Постанова Харківський апеляційний суд № 625/57/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 31 березня 2026 року м. Харків справа № 625/57/25 провадження № 22-ц/818/463/26 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Тичкової О.Ю., Мальованого Ю.М. за участю секретаря: Смелянець К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, - за апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на рішення Коломацького районного суду Харківської області від 12 червня 2025 року, постановлене суддею Скляренком М.О. в с т а н о в и в : У лютому 2025 року Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» звернулось до суду з позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 завдану ним матеріальну шкоду у розмірі 505552 гривні 09 копійок. Рішенням Коломацького районного суду Харківської області від 12 червня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» шкоду, заподіяну підприємству внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 20283,06 грн. судовий збір у розмірі 304,09 грн. Не погодившись з рішенням суду Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати як незаконне та необґрунтоване, таке що не відповідає обставинам справи та постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов`язків. Тому суд безпідставно обмежив розмір відшкодування середньомісячним заробітком позивача. Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1ст. 367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що завдана шкода пов`язана з виконанням відповідачем трудових обов`язків, він має нести матеріальну відповідальність згідно зі ст.132 КЗпП України розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середньомісячного заробітку. Підстав для покладення на нього повної матеріальної відповідальності немає. Судова колегія погоджується з такими висновками суде першої інстанції, з огляду на наступне. Судовим розглядом встановлено, 31 жовтня 2023 року, близько 08 години 10 хвилин, водій ОСОБА_1 поблизу будинка АДРЕСА_1 , керуючи автомобілем «Автоспецпром 941157.018.03», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив виїзд на зустрічну смугу руху, не впевнився у безпеці свого маневру, не вибрав безпечну швидкість руху, не дотримався безпечного інтервалу та допустив його зіткнення з автомобілем «Audi A1», державний номерний знак НОМЕР_2 , в результаті чого автомобілі зазнали механічних пошкоджень, чим порушив п.п.10.1, 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху, відповідальність за що передбачена ст. 124 КУпАП (порушення водієм правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортного засобу). Постановою Валківського районного суду Харківської області від 22 січня 2024 року у справі №615/2305/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 850 гривень 00 копійок (а.с. 7-8). Згідно приписів, закріплених у ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Автомобіль марки «Автоспецпром АСПА.941157.018.03», державний номерний знак НОМЕР_1 , належить на праві власності Комунальному некомерційному підприємству Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», про що свідчить наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 10). Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комунальне некомерційне підприємство Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (скорочене найменування - КНП ХОР «ЦЕМД та МК), ідентифікаційний код юридичної особи - 38494108 є правонаступником КОМУНАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я «ЦЕНТР ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА МЕДЕЦИНИ КАТАСТРОФ» (а.с. 58-60). Як вбачається із витягу із наказу Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» №8-к від 08 січня 2020 року про прийом та звільнення ОСОБА_1 прийнятий на 1,0 посаду водія автотранспортних засобів (швидкої та невідкладної медичної допомоги) Валківського відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги(селище Коломак) з 09 січня 2020 року, з посадовим окладом згідно штатного розпису + 20% за сан.транспорт (а.с. 11). З посадової інструкції водія автотранспортних засобів (швидкої та невідкладної медичної допомоги), затвердженої 01 вересня 2023 року директором КНП ХОР «ЦЕМД та МК», пунктом 1.15 та пунктом 4.6 якої вбачається, що водій швидкої та невідкладної медичної допомоги є матеріально відповідальною особою, в повному обсязі та відповідає за своєчасне повне відшкодування матеріальних збитків у випадку пошкодження, розукомплектування і розкрадання ввіреного майна, зокрема транспортного засобу; Згідно договору про повну матеріальну відповідальність працівника, укладеного 03 липня 2023 року між директором КНП ХОР «ЦЕМД та МК» Забаштою В.Ф. та ОСОБА_1 , за умовами якого ОСОБА_1 бере на себе матеріальну відповідальність за матеріальні цінності, що передані йому за інвентаризаційним описом складу, а також за ті, що надходять під звіт протягом усього терміну дії Договору, а підприємство зобов`язується створити ОСОБА_1 нормальні умови праці і виробничу обстановку, яка забезпечує збереження матеріальних цінностей, що знаходяться на складі, в тому числі автомобіль яким він керує під час робочої зміни (а.с.42-46). Згідно звіту № 144/2024 про оцінку автомобіля АСПА.941157.018.03 державний номер НОМЕР_1 , складеного 18 вересня 2024 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 за результатами проведеного автотоварознавчого дослідження, матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля АСПА.941157.018.03, державний номер НОМЕР_1 , в результаті його пошкодження при ДТП, яке мало місце 31 жовтня 2023 року, без урахування величини втрати товарної вартості складає 505552 гривні 09 копійок, в тому числі ПДВ на вартість складових (Сс) (а.с. 12-41). Як встановлено матеріалами справи та не заперечувалось сторонами відповідач перебував у трудових відносинах із позивачем та під час дорожньо-транспортної пригоди виконував трудові обов`язки, транспортний засіб на праві власності належить позивачеві. Як вбачається із довідки про доходи, виданої 11 березня 2025 року КОМУНАЛЬНОМИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ «ЦЕНТР ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ» на ім`я ОСОБА_1 , останній в період з 01 вересня 2024 року по 28 лютого 2025 року отримав дохід у вигляді заробітної плати (без урахування аліментів) у сумі 119668 гривень 32 копійки, зокрема: за вересень 2024 року 15910 гривень 20 копійок; за жовтень 2024 року 21920 гривень 46 копійок; за листопад 2024 року 22232 гривні 12 копійок; за грудень 2024 року -19039 гривень 41 копійку; за січень 2025 року 20484 гривні 58 копійок; за лютий 2025 року 20081 гривня 55 копійок (а.с. 78). Згідно зі ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Стаття 130 КЗпП України передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою роботодавця працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене. Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівника: обмежена матеріальна відповідальність, охоплює обов`язок працівника відшкодувати збитки в межах свого середнього місячного заробітку; повна матеріальна відповідальність, яка містить обов`язок працівника відшкодувати збитки в повному обсязі незалежно від розміру одержуваної ним заробітної плати. Відповідно до ст. 132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві. При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку, він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 р. №348 (348-95-п), а саме, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації). Відповідно до ст. 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і роботодавцем укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих роботодавцем працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством; 10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом. Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України). В правовому висновку, викладеному у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.10.2018 року у справі № 491/961/16-ц зазначено, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт перший статті 134 КЗпП України), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з статтею 135-1 КЗпП України може бути укладено такий договір та чи був він укладений. У зв`язку із відсутністю, станом на сьогодні, затвердженого переліку посад і робіт з якими підприємство, установа, організації може укласти договір про повну (індивідуальну) матеріальну відповідальність, роботодавцю не заборонено самостійно визначати такі категорії працівників (з урахуванням умов, встановлених статтею 135-1 КЗпП України) у локальному документі (наказі, погодженому з трудовим колективом або профспілкою), правилах внутрішнього трудового розпорядку, колективному договорі) з якими можливо укласти договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Тому, під час укладення договорів про повну матеріальну відповідальність варто керуватись статтею 135-1 Кодексу законів про працю України. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та: 1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 2) виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи (ч. 1 ст. 135-1 КЗпП України). Пункт 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» передбачає, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у справі №743/1641/15-ц від 29.01.2018 року сформулював правовий висновок, відповідно до якого водій не належить до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність. Враховуючи вищезазначене, водій ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно зі статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а отже не може нести повну матеріальну відповідальність за завдану шкоду. Тому на позивача за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, в розмірі середнього заробітку. За викладених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на відповідача не поширюються положення законодавства щодо повної матеріальної відповідальності за завдану підприємству шкоду, а відтак, згідно зі ст. 132 КЗпП України його матеріальна відповідальність обмежується середнім місячним заробітком, який визначений судом першої інстанції в сумі 20283,06 грн, з урахуванням наявних відомостей про дохід за січень та лютий 2025 року, який склав 40566,13 грн застосувавши постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати. Рішення суду відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої у інстанцій. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374,375, 382 - 384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» залишити без задоволення. Рішення Коломацького районного суду Харківської області від 12 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбаченихст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Ю.М. Мальований О.Ю. Тичкова