Постанова 4857 № 1.380.2019.006194

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.006194 пров. № А/857/5982/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р.Й., суддів Ільчишин Н.В., Шинкар Т.І., з участю секретаря судового засідання Максим Х.Б., представника позивача Петришина А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року (прийняту у м. Львові суддею Гавдиком З.В.; складену у повному обсязі 27 квітня 2020 року) про закриття провадження в адміністративній справі № 1.380.2019.006194 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Львівське комунальне підприємство «Зелене місто», про визнання протиправним і скасування рішення, В С Т А Н О В И В : У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив визнати протиправним і скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 07.12.2018 № 1343 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво Львівському комунальному підприємству «Зелене місто» механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13». Позовні вимоги обґрунтовував тим, що територія, на якій планується будівництво вказаного об`єкта, є наближеною до його місця проживання. За наявною у нього інформацією затверджені оскаржуваним рішенням містобудівні умови та обмеження прийняті без урахування вимог Закону України «Про стратегічну екологічну оцінку», з порушенням вимог Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про охорону атмосферного повітря» в частині дотримання екологічних вимог в галузі охорони атмосферного повітря, з порушенням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів, зокрема: без дотримання вимог ДБН Б.2.2.-12:2019 щодо площі проектованого підприємства переробки твердих побутових відходів; без урахування того, що ділянка розмішена на пливунах, в низовині, схильна до постійного затоплення і характеризується високою вологістю повітря, застоєм повітря з геологічних причин, про що також свідчать постійні неприємні запахи з існуючих очисних споруд та мулових полів, що їм належать, а також часте та тривале туманоутворення. Тому розміщення ще одного об`єкта, який має вплив на якість атмосферного повітря та призведе до пасивного забруднення місцевого середовища, є неприпустимим і є порушенням вимог ДБН В.1.1-25-2009; не дотримано розмірів санітарно-захисної зони; враховуючи клас наслідків об`єкта будівництва, не було проведено належних аналізів ґрунтів; не враховано вимоги ДБН Б 2.2-12:2019 з приводу того, що об`єкти, які є джерелами забруднення атмосферного повітря, необхідно розміщувати з підвітряної сторони до житлових територій, враховувати повторюваність та швидкість вітру; не враховано вимоги ДСП 173-96 «Санітарні правила планування і забудови населених пунктів», що в населених пунктах з високим потенціалом забруднення атмосфери та незадовільними умовами самоочищення природного середовища забороняється розміщувати підприємства І-ІІІ класів. У процесі видачі містобудівних умов і обмежень не врахована думка та зауваження громадськості щодо неможливості здійснення планової діяльності через екологічну небезпеку для жителів м. Львова, а особливо тих, хто проживає на наближених до планованого будівництва територіях. Відтак, таке будівництво призведе до порушення вимог статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до заподіяння непоправимої шкоди довкіллю, екологічній безпеці та здоров`ю людей, що проживають наближено до місця планованого будівництва та й взагалі всьому населенню м. Львова; призведе до шкідливого впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище, у зв`язку з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, ґрунт та у ріку міжнародного значення. З огляду на зазначене, оскаржуваний нормативно-правовий акт, як такий, що порушує його конституційне право на екологічну безпеку, необхідно скасувати. Ухвалою від 22 квітня 2020 року Львівський окружний адміністративний суд закрив провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Роз`яснено позивачу, що спір належить розглядати в порядку цивільного судочинства. Також скасовано заходи забезпечення позову - зупинення дії рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1343 від 07.12.2018 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ЛКП «Зелене місто» механіко-біологічного комплексу перенавантаження та переробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13», вжиті ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 1.380.2019.006194. Не погодившись із цією ухвалою, її оскаржив ОСОБА_1 , який вважає, що ухвала прийнята з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, є незаконною та неправосудною. Тому просив скасувати ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що він постійно проживає у місті Львові і оскаржуване рішення відповідача порушує його права як члена територіальної громади, а виконавчий комітет Львівської міської ради також виступає і від його імені. Отже, до суду він звернувся за захистом своїх базових прав у сфері публічно-правових відносин та не заявляв жодних вимог щодо захисту своїх цивільних прав. Суд першої інстанції, навівши в оскаржуваній ухвалі ознаки публічно-правового спору, невірно визначив суть спірних правовідносин, його суб`єктний склад та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування положень Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), вважаючи, що такий спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Представник Львівського комунального підприємства «Зелене місто» (далі - ЛКП «Зелене місто») подав відзив на цю апеляційну скаргу, у якому, з покликанням на практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, вказав, що підприємство погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право цивільне, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Спірні правовідносини про можливе (на майбутнє) порушення прав позивача на безпечне довкілля, наслідки знецінення майна, виходять за межі компетенції адміністративних судів. Тому просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Також представник виконавчого комітету Львівської міської ради подав заперечення на вказану апеляційну скаргу, у якому вказав, що не погоджується з апеляційною скаргою позивача, а ухвалу суду першої інстанції вважає такою, що в повному обсязі відповідає чинному законодавству, прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства. Тому просив відмовити в повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції. При цьому покликається на те, що оскаржуване