Постанова 4851 № 480/4854/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 р.Справа № 480/4854/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Чалого І.С. , Мельнікової Л.В. , за участю секретаря судового засідання Медяник А.О. представника позивача: Мазнєвої С.Г. представника відповідача: Мазурок Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 21.02.20 року по справі № 480/4854/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області (далі за текстом також відповідач, ГУ ДПС у Чернівецькій області), в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області № 0031673-5607-2412 від 15.05.2019, № 0104276-5607-2412, № 0104277-5607-2412 від 20.08.2019. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області: № 0031673-5607-2412 від 15 травня 2019 року про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 12099,75 грн; № 0104276-5607-2412 від 20 серпня 2019 року про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 58551,62 грн; № 0104277-5607-2412 від 20 серпня 2019 року про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 2189,12 грн. Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначив, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті не в межах повноважень відповідача і не у спосіб, що визначений підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (надалі також ПК України). Наводить нормативно-правове обґрунтування, зазначене ним у відзиві на позовну заяву. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. У судовому засіданні представник відповідача вимоги апеляційної скарги підтримав, представник позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ГУ ДПС у Чернівецькій області без проведення перевірки прийнято відносно позивача наступні податкові повідомлення - рішення: - № 0031673-5607-2412 від 15.05.2019 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 12099,75 грн (а.с. 14); - № 0104276-5607-2412 від 20.08.2019 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 58551,62 грн (а.с. 15); - № 0104277-5607-2412 від 20.08.2019 про визначення ОСОБА_1 суми податкового зобов`язання за податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в розмірі 2189,12 грн (а.с. 16). Підставою для винесення оскаржуваних рішень послугувала наявна у суб`єкта владних повноважень інформація про знаходження у власності платника об`єктів нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення площею 650 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 область АДРЕСА_2 Новоселицький район, АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , нежитлового приміщення загальною площею 1572,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_5 . Чернівці, вул. Лугова, буд. 9 та житлового приміщення загальною площею 118,8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_6 . Скориставшись правом на оскарження рішень ГУ ДПС у Чернівецькій області у судовому порядку, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що податкова адреса ОСОБА_1 є одночасно її місцем реєстрації, у зв`язку з чим дійшов висновку, що обчислення вказаного податку мало здійснюватися контролюючим органом за місцем зазначеної адреси позивача, тобто ГУ ДПС у Сумській області, а не ГУ ДПС у Чернівецькій області, а тому податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області № 0031673-5607-2412 від 15.05.2019, № 0104276-5607-2412, № 0104277-5607-2412 від 20.08.2019 є неправомірними. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи та виходить з такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України. Відповідно до приписів статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Згідно із положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Водночас, об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1п. 266.2 ст.266 ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 ПК України). База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України). Статтею 266 Податкового кодексу України визначено платників податку на нерухомі майно, відмінне від земельної ділянки, об`єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги зі сплати цього податку. Підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості. Згідно із пунктом 45.1. статті 45 ПК України платник податків - фізична особа, зобов`язаний визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси. Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування особи використовується Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Як убачається із витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання, з 30.07.1982 місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_7 (а.с.106). Крім того, саме таке місце реєстрації проживання позивача зазначене відповідачем і в оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях, жодних відомостей про зміну податкової адреси на час прийняття таких рішень відповідачем не надано. Оскільки податкова адреса ОСОБА_1 є одночасно її місцем реєстрації, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, мало здійснюватися податковим органом за місцем зазначеної адреси позивача, тобто ГУ ДПС у Сумській області, а не ГУ ДПС у Чернівецькій області. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріями правомірності рішення, дії (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень є, зокрема, прийняття владним суб`єктом рішення, вчинення дії (бездіяльності) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Рішення, прийняте податковим органом не у межах повноважень, передбачених Податковим кодексом України, тягне його протиправність. Враховуючи наведене, а також відсутність у Податковому кодексі України положень, які надають можливість винесення податкового повідомлення-рішення зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не за податковою адресою платника податків, апеляційний суд дійшов висновку про те, що у відповідача не було законних підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень за місцезнаходженням одного із об`єктів оподаткування, а не за податковою адресою позивача, що, в свою чергу, є самостійною та достатньою підставою для визнання таких податкових повідомлень-рішень протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Обставини належності позивачу на праві приватної власності об`єктів нерухомого майна, проведення державної реєстрації речових прав на перелічені вище об`єкти, показник розміру площі об`єктів, місця дислокації сторонами не оспорюються, визнаються, а тому не підлягають додатковому доказуванню. Ураховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність законних підстав для задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним. Суд апеляційної інстанції враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд апеляційної інстанції також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29). Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Враховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Чернівецькій області залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.02.2020 року по справі № 480/4854/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді І.С. Чалий Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 10.07.2020 року