Постанова Запорізький апеляційний суд № 314/1768/19

Дата документу 08.07.2020 Справа № 314/1768/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 314/1768/18 Головуючий у 1 інстанції № провадження 22-ц/807/2175/20 Мануйлова Н.О. Доповідач: Бєлка В.Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бєлки В.Ю. суддів: Кухаря С.В. Онищенко Е.А. За участю секретаря: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області - адвоката Коноваленка Олександра Юрійовича на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - начальник Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області Шульга Олег Петрович, про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який вході розгляду справи був неодноразово уточнений, до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - начальник Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області Шульга О.П., про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що на підставі наказу директора Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» № 155-тр від 06 серпня 2018 року його було прийнято на посаду начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області з 07 серпня 2018 року. Одночасно в межах цього медичного закладу його було прийнято на посаду лікаря-фтизіатра на 0,5 ставки за сумісництвом. Наказом начальника Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року його було звільнено з посади начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області та з посади лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах цього медичного закладу за прогули на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. У подальшому, 08 квітня 2019 року, відповідач видав наказ № 19-19/к-тр про внесення змін до наказу про його звільнення, яким визначив останній день роботи позивача 06 квітня 2019 року. При цьому, на його думку, відповідач не виконав норми Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, оскільки ніяких змін до його трудової книжки у зв`язку зі зміною дати звільнення, останній не вніс. Вважав, що під час проведення процедури звільнення відповідачем допущено грубе порушення норм чинного законодавства, а саме застосовані ті норми матеріального права, які не підлягають застосуванню. Крім того саме звільнення відбулося без законних підстав під час знаходження його на лікарняному, чим порушено положення ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Також вважав, що визначені відповідачем робочі дні, як прогули, за весь час його роботи в установі відповідача не надавали законних підстав для його звільнення, оскільки одиночні випадки, у розумінні положень законодавства про працю, повинні розглядатися як окремий проступок за встановленою законом процедурою та дотриманням строків, встановлених статтею 148 КЗпП України. Пропуск цього строку не надав роботодавцю законні підстави для застосування до працівника дисциплінарного стягнення, оскільки такі строки не підлягають подовженню. Вважає, що застосування до нього такого тяжкого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення, є безпідставним, оскільки останній виконував свої посадові обов`язки у відповідності до Посадової інструкції, яка передбачає здійснення планування роботи лікарні та організація її виконання. Вирішення всіх питань для належної роботи лікарні потребувало безпосередньої участі її керівника у взаємовідносинах з іншими установами, які знаходяться за територією його робочого місця. Таким чином позивач вважав, що його відсутність на роботі обумовлена виконанням ним умов трудового договору, що не може вважатись прогулом, та виключає застосування до нього будь-якого заходу дисциплінарного впливу. Зазначав, що його звільнення відбулось без попередньої згоди уповноваженого трудового колективу, що передбачено положеннями п. 2.1 Колективного договору, укладеного між ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в особі директора Васильєва С.Г . та уповноваженою особою від імені трудового колективу ЦОЗ ДКВС України в особі ОСОБА_2 , фельдшера Збразької спеціалізованої туберкульозної лікарні № 63 в Тернопільській області. Вважав, що в такий спосіб порушено законодавчі норми, які надають суду правові підстави для визнання незаконним його звільнення. Через незаконне звільнення просив стягнути належну йому заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 квітня 2019 року по час винесення рішення - 29 квітня 2020 року в розмірі 341 393 грн. 18 коп. Вказував, що незаконними діями відповідача йому спричинено моральну шкоду, яку обґрунтовував тим, що відповідач незаконно позбавив його гарантованого статтею 43 Конституції України права на працю, можливості заробляти собі і своїй сім`ї на життя та захисту від незаконного звільнення. Моральні страждання полягають в переживаннях, погіршенні стану здоров`я, він втратив душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, не має засобів для забезпечення належного рівня життя собі та своїй родині. Крім того, незаконні та необґрунтовані дії роботодавця принизили його людську та громадську гідність, змусили його засумніватися в дієвості Конституції України, законів, загальноприйнятих норм міжнародного права на території установи відповідача, чим спричинили інші моральні стражданняДпозивачу та його родині. У зв`язку з цим розмір своєї моральної шкоди в сумі 30 000 грн. він вважав реальним та достатнім для відшкодування йому моральних та психологічних страждань. Посилаючись на зазначені обставини просив суд визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року, поновити його на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 філії Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України в Запорізькій області та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах цього медичного закладу, стягнути одноразово середній заробіток за час вимушеного прогулу, за вирахуванням податків та обов`язкових платежів, а також суму моральної шкоди у розмірі 30 000 грн., та допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати, відповідно до положень ст. 430 ЦПК України. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року позов задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано накази від 27 березня 2019 року № 16-19/к-тр та від 08 квітня 2019 року за № 19-19/к-тр про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та з посади лікаря-фтизіатра, прийнятого за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу. Стягнуто з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 квітня 2019 року по 29 квітня 2020 року в розмірі 340 816 грн. 49 коп. за вирахуванням податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 суму моральної шкоди в розмірі 15 000 грн. Стягнуто з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь держави судовий збір в розмірі 3 408 грн. 16 коп. Стягнуто з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 384 грн. 20 коп. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. На підставі п.п. 2, 4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць. В апеляційній скарзі представник ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії ДУ «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області - адвокат Коноваленко О.Ю. зазначає, що рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Апеляційну скаргу мотивує тим, що судом при вирішенні справи в повному обсязі не досліджені обставини справи. Допущено однобічність та неповнота судового розгляду. Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимого повністю. На зазначену апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав відзив за змістом якого повністю підтримує висновки суду першої інстанції та вважає, що доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Також зазначає, що особою яка подала апеляційну скаргу не доведено порушення судом першої інстанції як норм матеріального, та і норм процесуального права при розгляді даного спору. Використовуючи норми чинного законодавства суд першої інстанції постановив по суті спору обґрунтоване та законне рішення, яке ухвалено на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, надавши належну оцінку доказам та вирішив справу у відповідності до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення і ухвалити нове. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення та ухвалює нове рішення у випадку неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Софіївською спеціалізованою туберкульозною лікарнею № 55 філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області з 07 серпня 2018 року по 06 квітня 2019 року. В даний період ОСОБА_1 обіймав посаду начальника лікарні та лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки. Зазначене підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , копією витягу з наказу № 155/к-тр від 06 серпня 2018 року, копією наказу № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року та копією наказу № 19-19/к-тр від 08 квітня 2019 року. Наказом філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області № 6/19-ОД від 07 лютого 2019 року утворено склад комісії про проведення службових розслідувань у філії. Наказом начальника філії № 9/19-ОД від 15 лютого 2019 року, за результатами службової перевірки згідно вказівки Прокуратури Запорізької області від 01 лютого 2019 року, за незадовільний контроль за діями підлеглих та організацію роботи медичної частини, порушення вимог Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, ОСОБА_1 було притягнено до дисциплінарної відповідальності та оголошено догану. Зазначений наказ хоча і було скасовано рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 12.12.2019 року, залишеним без змін апеляційною інстанцією, але з підстав того, що висновок службового розслідування містить розбіжності у датах та вказано, що залучені спеціалісти, які участі у його складанні не приймали, а під час підписання необхідності підписання актів щодо засуджених позивач знаходився на лікарняному. 27 лютого 2019 року начальником філії отримано вказівку Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області від 26 лютого 2019 року за № 37/1-790-вих.19, наданою за результатами перевірки додержання норм чинного законодавства медичними працівниками Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області було виявлено, що за даними системи контролю доступу «Золоті ворота» на об`єкт, що охороняється - ДУ «Софіївська виправна колонія № 55» ОСОБА_1 періодично протягом робочого часу був відсутній на своєму робочому місці, а іноді взагалі не виходив на роботу. У зв`язку із чим начальника філії зобов`язано вжити заходів щодо усунення наведених у вказівці порушень вимог кримінально-виконавчого законодавства, вирішити питання про відповідність займаній посаді начальника Софіївською спеціалізованою туберкульозною лікарнею № 55 ОСОБА_1, провести службову перевірку за фактом виявлених порушень, за результатами якої, вирішити питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності винних осіб установи, про усунення порушень вимог чинного законодавства України письмово проінформувати прокуратуру у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання вказівки. Наказом філії №16-19/ОД від 27 лютого 2019 року призначено проведення службового розслідування за фактами виявлених порушень трудової дисципліни начальником Софіївської спеціалізованою туберкульозною лікарнею № 55 ОСОБА_1 та відсторонено останнього від виконання своїх посадових обов`язків на посадах начальника лікарні та лікаря-фтизіатра (за сумісництвом). 