Постанова КЦС ВС № 206/6955/15-ц

Постанова Іменем України 01 липня 2020 року м. Київ справа № 206/6955/15-ц провадження № 61-11079св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого -Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2016 року у складі судді Сухорукова А. О. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Деркач Н. М., Куценко Т. Р., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним, визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання права власності на Ѕ частини квартири. Позовна заява мотивована тим, що 25 грудня 1991 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 . У грудні 2002 року вони за частину своїх грошей та грошей, які отримали у кредит, купили двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У червні 2006 року вона та відповідач ОСОБА_3 продали зазначену вище квартиру та віддали гроші відповідачу ОСОБА_2 , яка є матір`ю відповідача ОСОБА_3 , за квартиру АДРЕСА_2 . Після цього ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стали проживати у квартирі АДРЕСА_2 . Через обумовлений позивачем та відповідачем ОСОБА_3 час, договір купівлі-продажу з ОСОБА_2 укладений не був. У 2011 році, вона дізналася від відповідача ОСОБА_3 , що у 2006 році відповідно до договору дарування він отримав спірну квартиру у подарунок від матері ОСОБА_2 . Оскільки, вона та відповідач ОСОБА_3 сплатили відповідачу ОСОБА_2 обумовлену грошову суму за квартиру, а відповідач ОСОБА_2 передала їм квартиру, позивач вважала, що відбулася купівля-продаж квартири. Вважала укладений договір дарування удаваним, оскільки той був вчинений для приховання іншого правочину - договору купівлі-продажу, який вони насправді вчинили. Вона має право на Ѕ частини майна, що було нею та відповідачем набуте за час шлюбу. Так як спірну квартиру вони придбали у період шлюбу за спільні кошти, які отримали внаслідок продажу спільного майна. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений у 2006 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсним. Визнати, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири та визнати за ОСОБА_1 , право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Разом з тим позивачем не доведено, що у сторін оспорюваного договору при його укладенні був умисел приховати інший правочин, а також те, що їх волевиявлення відповідало юридичним наслідкам, які настають внаслідок укладення договору купівлі-продажу. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 22 серпня 2006 року, недійсним. Визнано, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу квартири. Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частки квартири АДРЕСА_2 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2016 року залишено без змін. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на підставі статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Позивачем не надано доказів того, що у сторін оспорюваного договору при його укладенні був умисел приховати інший правочин. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою судді Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду. У лютому 2019 року на адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги та закриття провадження у справі на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2017 року. У квітні 2020 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві. Листом судді Верховного Суду від 01 червня 2020 року ОСОБА_1 роз`яснено наслідки відмови від касаційної скарги та закриття провадження у справі та запропоновано підтвердити відмову від поданої касаційної скарги. Разом з тим підтвердження відмови ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду від поданої касаційної скарги не надійшло. Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року вказану справу призначено до судового розгляду у складі колегії з п`яти суддів. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки доводам позивача про те, що 20 червня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач продав придбану у шлюбі із позивачем квартиру АДРЕСА_1 . Гроші від продажу зазначеної квартири ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 , яка є матір`ю відповідача. Після продажу зазначеної квартири вони переїхали в квартиру АДРЕСА_2 . Відповідач ОСОБА_2 не мала коштів на придбання квартири у м. Перещепине, не могла їм допомагати та віддавала всі гроші своєму молодшому сину, оскільки у нього були проблеми, тому вони купили у неї зазначену квартиру. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У квітні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому вони просили залишити оскаржувані судові рішення без змін, оскільки, вони прийняті при всебічному та повному з`ясуванні обставин справи, ґрунтуються на правильному застосуванні норм чинного законодавства України. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частини другої розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню. Фактичні обставини справи, встановлені судами 25 грудня 1991 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, серії НОМЕР_1 , актовий запис 865 (а.с. 63). 20 червня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач продав придбану у шлюбі із позивачем квартиру АДРЕСА_1 за 26 000 доларів США. 22 серпня 2006 року між матір`ю відповідача ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_2 . 10 грудня 2005 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_7 у борг 30 000 доларів США на строк до 10 листопада 2007 року (24 червня 2006 року повернув 15 000 доларів США, а 28 грудня 2006 року - 10 000 доларів США). Відповідно до довідки обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив № 300» від 24 вересня 2013 року № 29/13 по АДРЕСА_4 зареєстровані та проживають ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 (а.с. 64). Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 цього Кодексусторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до статі 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Згідно зі статтею 235 ЦК Україниза удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним. Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином. Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Викладене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-1026цс16. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 626 ЦК Українивизначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Встановивши, що позивачем не доведено, що у сторін оспорюваного договору дарування при його укладенні був умисел приховати інший правочин, сторони його виконали, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_2 не мала коштів на придбання квартири у м. Перещепине, не могла їм допомагати та віддавала всі гроші своєму молодшому сину, оскільки у нього були проблеми, тому вони купили у неї її квартиру, є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема в тому контексті, який, на думку позивача, свідчить про намір приховати договір купівлі-продажу та факт отримання дарувальником грошових коштів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 17 травня 2016 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк