Постанова 4855 № 640/21109/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/21109/22 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя Парінов А.Б. судді: Беспалов О.О. Карпушова О.В. розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Ради національної безпеки і оборони України про визнання дій протиправними, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся з позовом до Апарату Ради національної безпеки і оборони України, у якому просив суд стягнути з Апарату Ради національної безпеки і оборони України компенсацію втрати частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з порушенням строків його виплати за період 01.06.2021 по 31.10.2022 у сумі 1355258,07 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року адміністративний позов задоволено частково: - стягнуто з Апарату Ради національної безпеки та оборони України на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із порушенням встановлених строків виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в сумі 257978,45 грн. (двісті п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот сімдесят вісім гривень сорок п`ять копійок). - у задоволенні іншої частини вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2021 у справі № 2а-7625/11/2670, залишеним без зміни постановою Верховного Суду від 19.07.2022 було, крім іншого, стягнуто з Апарату Ради національної безпеки і оборони України на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 4649084,34 грн. Сума 39363 грн була виплачена 24.06.2021, сума 4609721,34 грн виплачена 02.11.2022. Позивач вважає, що нарахованим але не виплаченим доходом із затримкою більше одного календарного місяця, є сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 4609721,34 грн. Позивач вказує, що звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, проте відповідачем такі виплати проведено не було. Таким чином, на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-ІІІ) з відповідача підлягає стягненню компенсація втрати частини середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із порушенням строків його виплати за період з 01.06.2021 по 31.10.2022 в сумі 1355258,07 грн. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2021 № 2а-7625/11/2670 визнано незаконним та скасовано розпорядження Секретаря РНБО України від 10.06.2011 №394/2011-к в частині звільнення ОСОБА_1 з роботи в Апараті РНБО України на підставі пункту 1 частин першої статті 40 Кодексу законів про працю України у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника керівника управління - завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки управління фінансової безпеки департаменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки з 16.07.2011 року. Стягнуто з Апарату Ради національної безпеки і оборони України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 4649084,34 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника керівника управління - завідувача відділу фінансової безпеки і детінізації економіки управління фінансової безпеки депаратменту з питань економічної, соціальної та екологічної безпеки з 16.07.2011. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 39363 грн. В іншій частині відмовлено. Наразі, на виконання рішення суду в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу 24.06.2021 відповідачем виплачено позивачу 39363 грн. Вказана обставина підтверджується копією виписки з банку по рахунку позивача та не заперечується сторонами (а.с. 18). Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 17.05.2021 скасовано та ухвалено постанову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Апарату Ради національної безпеки і оборони України про визнання незаконними та скасування розпоряджень, поновлення на посаді та стягнення коштів - відмовлено повністю. Постановою Верховного Суду від 19.07.2022 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 скасовано і залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.05.2021. Відповідачем на рахунок позивача 02.11.2022 було перераховано 4609721,34 грн, що підтверджується копією виписки з банку по рахунку позивача та не заперечується сторонами (а.с. 19). Разом з тим, позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому компенсацію втрати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку із порушенням строків його виплати за період з 01.06.2021 по 31.10.2022 в сумі 1355258,07 грн (а.с. 20-26). Однак така компенсація відповідачем виплачена не була. Вважаючи наведене порушенням своїх прав, позивач вернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III). Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Тобто, стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема й заробітну плату. Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ). З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 року №159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159). Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій. Згідно з абзацом 1 пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17 та від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19. При цьому, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20. Так, як вбачається із судового рішення по справі №2а-7625/11/2670, суд під час її розгляду вирішив питання виплати відповідачем заробітної плати за час вимушеного прогулу. Разом з тим, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 про те, що середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах. Положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Разом з тим, в силу вимог частини першої статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Відповідно до вимог ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Колегія суддів зазначає, що у разі невиконання судового рішення, позивач має право на виплату компенсації за час затримки виконання судового рішення. Однак, коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. А отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону №2050-III є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. За таких обставин, право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення. Наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/2454/18, від 31.03.2020 у справі №817/621/18, від 26.02.2020 у справі №826/8319/16, та від 12.05.2022 у справі № 815/3998/16. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення компенсації за період з прийняття 17.05.2021 до набрання законної сили 19.07.2022 рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-7625/11/2670, задоволенню не підлягають. При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Приклади обчислення суми компенсації наведено у додатку. Так, з матеріалів справи встановлено, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі № 2а-7625/11/2670 набрало законної сили 19.07.2022, однак позивачу виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу 02.11.2022 в сумі 4609721,34 грн. Отже, у зв`язку із несвоєчасною виплатою суми середнього заробітку позивачу після набрання законної сили рішенням суду з відповідача підлягає стягненню компенсація втрати частини доходів за період з серпня по жовтень 2022 року. Щодо суми грошового доходу, з якого має бути обраховано компенсацію, колегія суддів враховує наступне наступне. Відповідно до норм чинного податкового законодавства, податок на доходи фізичних осіб - загальнодержавний податок, що стягується з доходів фізичних осіб (громадян резидентів) і не резидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні. Відповідно до Податкового кодексу України оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб підлягає будь-який дохід, нарахованих (виплачений) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду, зокрема і доходи, що нараховуються до виплати за рішенням суду. Порядок здійснення оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку податковим агентом та ставки податку, передбачено та визначено ст.162-ст.179 Податкового кодексу України. У пункті 164.6 статті 164 Податкового Кодексу України, яка визначає базу оподаткування, зазначено, що під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов`язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності. Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або за час затримки розрахунку при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми заробітної плати і середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми заробітної плати і середнього заробітку при виплаті особі, внаслідок чого виплачена особі на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. Таким чином, згідно вимог п. 4 Порядку № 159 при обрахунку суми компенсації має враховуватись сума нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів). Відповідно до п. 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З аналізу вказаних правових норм вбачається, що роботодавець у випадку затримки виплати грошових коштів більше, ніж на один місяць, у місяці виплати грошового доходу має обрахувати та виплатити суму компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Тому у цьому випадку при обрахунку суми компенсації і враховується сума нарахованого, але на час обрахунку компенсації, не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів). Так, як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання рішення суду позивачу було виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 4609671,34 грн., однак не виконано вимоги закону щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів одночасно з виплатою такого доходу. Разом з тим, спору щодо утримання відповідачем податків і обов`язкових платежів із суми середнього заробітку та щодо суми виплачених коштів між сторонами немає. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що саме з виплаченої суми має обраховуватись компенсація втрати частини доходів, яка підлягає виплаті позивачу. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що, сума компенсації втрати частини доходів, яка підлягає виплаті позивачу становить 257978,45 грн (4609721,34*(величину приросту індексу споживчих цін за серпень-жовтень 2022 року -5,5964)/100). Отже, з огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Колегія суддів враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; п. 29). Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, судом повно з`ясовано обставини справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України. Головуючий суддя А.Б. Парінов Судді: О.О. Беспалов О.В. Карпушова