рішення не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а є актом індивідуальної дії, стосується лише ЛКП «Зелене місто» та вичерпує свою дію після його реалізації. А між позивачем та виконавчим комітетом Львівської міської ради немає публічно-правового спору щодо оскаржуваного рішення останнього; відповідач щодо позивача не здійснює публічно-владні управлінські функції, відтак юрисдикція адміністративного суду на ці відносини не поширюється. Представники відповідача та третьої особи - ЛКП «Зелене місто», з покликанням на рекомендації Ради суддів України, подали до суду клопотання про відкладення розгляду справи до завершення періоду карантину, введеного на території України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Розглянувши вказані клопотання, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що такі не можуть бути задоволені, оскільки поверхневі та загальні покликання на існування карантину (через поширення коронавірусу «covid-19») не можуть вважатися безумовною і достатньою підставою для відкладення апеляційного розгляду справи; запровадження карантинних заходів не перешкоджає явці сторін до суду, а жодного обґрунтування неможливості явки представника до суду не наведено. Крім того, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що введені карантинні заходи не були перешкодою, за таких же умов, для явки цих представників в попереднє судове засідання суду апеляційної інстанції, яке відбулося 24 червня 2020 року. Також, рекомендації Ради суддів України (лист № 9рс-186/20 від 16.03.2020) не вказують на припинення судами розгляду справ, а лише встановлюють особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами. На період установлених на території України карантинних заходів Восьмий апеляційний адміністративний суд здійснює розгляд справ у звичному режимі (але з певними обмеженнями); забезпечено доступ учасників справи до суду, в тому числі і шляхом надіслання та приймання процесуальних документів, пов`язаних з розглядом справи (в т.ч. письмових пояснень, відзивів, доказів тощо) засобами поштового та електронного зв`язку, про що повідомлено на офіційному сайті суду. Окрім того, представники могли скористатися можливістю взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини четвертої статті 195 КАС України, згідно якої під час карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. При цьому колегія суддів апеляційного суду також враховує й те, що явка цих представників не визнана судом обов`язковою, крім того, останні не вжили жодних заходів для участі в розгляді справи, зокрема, не заявили клопотань про розгляд справи в режимі відеоконференції, не скерували додаткових доказів, пояснень тощо. Відповідно до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Також одним із принципів адміністративного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Спір повинен бути вирішений судом, зокрема, своєчасно, з метою забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи, яка звернулася за судовим захистом, та в розумні строки. Клопотань про продовження терміну розгляду справи від цих представників та представника апелянта не надходило, а відтак суд апеляційної інстанції з урахуванням приписів частини другої статті 309 КАС України, позбавлений процесуальної можливості продовжити строк розгляду цієї справи за власною ініціативою. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Окрім цього, Європейський суд з прав людини визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі «Varela Assalino contre le Portugal» (пункт 28, № 64336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду. У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права. Європейський суд вказав на те, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів. У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Європейського суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. У протилежному випадку відкладення розгляду справи без пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя в умовах карантину може бути розцінено як самоусунення від виконання обов`язку по здійсненню розгляду справи. Додатково колегія суддів враховує, що з урахуванням приписів частини п`ятої статті 44 КАС України вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справи є обов`язком не тільки суду, а й учасників справи. А відповідно до частини другої статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що матеріли адміністративної справи чітко відображають правові позиції вказаних учасників справи (відповідача та третьої особи), їхні доводи і обґрунтування є у матеріалах справи, а тому є достатніми для вирішення справи по суті апеляційних вимог і прийняття законного та обгрунтованого судового рішення. Тобто, є можливим апеляційний розгляд справи у відсутності цих учасників (представників). А відкладення розгляду справи є необґрунтованим та таким, що призведе до порушення права осіб на доступ до суду, правової невизначеності судового рішення, ухваленого судом першої інстанції та порушення судом апеляційної інстанції процесуальних норм щодо граничних строків розгляду апеляційних скарг. У судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги з аналогічних підстав; просить апеляційну скаргу задовольнити. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити з таких підстав. Як встановлено судом, рішенням № 1343 від 07.12.2018 виконавчий комітет Львівської міської ради затвердив містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва на будівництво Львівським комунальним підприємством «Зелене місто» механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13 (ці містобудівні умови та обмеження є додатком до вказаного рішення). Вважаючи, що рішення є протиправним, таким, що порушує його права, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом. Закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції мотивував це тим, що спірне рішення є індивідуально-правовим актом та стосується лише ЛКП «Зелене місто». Позивач не є учасником чи стороною публічно-правових відносин за спірним рішенням, отже цим рішенням жодним чином не порушено прав, про які зазначає позивач, що не породжує для нього права на звернення з цим адміністративним позовом. А позов направлено на поновлення прав позивача виключно у цивільних правовідносинах. Цей спір не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право цивільне, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства. Спірні правовідносини про можливе (на майбутнє) порушення прав позивача на належне здоров`я, чисте довкілля, наслідки знецінення майна, потребують встановлення судом обставин причинного зв`язку певних обставин і порушенням прав позивача, що виходить за межі компетентності адміністративних судів, а тому такі підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, виходячи з таких підстав. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у пункті 24 свого рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. За приписами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій та повноважень, при цьому ці функції та повноваження повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, де виник спір. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Під час визначення предметної юрисдикції справ, крім урахування суб`єктного складу спірних правовідносин, суди повинні виходити також із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, з яких виник спір, змісту та юридичної природи обставин у справі і мету пред`явлення позову. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами. Отже, органи місцевого самоврядування у вказаних правових відносинах є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції. Відповідно до частин першої та третьої статті 52 Закону № 280/97-ВР виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради. Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад. Відповідно до підпункту 9 пункту «а» частини першої статті 31 Закону № 280/97-ВР, яка визначає повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі будівництва, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, такі власні (самоврядні) повноваження, як надання відповідно до закону містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок. Також, згідно із пунктом 27 розділу ІІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради від 14.07.2016 № 777, до повноважень виконавчого комітету належить, зокрема, надання містобудівних умов та обмежень на нове будівництво, реконструкцію, реставрацію об`єктів архітектури і містобудування, у тому числі у межах історичного ареалу м. Львова. Предметом спору у цій справі є рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 07 грудня 2018 року № 1343, яким затверджено містобудівні умови та обмеження для проєктування об`єкта будівництва на будівництво ЛКП «Зелене місто» механіко-біологічного комплексу перевантаження та переробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13, яке, на думку позивача, прийняте з порушенням екологічних вимог, всупереч санітарним правилам і нормам, що може завдати негативних наслідків для позивача та інших мешканців територіальної громади; призведе до шкідливого впливу атмосферного повітря на здоров`я людей та навколишнє природне середовище, у зв`язку з викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря, ґрунт та у ріку. Також, у процесі видачі містобудівних умов і обмежень не враховано думку та зауваження громадськості щодо неможливості здійснення планової діяльності через екологічну небезпеку для жителів м. Львова, а особливо тих, хто проживає на наближених до планованого будівництва територіях. Конституцією України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144 Конституції). Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти (Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009). Актами нормативно-правового характеру є локальні документи, які встановлюють, змінюють чи скасовують обов`язкові для виконання на певній території правила поведінки. Такі акти не стосуються якогось одного суб`єкта правовідносин і розраховані на багаторазове застосування. Ненормативними актами є індивідуально-правові акти, які є юридичними фактами, на підставі яких у фізичних осіб та юридичних осіб приватного права виникають, змінюються або припиняються конкретні права та обов`язки. Такі акти стосуються конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) і розраховані на одноразове застосування. Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, не визнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Ураховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення відповідача не порушує приватні права позивача, а тому ознак приватноправового характеру, що підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, не має. Тобто в цій справі спір про право відсутній, а дослідженню підлягають виключно владні управлінські дії та рішення органу місцевого самоврядування, які впливають на права та законні інтереси позивача, отже цей спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відтак, у суду першої інстанції не було підстав застосовувати приписи пункту 1 частини першої статті 238 КАС України та закривати провадження у справі, оскільки справу належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Вказане відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах, викладених зокрема у постанові від 30 травня 2018 р. у справі № 127/16433/17 та постанові від 15 травня 2019 р. у справі № 127/19267/17. Згідно зі статтею 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена за неповного з`ясування судом обставин справи та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про закриття провадження у справі, а тому ухвалу суду необхідно скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Щодо покликань представника апелянта на те, щоб вказати у цій постанові про те, що скасовані оскаржуваною ухвалою заходи забезпечення позову - зупинення дії рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради № 1343 від 07.12.2018 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ЛКП «Зелене місто» механіко-біологічного комплексу перенавантаження та переробки твердих побутових відходів на вул. Пластовій, 13», які були застосовані ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 1.380.2019.006194, відновлюють свою дію, колегія суддів апеляційного суду зазначає таке. Ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року про закриття провадження в адміністративній справі № 1.380.2019.006194 скасовується у повному обсязі, в тому числі й у частині скасування заходів забезпечення позову, а тому немає необхідності зазначати додатково про це в резолютивній частині цієї постанови. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2020 року про закриття провадження в адміністративній справі № 1.380.2019.006194 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді Н. В. Ільчишин Т. І. Шинкар Постанова складена у повному обсязі 10 липня 2020 року.