Постанова 4818 № 640/13967/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2020 року м. Харків справа № 640/13967/18 провадження № 22-ц/818/2140/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Тичкової О.Ю., суддів -Котелевець А.В., Кругової С.С., сторони справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог - Державний реєстратор Відділу реєстраційних послуг Зміївської міської ради Калініна Людмила Миколаївна, Відділ реєстраційний послуг Зміївської міської ради, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Губської Я.В., ВСТАНОВИВ: У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, після уточнення 27.09.2018 (а.с. 52-59) просив суд усунути йому перешкоди у праві користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 ) з боку ОСОБА_2 , шляхом скасування рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Калініної Л.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.07.2017 року, індексний номер 3629997 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 .. Позов мотивовано тим, що на підставі договору дарування від 16 серпня 2017 року, ОСОБА_1 є власником Квартири 87,9 кв.м, включно із технічним приміщенням площею 5,4 кв.м. Зазначає, що ОСОБА_4 (дарувальник) набула право власності на квартиру на підставі договорів купівлі-продажу та дарування часток квартири, укладених із ОСОБА_5 . У свою чергу, ОСОБА_6 збільшила загальну прощу квартири за рахунок приєднання до квартири технічного приміщення площею 5,4 кв.м, право власності на яке виникло на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 26.11.2012 (справа № 2018/10246/2012). Позивач зазначає, що ОСОБА_2 , як власник квартири АДРЕСА_3 , створює перешкоди ОСОБА_7 у здійсненні ним права користування та розпорядження майном, оскільки відповідач протиправно зареєстрував право власності на технічне приміщення площею 5,4 кв.м, яке належить позивачеві згідно рішення суду. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі. Усунено перешкоди ОСОБА_7 у праві користування та розпорядження належною йому на праві власності Квартирою 1 з боку ОСОБА_2 шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36299997) від 25.07.2017 року, про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 , загальною площею 39,3 кв.м, житловою 25,9 кв.м., на підставі довідки 5297/-01 від 24.07.2017 року ТОВ «Міжрегіональне бюро технічної інвентаризації», за ОСОБА_2 . Рішення суду мотивовано тим, що реєстрація права власності відповідача ОСОБА_2 на Квартиру 2 здійснена разом з самочинно приєднаним відповідачем технічним приміщенням, площею 5,4 кв.м., що відноситься до Квартири 1, яка належить позивачу ОСОБА_1 . Зазначене порушує право позивача на вільне розпорядження та користування належною йому квартирою. У зв`язку з тим, що технічне приміщення площею 5,4 кв.м у квартирі АДРЕСА_4 входить формально АДРЕСА_5 , позивач не має вільного та юридично безпечного права користування та розпорядження Квартирою 1 в цілому. Суд також зазначив, що відповідач не позбавлений можливості поновити реєстрацію права власності за ним на підставі правовстановлюючих документів, які ніким не оспорюються, а саме: свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 16.04.1999 року державним нотаріусом восьмої Харківської державної нотаріальної контори Шаповаленко Л.Л. (зареєстровано в реєстрі за № 7-905), на квартиру АДРЕСА_3 ). В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що у порушення п.1.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого МЮУ 07.02.2002 р. № 7/5, зареєстрованого в МЮУ 18.02.1002 р. № 157/6445 (положення, яке діяло на час винесення рішення суд), а з 10.01.2013 року ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення Київського районного суду м. Харкова від 26.11.2012 року, яким визнано право власності на спірне технічне приміщення, площею 5,4 кв.м не було зареєстровано та не було оформлено право власності. Таким чином, ОСОБА_8 не мала правових підстав розпоряджатись та користуватись спірним технічним приміщенням та включати його до складу своєї квартири і відчужувати його, що грубо порушує право відповідача. Крім того, згідно матеріалів інвентаризаційної справи, а саме поверхового плану на житловий будинок по АДРЕСА_6 розташована на першому поверсі житлового будинку літ «А-1» і відношення до цокольного поверху не має. Згідно технічного паспорту, виданого 01.08.2017 р. ТОВ «Міжрегіональне БТІ» підсобне приміщення площею 5,4 кв.м є невід`ємною частиною квартири АДРЕСА_3 . У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Відзив мотивований тим, що право власності на технічне приміщення площею 5, 4 кв.м у квартирі АДРЕСА_4 виникло на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2012 року, технічні зміни у Квартирі були зареєстровані 10 березня 2017 року. Наявними в матеріалах справи доказами спростовуються доводи апелянта, що приміщення площею 5, 4 кв. м є складовою частиною у квартирі АДРЕСА_3 . Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що згідно договору дарування квартири від 16.08.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.І. (зареєстрований в реєстрі № 1580), ОСОБА_9 прийняв у дар від ОСОБА_10 квартиру АДРЕСА_7 . Право власності зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.08.2017, номер запису 21906098. Згідно відомостей про об?єкт нерухомості загальна площа квартири становить 87,9 кв.м., житлова площа 44,1 кв.м. та складається із трьох кімнат ( надалі квартира1). Згідно матеріалів справи, ОСОБА_11 отримала у власність Квартиру 1 від ОСОБА_12 та ОСОБА_13 в результаті укладення із ними договорів купівлі-продажу та дарування часток у праві власності на квартиру. Згідно даних технічного паспорта, виготовленого ТОВ «Інвенратрбюро» на замовлення ОСОБА_8 , станом на 07.03.2017 загальна площа Квартири 1 становила 87,9 кв.м, згідно рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2012 року загальна площа збільшена з 82,5 кв.м до 87,9 кв.м. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26.11.2012 у справі № 2018/10246/2012 за ОСОБА_8 визнано право власності на технічне приміщенням загальною площею 5,4 кв. м у квартирі АДРЕСА_7 . Дане рішення суду від 26.11.2012 набуло законної сили і станом на час розгляду справи не скасоване. Згідно ухвали Харківського апеляційного суду від 30.01.2019 апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду від 26.11.2012 року закрито. За змістом рішення Київського районного суду м. Харкова від 26.11.2012, квартири в будинку АДРЕСА_8 були перебудовані з кімнат комунальної квартири, розташованої в одноповерховому будинку, збудованого до 1917 року. На підставі договору дарування від 20 травня 2011 року ОСОБА_8 набула право власності на 30/100 часток комунальної квартири АДРЕСА_7 з відповідною частиною місць спільного користування. Відповідно до договору купівлі - продажу від 15 січня 2013 року ОСОБА_11 придбано 28/100 часток цієї ж квартири. За договором купівлі - продажу частини квартири від 26 вересня 2013 року ОСОБА_11 придбано 42/100 часток квартири АДРЕСА_4 . Отже, квартира належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_11 - 70/100 частин та ОСОБА_8 - 30/100 частин. З 10 березня 2017 року квартира АДРЕСА_7 належала ОСОБА_11 . Також, судом під час розгляду справи №2018/10246/2012 встановлено, що Квартира 1 розташована на першому і цокольному поверсі, загальною площею 87,9 кв.м, включаючи у себе технічне приміщення у квартирі АДРЕСА_4 ( комора ) АДРЕСА_10 , що визначено у інвентаризаційній справі. Згідно довідки КП «Жилкомсервіс» це приміщення закладено з кухні Квартири 1 та може використовуватись тільки з цієї квартири. Це приміщення не є окремим виходом та є частиною Квартири

1. Під час апеляційного перегляду справи № 2018/10246/2012 судом також було встановлено, що даних про те, що спірне приміщення (5,4 кв.м) примикає до квартири ОСОБА_2 , стосується експлуатації його майна, що там знаходяться комунікації будинку - апелянтом ОСОБА_2 не надано. Не надано такі докази і під час розгляду даної справи відповідачем ОСОБА_2 . Таким чином, судом встановлено, що обставини належності позивачу технічного приміщення 5,4 кв.м підтверджується правовстановлюючими документами (договір дарування квартири від 16.08.2017 року, реєстрація права власності від 16.08.2017 року) та рішенням Київського районного суду м. Харкова від 26.11.2012 року. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 16.04.1999 року державним нотаріусом восьмої Харківської державної нотаріальної контори Шаповаленко Л.Л. (зареєстровано в реєстрі за № 7-905), ОСОБА_2 набув у власність після смерті ОСОБА_14 квартиру АДРЕСА_3 ). Зазначена квартира на момент отримання у спадок складалась із двох кімнат загальною площею 30,3 кв.м, житловою - 25,9 кв. м. Право власності на квартиру загальною площею 30,3 кв.м зареєстровано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 05.09.2002 року, реєстровий № П-2-8465( т. 1 а.с.112). Згідно даних технічного паспорта, виготовленого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 , станом на 2016 рік загальна площа Квартири 2 становила 33,9 кв.м, житлова - 25,9 кв.м. Водночас у технічному паспорті наявна відмітка, датована 14.04.2016, про наявність самочинно приєднаного до квартири 2 приміщення загальною площею 3,6 кв.м ( т.1 а.с. 117 - 118). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_3 , яка складається із двох кімнат загальною площею 39,3 кв.м, житловою - 25,9 кв. м. Підставами виникнення права власності зазначено: довідка № 5297/-01, видана 24 липня 2017 року ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації»; свідоцтво про право на спадщину № 7-905, видане 8-ма ХДНК.(а.с.233-234). Підставами внесення запису про право власності номер від 10 травня 2017 року номер 21549435 зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяження (з відкриттям розділу), індексний номер: 36299997 від 25.07.2017, ОСОБА_15 , Зміївська міська рада, Харківська область ( т.1 а.с.113). Згідно даної довідки № 5297/-01, виданої 24.07.2017 року ТОВ «Міжрегіональне бюро з технічної інвентаризації» зазначено, що в будинку АДРЕСА_8 знаходяться 2 квартири під номером № 2 : двокімнатна квартира загальною площею 39,3 кв.м., житловою 25,9 кв.м., та трикімнатна квартира загальною площею 54,2 кв.м., житловою 46,2 к в.м. В довідці зазначено про присвоєння двокімнатній квартирі загальною площею 39,3 кв.м., яка знаходиться у власності ОСОБА_2 поштової адреси: АДРЕСА_12 ( т.1 а.с 233). Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі вищезазначеної довідки збільшив загальну площу двокімнатної квартирі № 2 (з 30.3 кв.м . до 39.3 кв .м.), в подальшому АДРЕСА_15 ( т . 1 а. с. 234 ). 20 березня 2019 року на замовлення ОСОБА_1 експертом Пасировим Р.В. здійснено обстеження квартири АДРЕСА_7 . Обстеженням встановлено, що квартира № 3 розташована на першому та частково цокольному поверхах, складається із трьох кімнат, кухні, коридору, вбудованої шафи. З урахуванням місць спільного користування загальна площа квартири складає 87, 9 кв.м, житлова площа 44, 1 кв.м. До складу квартири № 3 входить приміщення № 12 площею 5,4 кв.м розташоване на цокольному поверху багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_8 . Згідно даних поверхових планів багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_20 площею 5, 4 кв.м також заінвентаризоване як приміщення номер ІІ площею 5, 4 кв.м в складі квартири номер АДРЕСА_3 ( т.1 а.с.210). Зазначене свідчить про порушення прав позивача ОСОБА_1 у праві користування та розпорядження належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_7 з боку ОСОБА_2 , який є власником квартири АДРЕСА_3 щодо нежитлових приміщень площею 5,4 кв.м, які є частиною квартири позивача. Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні. Відповідно до ч. 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно ч. 1 статті 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, урегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-ІV. Згідно ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції станом на 10.05.07, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції станом на 10.05.07, для виконання покладених на нього обов`язків державний реєстратор, у тому числі: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. 4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом; 7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); 8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; 9) формує реєстраційні справи у паперовій формі; 10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції станом на 10.05.07, визначено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Таким чином, у державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Л.М. були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 з урахуванням змін на підставі довідки ТОВ «Міжрегіональне бюро технічної інвентаризації» № 5297/01 від 24 липня 2017 року на вказану квартиру за ОСОБА_2 . Крім того, колегія суддів звертає увагу, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 92803469 від 25 липня 2017 року, запис про право власності номер 21549435 здійснено 10 травня 2017 року, а рішення про державну реєстрацію прав прийнято 25 липня 2017 року, тобто допущено порушення зазначеної у статті 18 Закону послідовності дій під час проведення державної реєстрації речових прав та їх обтяжень. Отже, посилання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про недоведеність вимог не спростовують встановлені судом першої інстанції фактичні обставини, не свідчать про неправильне застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наведені у апеляційній скарзі доводи є не обґрунтованими, не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права. Зокрема, доводи апеляційної скарги, що право власності, яке виникло на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2012 року, не було зареєстровано згідно чинного законодавства та не було оформлено, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Технічні зміни у квартирі АДРЕСА_4 , які виникли на підставі судового рішення від 26 листопада 2012 року, були закріплені у довідці ТОВ «Інвентарбюро» № 176/1 від 07.03.2017 року, технічному паспорті від 07 березня 2017 року, у яких було зазначено, що загальна площа квартири № 3 змінилась з 82,5 кв.м. на 87 , 9 кв.м., за рахунок включення у неї приміщення площею 5, 4 кв.м під інвентаризаційним номером 12 (комора ). На підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Куксіна С.Ю. індексний номер 34208737, 10 березня 2017 року проведено державну реєстрацію змін об`єкту нерухомості - квартири № 3 та зареєстровано збільшення її загальної площі на 5,4 кв.м, з 82,5 кв.м до 87,9 кв.м. За договором дарування від 10 березня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі за № 323, ОСОБА_11 було отримано в дар від ОСОБА_8 30/100 часток в праві власності на квартиру АДРЕСА_7 . З договору дарування вбачається, що загальна площа квартири становить 87,9 кв.м. Право власності було зареєстровано 10 березня 2017 року ОСОБА_17 , приватним нотаріусом ХМНО, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 82143576 від 10 березня 2017 року. З 10 березня 2017 року квартира АДРЕСА_7 , загальною площею 87, 9 кв.м, включаючи приміщення № 12 площею 5,4 кв.м, належала на підставі права власності ОСОБА_11 . За договором дарування квартири від 16 серпня 2017 року, ОСОБА_1 прийняв у дар від ОСОБА_11 квартиру АДРЕСА_25 ( комора ) площею 5,4 кв.м. Право власності ОСОБА_1 було зареєстровано 16 серпня 2017 року приватним нотаріусом ХМНО Самощенко О.І., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 94764782 від 16 серпня 2017 року. Таким чином, речове право, яке виникло на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2012 року, було зареєстровано шляхом державної реєстрації змін до розділу об`єкту нерухомості - квартири №

3. Реєстрація змін об`єкта нерухомого мана від 10 березня 2017 року та договір дарування від 10 березня 2017 року є чинними, в установленому законом порядку не оскаржені та не були предметом розгляду справи № 640/13967/18 Посилання в апеляційній скарзі, що технічне приміщення площею 5,4 кв.м є невід`ємною частиною квартири 2-А по АДРЕСА_8 , що підтверджується технічним паспортом виготовленим 01 серпня 2017 року ТОВ «Міжрегіональне бюро технічної інвентаризації», висновків суду не спростовують, належними та допустимими доказами не підтверджено. Апелянтом не враховано, що технічний паспорт на об`єкт нерухомості не є правовстановлюючим документом та не породжує права чи обов`язки для особи. Технічний паспорт на об`єкт нерухомості є технічним документом, тому за відсутності правовстановлюючих документів не створює будь-які права відповідача. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Положеннями Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав на об`єкти нерухомого майна. Згідно рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2012 року визнано за ОСОБА_5 право власності на технічне приміщення площею, 5,4 кв.м у квартирі АДРЕСА_4 . Ухвалою Харківського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2012 року закрито. При цьому, вирішуючи питання про закриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції керувався вимогами ст. 362 ЦПК України. Та виходив з того, що під час судового розгляду не було встановлено, що судове рішення стосується прав чи зачіпляє інтереси апелянта. Даних про те, що спірне приміщення площею 5,4 кв.м примикає до квартири ОСОБА_2 , стосується експлуатації його майна, що там знаходяться комунікації будинку - ОСОБА_2 не надано. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник Харківської міської ради зазначив, що спірне приміщення площею 5,4 кв.м є коморою, яка безпосередньо примикає до квартири АДРЕСА_17 , що визначено у інвентаризаційній справі. Згідно довідки КП «Жилкомсервіс» це приміщення закладено з кухні квартири АДРЕСА_17 та може використовуватись тільки АДРЕСА_17 . Наразі, зараз це приміщення не є окремим виходом та є частиною Квартири

1. З довідки ТОВ «Інвентарбюро» від 07 березня 2017 року вбачається, що згідно поточної інвентаризації від 07 березня 2017 року загальна площа квартири АДРЕСА_7 змінилась з 82,5 кв.м. на 87 9 кв.м, згідно рішення Київського районного суду м. Харкова від 26 листопада 2012 року. Відповідні зміни об`єкта нерухомого майна були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 10 березня 2017 року. Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 16.04.1999 року державним нотаріусом восьмої Харківської державної нотаріальної контори Шаповаленко Л.Л. (зареєстровано в реєстрі за № 7-905), ОСОБА_2 набув у власність після смерті ОСОБА_14 квартиру АДРЕСА_3 ). Зазначена квартира на момент отримання у спадок складалась із двох кімнат загальною площею 30,3 кв.м, житловою - 25,9 кв. м. Право власності на квартиру загальною площею 30,3 кв.м зареєстровано КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 05.09.2002 року, реєстровий № П-2-8465. Таким чином, ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції відповідачем та його представником не надано належних та допустимих доказів підтверджуючих набуття права власності на приміщення площею 5, 4 кв.м. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо порушенням прав позивача щодо вільного користування та розпорядження приміщенням площею 5,4 кв.м у квартирі АДРЕСА_7 внаслідок реєстрації права на нього за ОСОБА_2 . Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що між сторонами існує спір щодо реєстрації права власності на технічне приміщення площею 5,4 кв.м та позивач просить скасувати зазначену реєстрацію. На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про задоволення позовних вимог. Водночас колегія суддів не погоджується з формулюванням висновку суду першої інстанції щодо позовної вимоги про оскарження реєстрації права власності на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3 на підставі довідки 5297/-01 від 24.07.2017 року ТОВ «Міжрегіональне бюро технічної інвентаризації». Оскільки, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності (частина друга статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). До такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 (провадження № 12-184гс18). Так, при розгляді вказаної справи, з метою належного виконання судом покладеного на нього цивільним процесуальним законодавством обов`язку щодо здійснення захисту порушеного права заявника, необхідним є врахування конкретних обставин цієї справи, застосування загальних засад цивільного права - принципу справедливості, добросовісності та розумності, а також застосування однієї з аксіом цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», що означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17. Частиною 1 статті 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України). Отже, пріоритетом має бути та обставина, що суд захищає цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, з урахуванням статті 13 Конвенції. У рішенні ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» вказано, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надати відповідний судовий захист. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. На це вказується, зокрема, в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі № 1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі. Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах. Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, суд дійшов висновку про наявність підстав для зміни судового рішення першої інстанції з мотивів, наведених у цій постанові. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 грудня 2019 року змінити. Викласти абзац другий резолютивної частини рішення у такій редакції: «Усунути перешкоди ОСОБА_18 у праві користування та розпорядження належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_7 з боку ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_26 ) шляхом скасування запису про право власності № 21549435 від 10 травня 2017 року на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_12 , за ОСОБА_2 , внесений на підставі рішення державного реєстратора Зміївської міської ради Харківської області Калініної Людмили Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 36299997 від 25 липня 2017 року». Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст рішення складено 13 липня 2020 року. Головуючий О.Ю. Тичкова Судді А.В. Котелевець С.С. Кругова