Ухвала КАС ВС № 200/5122/19-а

УХВАЛА м. Київ 10 липня 2020 року справа № 200/5122/19-а адміністративне провадження № К/9901/8583/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Ханової Р. Ф., суддів - Гончарової І. А., Олендера І. Я., перевіривши касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року у справі № 200/5122/19-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорськтеплоенерго" до Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, Офісу великих платників податків ДПС, Головного управління ДФС у Донецькій області про стягнення заборгованості з бюджету з відшкодування податку на додану вартість, ВСТАНОВИВ: До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року у справі № 200/5122/19-а, предметом розгляду якої є стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 7 825 974 грн та пеню, нараховану на суму бюджетної заборгованості з відшкодування податку на додану вартість в розмірі 257 161 грн 51 коп. Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку та не сплачений судовий збір. Ухвалою Верховного Суду від 27 березня 2020 року касаційну скаргу податкового органу залишено без руху. Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року Офісу великих платників податків ДПС продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги у справі №200/5122/19-а на 5 днів з моменту закінчення строку дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). У червні 2020 року на адресу Суду надійшла оновлена касаційна скарга на виконання ухвали Верховного Суду від 27 березня 2020 року із квитанцією про сплату судового збору, якою відповідач просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року у справі № 200/5122/19-а та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог Товариства відмовити. Звертаючись до Суду із касаційною скаргою скаржник як на підставу касаційного оскарження посилався на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначаючи, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми пунктів 200.10, 200.23 статті 200 ПК України у подібних правовідносинах. Зокрема в касаційній скарзі відповідач акцентує увагу на фактичних обставинах справи, а саме, що підставою виникнення бюджетного відшкодування в сумі 7 825 974 грн є декларація з податку на додану вартість № 9241187986 від 15 листопада 2017 року, яка облікована в ІКП платника 20 листопада 2017 року Головного управління ДПС у Донецькій області. Фахівцями Головного управління ДПС у Донецькій області не було внесено в реєстр бюджетного відшкодування суми ПДВ в розмірі 7 981 753 грн, а також змінено статус з бюджетного відшкодування на переплату з податку на додану вартість, чим порушено пункт 200.10 статті 200 ПК України. Податковий орган доводить, що позивач не довів вину в діях або бездіяльності Офісу великих платників податків ДПС. Посилаючись на положення пункту 200.23 статті 200 ПК України, скаржник зауважує на не визначенні цією нормою механізму нарахування та відображення вказаних платежів і пені. За цією статтею при обчисленні пені має враховуватись облікова ставка НБУ, встановлена на момент виникнення пені, протягом строку дії такої пені, включаючи день погашення. Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій не надали правового обґрунтування тим обставинам, що позивач невірно застосував облікову ставку НБУ на момент виникнення спірних правовідносин. Верховний Суд звертає увагу на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанції щодо податкових правовідносин, пов`язаних із застосуванням пунктів 200.10, 200.23 статті 200 ПК України, неодноразово були предметом касаційного перегляду у Верховному Суді (постанова Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 812/94/17, постанова Верховного Суду від 2 липня 2020 року у справі № 815/6962/15, постанова Верховного Суду від 4 червня 2020 року у справі № 818/124/17, постанова Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №812/1556/15, постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №810/1227/17 тощо). Верховний Суд, аналізуючи положення статті 200, зокрема й пунктів 200.10, 200.23, зазначав, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з ПДВ протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 ПК України нараховується пеня. Передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов`язку з виплати заборгованості з відшкодування податку на додану вартість протягом строку, визначеного статтею 200 ПК України. Нарахування пені пов`язується саме із недотриманням суб`єктами владних повноважень положень статті 200 ПК України, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми. Відтак Верховний Суд визнає, що скаржник безпідставно посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування наведених пунктів статті 200 ПК України. Посилання відповідача на недоведеність Товариством вини Офісу великих платників податків ДПС у невідшкодуванні сум податку на додану вартість, неправильне визначення облікової ставки НБУ Суд не приймає з огляду на те, що ці доводи стосуються оцінки фактичних обставин, а не правильності застосування судами норми матеріального права. Пункт 200.23 статті 200 ПК України не пов`язує право особи на пеню за прострочені дні відшкодування сум податку на додану вартість із наведеними вище обставинами (внутрішніми процедурами в структурі ДПС, неузгодженістю дій між різними податковими органами). Суди попередніх інстанцій при вирішенні спору в цій справ встановили право Товариства на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість, факт невідшкодування певної суми у визначені законом строки, що є визначальним при застосування положень статті 200 ПК України, а також обрали належний спосіб судового захисту. Крім того, зважаючи на доводи скаржника щодо відсутності вини в діях Офісу, Верховний Суд зазначає, що неодноразово звертав увагу на принцип «належного урядування» в тому числі і у спорах щодо бюджетного відшкодування і стягнення пені. У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119). Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункту 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67). Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин, касаційна скарга Офісу великих платників податків ДПС підлягає поверненню як така, що не містить підстави касаційного оскарження судових рішень за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Станом на 10 липня 2020 року скаржник не усунув зазначені в ухвалі Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року недоліки касаційної скарги, тому вона вважається неподаною і підлягає поверненню. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 4 лютого 2020 року у справі № 200/5122/19-а - повернути скаржнику. Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Р. Ф. Ханова Судді І. А. Гончарова І. Я. Олендер