Постанова КЦС ВС № 225/3645/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Київ справа № 225/3645/20 провадження № 61-5573св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М. розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року в складі колегії суддів Шкоріної О.І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2020 року Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 20 932,76 доларів США заборгованості за кредитним договором. Позов обґрунтовано тим, що між АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір від 10 грудня 2007 року № 2203/730, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати відповідачеві грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, передбачені кредитним договором. За умовами договору сума кредиту становить 23 000,00 доларів США, процентна ставка за користування кредитом 12,5 % річних, строк повернення кредитних коштів до 09 грудня 2019 року. Банк виконав свої договірні зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти. Відповідач прострочив виконання зобов`язання за кредитним договором та не повернув кредитні кошти у визначений кредитним договором строк. Станом на 07 травня 2020 року загальна сума заборгованості становить 20 932,76 доларів США та складається з: 11 658,91 доларів США - тіла кредиту, 9 273,85 доларів США - процентів. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 02 липня 2024 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області в задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції керувався тим, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки не є первинним бухгалтерським документом. Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Оскільки представником позивача не надано суду оригінали первинних документів стосовно видачі кредиту, то немає підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, зазначений в розрахунку, є правильним. Наданий банком розрахунок та виписка з рахунку є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором є обов`язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір. 08 жовтня 2024 року додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області стягнуто з ПАТ «Укргазбанк» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скаргина рішення Дзержинського міського суду Донецької областівід 26 листопада 2020 року в сумі 12 561,23 грн. 19 лютого 2025 року постановою Київського апеляційного суду скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 липня 2024 року та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 20 392,76 доларів США. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» судовий збір в сумі 18 604, 30 грн. Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 жовтня 2024 року скасовано. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що факт укладення ОСОБА_1 кредитного договору останнім не заперечується, навпаки, ОСОБА_2 , звернувшись 15 лютого 2022 року до банку з заявою про перерахунок заборгованості за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 2203/730, підтвердив факт укладення кредитного договору. Крім того, в цій же заяві ОСОБА_2 підтвердив, що сума виданого кредиту становить 23 000,00 доларів США. Як убачається з наданих позивачем виписок за рахунками на ім`я ОСОБА_1 , 10 грудня 2007 року 23 000,00 доларів США обліковувалися на рахунку № НОМЕР_1 USD. Починаючи з 28 грудня 2007 року ОСОБА_1 вносив кошти на рахунок в банку, які останній спрямовував на погашення відсотків за користування кредитними коштами, що підтверджується випискою з рахунку та розрахунком заборгованості. Останній платіж ОСОБА_1 здійснив 16 квітня 2014 року. Суми, внесені ОСОБА_1 на виконання його зобов`язань за кредитним договором, що відображені у виписках з рахунку, в такій же сумі відображені і в розрахунку заборгованості. Висновок суду першої інстанції про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом у справі, що розрахунок та виписка з рахунку є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором, є помилковим з огляду на те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Отже, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість за кредитом, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача. Короткий зміст вимог касаційної скарги 30 квітня 2025 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Сільченко Т. І. через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року, просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Підставами касаційного оскарження судового рішення представник заявника зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 219/1704/17, від 30 листопада 2021 року в справі № 913/785/17, від 20 травня 2022 року в справі № 336/4796/18, про те, що: - посилання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка з рахунку та довідки про відкриття кредитного рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутністю оригіналу самого договору, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору; - суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах; - учасник господарських відносин, який вчинив правопорушення у сфері господарювання, звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов`язання, якщо доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. У спірних правовідносинах фізична особа - відповідач є слабшою ніж банківська установа стороною у кредитних відносинах, тому до позивача мають застосовуватись суворіші вимоги щодо дотримання вимог чинного законодавства, зокрема в частині оформлення та збереження документів первинного обліку про фінансові (кредитні) операції із фізичними особами. Суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги за відсутності належної підстави існування заборгованості - письмового кредитного договору та первинних документів бухгалтерського обліку. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором, є обов`язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір. На виконання ухвали суду першої інстанції від 24 листопада 2023 року позивач не надав витребуваних судом оригінальних примірників кредитного договору з додатками, документів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів. Наявні у матеріалах справи документи, названі як виписки / особовий рахунок з 10грудня 2007 року до 11 червня 2020 року, не відповідають вимогам до первинних документів, адже в них відсутні вказівки на посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Суд апеляційної інстанції необґрунтовано не застосував статтю 617 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України з урахуванням того, що кредитний договір містить специфічний порядок застосування обставин непереборної сили (форс-мажор), що передбачено у розділі V договору. Пунктом 5.5 кредитного договору сторони передбачили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили), що не залежать від волі сторін, як: війни, військові дії, блокади, ембарго, інші міжнародні санкції, валютні обмеження, інші дії держави, що створюють неможливість виконання сторонами своїх зобов`язань, пожежі, повені, інші стихійні лиха або сезонні природні явища. Сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на період дії зазначених обставин. Тобто фактично сторони домовились про зупинку дії договору на період існування будь-якої із перерахованих обставин. Саме це зазначено у пункті 5.7 кредитного договору - виникнення форс мажорних обставин продовжує термін виконання взаємних зобов`язань сторін по цьому договору на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін. Місто Донецьк включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція. Тому Указ Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 є належним і достатнім доказом підтвердження факту існування воєнного конфлікту на території Донецької області, що є обставинами непереборної сили та звільняє сторони договору від виконання своїх зобов`язань на період дії зазначених обставин (пункт 5.5 кредитного договору). Позиція інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу ПАТ АБ «Укргазбанк» зазначає, що правові висновки Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі,стосуються правовідносин між сторонами договору з іншими обставинами справи, іншим предметом доказування та дослідженими доказами. Відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив факт укладення між банком та відповідачем кредитного договору, за яким позивач взяв на себе обов`язок надати відповідачу кредит у сумі 23 000,00 доларів США шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача на строк із 10 грудня 2007 року до 09 грудня 2019 року зі сплатою 12,5 процентів річних за користування кредитом. Відповідач продовжував наполягати на тому, що не погоджується із позовом з підстав зокрема відсутності оригіналу кредитного договору. Крім того, не погоджуючись із наданим розрахунок заборгованості, відповідач так і не надав власного розрахунку заборгованості за кредитним договором, який би на його думку був правильним та обґрунтованим, та взагалі уникав вираження власної позиції щодо наявності або відсутності заборгованості за кредитним договором. Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківськимрахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі №200/5647/18, від 28жовтня 2020 року всправі №760/7792/14-ц та від 17грудня 2020 року всправі № 278/2177/15-ц. Позиція відповідача щодо начебто невідповідності вимогам наданих банком суду виписок за особовимирахунками позичальника заявлена відповідачам в касаційній скарзі вперше за весь час розгляду справи та не зазначалась ані у відзиві на позовну заяву, ані у відзиві на апеляційну скаргу банку, ані у судових засіданнях. Щодо посилань скаржника на начебто наявність факту форс-мажорних обставин за зобов`язаннями за кредитним договором, на підтвердження власних тверджень про той факт, що начебто для відповідача мало місце настання форс-мажорних обставин за зобов`язаннями за кредитним договором, останній не наводить жодного доказу та обмежується виключно посиланням на Указ Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України», що не є актом індивідуальної дії та беззаперечно не свідчить про настання обставин непереборної сили за зобов`язаннями конкретного кредитного договору. Відповідачем не надавались суду та в матеріалах справи відсутні докази, які вказували б як на наявність самого факту форс-мажорних обставинам у відповідача, так і на наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими форс-мажорними обставинами та простроченням виконання відповідачем власних ззобов`язань за кредитним договором. Фактичні обставини справи, встановлені судами 10 грудня 2007 року між АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 2203/730, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти, а відповідач зобов`язався повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, передбачені кредитним договором. За умовами договору сума кредиту становить 23 000,00 доларів США, процентна ставка за користування кредитом 12,5 % річних, строк повернення кредитних коштів до 09 грудня 2019 року. Банк виконав свої договірні зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти. Відповідач прострочив виконання зобов`язання за кредитним договором та не повернув кредитні кошти у визначений кредитним договором строк. Станом на 07 травня 2020 року загальна сума заборгованості становить 20 932,76 доларів США та складається з: 11 658,91 доларів США - тіла кредиту, 9 273,85 доларів США - процентів.

Позиція Верховного Суду Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 202, частини першої статті 626 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договором є домовленість двох або більше сторін на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За змістом частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За змістом статей 525, 612, 611, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Задовольняючи позов, апеляційний суд керувався тим, що згідно з наявними у справі доказами станом на час розгляду справи в суді зобов`язання за кредитним договором відповідачем належним чином не виконані. Станом на 07 травня 2020 року загальна сума заборгованості становить 20 932,76 доларів США та складається з: 11 658,91 доларів США - тіла кредиту, 9 273,85 доларів США - процентів. Вказаний розмір заборгованості не спростований відповідачем. Відповідач у касаційній скарзі посилається на те, що позивач не довів належними доказами виникнення заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги за відсутності належної підстави існування заборгованості - письмового кредитного договору та первинних документів бухгалтерського обліку; наявні у матеріалах справи документи, названі як виписки / особовий рахунок з 10грудня 2007 року до 11 червня 2020року, не відповідають вимогам до первинних документів, адже в них відсутні вказівки на посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Стосовно оригіналу кредитного договору необхідно зазначити таке. Відповідно до статті 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Банк долучив до матеріалів справи копію кредитного договору від 10 грудня 2007 року № 2203/730, укладеного між АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 . Колегія суддів зауважує, що факт укладення зазначеного кредитного договору ОСОБА_1 не заперечувався впродовж розгляду справи в суді з липня 2020 року до листопада 2023 року, так і раніше в межах досудового врегулювання спору. ОСОБА_2 , звернувшись 15 лютого 2022 року до банку з заявою про перерахунок заборгованості за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 2203/730, підтвердив факт укладення кредитного договору. У цій же заяві ОСОБА_2 підтвердив, що сума виданого кредиту становить 23 000,00 доларів США. Верховний Суд (як Велика Палата, так і касаційні суди - цивільний, господарський і адміністративний) у своїх численних рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність, а дії учасників цивільних (господарських) правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. У зв`язку із цим Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується принципу заборони суперечливої поведінки, який базується на давньоримській максимі - ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Основою цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Висновок про те, що сторона не може після тривалого прийняття певного правового стану посилатися на протилежну правову позицію, відповідає загальновизнаному в сучасному приватному праві стандарту добросовісності та правової визначеності (див. зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 лютого 2026 року в справі № 911/969/24). ОСОБА_2 , визнаючи протягом тривалого часу обставини укладення ним кредитного договору від 10 грудня 2007 року № 2203/730 на умовах, що встановлені в цій справі, допустив суперечливу поведінку, пославшись на протилежну позицію про те, що в нього не виникли зобов`язання за цим договором. Відповідно до пункту 6.2 кредитного договору він складений в трьох примірниках - по одному для кожної сторони та один нотаріусу. ОСОБА_2 не доводив тих обставин, що його примірник кредитного договору містить відмінні від наданої банком копії договору умови. Дійсність кредитного договору від 10 грудня 2007 року № 2203/730 у встановленому законом порядку не спростована (статті 204 ЦК України). Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України). Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України встановлено, що обов`язок доведення обставин, на які зроблено посилання як на підставу заявлених вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, покладається на учасників справи, у тому числі і на позивача. Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (статті 77-80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом. Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. За пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Зазначений висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2020 року в справі № 200/5647/18, від 28 жовтня 2020 року в справі № 760/7792/14-ц, від 25 травня 2021 року в справі № 554/4300/16, від 27 лютого 2025 року в справі № 522/18779/15, від 18 травня 2026 року в справі № 727/701/25. З наданих позивачем виписок за рахунками на ім`я ОСОБА_1 суди встановили, що 10 грудня 2007 року 23 000,00 доларів США обліковувалися на рахунку № НОМЕР_1 USD. Починаючи з 28 грудня 2007 року ОСОБА_1 вносив кошти на рахунок в банку, які останній спрямовував на погашення відсотків за користування кредитними коштами, що підтверджується випискою з рахунку та розрахунком заборгованості. Останній платіж ОСОБА_1 здійснив 16 квітня 2014 року. Суми, внесені ОСОБА_1 на виконання його зобов`язань за кредитним договором, що відображені у виписках з рахунку, в такій же сумі відображені і в розрахунку заборгованості. Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що наявні у матеріалах справи виписки з особових рахунків позичальника, яким апеляційний суд дав оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість за кредитом, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача. На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, апеляційний суд установив, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит в обумовленій сумі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, тому зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками. Доводи касаційної скарги про те, що суди встановили факт видачі відповідачу кредитних коштів та наявність заборгованості за кредитним договором на підставі неналежних доказів, є необґрунтованими, оскільки відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи передбачений кредитним договором порядок надання кредитних коштів був дотриманий та розмір заборгованості за кредитним договором належним чином підтверджений, зокрема, випискою з особового рахунку позичальника. Заявник у касаційній скарзі посилається також на те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано не застосував статтю 617 ЦК України з урахуванням того, що кредитний договір містить специфічний порядок застосування обставин непереборної сили (форс-мажор), що передбачено у розділі V договору. Пунктом 5.5 кредитного договору сторони передбачили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин (дії непереборної сили), що не залежать від волі сторін, як: війни, військові дії, блокади, ембарго, інші міжнародні санкції, валютні обмеження, інші дії держави, що створюють неможливість виконання сторонами своїх зобов`язань, пожежі, повені, інші стихійні лиха або сезонні природні явища. Сторони звільняються від виконання своїх зобов`язань на період дії зазначених обставин. Тобто фактично сторони домовились про зупинку дії договору на період існування будь-якої із перерахованих обставин. Саме це зазначено у пункті 5.7 кредитного договору - виникнення форс мажорних обставин продовжує термін виконання взаємних зобов`язань сторін по цьому договору на період тривалості дії таких обставин без відшкодування збитків обох сторін. Місто Донецьк включено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція. Тому Указ Президента України від 14квітня 2014 року № 405/2014 є належним і достатнім доказом підтвердження факту існування воєнного конфлікту на території Донецької області, що є обставинами непереборної сили та звільняє сторони договору від виконання своїх зобов`язань на період дії зазначених обставин (пункт 5.5 кредитного договору). Наведені доводи є безпідставними, з огляду на таке. Стаття 617 ЦК України регулює підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а не звільнення від виконання зобов`язання як такого. За змістом наведеної норми особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Стосовно подій на Сході України, на які заявник посилається як на обставини непереборної сили, питання звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання врегульовано окремим Законом України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII). За змістом статті 2 Закону № 1669-VIIна час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. У цій справі банкне нараховував пеню та штрафи на основну суму заборгованості, що підтверджується як виписками з особового рахунку, так і розрахунком заборгованості. Від погашення кредиту й процентів за ним ні стаття 617 ЦК України, ні Закон № 1669-VIIне звільняють. Аналогічно зазначено й у пункті 5.4 кредитного договору, відповідно до якого позичальник не відповідає за порушення зобов`язання (виплату неустойки), якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (обставин форс-мажору), визначених цим розділом. Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі № 219/1704/17, від 30 листопада 2021 року в справі № 913/785/17, від 20 травня 2022 року в справі № 336/4796/18, про те, що: - посилання банку на наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором як на підставу задоволення позовних вимог є необґрунтованими, оскільки сам розрахунок, виписка з рахунку та довідки про відкриття кредитного рахунку та умови кредитування є внутрішніми документами банку та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, за відсутністю оригіналу самого договору, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору; - суд в оцінці поведінки та способу ведення справ позивачем має враховувати, що банк є професійним учасником ринку надання банківських послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання певних правил та процедур, які є традиційними у цій сфері послуг, до обачності та розсудливості у веденні справ тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ позивачем є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного усі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах; - учасник господарських відносин, який вчинив правопорушення у сфері господарювання, звільняється від відповідальності за порушення господарського зобов`язання, якщо доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Наведені доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, у зазначених заявником справах та справі, яка переглядається у касаційному порядку, є різними. Так, у справі № 219/1704/17 встановлено, що банком не доведено існування між сторонами кредитних правовідносин за договором на умовах, зазначених у позові, а тому такі вимоги не підлягають задоволенню. Натомість у цій справі апеляційний суд установив, що надання кредитних коштів відповідачу підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема випискою з особового рахунку позичальника. У справі № 913/785/17 спір виник між юридичними особами щодо наслідків невиконання зобов`язання щодо оплати поставленого газу, а саме основного боргу, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.Висновки Верховного Суду стосуються підстав звільнення суб`єкта господарювання від відповідальності за порушення господарського зобов`язання черезобставини непереборної сили. Тобто спірні правовідносини в справі № 913/785/17 не є подібними до обставин цієї справи, що стосується виконання кредитного договору, укладеного з фізичною особою. У справі № 336/4796/18 суди керувалися тим, що позивачем надано до суду копії кредитного договору, загальних умов кредитування (додаток до кредитного договору), графіку погашення кредиту (додаток до кредитного договору), розрахунку заборгованості за кредитним договором; надані документи не є належними доказами на підтвердження існування у позичальника заборгованості за кредитним договором, у матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували правильність здійсненого кредитором розрахунку. У цій справі встановлено інші обставини, адже розмір заборгованості за кредитним договором належним чином підтверджений, зокрема, випискою з особового рахунку позичальника, яка доводить фактичний розмір отриманих позичальником коштів (видачу кредиту) та суми, які були повернуті. Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року в справі № 154/3029/14-ц). Посилання заявника на загальні висновки у відповідних постановах Верховного Суду не підтверджують доводів касаційної скарги про те, що судом неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права, оскільки фактичні обставини у наведених як приклад справах відрізняються від тих, що установлені в цій справі. Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, зводяться виключно до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц). Інші наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження судів з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка в зазначеній частині ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Щодо судових витрат Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає. Щодо зупинення дії судових рішень Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 рокузупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Оскільки постанова апеляційного суду залишається без змін, наявні підстави для поновлення її виконання. Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року залишити без змін. Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 лютого 2025 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська