Постанова Тернопільський апеляційний суд № 598/1762/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 598/1762/20Головуючий у 1-й інстанції Щербата Г.Р. Провадження № 22-ц/817/707/21 Доповідач - Щавурська Н.Б. Категорія - 304090000 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 червня 2021 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Щавурська Н.Б. суддів - Сташків Б. І., Хома М. В., розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Збаразького районного суду від 20 квітня 2021 року, постановлене суддею Щербатою Г.Р. у цивільній справі № 598/1762/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року позивач АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в обґрунтування якого зазначило, що 20.04.2011 року з відповідачем було укладено Договір про надання банківських послуг (шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг) та надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Внаслідок неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором, станом на 09.09.2020 року ОСОБА_1 має заборгованість, яка складається з: 7 183, 57 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 1 501, 83 грн - заборгованості за простроченими процентами; 2 040, 43 грн - пені. Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2021 року позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приват Банк" 7 183 грн 57 коп. заборгованості за кредитним договором від 20.04.2011 року та 1 408 грн 34 коп. судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ "Приват Банк" просить скасувати судове рішення в частині вимог, у задоволенні яких судом відмовлено, вважаючи його в цій частині прийнятим без повного дослідження всіх обставин справи, належної оцінки доказів, з порушенням норм матеріального і процесуального права та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається безпідставність врахування судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, оскільки позичальник ОСОБА_1 власноручно підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", в якій зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом 2,5 % в місяць, розмір щомісячних платежів, строк їх внесення до 25 числа місяця наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні, що в свою чергу свідчить про узгодження ним усіх істотних умов договору. А відтак, вважає, у суду не було підстав для відмови у стягненні штрафних санкцій (пені). Безпідставною вважає й відмову суду в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання. Звертає увагу й на те, що факт укладення між сторонами кредитного договору додатково підтверджується фактами здійснення відповідачем після отримання картки дій щодо її активації та користування наданими йому кредитними коштами, що включало також часткове погашення наявної заборгованості. Крім цього, з посиланням на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.09.2019 року в справі № 1531334/16, вважає судом не було виконано обов`язок щодо встановлення обставин, які підлягали доказуванню, та щодо вжиття необхідних заходів з метою встановлення істини, а зокрема, не перевірено факту виконання кредитного договору, що може свідчити про визнання договірних відносин. З посиланням на постанову Верховного Суду в справі № 755/7704/15-ц від 23.01.2018 року вважає, що судом першої інстанції не наведено правових аргументів на спростування наданого Банком розрахунку та не виконано свого процесуального обов`язку щодо наведення власного розрахунку. Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходив. Оскільки рішення суду оскаржується позивачем лише в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та пенею, то таке не підлягає перегляду в іншій частині (в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту). Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України дана справа відноситься до малозначних. Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку, передбаченому ст. 369 ЦПК України. 20 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приват Банк», на підставі якої отримав платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с. 18). Своїм підписом у вказаній заяві відповідач підтвердив згоду, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. На підтвердження факту укладення кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна", "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 20-44). Згідно виданої Банком довідки, за укладеним сторонами кредитним договором без номера було надано наступні картки: № НОМЕР_1 відкрита 20.04.2011 року термін дії якої 01/15; № НОМЕР_2 відкрита 25.03.2015 року термін дії якої 08/18; № НОМЕР_3 відкрита 22.10.2015 року термін дії якої 10/18 (а.с.16). Крім цього, з долученої АТ КБ «Приватбанк» довідки вбачається, що в період з 20.04.2011 року по 31.07.2018 року, згідно умов кредитування, неодноразово змінювався кредитний ліміт за кредитною карткою, виданою ОСОБА_1 (а.с. 17). Згідно наданого Банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 09 вересня 2020 року становить 10 725, 83 грн, з яких: 7 183, 57 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 1 501, 83 грн - заборгованість за простроченими відсотками, 2 040, 43 грн - пеня. Підписана сторонами Анкета - заява не містить інформації ні про вид картки, яку отримав відповідач, ні про розмір кредитного ліміту. Крім того, у цій заяві, відсутні умови договору про розмір процентів, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Розмір встановленого на платіжну картку відповідача кредитного ліміту збільшувався з ініціативи банку, а відповідач користувалася відповідними коштами. В ході апеляційного розгляду справи також встановлено, що 20 квітня 2011 року ОСОБА_1 підписав Довідку про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" за договором SAMDN50000044183978 (а.с. 19). Копії кредитного договору з номером SAMDN50000044183978, що зазначений у Довідці про умови кредитування, матеріали справи не містять, натомість долучена анкета-заява від 20.04.2011 року № б/н. Матеріали справи не містять доказів надання ОСОБА_1 у письмовому вигляді, як це зазначено в анкеті-заяві, саме доданих Банком до позовної заяви Умов та правил надання банківських послуг, а також будь-яких доказів розміщення на сайті Приватбанку hpps://privatbank у розділі "Архів договорів" наданої до матеріалів справи редакції Умов та правил надання банківських послуг на час підписання заяви. Також, не містять матеріали справи й Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» з видами таких карт і умовами кредитування, посилання на які є у долученому Витягу з Умов та правил надання банківських послуг. З долученого самим позивачем до позовної заяви розрахунку (а.с. 11-14), вбачається, що за час користування виданими ОСОБА_1 картками, останнім за період з 01.06.2015 року до 05.07.2019 року було витрачено 19889, 38 грн кредитних коштів, а всього станом на 30.11.2019 року внесено на погашення заборгованості - 26778, 94 грн. При цьому, з усієї суми коштів, що поверталася відповідачем, банком такі були зараховані в наступному порядку: на погашення тіла кредиту - 22 912, 61 грн, на прострочене тіло кредиту - 2 516, 33 грн, на сплату пені - 1 350 грн, відсотків - 9 506, 84 грн. Відповідної інформації за період з 20.03.2011 року до 31.05.2015 року включно розрахунок Банку (а.с. 11-14) не містить. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Статтею 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпеченням, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. У відповідності до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. З юридичної природи кредитних договорів випливає, що його істотними умовами є: сума кредиту (кредитного ліміту), процентна ставка за користування кредитними коштами, відповідальність за невиконання умов договору, порядок сплати кредиту та строк дії кредитної лінії. Згідно вимог ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Умови договорів приєднання розробляються банком, а тому вони повинні бути зрозумілі усім споживачам банківських послуг та доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Тарифи, Умови та правила надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", з якими відповідач був ознайомлений. За ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України). За змістом ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до вимог ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК). Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту укладення договору приєднання з відповідачем на умовах, які покладені в основу розрахунку про наявність заборгованості; з того, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, однак сторонами не погоджено стягнення процентів та пені за кредитним договором, а вимоги про стягнення процентів, передбачених ст.ст. 625, 1048 ЦК України не заявлялися. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині недоведеності позивачем факту укладення договору приєднання з відповідачем та в частині відсутності правових підстав для стягнення пені, як такими, що зроблені з урахуванням вимог законів, що регулюють спірні правовідносини та підтверджені наявними у справі доказами. Встановивши відсутність у підписаній сторонами анкеті-заяві позичальника від 20.04.2011 року будь-якої інформації щодо істотних умов кредитного договору (процентної ставки, строку повернення кредиту, підстав та розміру нарахування комісії, умов відповідальності позичальника за порушення виконання зобов`язання у вигляді неустойки (пені, штрафів) та їх розміру); відсутність доказів про ознайомлення відповідача ОСОБА_1 зі змістом саме тих Умов і Правил, Тарифів Банку, на підставі яких проведено розрахунок, шляхом надання йому таких у письмові формі суд першої інстанції, на думку колегії суддів, прийшов до вірного висновку, що договір приєднання між сторонами у справі на умовах, зазначених позивачем не укладався, а тому, - відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 2 040, 43 грн нарахованої пені. Дані висновки повністю узгоджуються з вимогами ст.ст. 207, 627, 628, 633-634, 638, 1048-1050, 1054 ЦК України та з висновками, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17, які в силу вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, як такі, що стосуються аналогічних правовідносин, що й у даній справі є обов`язковими для урахування. Що стосується висновків суду першої інстанції в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача тіла кредиту в розмірі 7 183, 57 грн, то враховуючи ту обставину, що рішення суду АТ КБ "Приватбанк" в цій частині не оскаржується й апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 також відсутня, правова оцінка судом апеляційної інстанції рішенню суду першої інстанції в цій частині не надається. Разом із тим з висновками суду першої інстанції в частині відсутності правових підстав для стягнення відсотків з посиланням на не зазначення в заяві позичальника, в тому числі, процентної ставки та з посиланням на не заявлення вимог про стягнення процентів, передбачених ст. 625 ЦК України, колегія суддів погодитися не може, оскільки судом не взято до уваги, що позивач, пред`являючи даний позов просив стягнути саме відсотки, нараховані відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, а не ті, що були передбачені договором, як помилково вважав суд першої інстанції. Беручи до уваги те, що анкетою-заявою не встановлено строків повернення кредиту, а долучені позивачем Умови та Правила надання банківських послуг не можуть вважатися складовою частиною укладеного між сторонами договору, оскільки докази ознайомлення саме з ними відповідача при підписанні анкети-заяви матеріали справи не містять, як і не містять доказів пред`явлення Банком вимоги до відповідача повернути тіло кредиту, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність вимог позивача в частині стягнення нарахованих банком відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України відсотків у розмірі 1501, 83 грн, для нарахування яких вирішальним є саме встановлення строку повернення кредитних коштів чи пред`явлення кредитором відповідної вимоги про їх повернення за умови, коли строк повернення не був. Додатково, колегія суддів звертає увагу позивача на те, що з усієї суми коштів, що поверталася відповідачем впродовж 2015-2019 р.