Постанова 4804 № 263/10660/19

22-ц/804/1980/20 263/10660/19 П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 10 липня 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Мироненко І.П. суддів: Баркова В.М., Мальцевої Є.Є. сторони: позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»; відповідач ОСОБА_1 ; розглянувши у порядку письмового провадження у місті Маріуполі апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 березня 2020 року, постановленого у складі судді Музики О.М., повний текст якого складено 18 березня 2020 року, - в с т а н о в и в:

1. Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2019 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 26 листопада 2009 року № б/н станом на 13 червня 2019 року у розмірі 15 497,94 грн. та судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до умов укладеного договору від 26 листопада 2009 року № б/н ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Підписання цього договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг. Банк взяті на себе зобов`язання щодо надання кредиту виконав у повному обсязі. Відповідач умови договору належним чином не виконав, у зв`язку із чим станом на 13 червня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 15 497,94 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом 6900,67 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту 2942,44 грн., нарахованої пені за прострочене зобов`язання 3690,64 грн., нарахованої пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн. 750,00 грн., штрафу (фіксована частина) 500,00 грн., штрафу (процентна складова) 714,129 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 березня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що доводи позовної заяви не підтверджені належними та допустимими доказами. Надходження апеляційної скарги до апеляційної інстанції та її короткий зміст 08 травня 2020 року на адресу апеляційного суду надійшла цивільна справа з апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк». Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 березня 2020 року відкрито апеляційне провадження. У задоволенні клопотання позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачем було укладено кредитний договір, який ніким не оспорений. Виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами у справі. Відповідач не оспорює факт наявності у нього заборгованості за тілом кредиту, тому позовні вимоги відповідачем в цій частині визнані та не підлягають доказуванню. При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із того, що договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому. При вирішенні даного спору суд першої інстанції мав виходити із положень ст.ст. 634 (Договір приєднання), 1054 ЦК України (Кредитний договір). Аргументи учасників справи Відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подання до суду заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 2.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Справу розглянуто апеляційним судом відповідно до ст.369 ЦПК України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини Як вбачається з матеріалів справи, 26 листопада 2009 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» (змінено назву АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 8000,00 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При цьому ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Тарифами Банку», що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір. Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» в межах укладеного договору ОСОБА_1 отримав сім кредитних карток: 26 листопада 2009 року № 5577****8846 зі строком дії до вересня 2013 року; 26 вересня 2013 року № 5167****6312 зі строком дії до вересня 2017 року; 15 липня 2014 року № 4149****6195 зі строком дії до лютого 2018 року; 16 березня 2017 року № 516****6120 зі строком дії до березня 2021 року; 15 липня 2017 року № 5168****6120 зі строком дії до березня 2021 року; 20 вересня 2017 року № 4149****6561 зі строком дії до вересня 2021 року; 12 червня 2018 року № 4149****6561 зі строком дії до вересня 2021 року. Згідно виписки про рух коштів по рахунку (основна картка № НОМЕР_1 ) відповідач ОСОБА_1 активно користувався наданими йому кредитними картками (зняття кредитних коштів через банкомат, оплата товарів, поповнення рахунку тощо) до листопада 2018 року. За розрахунком банку станом на 13 червня 2019 року утворилась заборгованість у розмірі 15 497,94 грн., з яких: 6900,67 грн. заборгованість за тілом кредиту; 2942,44 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; заборгованість за пенею 3690,64 грн. та 750,00 грн.; штрафи 500,00 грн. (фіксована частина), 714,19 грн. (процентна складова). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України (в редакції чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Згідно ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року №342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розроблюються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений». Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі на стадії прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник. У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому. Конструкція договору приєднання, викладена у ч.1 ст.634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком. У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст.551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. За змістом ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема неустойку (пеня, штраф). Надані позивачем Умови і правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Визначальним у даній категорії справ є не безпосередньо вид чи характеристика умов, щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Умови і правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису позичальника. Разом з тим, з наявної в матеріалах справи копії заяви та довідки про тарифи (довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду»), які підписані відповідачем, вбачається, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами на рівні базової процентної ставки 2,5% щомісячно на залишок заборгованості (30% річних), розмір щомісячних платежів (7% від суми заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку), строки внесення платежів та розмір неустойку (пеня за несвоєчасне погашення заборгованості та штрафи за порушення строків платежів по будь-якому з грошових зобов`язань). Суд першої інстанції наданим позивачем доказам належної оцінки не дав та дійшов помилкового висновку про недоведеність факту надання кредитних коштів та їх подальше використання відповідачем. Висновки суду спростовуються наявними в матеріалах справи підписаною заявою відповідача про отримання 26 листопада 2009 року кредитної картки № НОМЕР_1 та розрахунку заборгованості з якого вбачається, що на протязі тривалого періоду часу відповідач не тільки користувався коштами банку, а й проводив погашення кредиту. У свою чергу, відповідач ОСОБА_1 цих обставин не заперечував і доказів на їх спростування суду не надавав. Надані позивачем апеляційному суду довідка про кредитні картки видані за кредитним договором від 26 листопада 2009 року та виписка про рух коштів по рахунку (основна картка № НОМЕР_1 ) не є новими доказами в розумінні ст.76 ЦПК України, а є підтвердженням обставин, докази про які було надано суду першої інстанції. Встановивши наявність кредитних правовідносин між сторонами та наявність заборгованості перед позивачем, колегія суддів вважає, що заявлені АТ КБ «ПриватБанк» позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а відтак апеляційний суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Оскільки відповідачем не спростовано розмір заборгованості за тілом кредиту у сумі 9843,11 грн. (6900,00 грн. тіло кредиту, 2942,44 грн. прострочене тіло кредиту), то така заборгованість підлягає стягненню у судовому порядку. Позивачем вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами за кредитним договором від 26 листопада 2009 року не заявлялось. Щодо стягнення неустойки Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК). За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. З Тарифу обслуговування кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» вбачається, що пеня нараховується за несвоєчасне погашення заборгованості, а штраф нараховується за порушення строків платежів за будь-яким з грошових зобов`язань, передбачених договором. Таким чином, позивачем за одне й те саме порушення одночасно застосовується штраф і пеня, що є подвійною цивільно-правовою відповідальністю, а отже заборонено законом. У зв`язку з цим підстав для стягнення штрафу колегія суддів не вбачає, так як застосування останнього потягне подвійну відповідальність. Крім того, відповідно до ст.2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, до проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Про неухильне дотримання вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року неодноразово наголошував банкам України і Національний банк України в своїх листах від 13 жовтня 2014року №47-411/58939 та 05 листопада 2014 року № 18-112/64483. Враховуючи, що відповідач зареєстрований і постійно проживає у м.Маріуполі Донецької області, нарахування неустойки (пені та штрафів) за кредитним договором, яка утворилась за вказаний період є неправомірним. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене, оцінюючи досліджені докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідно до положень ст.376 ЦПК України в частині відмови у задоволенні позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав і стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9843,11 грн. Розподіл судових витрат Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи наведене, судові витрати сплачені у цій справі підлягають перерозподілу. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, то розмір сплаченого при зверненні до суду першої інстанції судового збору в сумі 1921,00 грн. підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1219,84 грн. Апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, а тому сплачений позивачем судовий збір у сумі 2881,50 грн. за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача також пропорційно в розмірі 1829,75 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ЦПК України, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 березня 2020 року скасувати. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС в Донецькій області 11 вересня 2002 року, РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресом: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором в розмірі 9843 (дев`ять тисяч вісімсот сорок три) грн. 11 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 6900,67 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту 2942,44 грн. Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС в Донецькій області 11 вересня 2002 року, РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресом: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3049 (три тисячі сорок дев`ять) грн. 59 коп. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених ст.389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Повне судове рішення складено 10 липня 2020 року. Головуючий І.П. Мироненко Судді: В.М. Барков Є.Є. Мальцева