Постанова 4824 № 757/10331/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Головуючий у суді першої інстанції Шереметьєва Л.А Єдиний унікальний номер справи №757/10331/19 Апеляційне провадження №22-ц/824/2017/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 липня 2020року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді - Мережко М.В., суддів - Верланова С.М., Савченка С.І., секретар - Тютюнник О.І. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство « Альфа-Банк», Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Коцюби Алли Євгеніївни, треті особи Державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Інеси Володимирівни, Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання вчинити дії. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, - В с т а н о в и в : У лютому 2019 року позивач звернувся до суду із даним позовом . Вимоги обґрунтовує тим, що 24 травня 2007 року між ним та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 10-29/3454, за умовами якого йому був наданий кредит у сумі 116 450 доларів США на придбання житла - квартири АДРЕСА_1 . З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 24 травня 2007 року між ним та банком був укладений іпотечний договір №02-10/1702, за умовами якого придбана ним квартира була передана в іпотеку банку. Позивач набув право власності на дану квартиру на підставі Договору купівлі-продажу від 24 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. Як стало відомо позивачу , згідно даних Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири, яка була предметом іпотеки, у даний час є відповідач - АТ «Укрсоцбанк» на підставі рішення державного реєстратора КП «Реєстраційне бюро» про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 січня 2019 року, яким право власності на спірну квартиру було зареєстровано за банком. Позивач вважає, що державний реєстратор порушила порядок вчинення реєстраційних дій, оскільки з точки зору Закону України « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень можна подати лише до нотаріуса. Крім того, зазначена квартира є його єдиним місцем проживання, а тому у відповідності до норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути примусово стягнуто (відчужено без згоди власника) протягом дії зазначеного Закону. За умовам договору кредит видавався в іноземній валюті, а предметом іпотеки є квартира загальною площею 43 кв.м., в тому числі житлова 17, 9 кв.м. В квартирі також проживає неповнолітня дитина, син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і дана квартира також є його єдиним місцем проживання. Виходячи з цього, вважаючи дії відповідачів незаконними, позивач просив: визнати протиправним та скасувати Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень /з відкриттям розділу/ від 28 січня 2019 року, індексний номер - 45294067 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за АТ «Укрсоцбанк», винесеного Державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Коцюбою А.Є., номер запису про право власності 30078095, номер розділу 45294067; - зобов`язати Державного реєстратора Комунального підприємства »Реєстраційне бюро» Коцюбу А.Є. поновити запис про право власності на квартиру АДРЕСА_1 . У відзиві ПАТ «Укрсоцбанк» проти позову заперечував , зазначив , що державний реєстратор, приймаючи рішення про внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, діяв у порядку, визначеному ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Підставою для такого рішення стало застереження в Іпотечному договорі, укладеному з позивачем, та ст.ст.36,37 Закону України « Про іпотеку», якими передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки при невиконанні іптекодавцем умов кредитного договору. Іпотечний договір, укладений з позивачем, є діючим і ним не оспорений . Крім того, вважає, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на відносини з позивачем, оскільки відповідно до заяви про видачу готівки позивач замовив у банку 116 450 доларів США, еквівалент 588 072, 50 грн. Тобто, споживчі цілі позивача були задоволені за рахунок національної грошової одиниці - гривні, а не іноземної валюти - доларів США. Крім того, при укладенні іпотечного договору позивач погодився на його умови, в тому числі в частині порядку та підстав звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому задоволення вимог банку, як іпотекодержателя, мало місце в добровільному порядку, відповідно до умов договору, в той час, коли закон про мораторій містить заборону на примусове звернення стягнення на предмет іпотеки. Виходячи з цього, просив у позові відмовити. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушенням норм матеріального і процесуального права. У скарзі зазначав, що суд не врахував обставини, що мають значення для справи, зокрема щодо порушенням прав неповнолітньої дитини, суд не врахував положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Ухвалою апеляційного суду від 25 червня 2020 року (протокольною а.с. 219) до участі у справі залучено правонаступника АТ « Укрсоцбанк» - АТ « Альфа -Банк». Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 20 лютого 2020 року, 19 березня 2020, 25 червня 2020 року, 07 липня 2020 року за адресами, які були зазначені в матеріалах справи, Заяв про відкладення розгляду справи, щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від осіб , які приймають участь у справі, не надходило, а відтак у суду відсутні підстави вважати поважними причини неявки до суду відповідача, третіх осіб. Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції, 24 травня 2007 року між позивачем та Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений кредитний договір № 10-29/3454, за умовами якого позивачу був наданий кредит у сумі 116 450 доларів США на придбання житла - квартири АДРЕСА_1 . З метою забезпечення виконання умов кредитного договору 24 травня 2007 року між сторонами був укладений іпотечний договір №02-10/1702, за умовами якого придбана позивачем квартира була передана в іпотеку банку. Право власності позивач на спірну квартиру набув відповідно договору купівлі-продажу від 24 травня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.В. . За умовами договору квартира придбана за 691 850 грн. Відповідно до даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 12 лютого 2019 року, квартира, загальною площею 43 кв/м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 належить Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» на підставі договору іпотеки (виданого 28 січня 2019 року державним реєстратором Коцюба А.Є. ) ( т.1 а.с.20-22). Відповідно до підпункту 4.5.3 договору іпотеки, у разі виникнення у іпотекодержателя права на звернення стягнення на предмет іпотеки , іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань порядку, встановленому ст. 37 Закону України « Про іпотеку» (а.с. 14). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). За змістом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Рішенням державного реєстратора Комунального підприємства « Реєстраційне бюро» Коцюби А.Є. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 45294067 від 30 січня 2019 року , право власності на нерухоме житлове майно у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_2 було перереєстровано на нового власника - АТ « Укрсоцбанк» ( а.с. 20) . У постанові Верховного Суду (справа № 61-29771св18 від 31 жовтня 2018 року ) зазначено наступну правову позицію. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтею 12 вказаного Закону. Одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом здійснення позасудового врегулювання є передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку» . Згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку, що сторони у договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя. Відповідно до частин першої та другої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Системний аналіз положень статей 17, 33, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що згода іпотекодавця про передачу належного йому нерухомого майна у власність іншої особи (іпотекодержателя), не є беззастережною, а залежить від ряду умов, таких як: чинність іпотеки, невиконання або неналежне виконання основного зобов`язання, визначення в установленому порядку вартості майна, наявності чинного рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на вказане майно. Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 07 липня 2004 року. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті " набув чинності 07 червня 2014 року . Пунктом 1 Закону передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку. Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу Української РСР. Обґрунтовуючи свій висновок про те, що дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюється на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя та відсутність у нотаріуса правових підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії по реєстрації права власності за іпотекодержателем, з посиланням на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-1356цс15, апеляційний суд не врахував, що фактичні обставини у цій справі та у справі № 6-1356цс15 не є подібними. Зокрема, у справі № 6-1356цс15 Верховним Судом України проананалізовано правовідносини, що виникли за наслідками звернення іпотекодержателя до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, у той час як у справі, що є предметом перегляду, іпотекодержатель у позасудовому порядку на дату розгляду спору набув право власності на предмет іпотеки, внаслідок чого нерухоме житлове майно вибуло з власності іпотекодавця та майнових поручителів без їх згоди, як власників. У даній справі майно, що є предметом іпотеки, так само вибуло з власності іпотекодавця без згоди позивача ОСОБА_1 , як власника . Звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, має наслідком відчуження предмету іпотеки на користь іпотекодержателя без згоди власника такого нерухомого майна. Отже, визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна. Враховуючи висловлену Верховним Судом позицію, доводи апеляційної скарги про порушення вимог Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є обґрунтованими Суд першої інстанції правильно встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, разом з тим неправильно витлумачив положення переходу права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку і не врахував судову практику Верховного Суду з цього приводу , і дійшов помилкового висновку про відмову у позові . Так, в даному випадку за наслідками прийнятого державним реєстратором Коцюбою А.Є. М. рішення про проведення державної реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за відповідним застереженням в іпотечному договорі, фактично відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а відтак вимоги позивача є цілком обґрунтованим, оскільки саме з цих підстав позивач просив задовольнити його позовні вимоги. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ст.. 367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає ,що рішення підлягає скасуванню з ухваленням рішення про задоволення позову. Відповідно до ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати( судовий збір) в розмірі 5 009, 40 грн Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376 ,381 - 384 ЦПК України, колегія суддів, П о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2019 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк», Державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Коцюби Алли Євгеніївни, треті особи Державний реєстратор - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко Інеси Володимирівни, Служба у справах дітей Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішення державного реєстратора, зобов`язання вчинити дії задовольнити. Визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (з відкриттям розділу ) від 28 січня 2019 року індексний номер 45294067 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за АТ «УКРСОЦБАНК» , прийнятого державним реєстратором Коцюба Алла Євгеніївна Комунальне підприємство « Реєстраційне бюро» , номер запису про право власності 30078095, номер розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 45294067. Зобов`язати державного реєстратора Комунального підприємств «Реєстраційне бюро» Коцюбу Аллу Євгеніївну поновити запис про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_1 . Стягнути з Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 5 009,40 грн (п`ять тисяч дев`ять грн 40 коп). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на постанову може бути подана до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Реквізити сторін: позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); відповідач: акціонерне товариство «Альфа-Банк» (03150 м. Київ, вул.. Велика Васильківська,100, код ЄДРПОУ 23494714). Повний тест рішення виготовлений 13 липня 2020 року . Головуючий Судді