Постанова Львівський апеляційний суд № 465/1889/19

Справа № 465/1889/19 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М. Провадження № 22-ц/811/315/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Франківського районного суду м.Львова від 04 листопада 2019 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У квітні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк (далі АТ КБ) «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 05.04.2012 року у розмірі 25420 грн. 31 коп., з якої станом на 07.02.2019 року: 8309 грн. 09 коп. заборгованість за тілом кредиту; 5303 грн. 63 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 9037 грн. 14 коп. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 1083 грн. 77 коп. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500 грн. штраф (фіксована частина); 1186 грн. 68 коп. штраф (процентна складова). В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до вказаного вище договору відповідач отримав кредит у розмірі 3000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Відносини між банком та клієнтом, які регулюються договором, можуть вирішуватися як шляхом підписання окремих договорів або додаткових угод до цього договору, так і шляхом погодження, тобто обміну інформацією по питаннях банківського обслуговування з клієнтом через web-сайт банку (www.privatbank.ua) або інший інтернет/sms-ресурс, зазначений банком. Відповідно до положень Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.uа) АТ КБ «Приватбанк», що діяв на підставі ліцензії НБУ №22 від 29.07.2009 року, а зараз діє на підставі ліцензії НБУ №22 від 05.10.2011 року, керуючись законодавством України, публічно пропонує невизначеному колу осіб можливість отримання банківських послуг, для чого публікує «Умови та правила надання банківських послуг», які є публічною офертою, що містять умови та правила надання послуг банком його клієнтам. Таким чином, клієнт отримує доступ до всіх без виключення послуг Банку. Позивач зазначає, що при укладенні договору сторони керувались положеннями ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, і такими формулярами та стандартами в даному випадку є саме Умови та правила надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. і згідно яких обслуговується відповідач. Звертає увагу, що право зміни кредитного ліміту врегульоване п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг, згідно з якими, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком відповідно до п.2.1.1.2.4.Умов та правил надання банківський послуг. Рішенням Франківського районного суду м.Львова від 04 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач АТ КБ «Приватбанк», просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі. Апелянт не погоджується із висновком суду про недоведеність факту укладення кредитного договору на умовах, які зазначені в позовній заяві, та факту отримання відповідачем кредитних коштів і вважає, що факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин підтверджується підписаною відповідачем анкетою-заявою та розрахунком заборгованості за кредитним договором, які відповідач не оспорював і жодних заперечень та доказів на спростування доводів банку не подавав. Апелянт вважає, що за відсутності заперечень відповідача щодо умов укладення кредитного договору, у суду першої інстанції не було підстав застосовувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17. Також апелянт наголошує, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг і, власноручно підписавши анкету-заяву, підтвердив згоду на те, що підписана заява разом із Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на офіційному банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, який за своєю правовою природою є договором приєднання. Просить врахувати, що відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами, які не оспорював і жодних заперечень не висловлював. Вважає, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними та не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Звертає увагу, що свій підпис відповідач поставив саме в заяві позичальника, яким засвідчив те, що він повністю згідний з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Апелянт зазначає, що банком подані усі належні докази на підтвердження існування між сторонами кредитних відносин та спірної заборгованості за кредитним договором, однак, суд не дав цим доказам належної правової оцінки. Посилається на судову практику Верховного Суду в інших справах і просить її врахувати при вирішенні даної справи. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 30.06.2020 року, є дата складення повного судового рішення 08.07.2020 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав. Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19) зробила правовий висновок, згідно з яким, Умови та правила надання банківських послуг, з оляду на їх мінливий характер, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, з огляду на укладеність договору й вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, вказала на те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи викладене й те, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві не визначено розміру та підстав стягнення з позичальника процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, а також не визначено розміру та порядку внесення щомісячного платежу на погашення наданого банком кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку та строку виконання грошового зобов`язання, а долучені до заяви витяги з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису позичальника, тому колегія суддів, із урахуванням наведених вище норм матеріального права та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.07.2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19), доходить висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає лише заборгованість за тілом кредиту (отриманими позичальником коштами у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку). При цьому, колегія суддів враховує, що відповідач у даній справі не заперечував тієї обставини, що кредитні кошти він отримував та ними користувався. Факт використання кредитних коштів підтверджується також розрахунком заборгованості, в якому зафіксовано погашення відповідачем наданого йому кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Однак, колегія суддів вважає безпідставними позовні вимоги банку про стягнення простроченого тіла кредиту, оскільки, звертаючись із вказаним позовом, банк обґрунтовував свої вимоги правом на стягнення всієї заборгованості за кредитом, а не лише простроченої, окрім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості немає підстав для висновку про те, що прострочене тіло кредиту є складовою частиною загальної заборгованості за тілом кредиту (отриманими позичальником коштами у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), оскільки згідно розрахунку, заборгованість по простроченому тілу кредиту виникла пізніше, ніж заборгованість за тілом кредиту. Крім того, вказаний розрахунок містить відомості про нараховані проценти, хоча заборгованість по процентах у наданому позивачем розрахунку відсутня. Отже, з наведеного слідує, що у спосіб стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту, позивач намагається стягнути проценти за користування кредитними коштами, погашення яких частково відбувалось за рахунок наданого відповідачу кредиту, що підтверджується названим вище розрахунком. Таким чином, суд першої інстанції в повній мірі не визначився з характером спірних правовідносин, не дав належної правової оцінки доказам, які подав позивач на підтвердження своїх вимог, а тому оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «Приватбанк», лише в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8309 грн. 09 коп., решта вимог банку є безпідставними і задоволенню не підлягають з наведених вище мотивів. Відповідно до ст.141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог банку за наслідками розгляду справи апеляційним судом, з відповідача у користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог (33%), у розмірі 1584 грн. 83 коп. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Франківського районного суду м.Львова від 04 листопада 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором б/н від 05.04.2012 року в розмірі 8309 гривень 09 копійок. В задоволенні решти вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, ЄДРПОУ 14360570) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 1584 гривень 83 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 08 липня 2020 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Копняк С.М. Ніткевич А.В.