25 березня 2019 року на адресу філії надійшов лист уповноваженої особи від трудового колективу Центру охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України Нетреби В.Я. № 205/1 від 25 березня 2019 року, яким уповноважена особа не заперечує щодо звільнення начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 ОСОБА_1 з підстав п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. 26 березня 2019 року було затверджено Висновок службового розслідування за фактом порушення трудової дисципліни ОСОБА_1 , відповідно до якого дні його невиходу на роботу вирішено вважати прогулом. Наказом філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року ОСОБА_1 звільнено з посад начальника та лікаря-фтизіатра (за сумісництвом на 0,5 ставки) Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (прогул (в тому числі відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин). ОСОБА_1 , відповідно до копії листка непрацездатності серії АДЛ № 101016 в період з 26 березня 2019 року по 05 квітня 2019 року перебував на амбулаторному лікуванні. Наказом філії № 19-19/к-тр від 08 квітня 2019 року були внесені зміни до наказу № 16-19/к-тр від 27 березня 2019 року в частині зміни дати звільнення позивача, та визначено 06 квітня 2019 року останнім робочим днем. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що вважав не доведеним з боку відповідача наявність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, застосування до нього такого виду стягнення як звільнення з посади, порушення відповідачем норм чинного законодавства при проведенні службового розслідування та звільнення позивача. Суд також вважав доведеним факт, що зазначені дії відповідача призвели до моральних страждань позивача, у зв`язку з чим стягнув на користь позивача моральну шкоду. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно з ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Законом України «Про прокуратуру» до повноважень прокурора віднесено здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Так, відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 26 Закону України «Про прокуратуру» прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян, має право вимагати від посадових чи службових осіб надання пояснень щодо допущених порушень, а також вимагати усунення порушень та причин і умов, що їм сприяли, притягнення винних до передбаченої законом відповідальності. Письмові вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку та умов тримання осіб у місцях, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, а також письмові вказівки прокурора, надані іншим органам, що виконують судові рішення у кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення, є обов`язковими і підлягають негайному виконанню. Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути припинений внаслідок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення працівника на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин. Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази. Обґрунтовуючи поважність причини своєї відсутності на робочому місці, позивач зазначає, що з метою виконання своїх посадових обов`язків він був вимушений певний час проводити за межами лікарні. Зазначені доводи були взяті до уваги судом першої інстанції, який в оскаржуваному рішенні, посилаючись на посадову інструкцію вказав, що завдання та обов`язки начальника лікарні викладені у другому розділі Посадової інструкції, де передбачено здійснення планування роботи лікарні та організації щодо її виконання. Для повного та своєчасного виконання своїх посадових обов`язків начальник лікарні співпрацює з фахівцями філії, обласними та місцевими організаціями охорони здоров`я, установами по придбанню медичних препаратів та виробів медичного призначення, СЕС м. Запоріжжя та м. Вільнянська, що передбачено розділом 5 його Посадової інструкції. Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на вільному викладенні та трактуванні положень посадової інструкції позивача. Так, в пункті 2.1 Посадової інструкції зазначено, що начальник лікарні, зокрема, здійснює планування роботи лікарні та організовує її виконання. Розглядає і затверджує плани роботи структурних підрозділів лікарні, графіки роботи лікарів, а також посадові інструкції персоналу. Періодично здійснює перевірку діяльності підлеглих працівників з метою контролю виконання ними обов`язків та планових заходів. Пунктом 5.2 вказаної інструкції визначено, що начальник лікарні співпрацює з фахівцями філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області, погоджує проекти документів, та готує їх. Одержує інформацію та в зазначений строк представляє начальнику філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області. Таким чином, можна зробити висновок, що виконання обов`язків начальника лікарні щодо здійснення планування роботи лікарні не залежить цілковито від співпраці з іншими установами та організаціями, тим більше за межами самої лікарні. Окрім того, позивачем не доведено чому зазначена співпраця здійснюється шляхом його особистого контакту з іншими установами, чому вона не можлива за допомогою телефонного, факсимільного, поштового зв`язку або за допомогою мережі Інтернет. Посадова інструкція не містить вимог щодо особистої присутності начальника за місцем знаходження суб`єктів його співпраці, проте вона містить вимоги виконання ним інших посадових обов`язків, що прямо передбачають його фізичну присутність на робочому місці. Зазначене також стосується виконання ним своїх обов`язків як лікаря-фтизіатра. Відокремлення судом першої інстанції посади лікаря-фтизіатра від посади начальника відділу є нелогічним, оскільки фізично зазначені посади обіймає одна й та сама людина. І якщо на робочому місці був відсутній начальник лікарні, то й природно, що відсутнім був і лікар-фтизіатр. Разом з тим, підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стала не його періодична відсутність на робочому місці впродовж дня або кількість годин, проведених на території лікарні, а саме його невихід на роботу взагалі. З приводу зазначених обставин ОСОБА_1 не надав жодних пояснень ані роботодавцю, ані суду. Із зазначеного колегія суддів робить висновок про відсутність поважної причини невиходу позивача на роботу, що свідчить про прогул та наявність підстав для його звільнення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Окремо варто зазначити, що такі дії позивача призвели до негативних наслідків. Відповідно до інформації, що міститься у вказівці Токмацької місцевої прокуратури від 26 лютого 2019 року, у зв`язку з перманентною відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці та, як наслідок, невиконання ним своїх обов`язків з організації роботи лікарні, погіршилась якість надання засудженим медичної допомоги та організація медичного обслуговування засуджених, що в свою чергу призвело до смерті двох засуджених упродовж 2019 року. А враховуючи той дату надання вказівки - 26 лютого 2019 року - ці трагічні обставини мали місце впродовж лише перших двох місяців 2019 року. Зазначене також підтверджується поясненнями співробітників лікарні, наданих в межах службового розслідування, а також показами свідків. Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що 22 березня 2019 року відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ознаками вчинення ним злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України, яка на даний час перебуває на стадії досудового розслідування. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо неправомірності контролю та фіксації обліку робочого часу працівників лікарні за допомогою електронної пропускної системи «Золоті ворота», оскільки дана електронна система встановлена на режимному об`єкті, яким виступає Софіївська виправна колонія № 55 та є його власністю, а відповідачем не підтверджено належними доказами правомочність використання електронної системи пропуску у якості фіксації робочого часу для працівників лікарні, як іншої юридичної особи. Так, Державна установа «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» (далі - ЦОЗ ДКВС України) є бюджетним неприбутковим закладом охорони здоров`я, що проводить господарську діяльність з медичної практики. ЦОЗ ДКВС України створений для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України із забезпечення надання якісних медичних послуг засудженим та особам, узятим під варту, медичного забезпечення персоналу ДКВС України, державного санітарно-епідеміологічного нагляду в місцях провадження господарської діяльності ЦОЗ ДКВС України та на їх територіях. У структурі ЦОЗ ДКВС України діють відокремлені структурні підрозділи - філії, до складу яких входять медичні частини, лікарняні заклади та фельдшерські пункти, які провадять господарські діяльність з медичної практики відповідно до законодавства. Філії не є юридичними особами та здійснюють частину делегованих функцій ЦОЗ ДКВС України відповідно до мети (цілей), завдань та функцій. Відповідно до Положення про Софіївську спеціалізовану туберкульозну лікарню № 55, лікарня є структурним підрозділом філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області. В своїй діяльності лікарня керується зокрема Положенням про філію. Відповідно до положення про філію Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області, організація роботи працівників філії регламентується цим Положенням, Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, відповідними посадовими інструкціями. Порядком використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 26 червня 2018 року за № 2025/5, встановлено, що система контролю доступу (СКД) забезпечує автоматизацію доступу на об`єкти виправної/виховної колонії, реєстрування та обліку робочого часу персоналу й часу відвідувачів з можливістю їх візуальної ідентифікації при вході/виході до/з виправної/виховної колонії шляхом звіряння з матеріалами фото-, відеозйомки, контролювання місця перебування та переміщення осіб у секторах дії СКД. Цим же Порядком встановлено, що об`єктами