увагу Верховний Суд в постановах 24 липня 2019 року по справі № 132/3422/16-ц (провадження № 61-33389св18), від 18 вересня 2019 року справа № 219/3854/15-ц (провадження № 61-32797св18). Щодо судових витрат Ураховуючи наведене та вимоги ст.141 ЦПК України, судові витрати сплачені сторонами у цій справі підлягають перерозподілу (а.с.1,114). Оскільки позовні вимоги банку підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду з цим позовом та при подачі апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь банку пропорційно задоволеним вимогам у загальній сумі 600,84 грн. , з яких за подачу позову - 193,82 грн. (1762 х 11 % : 100 %), а за подачу апеляційної скарги 407,02 грн. (3700,20 х 11 % : 100 % ), при цьому: - розмір заявлених вимог - 41 900,54 грн. (100 %), - розмір вимог, що підлягають задоволенню - 4611,09 грн. (11 %), -розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом - 1762грн. (т.1а.с.1). - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до апеляційного суду з апеляційною скаргою - 3 700,20 грн.(т.2а.с.45). Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Колегія суддів дійшла до висновку, що вимоги банку про стягнення заборгованості, яка виникла станом на 31 січня 2018 року у розмірі 4 611,09 грн. (тіло кредиту) є обґрунтованими. Позовні вимоги банку про стягнення заборгованості за відсотками, штрафів не ґрунтуються на законі, тому у їх задоволенні слід відмовити за необґрунтованістю. Зустрічний позов для визнання недійсним договору не підлягає задоволенню в зв`язку з недоведеністю. Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржене рішення підлягає скасуванню, а позов банку - частковому задоволенню, в зустрічних вимогах про визнання кредитного договору недійсним слід відмовити. Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Білоуса Андрія Володимировича в інтересах акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Іванівського районного суду Одеської області від 18 грудня 2019 року скасувати. Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_3 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код:ЄДРПОУ: 14360570) суму непогашення кредиту у розмірі 4 611(чотири тисячі шістсот одинадцять) грн.09 коп. У позові ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_3 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код:ЄДРПОУ: 14360570) судові витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 600 (шістсот) грн.84 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 липня 2020 року. Головуючий Судді: