Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/9168/17

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/9168/17 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М. Категорія 30 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І. з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/9168/17 за позовом Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення збитків за апеляційною скаргою Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У серпні 2017 року ДП «Центр державного земельного кадастру» звернулося до суду із позовом, у якому просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку завдані збитки в розмірі 102 600,00 грн та понесені судові витрати. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачі були матеріально відповідальними особами в силу займаних посад, статуту та положення про філію, положення про відділ та норм чинного законодавства і були зобов`язані проводити у визначені строки інвентаризацію. Проте, перед звільненням ОСОБА_1 жодних заходів, спрямованих на проведення інвентаризації майна не було здійснено. Згідно протоколу інвентаризаційної комісії виявлено, що керівником філії ОСОБА_1 не забезпечено проведення інвентаризації майна в 2015 році, приймання-передачу майна від матеріально відповідальних осіб при їх звільненні та не здійснено заходів щодо збереження державного майна Центру ДЗК. Так, 09.09.2015 року під час перевірки Баранівського районного виробничого відділу було виявлено нестачу електронного тахеометра ДТМ-322 «Нікон» вартістю 25741,81 грн, який був закріплений за начальником відділення Сусом В.І. Позивачем було ініційовано проведення незалежної оцінки, за результатами якої ФОП ОСОБА_5 було підготовлено звіт про незалежну оцінку майна: обладнання, оргтехніки, устаткування (згідно з переліком) Житомирської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» та її Баранівського районного виробничого відділу станом на 09.08.2017 року (зарецензований Всеукраїнською громадською організацією «Всеукраїнська спілка експертів оцінювачів») та висновок про вартість майна, за яким було встановлено, що вартість об`єкта оцінки, а відповідно і сума збитків становить 102 600,00 грн. Майно, зазначене у звіті, було частково наявне під час проведення інвентаризацій у 2013-2014 роках, у 2015 році ОСОБА_1 було прийнято наказ Житомирської регіональної філії Центру ДЗК від 23.10.2015 року №52-в, яким встановлено строки проведення інвентаризації, а саме з 01.11.2015 року по 31.12.2015 року. Відповідальність за її своєчасне та якісне проведення, оформлення результатів та подання матеріалів інвентаризації на затвердження було покладено на головного бухгалтера філії Вітченко О.В., контроль за виконанням наказу ОСОБА_1 залишив за собою. Не відображення в обліку активів філії та відсутність належним чином оформлених бухгалтерських документів на майно філії також свідчить про відсутність належного контролю з боку директора, а суттєві порушення, що були допущені головним бухгалтером філії і призвели до значних матеріальних збитків. З в.о. директора Житомирської регіональної філії ОСОБА_2 укладено договір про повну матеріальну відповідальність від 25 січня 2016 року № 3/01.16-П. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було видано довіреності з повноваженнями щодо належного та повноцінного керування філією та вжиття відповідних заходів, пов`язаних із збереженням майна філії. Будь яких дозволів на розпорядження майном філії, що було втрачено чи зіпсовано відповідачами, у Центрі ДЗК відповідачі не брали, замість проведення інвентаризації відповідачі допустили розтрату такого майна. Відповідачі звільнялись з роботи без будь якого погодження з Центром ДЗК у хаотичному порядку, що також стало тим фактором, який вплинув на розтрату майна на завдання збитків. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 31 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі, ДП «Центр державного земельного кадастру», посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачами під час розгляду справи в суді першої інстанції клопотання про застосування строків позовної давності не заявлялось. Висновки суду про те, що з даним позовом ДП «Центр державного земельного кадастру» мало право звернутися впродовж одного року з дня виявлення заподіяної відповідачами шкоди вважає необґрунтованими, оскільки позов пред`явлено в межах строку загальної позовної давності. До того ж вказує, що вина відповідачів у завданні збитків підтверджена належними доказами, які суд необґрунтовано не взяв до уваги. В суді апеляційної представник відповідача ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити. Наголосила, що відповідачем не пропущено строк звернення до суду, а відповідачі не просили застосувати строки позовної давності. Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_7 проти доводів апеляційної скарги заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному в рішенні суду, вказав, що у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти позову по суті, він окремо вказав, що позивачем також пропущено строк звернення до суду, визначений ч.3 ст. 233 КЗпП України, і позивач не ставить питання про його поновлення. Інші учасники справи до суду апеляційної інстанції не з`явились, про місце, дату та час повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи (ч.2 ст. 372 ЦПК України). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що відповідачі перебували у трудових відносинах з позивачем, зокрема: в період з 10.11.2012 року по 23.12.2015 року ОСОБА_1 обіймав посаду директора Житомирської регіональної філії Центру ДЗК (т. 1, а.с. 161-185); ОСОБА_2 в період з 24.12.2015 року по 31.05.2016 року займав посаду виконуючого обов`язки директора Житомирської регіональної філії Центру ДЗК (т. 1, а.с. 212-215); ОСОБА_4 з 25.09.2009 року прийнятий на посаду начальника Баранівського районного виробничого відділу Житомирської регіональної філії ДП «Цендр ДЗК» (т. 1, а.с. 228) та звільнений 24.11.2015 року на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України (т. 1, а.с. 231); ОСОБА_3 в період з 16.06.2009 року по 19.02.2016 року перебувала на посаді головного бухгалтера Житомирської регіональної філії Центру ДЗК (т. 1, а.с. 246-247). 14.09.2015 року ОСОБА_1 було ініційовано проведення службової перевірки щодо зникнення матеріальних цінностей Баранівського районного виробничого відділу (т. 2, а.с. 8). Підставою цього слугувало надання ОСОБА_4 письмових пояснень, з яких слідує, що за ним рахувався електронний тахеометр ДТМ-322, НІКОН. 18.09.2013 року він виявив відсутність даного приладу, про що заявив до Баранівського РВ УМВС України в Житомирській області (т. 2, а.с. 7). За результатами проведеної перевірки, 26.09.2013 року Баранівським РВ УМВС України в Житомирській області зроблено висновок про відсутність ознак кримінального правопорушення по факту зникнення згаданого тахеометра (т. 2, а.с. 19). Зі змісту протоколу №8 від 14.09.2015 року виробничої наради працівників Житомирської регіональної філії ДП «ЦДЗК» вбачається, що за результатами інвентаризації матеріальних цінностей, які рахуються за ОСОБА_8 виявлено нестачу наступних матеріальних цінностей: комплексу електронного тахеометра ДТМ-322 вартістю 25741,81 грн, шафи для одягу вартістю 354,58 грн, блоку безперебійного живлення МГЕ Еліпс вартістю 510,40 грн, межових знаків у кількості 3 шт. вартістю 62,50 грн кожний (т. 2, а.с. 21-24). Крім цього, 28.10.2015 року ОСОБА_1 було видано наказ №52-в про проведення річної інвентаризації станом на 01.11.2015 року в Житомирській регіональній філії Центру ДЗК (т. 1, а.с. 152). З 24.12.2015 року обов`язки директора Житомирської регіональної філії Центру ДЗК почав виконувати Любельчук ОСОБА_9 .П. Так, актом від 30.06.2016 року та протоколом №1 від 15.08.2016 року засідання інвентаризаційної комісії по інвентаризації основних засобів та інших необоротних матеріалів, було виявлено нестачу, яка відображена у додатку №1 до протоколу, загальна вартість якої становить 65 335,41 грн (т. 1, а.с. 129-132). При цьому, 25.01.2016 року між в.о. генерального директора Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Воробойвим О.Г. та в.о. директора Житомирської регіональної Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» ОСОБА_2 укладено договір №3/01.16-П про повну матеріальну відповідальність (т. 1, а.с. 216-217). Зі змісту звіту про незалежну оцінку майна: обладнання, оргтехніки, устаткування (згідно з переліком) Житомирської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» та її Баранівського районного виробничого відділу станом на 09.08.2017 року вбачається, що сума збитків становить 102 600,00 грн (т. 1, а.с. 10-62). Звертаючись до суду із вказаним позовом, ДП «Центр державного земельного кадастру» просило стягнути з відповідачів в солідарному порядку завдані збитки в розмірі 102 600,00 грн. Згідно з частиною першою статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. Пунктами 1, 5 частини першої статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли, зокрема, між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування. Відповідно до статті 135-2 КЗпП України при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв`язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади). Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об`єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення. З урахуванням того, що договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність між позивачем та відповідачами не укладалися, підстав для покладення на них обов`язку щодо солідарного відшкодування завданої шкоди підприємству, в розумінні ст.135-2 КЗпП України, не має. Так, позивачем не доведено підстав солідарної відповідальності ОСОБА_8 , який був начальником Баранівського районного виробничого відділу, що входив до Житомирської регіональної філії ДП «Цендр ДЗК», за збитки, заподіяні не тільки у відділі, а й у філії, не доведено спільності дій ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які були керівниками Житомирської регіональної філії ДП «Цендр ДЗК» в різний період. Як встановлено вище, повну індивідуальну матеріальну відповідальність прийняв на себе лише ОСОБА_2 , з яким було укладено договір №3/01.16-П про повну матеріальну відповідальність. У січні 2016 року ОСОБА_2 , вже будучи в.о. директора, прийняв майно, згідно актів прийому-передачі цінностей (т. 1, а.с. 133-151) та зобов`язався, згідно умов договору, забезпечити збереження матеріальних цінностей і вживати заходів до попередження збитків; дбайливо ставитися до переданих йому для зберігання чи для інших цілей матеріальних цінностей підприємства та вживати заходів для запобігання їх знищенню, псуванню, розкраданню, нестачі; своєчасно повідомляти адміністрацію підприємства про всі обставини, які загрожують забезпеченню зберігання переданих йому матеріальних цінностей; вести облік, складати та надавати у встановленому порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та залишки переданих йому матеріальних цінностей; брати участь в інвентаризації переданих йому матеріальних цінностей. Встановлено, що саме в період виконання ОСОБА_2 обов`язків директора Житомирської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» було виявлено нестачу основних засобів та інших необоротних матеріалів, які останній прийняв у січні 2016 року згідно актів прийому-передачі цінностей. Однак, з цього приводу колегія суддів виходить з таких мотивів. Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України. З роз`яснень, викладених у п. 3, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» вбачається, що суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. Перелік посад і робіт, які заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджений Постановою Держкомпраці і соціальних питань Ради Міністрів СРСР № 447/24 від 28 грудня 1977 року, з подальшими змінами і доповненнями і який є чинним. Договори про повну матеріальну відповідальність, укладені з особами, які не включені до переліку категорій працівників, з котрими можна такі договори укладати, є недійсними. Таким чином, сам по собі факт укладення з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди. За наведеного можна зробити висновок, що роботодавець всупереч вищезазначеним вимогам закону уклав договір про повну матеріальну відповідальність з відповідачем ОСОБА_2 , який не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. А тому, укладена 25.01.2016 року з ОСОБА_2 угода про повну матеріальну відповідальність не має юридичної сили і не може бути підставою для матеріальної відповідальності в повному розмірі. Відповідно до статті 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу. Згідно з частиною другою статті 130 КЗпП України при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. Враховуючи наведені норми матеріального права у їх взаємозв`язку із встановленими обставинами справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про те, що ДП «Центр державного земельного кадастру» не доведено завдання як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 прямої дійсної шкоди, не зазначено за яких обставин було втрачено майно, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями, неналежним виконанням трудових обов`язків та втратою майна, чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними. З приводу позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 , апеляційний суд акцентує на тому, що сам факт виявлення нестачі матеріальних цінностей підприємства в період перебування його на посаді виконуючого обов`язки директора не свідчить про наявність винних дій/бездіяльності останнього, які б слугували цьому. Суд першої інстанції у своєму рішенні обґрунтовано зазначив про те, що службове розслідування у зв`язку з виявленням нестачі позивачем не проводилось. Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. (ч.4 ст. 12 ЦПК України). За вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та обґрунтовано в його задоволенні відмовив. Доводи апеляційної скарги даних висновків суду не спростовують, ґрунтуються на припущеннях, а тому не заслуговують на увагу. Встановивши, що позов є необґрунтованим, суд першої інстанції також зазначив ще й те, що позивачем пропущено передбачений ч.3 ст. 233 КЗпП України однорічний строк з дня виявлення шкоди для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству. Зазначена обставина не впливає на правильність ухваленого рішення, оскільки суд не відмовив в позові з підстав пропущення строку звернення до суду, а лише звернув увагу позивача й на ці обставини. Проте доводи апеляційної скарги в основному зводяться до строків позовної давності. При цьому позивачем до апеляційної скарги додано постанови Верховного Суду, у яких йдеться про застосування положень ст. 257, 367 ЦК України, справи стосуються кредитних правовідносин. Позивач наголошує, що відповідачі не просили застосувати позовну давність. Такі доводи є необґрунтованими. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ч.3 ст. 233 КЗпП України). Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України, а не ЦК України. У постанові Верховного Суду України від 6 квітня 2016 року у справі № 6-409цс16 зроблено висновок про те, що встановлені ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 червня 2019 у справі №513/1485/15-ц. З огляду на наведене доводи апеляційної скарги є безпідставними. З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає. А тому, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 31 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13.07.2020. Головуючий Судді