Постанова 4851 № 520/3516/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2020 р. Справа № 520/3516/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Чалого І.С. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2020, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 28.04.2020 по справі № 520/3516/2020 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати йому страхових виплат за період з 01.07.2017 року по 31.12.2019 року; скасувати постанову Відділення Виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харкові від 30.06.2017 року № 2012/26082/5242/17 "Про припинення щомісячної страхової виплати" ОСОБА_1 ; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому страхові виплати за період з 01.07.2017 року по 31.12.2019 року негайно після проголошення судового рішення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 страхових виплат за період з 01.07.2017 року по 31.12.2019 року. Скасовано постанову Відділення Виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харкові від 30.06.2017 року № 2012/26082/5242/17 "Про припинення щомісячної страхової виплати" ОСОБА_1 . Зобов`язано управління Виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області в особі - Харківського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 01.07.2017 року по 31.12.2019 року. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Рішення суду в частині виплати ОСОБА_1 страхових виплат у межах суми стягнення за один місяць звернуто до негайного виконання. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що суд першої інстанції помилково визнав протиправними дії Фонду за умови відсутності доказів того, що позивач мав право на страхові виплати від відповідача саме за період з 01.07.2019 по 31.12.2019. Оскільки проживання позивача у м. Харкові за спірний період не підтверджене, позивач не мав статусу ВПО, відповідно підстави для проведення страхових виплат відсутні. Відповідач не може перебирати на себе повноваження Кабінету Міністрів України, яким не вчинені відповідні дії, а саме не визначені умови та порядок виплати соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за минулий період. Наголошує, що суд першої інстанції не врахував норму Закону № 1105, яким встановлено, що страхові виплати проводяться на підставі документів особової справи, які підтверджують безумовне право на відшкодування шкоди. Для осіб, що є ВПО, право виникає на підставі довідки ВПО та у період її дії. Виплата без довідки ВПО є порушенням чинного законодавства. Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку письмового провадження в межах доводів апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 з 01 серпня 2001 року перебуває на обліку у Фонді соціального страхування України, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 14 лютого 1996 року та є отримувачем щомісячних страхових виплат в разі часткової чи повної втрати працездатності. За висновком МСЕК від 09 лютого 1999 року серія 2-18 АВ №016886 потерпілому встановлено сукупний відсоток втрати професійної працездатності 80 %, у тому числі: 55 % - по трудовому каліцтву (дата по акту 12/02/1992 за № 14); 25 % - по професійному захворюванню (дата по акту 14/02/1996 за №б/н) та 2 група інвалідності, безстроково. Відповідно до довідки від 02.01.2020 № 6333-5000251368 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_1 . З 01.07.2017 щомісячні страхові виплати припинені на підставі постанови від 30.06.2017 року №2012/26082/5242/17 відповідно до пункту 6 частини першої статті 46 та частини другої статті 16 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 № 1105 XIV (невідоме місце мешкання). 25.02.2020 через свого представника ОСОБА_1 звернувся до відповідача щодо надання інформації про законні правові підстави не виплати йому страхових виплат з моменту взяття на облік. Листом від 05.03.2019 №15.02-14/1412, у відповідь на адвокатський запит відповідач повідомив, що ОСОБА_1 отримував виплати у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування він нещасних випадків на виробництва та професійних захворювань України у м. Харкові з 01.04.2015 по 30.06.2017 та з 01.01.2020 по теперішній час. Потерпілому у липні 2015 року виплачені кошти за період з червня по листопад 2014 року, які були нараховані, але не виплачені ВВД ФССНВУ в м. Ровеньки. З 01.07.2017 щомісячні страхові виплати припинені на підставі постанови від 30.06.2017 № 2012/26082/5242/17 у відповідності до пункту 6 частини першої статті 46 та частини другої статті 16 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 23.09.1999 №1105 XIV (невідоме місце мешкання). ОСОБА_1 з 01.01.2020 отримує страхові виплати у Відділені виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харків як внутрішньо переміщена особа на підставі особистої заяви від 03.01.2020 року до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Не погоджуючись з невиплатою страхових внесків за період з 01.07.2017 по 31.12.2019, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виснував, що на час розгляду справи позивачу не виплачено страхові виплати за період з 01.07.2017 по 31.12.2019 через відсутність окремого порядку виплати пенсії за минулий період затверджений Кабінетом Міністрів України. Водночас, за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих страхових виплат не звільняє державу в особі уповноваженого органу Фонду соціального страхування України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум страхових виплат. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV від 23.09.1999 (далі - Закон № 1105-XIV). Пунктом третім розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1105-XIV встановлено, що особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України. Статтею 3 Закону №1105-XIV визначені принципи, на яких здійснюється соціальне страхування, зокрема законодавчого визначення умов і порядку здійснення соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими особами своїх прав. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством. Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII). Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Наведене визначення поняття внутрішньо переміщеної особи має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Відповідно до ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до ст. 12 Закону України Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину ;3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Судовим розглядом встановлено, що підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 30.06.2017 № 2012/26082/5242/17 про припинення щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 слугував висновок відповідача про відсутність відомостей про місце мешкання останнього. Водночас жодним національним законодавчим актом не передбачено такої підстави для припинення виплати страхових (регресних) виплат особі, як відсутність відомостей про місце мешкання отримувача страхових виплат. Жодних інших випадків, визначених ч. 1 ст. 46 Закону № 1105-ХІV, які слугували підставою для припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 , відповідачем не зазначено. Отже, відповідач, здійснивши припинення страхових виплат ОСОБА_1 з підстав відсутності відомостей про місце мешкання, діяв не на підставі Закону № 1105-ХІV та не у спосіб, що визначений чинним законодавством, обмеживши позивача, як особу, що має статус внутрішньо переміщеної особи, у реалізації його прав на соціальне забезпечення. Тому суд апеляційної інстанції визнає дії відповідача щодо припинення страхових виплат з підстав відсутності відомомстей про місце мешкання такими, що призводять до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений статтею 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені статтею 33 Конституції України. В апеляційній скарзі заявник стверджує, що оскільки проживання позивача у м. Харкові за спірний період не підтверджене, позивач не мав статусу ВПО та відповідної довідки, що підтверджує такий статус, тому підстави для проведення страхових виплат відсутні. Колегія суддів зауважує, що припинення виплати позивачу страхових виплат у зв`язку з відсутністю довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, суперечить принципам, які закріплені в Конституції України. Так, за висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому страхової виплати незалежно від того, де проживає особа, якій призначена соціальна виплата. Таким чином, зміна особою місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме: отримання соціальних виплат, а тому відповідач, припиняючи страхові виплати, діяв не у спосіб, що передбачений законодавством. За таких обставин, доводи заявника апеляційної скарги про те, що виплати без довідки ВПО є порушенням чинного законодавства, є помилковими. Отже, аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, який встановив порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ст. 46 Закону № 1105-XIV, оскільки позивачу припинено виплату страхових виплат за відсутності законодавчо встановлених підстав. За таких обставин, колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дії відповідача, скасування постанови відділення Виконавчої Дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Харкові від 30.06.2017 № 2012/26082/5242/17 "Про припинення щомісячної страхової виплати" ОСОБА_1 та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу страхові виплати за період з 01.07.2017 по 31.12.2019. В частині відмови в задоволенні вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується. Колегія суддів відхиляє посилання заявника апеляційної скарги про можливість отримання позивачем соціальних виплат як внутрішньо переміщеній особі за минулий період лише після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку. Відповідно до положень ч. 7 ст. 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці". Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12.12.2018 № 27 затверджено Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб (Порядок № 27), який поширюється на внутрішньо переміщених осіб, які мають право на страхові виплати та витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування". Відповідно до п. 3.8 та п. 3.9 Порядку № 27 суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду. З матеріалів справи встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивач з 2001 року здобув право на отримання страхових виплат у зв`язку з частковою втратою працездатності. На час розгляду справи, позивачу не виплачено страхові виплати за період з 01.07.2017 по 31.12.2019 через відсутність окремого порядку виплати пенсії за минулий період затверджений Кабінетом Міністрів України. Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Колегія суддів зазначає, що відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих страхових виплат не звільняє державу в особі уповноваженого органу Фонду соціального страхування України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум страхових виплат. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). Відповідно до приписів ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У справі "Новік проти України" (18.12.2008) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля". Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято - Михайлівської парафії проти України від 14.06.2007 року). Жодна норма не може вважатися „законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду "Фельдек проти Словаччини" від 12.07.2001). При цьому право на отримання страхових виплат є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат колегія суддів вважає таким, що не ґрунтується на Законі. Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності. Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено. Колегія суддів зазначає, що відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України для виплати страхових виплат за минулий період, не є передбаченою законом підставою для непроведення виплати заборгованості зі страхових виплат, що виникла за період з 01.07.2017 по 31.12.2019, а Порядок № 27 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання страхових виплат позивачем. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 31 травня 2018 року (справа № 243/5475/17), 21 червня 2018 року (справа № 243/8037/17), від 11 грудня 2018 року (справа №243/5600/17). Тому, відмовляючи позивачу у виплаті страхових виплат за відсутності окремого порядку, який мав бути прийнятий Урядом України, але до цього часу не прийнятий, скаржник порушив право позивача на отримання страхових виплат. Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 по справі № 520/3516/2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді І.С. Чалий О.В. Присяжнюк