р. Банком на погашення заборгованості були зараховані, в тому числі й 1 350 грн на сплату пені та 9 506, 84 грн на сплату відсотків, належних, допустимих і достатніх доказів нарахування яких матеріали справи не містять. Доводи апеляційної скарги АТ КБ "Приватбанк" в частині безпідставності врахування судом правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 342/180/17 з посиланням на власноручне підписання позичальником ОСОБА_1 довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду", в якій зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом 2,5 % в місяць, розмір щомісячних платежів, строк їх внесення до 25 числа місяця наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні, що в свою чергу свідчить про узгодження ним усіх істотних умов договору та відсутність у суду підстав для відмови у стягненні штрафних санкцій (пені) колегія суддів відхиляє, оскільки, як вбачається зі змісту наданої довідки (а.с. 19), така стосується договору з конкретним номером SAMDN50000044183978, який у матеріалах даної справи відсутній і наявністю якого позивач не обґрунтовував своїх позовних вимог , в той час як підписана відповідачем ОСОБА_1 анкета-заява, яка є підставою заявленого Банком позову в даній справі, не містить жодного номера кредитного договору, що узгоджується з позовними вимогами, згідно яких позивач вказував, що така анкета заява не має номера.. Підгягають відхиленню й доводи апеляційної скарги позивача в частині безпідставної відмови суду в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки, хоча висновки суду в цій частині й не відповідають обставинам справи, однак на кінцеве рішення не впливають, так як у ході апеляційного розгляду підтверджено відсутність правових підстав для стягнення вищевказаних відсотків з інших підстав, зазначених вище. Відхиляє колегія суддів і доводи апелянта, в частині ненадання судом належної правової оцінки фактам здійснення відповідачем після отримання картки дій щодо її активації та користування наданими йому кредитними коштами, що включало також часткове погашення наявної заборгованості, як доказу укладення між сторонами кредитного договору, оскільки сам по собі факт користування кредитними коштами та внесення ОСОБА_1 коштів з метою повернення кредиту не може вважатися належним, допустимим і достатнім доказом на підтвердження існування саме таких істотних умов договору, на які посилається позивач, так як усі зарахування внесених коштів здійснюються безпосередньо Банком, а матеріали справи не містять доказів проінформованості позивачем відповідача про проведені зарахування. Крім цього, задовольнивши позовні вимоги частково й стягнувши з відповідача на користь позивача тіло кредиту судом відповідно було враховано ряд фактів, на які посилається Банк, з приводу чого за відсутності апеляційної скарги хоча б однієї зі сторін спору в частині оскарження розміру стягнутої заборгованості за тілом кредиту, судом апеляційної інстанції не може надаватися відповідна правова оцінка рішенню суду в даній частині. Слід відхилити й доводи апеляційної скарги Банку в частині неврахування судом висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.09.2019 року в справі № 1531334/16, з посиланням на невиконання судом обов`язку щодо встановлення обставин, які підлягали доказуванню та вжиття необхідних заходів з метою встановлення істини шляхом перевірки факту виконання кредитного договору, що може свідчити про визнання договірних відносин, оскільки вказівки Верховного Суду в даній постанові, якою скасовано рішення попередньої судової інстанції з направленням справи на новий розгляд жодним чином не стосуються Збаразького районно суду в даній справі, а з урахуванням вимог ч. 1 ст. 417 ЦПК України є обов`язковими лише при новому розгляді для суду, що розглядатиме вищевказану справу після її скасування Верховним Судом. Підлягають відхиленню й доводи апеляційної скарги позивача в частині неврахування судом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду в справі № 755/7704/15-ц від 23.01.2018 року щодо необхідності наведення судом правових аргументів на спростування наданого Банком розрахунку та невиконання свого процесуального обов`язку щодо наведення власного розрахунку, оскільки вищевказані доводи в частині безпідставності стягнення пені спростовуються змістом судового рішення, в якому викладено належне обґрунтування судом своїх висновків у цій частині, в той час як в ході апеляційного розгляду справи підстав для задоволення вимог позивача про стягнення нарахованих відповідно до ст. 625 ч. 2 ЦК України сум також не встановлено з мотивів, наведених вище. У відповідності до ч. 1 ст. 374 Цивільного процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно вимог ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом вірно встановлено фактичні обставини справи; дано правильну оцінку доказам, а висновки суду першої інстанції щодо підстав відмови в задоволенні позовних вимог що стосуються стягнення відсотків, нарахованих відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, не впливають за зміст кінцевого рішення у справі, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають. Згідно вимог п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України до числа малозначних закон відносить, у тому числі справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи категорію даної справи, яка відноситься до малозначних, така касаційному оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 19 ч. 6 п. 1; 35 ч. 1; 259 ч.ч. 1, 2, 8; 374 ч. 1 п. 1; 375 ч. 1; 381 ч.ч 1, 3; 382 ч.ч. 1, 2; 384 ч. 1; 389 ч. 3 п. 2 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення. Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 20 квітня 2021 року 2021 року - залишити без змін. Судові витрати покласти на сторони, в межах ними понесених. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття й касаційному оскарженню не підлягає. Дата складання повного судового рішення 29 червня 2021 року. Головуючий Судді