виправної/виховної колонії є внутрішня та прилегла території, будівлі, споруди, конструкції або окремі приміщення, розташовані на внутрішній території, транспортні засоби. Отже, виходячи з аналізу зазначених нормативно-правових актів, колегія суддів приходить до висновку, що працівники лікарні, що є структурним підрозділом Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України», а отже перебуває у складі кримінально-виконавчої системи України, знаходиться на території Софіївської виправної колонії № 55, зобов`язані виконувати правила пропуску, встановлені з метою забезпечення режиму у виправних колоніях. Посилання суду першої інстанції на те, що вищевказаний Порядок передбачає реєстрування та облік робочого часу виключно персоналу колонії є цілковито припущенням суду, не підтверджується та не ґрунтується на належних та допустимих доказах. Також колегія суддів не погоджується с висновком суду про пропуск відповідачем строку для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. З матеріалів справи вбачається, що відповідачу стало відомо про те, що позивачем порушується трудова дисципліна із вказівки прокурора, що надійшла на його адресу 27 лютого 2019 року. Відповідно до даних, викладених у вказівці, позивач взагалі не виходив на роботу з 10 по 26 серпня 2018 року включно, та з 09 по 15 січня 2019 року. Відповідно до інформації, викладеної у висновку службового розслідування, ОСОБА_1 був відсутній на роботі без поважних причин з 10 по 26 серпня 2018 року, та 14 та 15 січня 2019 року. Доказів поважності своєї відсутності позивачем надано не було. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивача притягнено до дисциплінарної відповідальності в межах строку, встановленого ст. 148 КЗпП України. Колегія погоджується з доводом апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції ст. 149 КЗпП України. Так, суд в оскаржуваному рішенні зазначає, що за нормою ст. 149 КЗпП України законодавчо закріплено право працівника знати причину його притягнення до дисциплінарної відповідальності, точну дату здійснення правопорушення, та які конкретно нормативні акти чи локальні правила ним були порушені. Такі висновки суду є власним тлумаченням положень вказаної правової норми, оскільки в ст. 149 КЗпП України законодавець зазначає, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в рамках службового розслідування відбирались пояснення ОСОБА_1 . За порушення трудової дисципліни у вигляді невиходу на роботу на позивача накладено одне стягнення - звільнення. Дане стягнення повністю відповідає ступеню тяжкості проступку та заподіяній ним шкоді, а також враховуючи наявність у позивача попередньо оголошеної догани, є єдино можливим та справедливим за вказаних обставин. Рішення про накладення стягнення відповідачем було оголошено ОСОБА_1 в наказі про звільнення з посади за наслідками службового розслідування за фактом його невиходу на роботу - прогулу, з яким він був ознайомлений того ж дня, про що свідчить його підпис в наказі. Також апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивача в період його тимчасової непрацездатності. По-перше з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з первісним наказом про його звільнення від 27 березня 2019 року, тобто в той самий день. По-друге, з метою виконання вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП України, роботодавцем було змінено дату звільнення позивача на день, що був наступним після припинення його тимчасової непрацездатності, про що було видано наказ № 19-19/к-тр від 08 квітня 2019 року. Що стосується посилання позивача на незаконність звільнення його у вихідний день, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до табелю обліку робочого часу, а також враховуючи специфіку роботи установи - Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55, колегія суддів приходить до висновку, що позивач, як лікар-фтизіатр, входить до списку працівників, робочий графік яких включає роботу у вихідні та святкові дні. Таким чином колегія суддів вважає законним звільнення ОСОБА_1 06 квітня 2019 року (суботу), в день, визначений лікарем в листку непрацездатності, в який позивач мав стати до роботи. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання його звільнення незаконним. Вимоги про стягнення з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є похідними вимогами, а отже також не підлягають задоволенню. Виходячи із зазначеного, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відповідно до ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання апеляційної скарги відповідачем було сплачено судовий збір в розмірі 5 688 грн. 54 коп., який підлягає стягненню з позивача. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області - адвоката Коноваленка Олександра Юрійовича задовольнити. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2020 року в цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту: В позові ОСОБА_1 до Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в особі Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - начальник Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області Шульга Олег Петрович, про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити. Дата складання повної постанови 13липня 2020 року. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: В.Ю. Бєлка Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко